Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Тема 5. Товарна форма організації суспільного виробництва. Товар і гроші.

Рис. 1. Класифікація глобальних проблем за сферами дії

Рис. 1. Перехід від світової до глобальної економіки

Режими конвертованості

Штучні валюти, запроваджені для міжнародних розрахунків

СПЗ — "спеціальні права запозичення" — створена у 1969 р. МВФ колективна валютна одиниця з метою перетворення її в головний резервний актив МВС, альтернативний золоту і долару. СПЗ застосовують для встановленню паритетів і курсів валют. Свого головного призначення їй виконати не вдається.

Європейська валютна система (1979 р.) запровадила свою валютну одиницю — ЕКЮ, яка виконувала функції: міри вартості (засобу для встановлення курсів валют шляхом прирівнювання до неї курсів національних європейських валют) і засобу платежу в міжнародних розрахунках.

З посиленням інтеграційних процесів ЕКЮ поступилася місцем ЄВРО (1999 р. — початок запровадження). Ця валюта покликана виконувати всі функції повноцінних грошей.

Конвертованість валюти здатність національної грошової одиниці обмінюватись на інші валюти.

Повна конвертованість — можливість вільно здійснювати (без будь-яких обмежень) усі валютні операції фізичним та юридичним особам.

Часткова конвертованість — передбачає певні обмеження на обмінні валютні операції, які за вимогами МВФ не повинні стосуватися платежів за поточні міжнародні операції.

Зовнішня конвертованість — надання повної свободи іноземним фізичним і юридичним особам щодо здійснення валютних операцій.

Внутрішня конвертованість — надання права здійснювати обмінні операції національних грошових одиниць на іноземну валюту тільки фізичним і юридичним особам даної країни.

 

 

За умов глобалізації інтернаціоналізація економіки набуває нових рис:

формується глобальне світове виробництво на основі зародження наднаціональних відтворювальних ядер, планетарного охоплення світової економіки впливом транснаціональних корпорацій і транснаціональних банків, розвитку довгострокових виробничих зв'язків, стратегічних альянсів, договорів про співдружність;

кардинально змінюється зміст світових господарських зв'язків: темпи зростання міжнародної торгівлі випереджають темпи збільшення виробництва, а фінансові потоки перевищують трансакції, пов'язані з експортом товарів і послуг;

змінюються спрямованість і структура міжнародної торгівлі, зростає товарообмін наукомісткою, високотехнологічного продукцією між розвиненими країнами;

якісно перетворюється фінансова сфера, змінюється її роль у світовій економіці на основі прогресуючого зростання валютних, фондових, кредитних ринків тощо. Продовжуючи обслуговувати економіку, транскордонні фінансові потоки все більше виступають як самодостатні та відірвані від реального відтворювального процесу;

зростають роль і значення глобального капіталу, який не може бути однозначно зарахований до жодного національно-державного утворення; інтенсифікуються його територіальна експансія та функціональна диверсифікація, формуються віртуальні ринки глобального капіталу, засновані на новітніх інформаційних і фінансових технологіях;

посилюється орієнтація розвину тих економік на розширення всіх сфер людської активності: здатність генерувати нові знання, швидко їх застосовувати, використовуючи сучасні методи обробки інформації;

інтенсифікується пошук світового центру управління та інструментів регулювання глобальних світогосподарських процесів.

Глобальна економіка — якісно новий етап розвитку світової економіки, яка поступово перетворюється на цілісну глобальну систему, утворену гігантською виробничо-збутовою, глобальною фінансовою та планетарною інформаційною мережею(рис. 2).

 
 

 


 

Рис. 2. Функціональні блоки глобальної економіки

 

Глобалізація є складною ієрархічною системою, яка розгортається на різних рівнях (рис. 3).

 
 

 


Рис. 3. Рівні глобалізації

 

Сучасні дослідники широко використовують так званий індекс глобалізації, розроблений журналом "Foreign Policy" спільно з консалтинговою компанією "А.Т. Kearney". Цей показник характеризує рівень глобалізації окремої країни на основі врахування таких показників:

1) рівня економічної інтеграції країни, що визначається на основі аналізу даних щодо руху товарів, послуг, капіталів, частки країни в міжнародній торгівлі, відкритості національної економіки, зіставлення внутрішніх і світових цін;

2) рівня інтенсифікації грошових потоків, що визначається на основі аналізу обсягів і спрямованості прямих іноземних інвестицій, портфельного капіталу, надходжень від іноземних інвестицій тощо;

3) рівня політичної інтеграції, що визначається з урахуванням участі країни в міжнародній дипломатичній діяльності, системі міжнародної безпеки, членства в міжнародних організаціях, участі в міжнародних миротворчих місіях і т. ін.;

4) рівня особистих контактів за межами країни, що визначається на основі аналізу обсягів міжнародного туризму, міжнародних телефонних зв'язків, грошових переказів та інших міжнародних трансферів;

5) рівня поширення Інтернету, що визначається на основі врахування кількості користувачів, інтернет-хостів та безпечних провайдерів.

 

 

2. Глобальні проблеми —проблеми, пов'язані з природними, природно-антропогенними, суто антропогенними (у т. ч. економічними, соціальними) явищами, що виникли в процесі розвитку сучасної цивілізації і мають загальнопланетарний характер як за масштабами та значенням, так і за способами вирішення, а тому потребують координації зусиль усього світового співтовариства.

Сировинна, енергетична, продовольча та інші проблеми для людства не нові, новими для сучасного етапу розвитку є їхній глобальний характер, оскільки вони зачіпають життєво важливі інтереси всіх держав і народів, виступають потужним чинником взаємозалежності та цілісності світу, надаючи йому нових інтегративних рис.

Найзагальнішою причиною загострення глобальних проблем є криза індустріальної цивілізації внаслідок:

— безсистемної, безконтрольної, безмежної утилізації ресурсів природи;

— низького рівня технологічної культури виробництва;

— максимізації, а не оптимізації темпів економічного зростання;

— домінування технократичного підходу, послаблення антропогенних засад;

— масштабного впливу людської діяльності на навколишнє середовище й необмеженого вторгнення людства у біосферу;

— швидкої урбанізації населення планети, зростання гігантських мегаполісів і агломерацій, що супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, лісів, бурхливою автомобілізацією;

— поглиблення суперечностей між світовим економічним розвитком і соціальним прогресом.,

Глобальні проблеми:

— мають всезагальний, універсальний характер, загальнопланетарний зміст і значення, принципово важливі для долі всього людства;

— безпосередньо стосуються життєвих інтересів усіх верств населення, усіх країн і народів планети, усіх або значної групи держав;

— мають взаємопов'язаний характер і суттєво впливають на всі сфери суспільного життя;

— відображають поглиблення та ускладнення світогосподарських зв'язків;

— потребують залучення колосальних технологічних, фінансових, трудових, інформаційних ресурсів, невідкладних і рішучих дій на основі колективних і скоординованих зусиль світового співтовариства;

— можуть бути успішно вирішені при умові створення адекватної моделі стійкого розвитку людської цивілізації.

Класифікація глобальних проблем за сферами дії (рис. 1) не означає, що вони відокремлені одна від одної.

 

 

 

Межі між сферами мають умовний характер. Так III сфера концентрує та підсилює увесь комплекс глобальних проблем.

І. Глобальні проблеми у сфері взаємодії природи і суспільства:

— надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо;

— раціональне природокористування і збереження навколишнього природного середовища;

— раціональне використання ресурсів Світового океану, мирне освоєння космічного простору;

— утилізація відходів життєдіяльності тощо.

II. Глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовідносин:

— відвернення світової термоядерної війни і забезпечення стабільного миру;

— подолання економічної відсталості частини регіонів і країн світу;

— попередження локальних, регіональних та міжнародних конфліктів;

— ліквідація наслідків світових та локальних криз;

— роззброєння і конверсія військового виробництва тощо.

III. Глобальні проблеми у сфері розвитку людини та забезпечення її майбутнього:

— пристосування людини до умов природного і соціального середовища, що змінюється під впливом НТР;

— подолання епідемій, тяжких захворювань (серцево-судинних, онкологічних, СНІДу, наркоманії);

— культурно-моральні проблеми втрати довіри до соціальних інститутів, нестабільності сім'ї та послаблення зв'язку поколінь;

— боротьба з міжнародною злочинністю, наркобізнесом, тероризмом;

— проблеми демократизації та охорони прав людини тощо.

Саміт тисячоліття, що відбувся у вересні 2000 року у Нью-Йорку, визначив нагальні потреби людства за такими показниками:

ú низькі доходи;

ú продовольче забезпечення та харчування;

ú охорона здоров'я і смертність; стан репродуктивного здоров'я;

ú житловий фонд — базові житлові вигоди та комунальні послуги;

ú освіта;

ú гендерна рівність;

ú охорона довкілля.

Небезпека глобальних проблем приводить до двох висновків:

1) якщо тенденції розвитку глобальних проблем збережуться, то вже впродовж наступного століття людство наблизиться до меж свого зростання. Найімовірнішим буде значне зниження як чисельності населення, так і промислового виробництва;

2) проте є можливість змінити тенденції зростання, характерні для кінця XX ст., стабілізувати економічний та екологічний стан людства і підтримати його в майбутньому. Глобальну рівновагу людство може свідомо спроектувати таким чином, що потреби кожної людини будуть задовольнятися, а його індивідуальний потенціал розвиватиметься.

3. Головна передумова успішного вирішення глобальних проблем— розгляд їх у взаємопов'язаній цілісності, тісному переплетінні економічних, політичних, соціальних, культурних, технологічних, екологічних, психологічних та інших процесів.

Водночас необхідно враховувати, що, незважаючи на міжнародний резонанс, глобальні проблеми сприймаються в різних країнах світу диференційовано, через призму національних інтересів та індивідуальних поглядів політичних лідерів та спільнот.

Передумови вирішення глобальних проблем:

— парадигмальний прорив у суспільній свідомості, нові концептуальні підходи до розуміння перспектив розвитку людства;

— переосмислення суті економічної безпеки держав, які реалізують різні моделі демократичного суспільства;

— досягнення консенсусу з питань, що стосуються головних контурів нового суспільного порядку в XXI ст.;

— синтез, взаємозбагачення і доповнення оцінок, стратегій і програм розвитку світового співтовариства, які висуваються різними країнами, науковими школами тощо;

— перегляд і перебудова системи міжнародних відносин на засадах загальнолюдських цінностей, пріоритетності розвитку творчого потенціалу людської особистості;

— формування нового світопорядку, створення єдиного механізму регулювання на глобальному рівні, міжнародних процедур і механізмів, які відповідають потребам забезпечення гідного майбутнього людства;

— об'єднання зусиль і ресурсів людства на основі усвідомлення важливості та невідкладності розв'язання глобальних проблем, єдності інтересів і спільної відповідальності перед майбутніми поколіннями.

Глобальні проблеми — це нехаотичні явища і процеси: вони тісно взаємопов'язані. Для їх вирішення потрібні нові підходи і практичні заходи, які б виходили із цілісності світу, необхідності співробітництва в планетарному масштабі.

Між країнами світового співтовариства існують суперечності, що часто призводять до регіональних і міжрегіональних конфліктів із застосуванням зброї. У XXI ст. глобальні проблеми ставлять перед людством завдання, яке має доленосне значення: подолати політичні і воєнно-політичні суперечності і конфлікти заради успішного вирішення глобальних проблем. Треба будь-що зберегти мир на планеті. А це означає, що народи світу мають засвоїти нове політичне мислення.

Нове політичне мислення знаменує усвідомлення важливості і негайного вирішення глобальних проблем, включаючи розробку системи ефективних міжнародних процедур і механізмів, здатних забезпечити збереження і розвиток людської цивілізації в цілому.

Глобальні проблеми неможливо вирішити швидко на рівні окремих країн. Потрібен єдиний міжнародний механізм їх розв'язання і регулювання, визначення міжнародних правових та економічних норм. Великі надії у вирішенні глобальних проблем покладаються на ООН, МВФ, ВТО, регіональні і галузеві організації, котрі мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання міжнародних економічних зусиль.

Із глобальними проблемами людство може впоратися. Для цього воно вже має в розпорядженні достатні науково-технічні і матеріальні досягнення. Можна навести численні приклади успішних спроб щодо розв'язання, хоча б часткового, ряду глобальних проблем Так, на міжнародному рівні приділяється велика увага екологічним проблемам. Міжнародна комісія з навколишнього середовища і розвитку розробляє програми покращання якості природного середовища та загального екологічного стану. Ця комісія і ряд інших міжнародних організацій визначають критерії екологічної безпеки, розробляють короткострокові та довгострокові програми. У 2000 р. витрати на природоохоронні заходи зросли приблизно у 6 разів проти рівня витрат 1970 р.

Важливу роль в охороні навколишнього середовища відіграє регіональне співробітництво. Зокрема, у документах ЄС неодноразово підкреслювалась необхідність розвитку регіональної стратегії у цій сфері і раціонального використання природних ресурсів європейського регіону, який сьогодні є найбільш кризовим в екологічному плані. В ЄС навіть система оподаткування будується таким чином, щоб стимулювати збереження природного середовища.

У вирішенні демографічної проблеми значну роль відіграла п'ята Всесвітня конференція ООН з народонаселення, що відбулася у Каїрі у 1994 p., на якій було прийнято Програму дій щодо визначення політики народонаселення в усьому світі на період до 2015р. Вона містить положення, що стосуються чисельності населення, його приросту та структури, міжнародної міграції, освіти, а також визначають шляхи співробітництва у розв'язанні демографічної проблеми. Одночасно було встановлено і суму коштів, необхідних для її реалізації, — близько 17 млрд дол.

Джерела подолання глобальних проблем.Подолання проблеми зубожіння і відсталості для більшості країн, що розвиваються, неможливе без міжнародного сприяння. Воно здійснюється перш за все по лінії так званої офіційної допомоги з боку розвинутих країн у формі надання фінансових ресурсів. Для найбідніших країн, що є основними одержувачами цієї допомоги, вона становить близько 3 % відносно їх ВВП, у тому числі для країн Тропічної Африки — навіть понад 5 %, хоча в розрахунку на кожного мешканця цього регіону це становить всього 26 дол. на рік.

Другим джерелом для подолання відсталості можуть бути іноземні приватні інвестиції. За даними МВФ, у 1990-х pp. чистий приплив усіх фінансових ресурсів у країни, що розвиваються, становив щорічно від 114 до 229 млрд дол. Проте результативність цих фінансових потоків значною мірою залежить від розробки і реалізації в цих країнах ефективних національних стратегій розвитку, що спиралися б насамперед на внутрішні економічні ресурси.

Під патронатом ряду міжнародних організацій — ЮННСКО, Міжнародної морської організації, Всесвітньої метеорологічної організації — здійснюється багато наукових програм з метою дослідження ресурсного потенціалу Світового океану, його впливу на погоду та клімат. Міжнародна організація з охорони та використання морського дна розроблює конкретні заходи, пов'язані зі спостереженням за діяльністю окремих країн щодо охорони світового океану, за обсягами виробництва, попитом і цінами на сировину, що добувається з нього.

Використання нагромадженого потенціалу стримується гонкою озброєнь, яку здійснює ряд країн (США, Пакистан, КНР, Ірак та ін.), збереженням загрози ядерної війни. Роззброєння, подолання воєнних конфліктів будь-де відвернуло б загрозу знищення життя, розблокувало б доступ до цього потенціалу в інтересах підвищення рівня і якості життя людей в усіх країнах світу.

Питання позитивного вирішення глобальних проблем, пов'язаних із загальнолюдською діяльністю в тій чи іншій конкретній сфері, упирається, головним чином, у ресурсне забезпечення програм, що розробляються міжнародними організаціями. За масштабністю і комплексністю завдань, які передбачається вирішити, на перше місце висуваються питання, з одного боку, щодо джерел таких ресурсів, можливості їх одержання та використання, а з іншого — організації екологічно безпечного розширеного відтворення суспільного виробництва в усіх країнах світу.

Екологічно безпечне розширене відтворення світової економіки означає, що нарощування обсягів виробництва супроводжується прискореним розвитком технологій, які поступово поліпшуватимуть навколишнє середовище та якість життя людей на Землі.

Слід зазначити, що національні програми охорони природного навколишнього середовища будуть ефективними лише тоді, коли відповідатимуть міжнародним вимогам. Зараз організатором і координатором цієї діяльності виступає Організація Об'єднаних Націй та її спеціалізовані організації, насамперед створена в 1972р. у системі ООН Програма з навколишнього середовища (ЮНЕП). За її ініціативою було розроблено і прийнято Декларацію з розвитку навколишнього середовища (1992 р.) — своєрідну міжнародну екологічну конституцію. Нині ЮНЕП домагається прийняття міжнародної конвенції про збереження глобальної біологічної різноманітності.

Основні шляхи розв'язання паливно-енергетичної та сировинної проблеми з погляду суспільної форми (відносин власності) передбачають, по-перше, встановлення національної народної власності на всі природні ресурси. Це певною мірою послабить процес пограбування розвиненими державами, насамперед ТНК, паливно-енергетичних та сировинних ресурсів країн, що розвиваються.

По-друге, істотна зміна механізму ціноутворення на природні ресурси. Ціни на них у слаборозвинених країнах, по суті, диктують гігантські ТНК, що зосередили в своїх руках контроль над природними багатствами.

По-третє, протиставлення об'єднаній силі розвинених країн стратегії об'єднання дій країн — експортерів паливно-енергетичних та сировинних ресурсів. Ця стратегія має стосуватися як обсягу видобування всіх видів ресурсів, так і квот на їх продаж на зовнішніх ринках.

По-четверте, списання боргів слаборозвинених країн, сума яких перевищила 2,5 трлн дол. Для сплати лише відсотків за ними не вистачає коштів, отриманих за експорт сировинних ресурсів.

По-п'яте, радикальна реформа відносин з МВФ і ТНК. Особливо це стосується умов надання "допомоги" цим країнам, що здійснюється за умов виконання ними практичних рекомендацій

при проведенні внутрішньої соціально-економічної політики. До таких рекомендацій належить програма жорсткої економії, яка значно скорочує внутрішнє споживання найбідніших верств населення, підриває державний сектор економіки, але не зачіпає інтересів еліти цих країн, призводить до нерівномірного розподілу багатств.

По-шосте, ліквідація тягаря гонки озброєнь, який лягає на ці країни.

По-сьоме, розвинені капіталістичні країни, які десятиліттями грабували природні ресурси слаборозвинених країн, внаслідок чого загострилися проблеми голоду, енергетичної, сировинної криз, мають виділити значні фінансові, людські та технічні ресурси для розвідування, розробки природних ресурсів, їх переробки, транспортування, розподілу за справедливими (трансформованими) цінами з метою значного збільшення валютних доходів, встановлення економічного суверенітету над своїми ресурсами.

По-восьме, здійснення прогресивних аграрних перетворень на селі, ліквідація неоколоніальних аграрних відносин (розвиток експортних галузей сировини за рахунок штучного обмеження сільськогосподарського виробництва; монополізація поставок сільськогосподарської техніки та реалізації продукції сільського господарства; використання поставок продовольства з метою економічного і політичного тиску тощо).

По-дев'яте, активізація діяльності різних громадських організацій, політичних партій, спрямованої на розв'язання глобальних проблем, створення нових організацій, головним завданням яких було б збереження життя на Землі, забезпечення адекватних із погляду людини умов існування на планеті.

По-десяте, використання комплексу економічних важелів управління якістю навколишнього середовища, в тому числі субсидій і дотацій на виготовлення екологічно чистої продукції, на виконання державних екологічних проектів; екологічних платежів за всі види забруднення навколишнього середовища; виплат за збереження і поліпшення екологічних результатів; пільгового дискримінуючого кредитування, оподаткування й ціноутворення; екологічного страхування та ін. У країнах ОЕСР використовують, зокрема, понад 150 різних економічних важелів у цій сфері, у тому числі більш як 80 видів штрафів, понад 40 видів різних субсидій.

 

 

1. Основні риси товарного виробництва.

2. Товар та його властивості.

3. Величина вартості товару.

4. Суть і функції грошей. Грошовий обіг та його закони.

5. Інфляція як соціально-економічне явище.

1. Товарне господарство —це тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб'єктами не для власних, а для суспільних потреб, що визначаються ринком.

При товарному виробництві організація економіки повністю залежить від ринку.

Товарне виробництво має такі основні риси:

1) суспільний поділ праці. В умовах товарного господарства виробництво складається з різнорідних і відокремлених господарських одиниць. Кожна з них спеціалізується на виробництві певного продукту, так, промисловість розпадається на різні галузі: текстильну, харчову, шкіряну, металургійну та ін.;

2) приватна власність на засоби виробництва. В процесі розкладу первіснообщинного ладу виникла приватна власність на землі та на засоби виробництва. Суспільний поділ праці створював умови для виникнення й утвердження приватної власності. Відносини приватної власності на засоби виробництва і продукцію є важливою рисою товарної форми виробництва;

3) обмін товарами як форма економічного зв'язку між виробниками. В умовах спеціалізованого виробництва, коли кожен товаровиробник виробляє не для себе, а на ринок, і через ринок отримує все необхідне, то єдиною формою зв'язку між товаровиробниками виступає обмін товарами;

4) стихійний характер товарного господарства. Суспільний поділ праці та приватна власність на засоби виробництва дроблять економіку на безліч відокремлених, автономних підприємств, які виробляють продукцію на ринок і які залежать від ринку; це об'єктивно породжує стихію виробництва;

наявність ринку, тобто особливої сфери, в якій відбувається обмін товарів, зіткнення та узгодження інтересів виробників і споживачів товарів.

До визначальних рис товарного виробництва також належать:

а) використання грошей як посередника обміну;

б) наявність конкуренції;

в) вільне ціноутворення;

г) стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки.

Об'єктами товарного виробництва є все те, що виробляється ним на ринок: різноманітні предмети споживання (їжа, одяг, взуття, меблі, посуд тощо); предмети праці (сировина, матеріали, комплектуючі вироби); знаряддя праці (інструменти, верстати, лемехи, засоби транспортування), такі засоби праці, як будівлі і споруди. З розвитком товарного господарства розширюються межі його об'єктів, про що йтиметься у наступних розділах курсу.

Суб'єктами товарних відносин є перш за все товаровиробники. Той, хто виробляє товари, автоматично виступає суб'єктом товарного господарства і товарних відносин. Водночас, товаровиробник виступає і як суб'єкт пропозиції товарів на ринку. В даному випадку він уже виступає як торговець.

 

 

2. Товар —це продукт праці або певне благо, що здатний задовольняти певні потреби людини і призначений для обміну (купівлі та продажу).

За способом споживання або використання людьми споживчої вартості поділяються на три основних види: предмети споживання, засоби виробництва й послуги.

Предмети споживання - це речі, які задовольняють потреби людей безпосередньо як життєві матеріальні та духовні блага (продукти харчування, взуття, одяг, книги і т.д.)

Засоби виробництва - це речі, які задовольняють потреби людей опосередковано, шляхом використання їх для виготовлення необхідних предметів споживання або послуг (виробничі будівлі, машини та обладнання, сировина, матеріали, паливо і т. д.).

Послуги - це своєрідна споживча властивість, їхня своєрідність полягає, по-перше, в тому, що споживча вартість послуги не має речової форми. По-друге, її не можна накопичува­ти, включати до складу речового національного багатства країни.

Товар має дві властивості:

1) здатність задовольняти певну потребу людини;

2) придатність для обміну на інші товари.

Здатність задовольняти певну потребу людини називається корисністю, або його споживчою вартістю.

Термін «споживча вартість» є ідентичним поняттю «корисність. Властивість товару задовольняти будь-яку потребу людини називається його корисністю.

Проте, щоб стати товаром, споживча вартість повинна задовольняти потреби не самого виробника, а потреби інших людей. Продукт при цьому отримує суспільну споживну вартість Однак не вся суспільна споживча вартість стає товаром. Щоб стати товаром - вона повинна знайти споживача через обмін. Так, зерно яке передане селянами феодалу у вигляді оброку і є суспільною споживною вартістю, товаром не буде.

Отже, будь-який товар являє собою споживчу вартість, яка вступає у обмін.


Читайте також:

  1. II. Критерій найбільших лінійних деформацій
  2. III.4 Форматування тексту.
  3. IV. Вартість знака для товарів і послуг та фірмового найменування
  4. IV. Виклад інформаційного матеріалу
  5. IV. Виклад інформаційного матеріалу
  6. IV. Закономірності структурно-функціональної організації спинного мозку
  7. IV. Критерій питомої потенціальної енергії деформації формозміни
  8. IV. Прийняття рішень у полі четвертої інформаційної ситуації
  9. PR-відділ організації: переваги і недоліки
  10. R – розрахунковий опір грунту основи, це такий тиск, при якому глибина зон пластичних деформацій (t) рівна 1/4b.
  11. Tема 4. Фації та формації в історико-геологічному аналізі
  12. V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.




Переглядів: 675

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Баланс руху капіталів | Праця товаровиробника виступає, з одного боку, в особливій доцільній формі, а з іншого — у вигляді витрат фізичних і розумових сил людини як праця взагалі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.011 сек.