Класичний період становлення соціологічної думки про працю

Класичний періодрозвитку соціологічної думки про працю дуже багатий за змістом. Він пов'язаний з іменами таких вчених як Адам Сміт, Огюст Конт, Герберт Спенсер, Еміль Дюркгейм, Макс Вебер, Карл Маркс.

Основними ідеями цього етапу є:

- відкриття таких важливих факторів соціального розвитку суспільства як

розподіл і кооперація праці, де люди групуються не за походженням, а за соціальними функціями, природою своєї соціальної діяльності ;

- висування ідей колективної свідомості у колективній діяльності. Люди,

"зв'язані" в колектив, у процесі трудової діяльності, діють уже по іншому, ніж окремі індивіди;

- виділення і обгрунтування важливої ролі соціокультурних факторів (релігійних, національних) у формуванні трудової поведінки робітників;

- виділення "соціальних інтересів", які визначають поведінку окремих людей, груп.

У цей період відомий шотландець Адам Смітстворює систематизоване вчення про поділ праці та здійснює теоретичний переворот. Він запропонував навіть сам цей термін і, з'ясовуючи суспільну взаємозалежність людей, виходив із поділу праці та необхідності обміну її продуктами.

А. Сміт вважав, що поділ праці – результат не чиєїсь мудрості, а схильності людської природи до торгівлі та обміну одного предмета на інший. Результатом дії закону поділу праці в організаційно-технічному аспекті є поділ праці на різні її види (фізичну і розумову, кваліфіковану і некваліфіковану, промислову та аграрну), а в соціально-економічному – поділ суспільства на соціальні групи, що займаються цими видами праці, та формування відносин між групами, залежно від їхнього соціального стану та престижу праці.

Соціологічна наука і, зокрема, соціологічні знання про працю на цьому етапі розвитку представлені різними теоріями – механістичними, біологічними, психологічними, сучасним функціоналізмом тощо.

У широкому розумінні до механістичних соціологічних теорій належать ті, які вивчають суспільство методами природничих наук (переважно хімії і фізики) і пояснюють явища, що в ньому відбуваються, природничими законами. Таким є вчення відомого французького соціолога Огюста Конта.

Досліджуючи характерні особливості суспільства, хід розвитку людського інтелекту, О.Конт першим зробив спробу сформувати основні закони його функціонування і розвитку.

О.Конт вважав, що соціальні зміни в суспільстві обумовлені багатьма чинниками, але визначальним із них є розум, інтелектуальна еволюція. І саме вивчення розвитку людського інтелекту (розуму) є вихідною основою для дослідження соціального розвитку загалом – у цьому полягає сутність основного соціального закону.

Другий закон, який був означений О.Контом, є предметом безпосереднього вивчення соціології праці. Йдеться про закон поділу і кооперації праці, завдяки дії якого утворюються різні соціально-професійні групи, урізноманітнюється суспільство, підвищується життєвий рівень людей.

Визначаючи структуру суспільства, О. Конт вирізняв чотири класи :

- перший – представники наукового, філософського, естетичного видів діяльності. Цей клас займає вищий щабель у соціальній структурі суспільства;

- другий – представники виробництва і торгово-фінансової сфери ;

- третій – землероби ;

- четвертий – ремісники.

Відносини між класами, за О.Контом, розвиваються саме на основі поділу праці та кооперації їх діяльності.

Контівське пояснення явищ природничими законами згодом стало підгрунтям багатьох пізніших напрямків соціологічної думки, представники яких шукали причини суспільних змін поза суспільством- у природничих та біологічних факторах.

Одним із представників цього підходу був найвпливовіший європейський соціолог того часу, англієць Герберт Спенсер. Він розглядав біологічні чинники як соціальні.

Ототожнюючи суспільство з біологічним організмом, Г. Спенсер стверджував, що кожний елемент структури соціальної системи виконує свої функції : землеробство і промисловість – функцію харчування, торгівля – функцію кровообігу, армія – захисні функції шкіри, транспорт – функцію кровоносних судин тощо.

Найціннішою у вченні Г. Спенсера була ідея, згідно з якою людство у своєму історичному розвитку повторює еволюцію органічного світу: ускладнення структури, зростання внутрішньої диференціації суспільних утворень, посилення їх інтеграції, централізація управління ними, тощо.

Порівняння суспільства з організмом дало можливість Г. Спенсеру зрозуміти ряд важливих особливостей функціонування суспільства як соціальної системи і його складових. Він запровадив і розтлумачив такі терміни, як "соціальна структура", "соціальна функція", "соціальні інститути", "соціальна диференціація та інтеграція", "соціальна система". Сучасна соціологія високо цінує вчення Г. Спенсера про соціальні інститути.

Наприкінці ХІХ століття виникає психологічна соціологія, яка справила великий позитивний вплив на розвиток соціологічної думки про працю. Вона сприяла наближенню науки до конкретних проблем особистості, соціальних груп, суспільства загалом і сфери праці зокрема.

Представники психологічної соціології намагаються пояснити суспільні явища психологічними чинниками, впливом свідомості, психічними відносинами між індивідами (Джон Мілль, Зігмунд Фрейд, Еміль Дюркгейм, Макс Вебер).

Окреме місце в європейській соціології цього періоду належить марсистській школі соціології.

Карл Марксекономічні відносини розглядав як такі, що найсильніше впливають на всі інші. На його думку, всі зміни, що відбуваються у суспільстві, в тому числі зміни суспільних відносин, залежать від змін у суспільному виробництві. Виробничі відносини – матеріальна основа соціальних, ідеологічних та політичних відносин.

Карл Маркс не заперечував прогресивну роль поділу праці, проте, на відміну від Е.Дюркгейма, надавав його аномальним функціям (експлуатації, безробіттю, збідненню) не випадкового і не минущого характеру, а фатального такого, що його не можна усунути. За К. Марксом, поділ праці призводить не тільки до соціального структурування суспільства, а й до його розколу на два антагоністичні класи – експлуататорів і експлуатованих.

Принципове значення для соціології праці має теорія К. Маркса щодо відчуження праці. Дуже цінним було також те, що К. Маркс запропонував вивчати не суспільство взагалі, не людину взагалі, а конкретне суспільство, конкретну людину, конкретні соціальні утворення, особливо робітничий клас.

Значні заслуги К. Маркс має і щодо розвитку методики конкретних соціологічних досліджень. Його дослідження здійснювалися на основі узагальнення великого фактичного матеріалу з використанням різних соціологічних способів збирання первинної інформації (аналіз документів,соціологічні спостереження, опитування).

У сучасній західноєвропейській і американській соціології панує функціоналістська теорія, згідно з якою, складові суспільства тісно пов'язані. Кожна складова виконує певну функцію, що полягає в здійсненні відповідної діяльності, завдяки чому підтримується цілісність суспільства.

Видатним представником функціоналізму є Толкотт Парсонс. У праці "Соціальна система" Т .Парсонс наголошує, що вивчення суспільних явищ повинно виходити з того, що суб'єкти орієнтовані на певну мету. Постійна взаємодія суб'єктів у соціальних групах передбачає наявність загальних правил, що дає можливість наперед знати, що і від кого можна очікувати. Тим самим дописується роль суб'єкта. А соціальна система трактується як сукупність взаємодій чи ролей, якими суб'єкти об'єднані для досягнення певної мети. В межах соціальної системи діють інституалізовані моделі поведінки, завдяки чому задовольняються певні потреби. Така система знаходиться в стані рівноваги і намагається цю рівновагу підтримувати.

Виникнення і становлення соціології праці у світовій практиці є результатом процессу соціологізації, насамперед, економічних наук про працю (саме економічну науку цікавить обдумана поведінка людини, де вона підраховує вигоди і невигоди будь-якої конкретної дії) впродовж їх розвитку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Донауковий етап розвитку соціологічної думки про працю	\|	Період індустріальної соціології

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.