Нетарифне регулювання

Нетарифне регулювання — це комплекс заходів обмежено-заборонного порядку, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок країни.

Мета тарифного регулювання полягає:

1. У покращенні конкурентних умов в імпортуючій країні;

2. І головне — у захисті національної промисловості, здоров'я населення, охороні навколишнього середовища, моралі, релігії і національній безпеці.

Нетарифні обмеження є заходами прихованого протекціонізму. На думку спеціалістів, у зовнішній торгівлі використовуються більше 50 таких заходів, які можуть здійснюватися як через адміністративні, так і фінансові інструменти регулювання.

До нетарифних заходів регулювання відносяться.

1. Заборони експорту та імпорту. Це вимушені заходи, визнані міжнародною практикою. Заборони можуть виступати у відкритій і закритій формі. Різновидом заборони відкритої форми є часткові заборони, які, у свою чергу, можуть мати безумовний і умовний характер. Заборони безумовного характеру встановлюються на імпорт товарів, здатних заподіяти шкоду різним сферам життєдіяльності держави. Умовні заборони використовують тоді, коли постачальник імпортної продукції не дотримується встановлених правил і норм. Крім постійно діючих заборон, використовуються також сезонні і тимчасові заборони на ввезення.

2. Кількісні обмеження експорту та імпорту. Вони є традиційними методами кількісного обмеження у міжнародній торгівлі. До них відносяться квотування і ліцензування.

Квотування є лімітування розміру імпорту (експорту) за допомогою квот (контингентів). Квота — це встановлення у вартісному чи фізичному вираженні певного об'єму експорту (імпорту) на визначений період (рік, квартал тощо). Квотування здійснюється з метою ліквідації торгового і платіжного дисбалансу з окремими країнами; регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку; виконання міжнародних зобов'язань і досягнення взаємовигідних домовленостей.

В Україні використовують такі види квот:

- глобальні — встановлюються для товарів без визначення конкретних країн, куди вони експортуються чи з яких вони імпортуються;

- групові — для товарів з визначенням групи країн, куди вони експортуються чи з яких вони імпортуються;

- індивідуальні — для товарів з визначенням конкретної країни, куди вони можуть експортуватися чи з якої вони можуть імпортуватися [2].

Ліцензування — це обмеження у вигляді одержання права чи дозволу (ліцензії) від уповноважених державних органів на ввезення (вивезення) певного об'єму товарів.

В Україні використовуються такі види ліцензій:

- генеральна — відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по окремому товару чи окремій країні (групі країн) на протязі періоду дії режиму ліцензування по даному товару;

- разова (індивідуальна) — одноразовий дозвіл, який має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом ЗЕД на період, необхідний для її здійснення;

- відкрита (індивідуальна) — дозвіл на експорт (імпорт) товару на протязі конкретного періоду (але не менше одного місяця) з визначенням його загального об'єму [2].

Ліцензії на експортно-імпортні операції видаються на основі заявок суб’єктів ЗЕД згідно з формою, затвердженою у даний час Міністерством економіки України.

Рішення про встановлення режиму ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій приймається Кабінетом Міністрів України з визначенням списку конкретних товарів, які підлягають під режим ліцензування і квотування, а також періоду дії цього режиму. Реалізація квот і ліцензій на окремі товари здійснюється Міністерством економіки України.

3. "Добровільні" обмеження експорту. Їх відносять до особливої групи кількісних обмежень. Це неофіційна домовленість між експортером та імпортером про обмеження ввозу певних товарів на ринок імпортера. Ще в кінці 50-х рр. США почали нав'язувати азіатським країнам угоду про добровільне обмеження в односторонньому порядку в США текстилю, а пізніше — стального прокату і ряду інших товарів. З 1969 р. система "добровільних" квот почала діяти на світовому ринку чорних металів, охопивши майже 2/3 світового ринку цих товарів. І таких прикладів можна навести багато. У даний час у світі країнами досягнуто більше 100 угод про "добровільне" обмеження експорту і про встановлення мінімальних імпортних цін [13].

Ці угоди в першу чергу торкаються торгівлі текстильної, швейної, взуттєвої промисловості, чорної металургії, молочними продуктами, побутовою електронікою, легковими автомобілями, металооброблюваними станками тощо.

4. Антидемпінгові заходи — специфічні заходи нетарифного регулювання. Це судові та адміністративні тяжби, претензії, які пред'являють національні підприємці іноземним постачальникам, звинувачуючи їх у продажу товарів по занижених цінах (нижче "нормальних" цін), що може нанести шкоду місцевим виробникам.

Антидемпінгові заходи часто використовуються країною-імпортером для здійснення тиску на експортерів з метою захисту свого ринку.

Демпінгові санкції можуть бути різними: або демпінговий товар обкладається антидемпінговим митом, або експортеру знижується квота доставки товару.

5. Технічні бар'єри. Це перешкоди для імпорту іноземних товарів, що виникають у зв'язку з їхньою невідповідністю до національних стандартів систем виміру та інспекції якості, вимог техніки безпеки, санітарно-ветеринарних норм, правил упаковки, маркування та інших вимог. Перевірка відповідності ввезеного в країну товару всім цим вимогам обумовлюється об’єктивними вимогами виробництва і споживання продукції. У той же час вони можуть виконувати протекціоністську роль.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Митно-тарифне регулювання	\|	Планування зовнішньоекономічної діяльності.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.