Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Основні елементи і категорії страхування

ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА СТРАХУВАННЯ

ТЕМА 2.

Контрольні питання

Системи страхових відносин

У залежності від системи страхових відносин, реалізованих у процесі страхування, крім страхування як такого виділяють співстрахування, подвійне страхування, перестрахування, самострахування.

Співстрахування являє собою вид страхування, при якому два і більш страховиків беруть участь визначеними частками в страхуванні одного ризику, укладаючи спільний чи роздільні договори страхування кожний на страхову суму у своїй частці. У договорі в цьому випадку повинні міститися права й обов’язки кожного зі страховиків.

Подвійне страхування – це страхування в декількох страховиків одного й того ж інтересу від тих самих ризиків, коли загальна страхова сума перевищує страхову вартість об’єкта страхування. Дана форма може використовуватися з метою збагачення, тому звичайно законодавство будь якої країни приділяє йому велику увагу і чітко регламентує відповідальність страховиків при настанні страхового випадку.

Перестрахування – страховик може здійснювати перестрахування майна, під яким розуміється передача окремих об’єктів чи частини ризику на страхування від одного страховика до іншого. Страховик, що не покриває за рахунок власних коштів і резервів свої зобов’язання по страхуванню, зобов’язаний забезпечити покриття цих зобов’язань шляхом перестрахування. При настанні страхової події страхова організація – перестрахувальник несе відповідальність в обсязі прийнятих на себе зобов’язань по перестрахуванню.

Самострахування – це створення страхового (резервного) фонду безпосередньо самим суб’єктом, що хазяює, в обов’язковому чи добровільному порядку.

1. В чому полягають об’єктивні причини виникнення страхування?

2. Наведіть приклади страхових ризиків.

3. Порівняйте функції страхування з відомими Вам функціями фінансів. Поясніть результати.

4. Наведіть приклади реалізації функцій страхування.

5. Назвіть головні види страхових фондів. Яка між ними різниця?

6. Чому класифікація страхування має таку складну структуру?

7. Наведіть приклади знайомих Вам різновидів страхування.

1. Основні елементи і категорії страхування.

2. Системи страхової відповідальності.

3. Договір страхування.

Страхування як різновид економічних відносини і вид діяльності містить у собі наступні категорії:

ü Страховий ризик – термін, що має декілька змістових значень:

– імовірність одержання збитку від страхового випадку. Обчислена математично ця імовірність є основою для розрахунку страхових тарифів;

– конкретні об’єкти страхування по їх страховій сумі і ступеню імовірності нанесення збитку. У цьому розумінні розрізняють великі, середні і дрібні ризики в залежності від розміру їх вартості.

Класифікація страхових ризиків досить складна і різноманітна.

З погляду оцінки можливості збитків виділяють наступні види страхових ризиків: страхуємі ризики і ризики, що неможливо застрахувати.

Найбільшу частину складають ризики, які можна застрахувати. Тут приймаються до уваги наступні критерії:

– ризик, що включається в розмір відповідальності страховика повинен містити високий рівень імовірності;

– ризик повинний бути результатом випадкових подій. Він не може піддаватись безпеці, що заздалегідь відома страхувальнику чи страховику. При цьому обом сторонам договору страхування конкретний момент настання страхового випадку і можливий обсяг збитку невідомі;

– випадковість прояву такого ризику доцільно відносити до маси однорідних об’єктів на основі статистичної інформації;

– настання страхового випадку не повинне залежати від волевиявлення страховика чи інших зацікавлених осіб. Недоцільно приймати на страхування ризики, пов’язані з намірами страхувальника (спекулятивні ризики);

– момент реалізації ризику неможливо визначити ні в часі, ні в просторі;

– страхова подія не може мати розмірів катастрофічного нещастя, тобто охоплювати масу об’єктів у межах величезної страхової сукупності;

– можливі наслідки ризику повинні об’єктивно вимірятися й оцінюватися.

У залежності від джерела небезпеки виділяють ризики, обумовлені проявом стихійних сил природи і діяльності людей (суспільства). Особлива увага приділяється специфічним ризикам: аномальним і катастрофічним.

До аномальних ризиків відносять такі ризики і тоді, коли неможливо їх віднести до тієї чи іншої групи страхової відповідальності страховика.

Катастрофічні ризики складають значну групу, що охоплює можливі наслідки стихійних лих: землетрусів, ураганів, цунамі й інших проявів стихійних сил природи. До катастрофічних ризиків можуть бути віднесені і наслідки техногенних аварій.

У діяльності страховика значну роль грають об’єктивні і суб’єктивні ризики.

Об’єктивні ризики відображають руйнівний вплив неконтрольованих сил природи чи інших випадків, що не залежать від волі і дій людини.

Суб’єктивні ризики базуються на оцінці ситуації людиною при ігноруванні об’єктивного підходу до дійсності.

Оцінка вартості ризику – визначення імовірності настання події, на випадок якої проводиться страхування, і його наслідків, виражених у грошовій формі. Розмір оцінки вартості ризику визначається і змінюється під впливом суб’єктивних і об’єктивних факторів. Оцінка вартості ризику визначається на основі вивчення статистичних даних, які характеризують частоту виникнення небезпек (пожеж, нещасний випадків і т.д.), силу їх дій і розмір заподіяного ними збитку.

При укладанні договору страхування страховик здійснює підбор ризикових обставин. Усі ризикові обставини, узяті в їхній єдності і взаємодії, визначають стан, що називається ситуацією ризику.

Ризикова ситуація – стан об’єкта страхування, який характеризується сукупністю і єдністю ризикових обставин. Вона характеризує природний стан об’єкта у взаємодії з навколишнім середовищем, тобто природний стан об’єкта страхування й обстановку, у якій цей об’єкт знаходиться.

Ризикові обставини є умовами реалізації ризику. На підставі ризикових обставин обчислюється страховий внесок. Страховик при визначенні страхового внеску враховує результати аналізу конкретної ситуації ризику через систему знижок і надбавок до розрахованого страхового внеску для базової сукупності ризикових обставин. Ризикові обставини дозволяють оцінити імовірність страхової події.

Кумуляція ризику – зосередження ризиків у межах визначеного обмеженого простору (район аварії на АЕС, повені, землетрус).

Страхове поле – максимальна кількість об’єктів, яку можна застрахувати.

Страховий портфель – фактична кількість застрахованих осіб, чи об’єктів діючих договорів страхування на даній території. Процентне співвідношення страхового портфеля до страхового поля дає відсоток охоплення страхового поля.

Страхова оцінка – це:

1) визначення страхової вартості об’єкта страхування;

2) вартість майна, прийнята для цілей страхування.

У процесі укладання договорів страхування оцінюється дійсна вартість об’єкта страхування, тобто страхова вартість. Страхова вартість об’єкта є основою для розрахунку страхової суми.

Страхова сума – визначена договором страхування чи встановлена законом грошова сума, у межах якої страховик, відповідно до умов страхування, зобов’язаний зробити виплату при настанні страхового випадку, а також сума, що виплачується в особистому страхуванні. Виходячи з її розміру, встановлюються розміри страхового внеску і страхової виплати.

При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах дійсної вартості майна на момент укладання договору.

Страхове забезпечення – відношення страхової суми до вартості застрахованого майна. Максимальне страхове забезпечення складає 100%.

Зі страхової суми страхувальник платить страховику страховий внесок.

Страховий внесок (страхова премія) – плата за страхування, що страхувальник зобов’язаний внести страховику відповідно до договору страхування чи закону.

Страховий внесок обчислюється виходячи зі страхового тарифу й об’ємного показника, з врахуванням передбачених знижок і надбавок.

Структура страхового внеску:

Приклад. Страховий тариф 40 коп. з 100 гривень страхової суми. Отже, 100 гривень – це одиниця страхової суми. Уся величина страхової суми 20000 гривень. За дотримання правил протипожежної безпеки страховик надає страхувальнику знижку 5%.

Страховий тариф являє собою ставку страхового внеску з одиниці страхової чи суми об’єкта страхування в цілому. Ця ставка визначається за допомогою актуарних розрахунків. Страхові тарифи по обов’язковому страхуванню встановлюються в законодавчому порядку.

Об’ємний показник, тобто показник до якого прив’язаний страховий тариф, являє собою одиницю страхової суми чи об’єкт страхування в цілому.

Знижки зі страхового внеску даються страховиком страхувальнику для досягнення певної мети.

Функції знижок:

1) заохочення страхувальника на збереження майна;

2) стимулювання страхувальника, що регулярно відновляє страхові договори.

Страхова знижка надається страхувальнику при сплаті страхового внеску за договором добровільного страхування майна в господарствах громадян у випадках, передбачених правилами страхування. Наприклад, знижка може передбачатися: у випадку, коли договір укладається з застосуванням франшизи, або при страхуванні майна господарських суб’єктів за умови дотримання правил протипожежної безпеки;

Надбавка – частина страхового внеску не пов’язана безпосередньо з формуванням страхового фонду. Ці кошти призначені для:

1) покриття витрат на проведення страхування;

2) формування резервних фондів по ризикових видах страхування;

3) фінансування заходів щодо попередження стихійних лих.

Види надбавок:

ü Ризикова надбавка використовується для створення страхового фонду на випадок виплат страхового відшкодування при зростанні збитків, коли перевищується середній рівень збитків.

Середній за ряд років рівень виплат страхового відшкодування складає нетто-ставку. Фактичні суми виплат відхиляються від середнього рівня. Найбільш ймовірний ступінь відхилення можливих виплат від середнього рівня визначається в основному статистичним методом найменших квадратів. Збільшення нетто-ставки на величину цього ймовірного відхилення складає зміст ризикової надбавки.

Ризикова надбавка підвищує стійкість результатів страхування шляхом збільшення розміру страхових тарифів.

ü Надбавка за розстрочку – частина тарифу по довгострокових видах страхування життя, яка компенсує втрати страхової компанії за надання страхувальнику розстрочки при сплаті внесків. Вона дорівнює різниці між одноразовим внеском і сумою річних внесків.

Види надбавок за розстрочку:

– по роках;

– протягом року;

– піврічні;

– квартальні;

– місячні.

За розстрочку усередині року встановлюються надбавки в розмірі визначеного відсотка до тарифної ставки.

Якщо правилами довгострокового страхування життя передбачаються щомісячні внески, то річні втрати компенсуються нарахуванням річних ставок із застосуванням коефіцієнта розстрочки – постнумерандо – коефіцієнта розстрочки, що допускає погашення повної суми річного внеску до кінця страхового року.

Страховий внесок:

– по економічній сутності – частина прибутку страхувальника-підприємства, що використовується їм для гарантії його інтересів від несприятливих подій;

– математично – періодично повторюваний платіж страхувальника страховику, який може бути виражений як середня величина, тобто як частина страхового фонду, що приходиться на один поліс страхового портфеля від усіх зобов’язань страховика.

Види страхового внеску:

1) ризиковий внесок – це чиста нетто-премія, тобто частина страхового внеску, призначена для покриття ризику. Вона залежить від ступеня імовірності настання страхового випадку;

2) ощадний внесок – накопичувальний внесок, що стягується при укладанні договорів страхування життя. Призначений для покриття платежів страхувальника після закінчення терміну страхування.

Нетто-ставка – частина страхового внеску, необхідна для покриття страхових платежів за визначений проміжок часу по даному виду страхування. Її розмір залежить від розвитку ризику. При планомірному розвитку ризику розмір нетто-ставки дорівнює ризиковому внеску. При відхиленні від середнього розміру платежів, втрати компенсуються за допомогою гарантійної (ризикової) надбавки. Структура нетто-ставки залежить від виду страхування.

Нетто-ставка виражає ціну страхового ризику (пожежі, повені і т.д.).

3) достатній внесок – внесок у розмірі, достатньому не тільки для покриття страхових платежів, але і для покриття витрат страховика. Він дорівнює сумі нетто-ставки і навантаженню, включеного у витрати страховика (брутто-ставці без прибутку).

Брутто-ставка – тарифна ставка страховика, що складається з нетто-ставки і навантаження (мал. 1).

Навантаження – частина страхової ставки, призначена для покриття витрат страховика на організацію процесу страхування, веденню страхової справи, на відрахування в запасні фонди страховика, покриття витрат, пов’язаних із проведенням попереджувальних заходів, реклами та інших витрат, на утворення прибутку страховика.

§ По характеру ризику страховий внесок підрозділяється на:

– натуральний – внесок, призначений для покриття ризику за визначений проміжок часу. У даний момент часу він дорівнює ризиковому внеску, але з часом змінюється. Він може збільшуватись чи зменшуватись в залежності від характеру ризику. У договорі страхування життя натуральний внесок збільшується;

Мал.1 Структура брутто-ставки

– постійний – внесок, що не змінюється з часом. Сталість викликана незмінністю в часі ризику, що втілює страховий внесок. Застосовується в більшості договорів майнового страхування.

§ За формою сплати страховий внесок підрозділяється на:

– одноразовий – внесок, що страхувальник сплачує страховику вперед за весь період страхування. Сума внеску визначається до моменту укладання договору страхування;

– поточний – частина загальних зобов’язань страхувальника стосовно страховика. Сума поточних внесків по даному виду страхування завжди більше одноразового внеску, через втрати прибутку страховика при розстрочених внесках;

– річний – одноразовий внесок сплачений на термін один рік. Він неподільний і завжди більше одноразового внеску.

В особистому страхуванні виділяють:

а) терміновий річний внесок – сплачується протягом визначеного проміжку часу;

б) довічний річний внесок – сплачується щорічно протягом усього життя страхувальника.

– розстрочений – внесок сплачується в розстрочку. Сума розстроченого страхового внеску завжди більше річного внеску.

У залежності від послідовності сплати виділяють: перший і наступний розстрочений страховий внесок.

§ За часом сплати страхові внески поділяються на:

– авансові – платежі, що сплачуються страхувальниками заздалегідь, до настання терміну їхній сплати, зазначеного в укладеному договорі страхування;

– попередній – внесок ощадного характеру, що надійшов страховику. На попередні внески нараховуються відсотки (як на внески). При настанні страхового випадку до закінчення терміну договору страхувальник одержує не тільки страхову суму, але і страхові внески, по яких не наступив термін сплати.

§ У залежності від того, як страхові внески відбиваються в балансі страховика, вони підрозділяються на перехідні платежі – частини страхового внеску, що розподіляються на рік, що слідує після календарного року через розбіжність календарного і страхового років. Види перехідних платежів: результативний внесок і ефективний внесок.

Результативний внесок – різниця між нетто-ставкою і перехідними платежами на поточний рік, віднесеними на наступний рік. Його розмір є прямо пропорційним періодичності сплати страхових внесків. Чим менше період розстроченого внеску, тим менше розмір результативного внеску.

Ефективний внесок – сума результативного внеску і перехідних платежів, зарезервованих у поточному році і перехідних на наступний рік. Це вся сума наявних страхових платежів, якими розпоряджується страховик у поточному році.

Виділяють також цильмеровський і перестрахувальний внески.

Цильмеровьский (резервний) внесок – сума нетто-ставки і витрат по укладанню договорів страхування даного виду за рік. Він містить визначені резерви, за рахунок яких компенсуються витрати по укладанню договорів страхування.

Перестрахувальний внесок – внесок, що страховик передає перестрахувальнику по умовам договору перестрахування, що укладається між ними. Стосовно відповідальності, прийнятої перестрахувальником за договором, перестрахувальний внесок може бути пропорційний і непропорційний.

§ По розміру страхового внеску розрізняють:

– необхідний – відображає розмір страхового внеску, що буде достатнім і дозволить зробити виплати страхових сум і відшкодувань. Величина залежить від розміру ризику і закономірностей його прояву;

– справедливий – відображає еквівалентність зобов’язань сторін за договором страхування;

– конкурентний – внесок, що дозволяє страховику залучати максимально можливе число потенційних страхувальників.

§ У залежності від способу розрахунку страхові внески поділяються на:

– середній внесок – середньоарифметична величина внеску, яка розраховується для всієї страхової сукупності. Можливо розрахувати як середньозважену, де в якості “ваг” виступають часовий фактор і індивідуальні внески для окремих об’єктів, включених у страхову сукупність;

– ступеневий внесок – внесок, при визначенні якого приймається до уваги розмір об’єкта, який включений в страхову сукупність;

– індивідуальний – внесок окремого об’єкта страхування.

Страховий внесок буває основним і додатковим. Основний внесок визначається при укладанні договору страхування. У залежності від індивідуальних особливостей об’єкта страхування основний внесок може бути зменшений чи збільшений. Знижки і надбавки складають додаткові внески.

Основним елементом страхового внеску є страховий тариф – ставка страхового внеску з одиниці страхової суми чи об’єкта страхування в цілому. По обов’язковому страхуванню він встановлюється законом, по добровільному страхуванню – розраховується страховиком за допомогою спеціальних статистичних методів – актуарних розрахунків. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін. При здійсненні обов’язкового страхування Кабінетом Міністрів України встановлюються максимальні розміри страхових тарифів чи методика їх розрахунків і мінімальні розміри страхових сум.

Основна мета при розрахунку страхових тарифів – визначення і покриття ймовірної суми збитку, що приходиться на кожного страхувальника. За допомогою науково обґрунтованих страхових тарифів (на підставі актуарних даних) забезпечується оптимальний розмір страхового фонду, як необхідна умова розвитку страхової справи.

Тарифна політика – цілеспрямована діяльність страховика по встановленню, уточненню й упорядкуванню страхових тарифів в інтересах успішного і беззбиткового розвитку страхування. Ця політика базується на наступних основних принципах:

· Еквівалентність страхових відносин сторін. Це означає, що нетто-ставка повинна максимально відповідати імовірності збитку.

· Доступність страхових тарифів для широкого кола страхувальників, тому що надмірно високі ставки стають гальмом на шляху розвитку страхування.

· Стабільність розмірів страхових тарифів протягом тривалого часу. У страхувальника укріпляється впевненість у солідності страхової справи і платоспроможності фірми.

· Розширення обсягів страхування.

· Забезпечення самоокупності і рентабельності страхових операцій. Страховий тариф повинен не тільки покривати видатки, але і забезпечувати прибуток.

Страхова подія – визначена подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки імовірності і випадковості настання.

Страховий випадок – подія, що здійснилася, яка передбачена договором страхування чи законом, з настанням якої виникає обов’язок страховика зробити страхову виплату страхувальнику чи вигодоздобувачеві чи іншим третім особам. У майновому страхуванні це стихійні лиха, пожежі, аварії та інші надзвичайні події, які привели до збитку щодо застрахованого майна. В особистому страхуванні – дожиття до визначеного віку чи терміну події, настання хвороби, нещасного випадку чи смерті. Наслідки страхового випадку виражаються в повному знищенні чи частковому ушкодженні об’єкта страхування.

До страхових випадків не відносяться події, що хоча і завдали шкоди, але не протирічать нормальному ходу виробничого процесу (природна втрата товарів, корозія металів). Отже, важливу роль відіграє необхідність точного визначення подій, що включаються в обсяг відповідальності страховика при укладанні страхового договору.

Страховий акт – документ, оформлений у встановленому порядку, що підтверджує факт і причину страхового випадку, що відбувся, і оцінює збиток.

Страховий збиток – сума матеріального збитку, нанесеного страхувальнику чи застрахованій особі в результаті страхового випадку. Страховий збиток може бути прямим і непрямим.

Прямий збиток – кількісне зменшення застрахованого майна (загибель, ушкодження, крадіжка) чи зниження його вартості при збереженні матеріально-речовинної форми, що відбулося внаслідок страхового випадку. У суму прямого збитку включаються витрати, що використовуються страхувальником для зменшення збитку, порятунку майна і приведення його в належний стан після стихійного лиха чи іншого страхового випадку. Він виступає як первинний збиток, тобто той, який є головним чинником, який визначає страхове відшкодування.

Непрямий збиток – означає збиток, що є наслідком загибелі (ушкодження) майна при неможливості його використання після страхового випадку. Він є похідним від прямого збитку і виступає у виді недоотриманого доходу через перерви у виробничо-торговому процесі внаслідок руйнування будинку, устаткування, загибелі предметів праці, а також у виді додаткових витрат, необхідних для налагодження перерваного процесу. Непрямий збиток може бути предметом спеціальних видів страхування і включатися у відповідальність по страхуванню майна.

Страхове відшкодування (страхова виплата) – належна до виплати страхувальнику грошова сума. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. Виплати страхових сум по договорах особистого страхування здійснюється незалежно від суми, що повинен одержати громадянин по державному соціальному страхуванню, соціальному забезпеченню і суми, що повинна бути йому виплачена як компенсація втрат. Якщо майно застраховане в декількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна (подвійне страхування), в Україні виплачуване страхове відшкодування не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожен страховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми по укладеному ним договору страхування.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Класифікація страхування	\|	Системи страхової відповідальності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.