Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Структура трудового права. Місце трудового права в системі правових галузей

Механізм реалізації норм трудового права, відповідальність за їх порушення

Поняття предмета «Трудове право» та особливості методів правового регулювання у країнах Західної Європи та США. Соціальні функції трудового права.

Трудового права з порівняльним правознавством. Роль та значення трудового права в сучасних умовах.

Поняття порівняльного трудового права. Зв’язок порівняльного

План.

Лекція по темі 1. Поняття, предмет порівняльного трудового права та особливості методів правового регулювання в різних країнах світу

1. Для правознавства як системи з вивчення різних правових сімей, державних інститутів характерним є історичний підхід стосовно визначення періоду виникнення порівняльного правознавства, його розвитку на різних континентах, що ґрунтується на особливостях життя того чи іншого народу. Необхідно зауважити, що серед науковців, які займаються цією проблемою, немає одностайності. Одні вважають, що порівняльне правознавство має давнє походження (Закони XII таблиць Риму тощо), інші — що воно виникло в XIX столітті. В англійській літературі зазначається, що засновником порівняльного правознавства був Ф. Бекон, у французькій — ПІ. Монтеск'є, у німецькій — В. Лейбніц. В історії вітчизняного правознавства також маємо певні суперечності щодо питання історії зародження компаративістики. Наприклад, при дослідженні історії договорів, які укладалися в Київській Русі у Х-ХІ ст. з греками, можна помітити, що обидві сторони використовували право не власної країни, а запозичене —"чуже право". Певна річ, започаткування цієї дисципліни було в різних країнах і в різні часи. Розпочиналося воно з античного періоду, але використання зарубіжного права, вивчення порівняльного методу і свідоме застосування його як науки розпочинається у XIX ст. Саме цей період прийнято визнавати початком виникнення науки порівняльного правознавства, яка зародилася як порівняльно-історичне правознавство. Вважається, що офіційне визнання існування порівняльного права й порівняльного методу в праві відбулося 1869 року, коли в Парижі було засновано Товариство порівняльного законодавства. Відтак, у другій половині XIX ст. центр компаративістики переміщується у Францію. Після проведення у 1900 р. І Міжнародного конгресу порівняльного права у Франції посилюється активність компаративістів.

Перша світова війна і її негативні наслідки, які характеризувалися ворожістю у ставленні країн одна до одної, перешкоджали запровадженню в університетські навчальні плани курсів порівняльного правознавства. Однак у 20—30-ті роки ситуація почала змінюватися. Р. Паунд у 1934 p., відзначаючи тенденції у цій галузі, заявив, що, на його думку, у майбутньому викладання права ґрунтуватиметься на порівняльно-правовому методі: викладач повинен постійно на конкретних прикладах показувати студенту, що жодна з національних правових систем, жодна доктрина, концепція, норма чи конструкція не можуть запропонувати адекватного вирішення проблем, які постійно виникають у повсякденному житті. Друга світова війна також значно загальмувала розвиток порівняльного правознавства та його освітніх функцій. Після закінчення війни тенденції розвитку компаративістики були пов'язані із прагненням створити уніфіковане "європейське право".

Поступово розвиток права пов'язується не лише з діяльністю законодавчих органів, а й із судовою практикою, яка виконувала роль джерел права. На початку XX ст. серед юристів почалися дискусії навколо предмета порівняльного правознавства і його місця в юридичній науці. У другій половині XX ст. в центрі уваги юристів-компаративістів світу було кілька комплексних проблем:

• загальнотеоретичні питання порівняльного права: предмет, цілі, функції, основні аспекти;

• порівняльне дослідження основних правових систем сучасності;

• порівняльно-правові дослідження в межах галузевих юридичних наук. Сучасне порівняльне правознавство стало "більш професійним"

порівняно з минулими роками, воно розвивається на глибшій професійній основі, із залученням ширшого кола фахівців, що займаються винятково цими проблемами. Порівняльне правознавство усе активніше проникає з суто інтелектуальної сфери застосування у сферу прикладну. З наукових і освітянських галузей повоєнного періоду воно перейшло у галузі комерції та індустрії, стало важливим джерелом інформації для бізнесменів, політиків, урядовців стосовно світових правових систем.

Враховуючи різні думки дослідників і застосовуючи метод синтезу та диференціювання, визначимо етапи розвитку порівняльного правознавства.

Перший етап характеризується окремими спробами порівняльних досліджень актів різних державних утворень. До нього, зокрема, можна зарахувати працю Платона "Закони", Арістотеля "Політика", використання порівняльного аналізу для зіставлення римських і біблійних законів, праці англійського вченого Фортеск'ю, німецьких юристів другої половини XVII століття Струве і Стрика. В епоху Просвітництва до порівняльно-правового аналізу звертались англійський філософ Джон Локк, французький філософ Жан-Жак Руссо, італійський юрист Чезаре Беккаріа. Помітний слід в історії розвитку порівняльного правознавства залишив французький мислитель XVIII століття Шарль Луї Монтеск'є.

Другий етап пов'язаний з використанням порівняльно-правового методу в історії права. Найвидатнішими представниками такого напряму були Г. Мейн в Англії, Лерміньє у Франції, А. Пост, І. Колер у Німеччині, М. М. Ковалевський та П. Г. Виноградов у Росії. Історико-правове спрямування мала також перша кафедра порівняльного правознавства та перші журнали з порівняльного правознавства.

Третій етап — це використання порівняльно-правового методу як інструменту законотворення, зокрема кодифікації. Істотний імпульс для його розвитку дали широкомасштабні кодифікаційні роботи, які розгорнулись у різних країнах Європи з початку XIX століття. Оскільки європейські країни перебували у схожих економічних, політичних та соціокультурних умовах, це зумовлювало аналогічні тенденції у розвитку законодавства.

Четвертий етап характеризується застосуванням порівняльного аналізу до різних правових систем з метою поглибленого вивчення власне феномену права та тенденцій його розвитку. Розуміння того, що право як явище існує не лише у формі закону, айв інших формах (судової практики, правових звичаїв, доктринального тлумачення тощо), змінює діапазон використання порівняльного правознавства.

Викристалізовується основна його мета: шляхом порівняння правових систем та окремих інститутів різних народів з'ясовувати не лише їх ефективність у досягненні емпіричних цілей, а переважно виявляти закономірності еволюції правових систем та інститутів, напрямів їх подальшого розвитку й зближення. Значний внесок у розвиток такого поглибленого підходу до порівняльного правознавства зробили К. Міттермайєр, Г. Радбрух, Дж. Біндер (Німеччина); Р. Салейль, Е. Ламбер, А. Леві-Ульман (Франція); Е. Роген (Швейцарія); Гальгано, Марої, Ротонді, Т. Аскарелі (Італія); X. Гаттерідж (Англія); Р. Паунд (США) та ін.

П'ятий етап — формування теорії порівняльного правознавства, його цілей, функцій, загальних правил порівняльно-правового аналізу, його методики тощо.

Шостий етап пов'язаний з поступовим переростанням теорії порівняльного правознавства в самостійну науку, розширенням кола досліджуваних тем, формуванням предмета порівняльного правознавства та його понятійного апарату, визначенням місця в системі юридичних наук тощо.

На сучасному етапі розвитку української науки порівняльне правознавство є одним з актуальних напрямів юридичної науки.

У правовій літературі, присвяченій дослідженню правових систем, використовуються такі терміни: "порівняльне право", "порівняльне правознавство", "компаративістика", "порівняльна юриспруденція", "порівняльний аналіз правових актів і систем" та ін.

Як зазначає О. Д. Тихомиров, у науковому значенні до терміна і поняття "порівняльне правознавство" близьке поняття "компаративістика". На думку О. Лисенко, терміни "порівняльне право" і "порівняльне законодавство" не можна використовувати як тотожні з терміном "порівняльне правознавство", оскільки це призведе не лише до термінологічної плутанини, а й до змішування різних за своїм змістом явищ, адже розуміння термінів "право", "законодавство" пов'язано з регулюванням поведінки людей та їх спільнот і може виникнути думка,про появу якоїсь нової галузі "порівняльного" права, тоді як порівняльне правознавство являє собою лише систему знань, а не правил поведінки.

Такі дослідники, як К. Цвайгерт, X. Кетц та інші, вважають, що термін "порівняльне право" є цілком прийнятним навіть через те, що він давно широко використовується. Свою точку зору щодо цього поняття пропонують О. Харитонова і Є. Харитонов, вони доводять, що терміни "порівняльне право", "порівняльне правознавство" і "компаративістика" доцільно використовувати як рівнозначні, адже суть не в терміні чи назві, а в тому, який зміст вкладається при його використанні.

Автори пропонованого посібника погоджуються з вітчизняними дослідниками, що сам термін варто використовувати залежно від його змісту, тобто для визначення об'єкта чи напрямку галузі або розбіжності у правових інститутах тощо. Однозначного визначення терміна "порівняльне право" бути не може, тому що правознавство — поняття міжгалузеве. Отже, варто використовувати ці терміни у тих випадках, коли визначають напрям дослідної діяльності об'єкта.

Однією з основних проблем сучасних компаративістських досліджень, крім досліджень загальнотеоретичних питань компаративістики та основних правових систем сучасності, є порівняльно-правові дослідження у межах галузевих теоретико-історичних і спеціальних (прикладних) юридичних наук. Нині розвиток порівняльного правознавства характеризується переходом у русло досліджень, що мають практичне значення. Це зумовлено тим, що кожна держава має своє право. У світі немає двох держав, у яких би правопорядок повністю збігався. У багатьох державах у межах однієї правової системи відбувається поділ на право регіональне (у федеративних державах, таких як США, Російська Федерація), релігійне (наприклад, в Індії") або за расовими ознаками (Малайзія).

Міжнародне право покликане регулювати у світовому чи регіональному масштабі міждержавні та зовнішньоекономічні відносини. Розбіжності між правом різних країн значно зменшуються, якщо більшість країн орієнтується на систему міжнародно-правових норм, що виходять не зі змісту їх конкретних норм, а з їх більш постійних елементів, які використовуються для створення, тлумачення, оцінки норм. Порівняння неоднакових рішень, які пропонуються різними правопорядками, дає змогу точніше зрозуміти сутність по-різному врегульованих ними соціальних проблем.

Нині юридична наука все більше уваги приділяє порівняльному правознавству. Проте суперечки і дискусії про статус цього наукового напряму в системі правових наук тривають і загальновизнано, щопорівняльні дослідження права досить важливі для подальшого розвитку юридичної науки¹.

Порівняльно-правові дослідження у поєднанні з традиційним історичним, нормативним, соціологічним баченням права дають змогу вивчити явища правової дійсності, які не охоплювалися проблематикою правознавства, і вийти за національні рамки своєї правової системи. Для юридичної науки, яка звернена насамперед до національного права, використання порівняльного правознавства особливо важливе, оскільки воно допомагає встановити, як вирішується та сама проблема в різних країнах, розширює юридичні дослідження, дає змогу враховувати зарубіжний правовий досвід.

Порівняльне правознавство — це структуризована концептуально-понятійна система правових знань, систематизоване, так чи інакше пов'язане один з одним уявлення про основні правові системи сучасності, теорії застосування порівняльного методу як у науково-пізнавальному, так і в практично-прикладному аспекті. Порівняльне правознавство зазнало не так хронологічних змін, як змін просторових. Це зумовлено тим, що воно розвивається у межах досить відособлених один від одного культурно-історичних регіонів. Відтак однією з особливостей сучасної юридичної компаративістики є розширення її географії.

Компаративістські концепції минулого порівняно із сучасним порівняльним правознавством є скоріше доктринальними. Попередньо пройшовши через відповідні пізнавальні сфери, вони природно входять до структури сучасної юридичної компаративістики. Без розробки історії компаративістських концепцій, без ознайомлення з її матеріалами, без оцінки пізнаного не можна окреслити коло тих основних питань, дослідження яких становить предметний зміст сучасного порівняльного правознавства. Така розробка дає змогу виявити і зрозумити розвиток юридичної компаративістики.

Сучасне порівняльне правознавство більш диференційовано і глибше, ніж раніше, досліджує процеси, які відбуваються на правовій карті світу. Крім того, структура сучасної юридичної компаративістики складніша, проте в ній можна означити своєрідне концептуально-понятійне ядро — положення, що характеризують переважно конкретно-історичні особливості об'єкта і пізнавальні установки її провідних представників.

Компаративісти прагнуть знайти коріння, витоки правових явищ у зарубіжних правових системах і тенденції їх розвитку. Власне, саме в процесі досягнення цієї мети і відбувається порівняння. Об'єктами тут виступають національна і зарубіжна правові системи, які розглядаються через призму виявлення загального і специфічного в них та можливості використання зарубіжного досвіду для вирішення конкретних правових завдань.

Будь-яке порівняння у галузі права завжди грунтується на критеріях, які мають об'єктивно-оцінний характер. Найширше порівняльне правознавство використовується передусім у наукових дискусіях для набуття нових знань про предмет. Воно є також інструментом правової політики у галузі законотворчості і правосуддя. Важливою сферою його застосування є також викладання цієї дисципліни в юридичних вузах і на юридичних факультетах.

Порівняльне правознавство охоплює такі аспекти і завдання: . до методики порівняльного правознавства звертаються під час розробки проектів важливих національних законів з метою знайти оптимальне рішення для проблеми врегулювання; . результати порівняльно-правових досліджень використовують як переконливий аргумент у дискусіях про правову політику;

• розвиток юридичної науки неможливо уявити без порівняльного правознавства. Воно дає багатий матеріал, який використовується в численних монографіях та статтях для наукових диспутів з проблем національного права з метою впливу на законодавця для досягнення необхідних змін у правовій політиці та сприяння прогресивному розвитку права;

• суди також застосовують порівняльне правознавство, особливо у справах з іноземним елементом, коли необхідно не тільки застосовувати іноземне право, а й встановити його точний зміст;

• розробці міжнародних угод завжди передують інтенсивні порівняльно-правові дослідження;

• у навчальному процесі порівняльне правознавство є ефективним дидактичним засобом. Воно допомагає краще зрозуміти власне право та взаємозв'язок його традицій, ступінь наближення різних правових культур. Визначення предмета порівняльного правознавства пов'язане із самою назвою цієї науки і навчальної дисципліни, яка свідчить про те, що порівняльне правознавство має справу насамперед з такими явищами, процесами і поняттями, як порівняння, порівняльний метод, зіставлення і протиставлення, що застосовуються до таких категорій, як право, правові явища, правові інститути та інституції. За допомогою порівняння одні правові системи співвідносяться, зіставляються чи протиставляються іншим правовим системам.

Предмет компаративістики може бути диференційованим і залежить від мети дослідження, галузі права, інституту чи інших елементів правових систем, що порівнюються. На визначення предмета впливають також напрями дослідження, тобто "вертикальний" (історичний) чи "горизонтальний" (сучасні правові системи). У першому випадку предметом є еволюція правових систем, у другому — порівняння на певному статичному рівні.

В юридичній науці немає єдиної і обов'язкової для всіх методології порівняльно-правових досліджень, яка підпорядковує їх виконання суворим канонам. Відправним пунктом у цьому випадку є тема і мета конкретної роботи. Саме ці критерії визначають, яку роль повинно відіграти в її виконанні порівняльно-правове дослідження, в якому зв'язку його необхідно здійснювати.

Метою порівняльно-правового дослідження може бути загальна система і структура певного правопорядку чи однієї з його частин, наприклад, господарського права. Але воно може стосуватися і зовсім незначних питань (наприклад, відшкодування за невикористану відпустку тощо). Чим ширша і складніша сфера, яка підлягає порівняльно-правовому аналізу, тим глибшими повинні бути знання дослідника про досліджуваний правопорядок.

В основі компаративістських досліджень лежить порівняльний метод, який сьогодні набуває великого значення не лише при дослідженні національних правових систем, а й у порівняльно-правових дослідженнях галузей, інститутів та норм права.

Порівняльно-правовий метод — це сукупність прийомів виявлення загальних та специфічних закономірностей виникнення, розвитку, функціонування правових систем (їхніх елементів) шляхом їх порівняння, тобто проведення пізнавальної операції, що дає змогу на підставі фіксованої ознаки встановити подібність або відмінність об'єктів методом парного зіставлення. Відповідно методологією порівняльного правознавства називають впорядковану належним чином систему, яка складається з порівняльно-правового та інших методів наукового аналізу.

Використання порівняльного методу в компаративістиці здійснюється на двох рівнях: історичному та логічному. Відповідно до цього розрізняють історично-порівняльний та формально-логічний аналіз. Високий рівень досконалості методології порівняльного правознавства дає можливість застосувати порівняльний метод для дослідження різноманітних об'єктів.

Історико-порівняльний аналіз, або використання порівняльного методу в часі, дає можливість зрозуміти вплив однієї системи права на іншу. Використання цього методу виявляє спільні риси класичного римського права з правом європейським, адже останнє набуло цих рис внаслідок рецепції римського права.

У доктрині права порівняльний метод дає змогу виявити відмінність, протилежність, ознаки наступності правових систем різних історичних типів і правових сімей; формулювати загальнотеоретичні положення та конструкції; виявити закономірності функціонування й розвитку правових систем.

Найглибше порівняльно-правовий метод виражається у принципах, які властиві саме порівняльному правознавству.

Такі принципи як основні засади є основою виникнення, становлення та розвитку різних явищ, соціальних, політичних та інших систем, інститутів тощо.

Стосовно порівняльного правознавства принципи виступають як основні ідеї і положення, що пронизують всю порівняльно-правову систему. Залежно від того, які сторони й аспекти порівняльного правознавства беруться для розгляду, у ньому можна виокремити групи принципів, що стосуються процесів становлення і розвитку порівняльного правознавства, його внутрішньої побудови, функціонування, а також самого процесу порівняння як основи виникнення порівняльного правознавства.

Порівняльне правознавство виконує різноманітні функції: пізнавальну, інформаційну, аналітичну, інтеграційну та інші. Воно є основою законотворчої та правозастосовчої практики, правильного засвоєння зарубіжних доктрин та досвіду, а також широкої юридичної освіти.

Існують різні думки щодо того, як взаємопов'язані між собою порівняльне правознавство і національне право, тобто виконують вони однакові функції чи порівняльне правознавство у своїх функціональних проявах має цілком самостійний характер.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні бухгалтерські проводки з обліку запасів	\|	Функції порівняльного правознавства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.