Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ВИРОБНИЧИЙ ТРАВМАТИЗМ

ВСТУП

Основи охорони праці – нормативна дисципліна, яка вивчається з метою формування у майбутніх фахівців знань стосовно стану і проблем охорони праці на виробництві відповідно до напряму їх підготовки, складових і функціювання системи управління охороною праці та шляхів, методів та засобів забезпечення умов виробничого середовища і безпеки праці в нафтовій галузі згідно з чинними законодавчими та іншими нормативно-правовими актами.

Задачею курсу є вивчення структури та функціювання системи управління охороною праці у виробництві, вивчення умов праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів та їх впливу на організм людини, важкості та напруженості трудового процесу, визначення заходів захисту людини при виконанні основних операцій, пов’язаних з промисловим виробництвом, вивченням основ пожежної безпеки на виробництві.

Вивчення дисципліни «Основи охорони праці» базується на знаннях отриманих студентами під час освоєння курсу з нормативної навчальної дисципліни «Безпека життєдіяльності», а також окремих питань з охорони праці в курсах загально-технічних і професійних дисциплін навчальних програм освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр.

Більшість виробничих процесів в нафтовій промисловості здійснюються на відкритому повітрі, часто за несприятливих метеорологічних умов. Бурове та нафтогазопромислове обладнання піддається зовнішньому впливу, корозії, низьким температурам, що викликає порушення міцнісних характеристик конструкції та її передчасне руйнування. Технологічні процеси відзначаються високими тисками та підвищеною температурою. В них застосовуються агресивні та токсичні речовини, значні маси горючих рідин та газів, вибухові та радіоактивні речовини. Специфічним для нафтової промисловості є використання громіздкого та важкого бурового і експлуатаційного обладнання, яке доводиться часто переміщувати під час монтажу, ремонту, вантажу та перебазування.

Вищезгадані особливості свідчать про підвищений рівень небезпеки здійснення технологічних процесів в нафтогазовій галузі. В цих умовах зростає роль дисципліни „Основи охорони праці”, яка є основою безпечного ведення робіт в нафтовій та газовій промисловості.

1 ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Охорона праці – це система законодавчих актів, соціально-економічних, організаційних, технічних, гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів та засобів, що забезпечують безпеку, збереження здоров’я та працездатності людини в процесі праці.

Дисципліна “Охорона праці” – це прикладна наука правового, санітарно-гігієнічного та технічного спрямування, яка виявляє та вивчає виробничі небезпеки та шкідливості і розробляє методи їх запобігання чи послаблення з метою усунення виробничих нещасних випадків, професійних захворювань працюючих, запобігання аварій, пожеж та вибухів, забезпечує покращення умов праці та захист населених пунктів від несприятливого та шкідливого впливу виробничих шкідливостей; спрямована на забезпечення законності в регулюванні трудових відносин працюючих.

Мета охорони праці– робота без травм, захворювань та аварій з збереженням працездатності, що здійснюється за рахунок реалізації її практичних та наукових задач. До практичних задач відносять розробку заходів для досягнення поставленої мети, а до наукових – отримання нових нетрадиційних знань, заснованих на виявлених законах, математичних описах нових явищ або нових схемах технологічного процесу.

Дисципліна “охорона праці” передбачає такі розділи:

1 Правові питання охорони праці – система законодавчих актів, що встановлюють всебічну охорону трудових прав працюючих, дисципліну праці, законодавчі принципи забезпечення безпечних та здорових умов праці, систему заходів контролю і відповідальності за виконанням законодавства про працю. Розвивається на основі соціально-правових та економічних наук (трудове, громадянське, карне право, політекономія і т.д.).

2 Система управління охороною праці – комплекс положень, методичних вказівок та рекомендацій, що визначають та регламентують управління і порядок організації робіт з охорони праці в галузі і на підприємствах народного господарства та здійснення заходів з створення та забезпечення безпечних та здорових умов праці. Розвивається на основі наукової організації праці, економіки, організації та планування виробництва, науки про управління і т.д.

3 Виробнича санітарія – система організаційних заходів та технічних засобів, що запобігають або зменшують дію на працюючих шкідливих виробничих факторів. Розвивається на основі гігієни праці, виробничої санітарії, промислової токсикології, фізіології праці, антропометрії, травматології і т.д.

4 Техніка безпеки – система організаційних заходів та технічних засобів, що запобігають дії на працюючих шкідливих виробничих факторів. Розроблена на основі загально-інженерних і спеціальних технічних наук (механіка, опір матеріалу, деталі машин, ергономіка, технічна естетика та інші).

5 Пожежна безпека – система запобігання пожежі, вибуху та протипожежного захисту. Розроблена на основі положень теорії горіння та вибуху, пожежонебезпеки речовин, пожежної автоматики, сигналізації, зв’язку, водопостачання та інше.

Методологічна основа курсу “охорона праці” – аналіз умов технологічних процесів та продуктів що отримуються та використовуються з метою вивчення можливості виникнення небезпек та шкідливостей в процесі виробництва. На основі такого аналізу визначаються небезпечні ділянки виробництва, виявляються небезпечні ситуації та розробляються заходи для їх запобігання.

Історія науки “охорона праці”.

Перші відомості з охорони праці, що стосуються режиму праці, відпочинку, харчування містяться в законодавствах Індії та Китаю в 4 тисячолітті до нашої ери. Пізніше в працях Стародавньої Греції та Риму Гіпократа, Плінія, Галена з’являються відомості про професійні захворювання. Систематизація питань, пов’язаних з професійними захворюваннями міститься в роботах Рамацини (17 ст.). В Росії в 1725 році законодавчим шляхом встановлюється тривалість робочого часу. Про організацію праці та відпочинку писав Ломоносов. Його роботи стали основою розвитку вентиляції в підземних шахтах. В 1822 р. в Росії вперше вводять “Правила для ведення гірських робіт”, які мають законодавчий характер. В кінці 19 ст. суттєвий розвиток отримала гігієна праці (Нікольський, Ерісман, Сеченов, Павлов). В 1903 році вводять закон про обов’язкову реєстрацію нещасних випадків. У 1911 році вийшов закон про страхування за рахунок внесків як робочих так і підприємців.

В 1919 році створена міжнародна організація праці, яка прийняла більше ніж 50 нормативних актів з покращення умов праці: конвенції та рекомендації з грошової компенсації внаслідок нещасних випадків, медичним оглядам, регламентації робочого часу, захисту від дії шкідливих факторів і т.д.

Контрольні запитання і завдання

1 Опишіть структуру дисципліни „Охорона праці”.

2 На якій основі розвивається розділ „Правові питання охорони праці” ?

3 За рахунок реалізації яких задач здійснюється мета охорони праці ?

4 Коли перші вимоги з охорони праці увійшли до законодавства Індії та Китаю?

5 В роботах яких вчених містяться перші відомості про професійні захворювання ?

6 Коли була створена Міжнародна організація праці.

2 ОСНОВИ ЗАКОНОДАВСТВА З ОХОРОНИ ПРАЦІ

Законодавство з охорони праці засновано на системі правових заходів, що здійснюються відповідно з Конституцією, основними законодавствами, кодексами законів про працю та іншими законодавчими актами. Головний законодавчий документ – Конституція – закріплює обов’язки керівників галузі та підприємства створювати та забезпечувати безпечні та здорові умови праці на виробництві та інше. Система законодавчих актів встановлює єдині вимоги до організації робіт з охорони праці у всіх галузях народного господарства.

2.1 Державне управління охороною праці

На основі державної системи законодавчих актів з охорони праці, її положень та з врахуванням особливостей тієї чи іншої галузі народного господарства, в кожній з них діє Єдина галузева система управління охорони праці. Система управління охороною праці -–це цільова підсистема в системі управління підприємством будь-якої галузі промисловості. Основні функції системи:

- організація і координація робіт в галузі охорони праці;

- планування робіт з охорони праці;

- контроль стану охорони праці;

- облік, аналіз та оцінка показників стану охорони праці;

- стимулювання за роботи з охорони праці.

Основні задачі системи:

- навчання працюючих безпеці праці та пропаганда охорони праці;

- забезпечення безпеки виробничого обладнання та процесів;

- забезпечення безпеки будівель та споруд;

- нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;

- забезпечення працюючих засобами захисту, нормальних умов праці та відпочинку.

Управління охороною праці на підприємстві, здійснюється керівником або головним інженером, на виробничих ділянках, цехах та службах – їх керівниками. Планові заходи з охорони праці виконуються за номенклатурою, затвердженою міністерством та погодженою з профспілковими органами. Завершальний елемент охорони праці – отримання інформації про стан охорони праці і функціонування її системи.

Фінансування номенклатурних заходів здійснюється за рахунок підприємств, а коли ці витрати мають капітальний характер – за рахунок державних або нецентралізованих капіталовкладень. За економію цих фондів підприємство не преміюється, а за їх неосвоєння адміністрація несе відповідальність.

2.2 Структура системи управління охороною праці в нафтогазовій галузі

До складу системи управління охороною праці в нафтогазовій галузі входять такі структури: управління охорони праці міністерства, воєнізовані частини, служба охорони праці виробничого об’єднання, служба охорони праці підприємства (УБР, НГВУ та інші).

Функції управління охорони праці: координація науково-дослідних робіт з охорони праці, контроль за функціонуванням та плануванням заходів з охорони праці, участь в розгляді проектів на будівництво та реконструкцію проектів підприємств, організація розробки та впровадження нових засобів з охорони праці.

Служба охорони праці виробничого об’єднання: організація відповідних служб на підприємствах та контроль за їх роботою, вивчення причин травматизму та розробка заходів для їх усунення, організація розробки та видання інструкцій.

Функції служби охорони праці підприємства: організує розробку цехами, відділами, дільницями підприємств інструкцій для створення безпечних умов праці, складає та погоджує їх з профспілковими організаціями, здійснює контроль за їх виконанням та витрачанням коштів для здійснення цих заходів.

2.3 Державний нагляд та громадський контроль за охороною праці

Нагляд та контроль дотримування законодавства про працю та правил з охорони праці здійснюють:

- спеціально уповноважені державні органи та інспекції, що не залежать у своїй діяльності від адміністрацій підприємств, установ, організацій;

- професіональні спілки, а також технічна та правова інспекція праці, що входять до їх складу;

- ради народних депутатів та їх виконавчі органи контролюють виконання законодавства про працю і порядок, здійснюють внутрішньовідомчий контроль за виконанням законодавства про працю у відношенні до підприємств, що їм підлягають, установ та організацій.

Вищий нагляд за виконанням законів про працю здійснює Генеральний прокурор.

Технічна інспекція праці контролює виконання законодавства про працю та правила охорони праці у виробничих, науково-дослідних об’єднаннях, на підприємствах, установах, організаціях та інше. У своїй роботі технічна інспекція праці керується законами, розпорядженнями та постановами Кабінету Міністрів, професіональних спілок.Технічна інспекція працює в тісному контакті з правовою інспекцією праці, органами Державного гірського нагляду, державного енергетичного нагляду, санітарного нагляду та іншими органами державного нагляду, залучає до роботи профспілковий актив.

Технічна інспекція поділяється на центральну (підпорядковується центральному комітету) та місцеву, що підпорядковується відповідним профспілковим органам. Технічні інспектори, що обслуговують нафтогазову галузь працюють під керівництвом відділа охорони праці центральних комітетів профспілок робочих нафтогазової промисловості. Технічними інспекторами можуть бути особи, як правило, з вищою освітою, що мають стаж практичної роботи в даній галузі не менше трьох років. За кожним підприємством нафтогазової промисловості закріплений технічний інспектор праці. Він здійснює державний нагляд за виконанням вимог охорони праці, контролює правильність розслідувань та обліку нещасних випадків, розслідує групові, важкі нещасні випадки та випадки з смертельними наслідками та направляє слідчим органам матеріали для притягнення винуватих осіб до карної відповідальності за порушення правил та норм охорони праці. Технічний інспектор праці приймає участь в прийомці нового обладнання, є членом державної комісії з приймання нових об’єктів в експлуатацію, контролює виконання номенклатурних та інших заходів з охорони праці.

Санітарний нагляд. Державний санітарний нагляд здійснюється через санітарно-епідемічні служби міністерства охорони здоров’я. Основна задача санітарного нагляду – запобігання забруднення зовнішнього середовища (водоймищ, грунтів, атмосферного повітря) шкідливими виробничими викидами, а також контроль організації і проведення заходів, спрямованих на попередження захворювань. Представники санітарного нагляду приймають участь у прийманні об’єктів капітального будівництва, розслідують випадки професійних захворювань та разом з адміністрацією підприємств і організацій визначають заходи для їх попередження та ліквідації.

Державний гірський нагляд. Контролює виконання технологічних регламентів, норм, правил та інструкцій з техніки безпеки на підприємствах та пожежо і вибухонебезпечних виробництвах, забезпечує контроль виконання правил устрою та безпечної експлуатації парових котлів та посудин, працюючих під тиском вище 70 КПа; водогрійних котлів з температурою нагріву води більше 115°С, трубопроводів для пари та гарячої води, вантажопідйомних кранів, ліфтів (крім малих вантажних), ескалаторів, фунікульорів та підвісних пасажирських канатних доріг. Органи держтехнагляду надають підприємствам право на виготовлення апаратів та обладнання котлогрегатів та підземних споруд, реєструють ці об’єкти та дозволяють експлуатацію, проводять їх технічну реєстрацію. Органи технагляду приймають участь у прийманні в експлуатацію підконтрольних йому видів обладнання та об’єктів капітального будівництва, розслідують групові, важкі нещасні випадки та нещасні випадки з смертельними наслідками, що виникли на підконтрольних об’єктах. Свої функції держтехнагляд виконує через інженерів-інспекторів обласних округів, а також центрального апарату.

Пожежний нагляд. Державний пожежний нагляд здійснюється головним управлінням технічної охорони Міністерства внутрішніх справ та через їх місцеві органи. Органи місцевого управління та відділи пожежної охорони та пожежні підрозділи, що обслуговують підприємства в порядку нагляду контролюють виконання протипожежних заходів на всіх об’єктах підприємств, боєздатність пожежних служб та готовність засобів пожежогасіння на підприємстві. Органи пожежного нагляду приймають участь у прийманні в експлуатацію об’єктів капітального будівництва.

Енергетичний нагляд. Здійснюють відповідні органи міністерства енергетики. Основна задача - нагляд за технічним станом електростанцій, електричних та теплових установок та їх безпечним обслуговуванням.

Директор підприємства. Здійснює загальне керівництво роботою з створення безпечних та здорових умов праці на підприємстві.

Головний інженер очолює всю організаційно-технічну роботу з створення безпечних умов праці на підприємстві.

Відділ з охорони праці несе відповідальність за організацію роботи з охорони праці, попередження нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Начальник цеха, ділянці організує ведення технологічного процесу, газорятувальних, вогневих, ремонтних та інших робіт в цеху відповідно з вимогами технологічного регламента, правил та інструкцій з техніки безпеки.

Газорятувальна служба. Створюється на підприємствах, де можливе випадкове виділення вибухонебезпечних технічних газів внаслідок аварій, порушень герметичності апаратів, комунікацій. Підпорядковується головному інженеру.

Санітарні лабораторії ведуть постійний контроль виконання санітарно-гігієнічних нормативів в цехах та на території підприємства.

Суспільний контроль. На всіх державних підприємствах в кожній профгрупі відкритим голосуванням вибирають суспільного інспектора з охорони праці та страхового делегата. Суспільний інспектор з охорони праці контролює виконання законодавства з охорони праці, правил, норм та інструкцій з охорони праці та виробничої санітарії. Страховий делегат сприяє медичним установам у проведенні профілактичних заходів, спрямованих на зниження захворюваності та поліпшення умов праці на виробництві.

Комісія з охорони праці. Здійснює контроль за дотримуванням адміністрацією законодавства про працю, контроль стану техніки безпеки на робочих місцях, участь у складанні номенклатурних заходів з охорони праці та ін.

Комісія з страхування (соціального) розглядає питання, пов’язані з призначенням та визначенням розмірів допомоги за тимчасовою непрацездатністю, аналізує стан захворюваності та визначає разом з адміністрацією шляхи її зниження, організує медичне обслуговування, санітарно-курортне лікування і т.д.

2.4 Стандартизація в галузі охорони праці

Вимоги з охорони праці оформлюють у вигляді стандартів, норм та правил. Ці документи затверджує Кабінет Міністрів, або за його дорученням відповідні комітети та Міністерства, як правило, з погодженням з центральними профспілковими органами.

Правила, норми та інструкції. Будівельні норми та правила (СНиП); санітарні норми проектування виробничих підприємств (СН); норми радіаційної безпеки (НРБ); правила устрою та безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском; Правила устрою електротехнічних установок (ПУЕ); Правила виготовлення вибухозахищеного та рудничого електрообладнання та інші. Поряд з загальнореспубліканськими правилами, нормами та інструкціями Міністерства, науково-дослідні та проектні інститути розробляють галузеві правила, норми техніки безпеки та виробничої санітарії, що розповсюджуються на підприємствах однієї або декількох суміжних галузей. Ці правила та норми затверджуються міністерствами спільно з органами державного нагляду та центрального органу профспілок.

Система стандартів безпеки праці (ССБТ). Включає стандарти підсистем з відповідними кодовими позначеннями:

0 – організаційно-методичні стандарти основ побудови системи;

1 – державні стандарти вимог та норм за видами небезпечних та шкідливих виробничих факторів;

2 – стандарти вимог безпеки до виробничого обладнання;

3 – стандарти вимог безпеки до виробничих процесів;

4 – стандарти вимог до засобів захисту працюючих.

Організаційно-методичні стандарти основ побудови системи (підсистема 0) встановлює структуру та особливості погодження стандартів ССБТ, терміни та визначення основних понять в області безпеки праці, класифікацію небезпечних та шкідливих виробничих факторів, порядок та види навчання з безпеки праці.

Підсистема 1. Стандарти цієї підсистеми визначають особливості розробки стандартів ССБТ на конкретний небезпечний та шкідливий виробничий фактор або речовину.

Підсистема 2. Встановлює вимоги безпеки до конструкції обладнання в цілому та його окремих елементів (органам управління, робочим органам, основним елементам конструкцій, засобам контролю, сигналізації, захисним пристроям, особливостям монтажних та ремонтних робіт, транспортуванню, зберіганню і т.д.). Головний стандарт цієї групи встановлює особливості побудови стандартів вимог безпеки на конкретні групи, типи і види виробничого обладнання.

Підсистема 3. Встановлює вимоги безпеки до розміщення елементів технологічних систем; вимоги до режимів роботи виробничого обладнання, вимоги до робочих місць та режимів праці персоналу; вимоги до систем управління, вимоги до використання засобів захисту працюючих; методи контролю вимог безпеки.

Підсистема 4. Встановлює вимоги до конструктивних, експлуатаційних захисних та гігієнічних властивостей засобів захисту; вимоги до методів їх випробовувань та оцінки; рекомендації з використання засобів індивідуального захисту.

На підприємствах на основі загальнодержавних та галузевих стандартів з врахуванням місцевих умов розробляють стандарти підприємств з охорони праці, інструкції з техніки безпеки та виробничої санітарії для окремих технологічних процесів, робочих місць, поза видами робіт, за професіями та інші.

Галузеві нормативні документи з охорони праці та документи з охорони праці підприємств періодично переглядають і при необхідності перевидають.

2.5 Відповідальність за порушення правил охорони праці

Посадові особи за порушення правил та законодавства з охорони праці підлягають дисциплінарній, адміністративній, карній, матеріальній та цивільно-правовій відповідальності.

До дисциплінарної відповідальності посадові особи підлягають як з ініціативи адміністрації, так і за поданням державних та профспілкових органів, що здійснюють функції нагляду та контролю. Постійний контроль за виконанням робітниками всіх вимог інструкцій з охорони праці покладається на адміністрацію підприємств, установ та організацій.

До адміністративної відповідальності за порушення законодавства про охорону праці мають право залучати державні органи нагляду та технічні інспектори праці. Винуваті особи піддаються штрафуванню. У випадку оскарження стягнень, що накладаються цими органами вони можуть бути підтверджені в судовому порядку.

Кримінальна відповідальність посадових осіб настає у випадку порушень, що мають характер злочинів. Такі порушення караються штрафом або ув’язненням. Характер порушень: порушення правил техніки безпеки, промислової санітарії або інших правил з охорони праці.

Матеріальна відповідальність.Загальними підставами настання матеріальної відповідальності є наявність прямої дійсної шкоди, вини працівника, протиправні дії працівника, наявність причинного зв’язку між винними, протиправними діями та завданою шкодою.

Цивільно-правова відповідальність.Настає у випадку порушення санітарного законодавства, що призвело до виникнення захворювань, отруєнь, радіаційних уражень, тривалої або тимчасової втрати працездатності, інвалідності чи смерті людей.

Контрольні запитання і завдання

1 Назвіть основні функції системи управління охороною праці.

2 Які основні задачі системи управління охороною праці?

3 Які функції має управління охорони праці міністерства?

4 Хто здійснює вищий нагляд за виконанням законів про охорону праці ?

5 Яким чином можуть бути класифіковані правила, норми та інструкції з охорони праці ?

6 Яка кількість підсистем входить до складу системи стандартів безпеки праці ?

7 В яких випадках настає кримінальна відповідальність за порушення правил охорони праці ?

Виробничий травматизм – це явище, яке характеризується сукупністю виробничих травм.

Виробнича травма – травма, отримана працюючим на виробництві та викликана порушенням вимог безпеки.

Вимоги безпеки праці – вимоги, встановлені законодавчими актами, нормативно-технічною документацією, правилами та інструкціями, виконання яких забезпечує безпеку праці.

Безпека праці – стан умов праці, для якого виключена дія на працюючих небезпечних та шкідливих виробничих факторів.

Небезпечний виробничий фактор – виробничий фактор, дія якого на працюючого в певних умовах приводить до травми або іншого раптового погіршення здоров’я.

Шкідливий виробничий фактор – виробничий фактор, дія якого на працюючого викликає захворювання або зниження працездатності.

Нещасний випадок на виробництві – випадок з працюючим, пов’язаний з дією на нього небезпечного виробничого фактора.

Професійне захворювання – захворювання, викликане дією на працюючого шкідливих умов праці. Гостре – це захворювання, що виникає на протязі короткого терміну часу (однієї зміни чи доби). Хронічне - що виникає на протязі більш тривалого терміну.

Небезпечні та шкідливі виробничі фактори поділяють на 4 класи: фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні.

3.1 Класифікація причин травматизму та професійних захворювань

В нафтовій та газовій промисловості причини травматизму та професійних захворювань можна поділити на три групи:

Організаційні: неправильна організація праці, незадовільна організація робочого місця; недоліки в організації та засобах сигналізації про наближення та настання небезпеки; недоліки в навчанні та інструктажі працюючих безпечним методам праці; невідповідність працюючих виконуваній роботі; невідповідність або відсутність індивідуальних захисних засобів; порушення трудової дисципліни.

Санітарно-гігієнічні: значні (зверхнормативні) виділення шкідливих речовин, ненормальні метеорологічні умови; зверхнормативний шум та вібрація, неправильне або недостатнє освітлення, недостатній обмін повітря та об’єм виробничих приміщень, відсутність або незадовільний стан побутових приміщень.

Технічні: недосконалість технологічного процесу та обладнання; ненадійність конструкції запобіжних та блокувальних пристроїв; незадовільний стан технологічного обладнання , засобів КВП , приспосіблень та інструменту.

3.2 Методи аналізу виробничого травматизму

Статистичний метод. Передбачає узагальнення фактично наявного матеріалу про травматизм шляхом поєднання в групи за різними ознаками. При цьому для оцінки виробничого травматизму використовують відносні показники (показник частоти травматизму та важкості травматизму). Показник частоти травматизму Кч – середня кількість випадків травматизму на 1000 людей

Кч = 1000(Н/С), (3.1)

де Н – кількість нещасних випадків з втратою працездатності на три та більше днів за певний проміжок часу (квартал, півріччя, рік)

С – середньоспискова кількість працюючих.

Показник важкості травматизму Кв – це середня тривалість непрацездатності, що припадає на один нещасний випадок за певний календарний період:

Кв = Д/Н, (3.2)

де Д – кількість днів непрацездатності всіх потерпілих за певний проміжок часу (квартал, півріччя, рік).

Монографічний метод. Полягає у вивченні причин нещасних випадків, що мали місце при певному технологічному процесі або операції.

Топографічний метод. Полягає у вивченні причин нещасних випадків за місцем їх виникнення. Всі нещасні випадки фіксують на карті (схемі). За густиною умовних позначень на карті встановлюють найбільш небезпечні місця робіт та приймають заходи для усунення на них причин травматизму.

Груповий метод аналізу травматизму полягає у вивченні причин нещасних випадків, об’єднаних за певною подібною ознакою.

Комплексний метод аналізу травматизму.

Враховує особисті характеристики потерпілого, часу та місця виникнення нещасного випадку, його природи, наслідків, санітарно-гігієнічних умов, характера і структури практичної діяльності та інше.

3.3 Розслідування та облік нещасних випадків

Основна мета розслідування та обліку нещасних випадків – виявлення недоліків, усунення яких веде до більш повної безпеки на наших підприємствах. Розслідуванню підлягають нещасні випадки, що виникають на території організації або за її межами при виконанні роботи за її завданням, а також на транспорті, наданому організацією для перевезення працюючих на робоче місце. Розслідуванню підлягають всі нещасні випадки, що мали місце як на протязі робочого часу, так і перед початком та після закінчення роботи. Всі легкі нещасні випадки, пов’язані з втратою працездатності на 1 або більше днів розслідуються на протязі 24 годин особисто начальником цеху спільно з старшим суспільним інспектором з охорони праці цеха та інженером з техніки безпеки. В цьому випадку комісія складає акт про нещасний випадок за формою Н-1 у 4-х примірниках та передає його головному інженеру, який на протязі доби розглядає та затверджує акт, який направляє в службу охорони праці, профспілковому комітету, технічному інспектору праці ЦК профспілки, потерпілому.

Керівники робіт зобов’язані до прибуття комісії забезпечити зберігання предметів та обладнання на місті нещасного випадку. Спеціальне розслідування групових, важких та смертельних нещасних випадків проводиться комісією у складі технічного інспектора праці ЦК профспілки, представника вищої господарської організації. У випадку особливо важких наслідків (5 та більше загиблих) комісія призначається міністром (КМ).

Основний найбільш поширений метод розслідування нещасних випадків – це розслідування на місці події. Вихідний документ для аналіза травматизму – це акт про нещасний випадок, в якому вказують вік, професію, місце роботи потерпілого, стан роботи та обставини нещасного випадку. Причина нещасного випадку повинна виходити з обставин та конкретно вказувати які порушення норм та правил техніки безпеки були допущені. Заключний етап розслідування – визначення профілактичних заходів для усунення причин нещасного випадку. Після припинення тимчасової непрацездатності потерпілого керівник робіт заповнює пункт акта про наслідки нещасного випадку.

Якщо нещасний випадок виник внаслідок аварії на об’єкті, то в акт включають його характеристику, категорію та характер аварії, збитки і т.д.

На основі актів розслідувань нещасних випадків визначають оплату лікарняних листів потерпілому, та розмір відшкодування підприємством збитків. Акт є основним документом для притягнення винуватих у нещасному випадку до відповідальності. Акт за формою Н-1 зберігається 45 років, що дозволяє за необхідності врахувати наслідки: пізня інвалідність, втрата працездатності.

3.4 Оцінка ефективності заходів з охорони праці

Розрізняють науково – технічну , економічну , соціальну та екологічну ефективність .

Наукова ефективність визначається прирістом наукової інформації, призначеної як для внутрішньонаукового споживання так і для інших галузей знань.

Технічна ефективність виявляється в практичній сфері діяльності у вигляді розробок безпечного обладнання, раціональних процесів, засобів індивідуального або колективного захисту і т.д.

Економічна ефективність. Полягає у зниженні втрат, пов’язаних з втратою працездатності внаслідок травматизму та захворюваності; прибуток отриманий внаслідок збільшення продуктивності праці, викликаного покращенням медико-біологічних та технічних умов; зниження втрат за рахунок зменшення плинності кадрів за умовами праці; економія сировини, матеріалів, енергії при експлуатації обладнання, що використовується як колективний засіб захисту; зниження витрат, пов’язаних з забезпеченням пільг для працюючих у шкідливих умовах праці; зниження витрат на ліквідацію аварій і пожеж.

Втрати пов’язані з травматизмом або захворюваннями складаються з таких показників:

П = С₁+С2+…+Сn, (3.3)

де С₁,С2,…Сn – відповідно вартість розслідування нещасних випадків, надання першої долікарської допомоги, амбулаторного та клінічного лікування, сума виплат за лікарняним листом, виплат за інвалідністю або смертельними наслідками, витрати на перекваліфікацію потерпілого, на навчання нових робочих; збитки у вигляді вартості валової продукції, недоотриманої внаслідок зниження продуктивності; збитки у вигляді вартості валової продукції, недоотриманої внаслідок невиходу на роботу.

Найбільший процент матеріальних втрат від нещасних випадків (більше 50%) складають виплати по лікарняним листам

Влс = 1,5 ВДн, (3.4)

де В – середня заробітна плата потерпілих за день;

Дн – сумарна втрата працездатності, днів.

Соціальна ефективність полягає у збільшенні вільного часу, зниженні моральних витрат, пов’язаних з травматизмом та захворюваністю, зростання трудових ресурсів внаслідок зниження травматизму та зростання тривалості життя, зменшення інвалідності. Соціальна ефективність виявляється не відразу, а з часом.

Екологічна ефективність заходів з охорони праці полягає у зниженні забруднення повітряного середовища, води, грунтів, та збереження здоров’я самої людини.

Контрольні запитання і завдання

1 Охарактеризуйте поняття “гостре професійне захворювання”.

2 На які класи поділяють шкідливі виробничі фактори ?

3 Назвіть причини травматизму в нафтовій галузі.

4 Що таке “показник частоти травматизму” ?

5 Дайте визначення поняття “показник важкості травматизму”.

6 На протязі якого терміну необхідно розслідувати легкі нещасні випадки ?

7 Кому направляють затверджений акт про нещасний випадок ?

4 ПРОМИСЛОВА САНІТАРІЯ

Промислова(виробнича) санітарія – це система організаційних, гігієнічних та санітарно-технічних заходів та засобів, які запобігають дії на працюючих шкідливих виробничих факторів. Виробнича санітарія призначена для використання наукових положень гігієни праці та займається вивченням питань санітарного устрою, експлуатації та утримання підприємств і обладнання, розробкою вимог, що забезпечують нормальні умови праці на робочих місцях, у виробничих приміщеннях та на території підприємств. Виробнича санітарія спрямована на усунення факторів, що несприятливо впливають на здоров’я працюючих та створення нормальних умов праці на виробництві.

4.1 Мікрокліматичні умови виробничого середовища

Мікрокліматичні умови виробничого середовища складаються з температури навколишнього середовища, його вологості, швидкості руху та випромінювання від нагрітих предметів.

Приблизно третину робочого часу працюючі на виробництві знаходяться в процесі взаємодії з виробничим середовищем. В умовах виробництва при здійсненні технологічних процесів (буріння свердловин, добутку, підготовки, транспорту, зберігання нафти, природного газу і газоконденсату) та інших виробничих процесів можливі виділення в повітряне середовище шкідливих вуглеводневих газів і парів, створення шума, вібрації, підвищеної або пониженої температури, вологості і т.д. Ці фактори можуть зустрічатись в різних поєднаннях і , якщо їх не усунути, то навіть при наявності засобів індивідуального та колективного захисту в певних умовах можливий несприятливий вплив на організм людини. Розробка заходів з оздоровлення умов праці проводиться поряд з періодичним порівнянням отриманих показників з допустимими значеннями санітарних норм. Один з основних вихідних заходів в цьому напрямку – паспортизація санітарно-технічного стану умов праці.

Дія мікрокліматичних факторів на організм людини відбивається на його працездатності та продуктивності праці. Так, висока температура навколишнього повітря робочої зони має несприятливий вплив на життєво важливі органи і системи людини (серцево-судинну, центральну нервову, систему травлення), викликаючи порушення їх нормальної діяльності, а при найбільш несприятливих умовах – серйозні захворювання у вигляді перевантаження організму (теплові удари). Людина може переносити коливання температури повітря від – 50 до +50 ºС завдяки явищу терморегуляції.

В результаті нормальної діяльності організма в ньому постійно утворюється тепло та його віддача, тобто теплообмін. При низьких температурах навколишнього середовища в організмі підсилюються окислювальні процеси, зростає внутрішня теплопродукція, за рахунок чого і зберігається постійна температура тіла.

В умовах високих температур важливе значення має віддача тепла організмом. ЇЇ збільшення при цьому пов’язано з ростом кровонаповнення поверхневих шкірних судин, що веде до підвищення температури шкіри і більш інтенсивній віддачі тепла в навколишнє середовище конвекційним та радіаційним шляхами. При цьому активізується діяльність розміщених під шкірою потових залоз, потовиділення та інтенсифікується охолодження організму.

Рух повітря в виробничих приміщеннях сприяє підсиленню випаровування поту з поверхні тіла працюючого, що сприятливо відбивається на процесі терморегуляції. Збільшення рухомості повітря веде до покращення самопочуття, але до певних границь, після чого працюючий починає відчувати неприємне почуття протягу. Для різних температурних режимів та інтенсивності інфрачервоного опромінення різні і границі ефективності руху повітря: чим вища температура навколишнього повітря або інтенсивність опромінення, тим вища границя швидкості руху повітря, що здійснює сприятливу дію на працюючих. Для особливо важких метеорологічних умов в поєднанні з фізичними напруженнями, рух повітря з швидкістю до 3-3,5 м/с сприймається позитивно.

Не дивлячись на те, що організм людини завдяки терморегуляції може пристосовуватись до широкого діапазона коливання температур, його нормальний фізіологічний стан зберігається лише до певного рівня. Верхня границя нормальної терморегуляції людини, що знаходиться в стані повного спокою, лежить в межах 38-40ºС при відносній вологості повітря близько 30%. При фізичному навантаженні або підвищеній вологості повітря ця границя знижується. В умовах виробництва підвищена вологість в повітрі зумовлює зменшення випаровування поту та зменшення тепловіддачі організмом.

Санітарними нормами проектування промислових підприємств та системою стандартів безпеки праці регламентуються норми температури, вологості, швидкості руху повітря в виробничих приміщеннях. Згідно цих норм, оптимальними температурами повітря у виробничих приміщеннях вважають:17-19ºС – в холодний та перехідний періоди року; 20-22ºС – в теплий період року.

Вологість повітря при цьому повинна складати 60-40%, а швидкість його руху 0,3-0,4 м/с. Для тимчасової роботи в закритих приміщеннях і на об’єктах максимально допустимою температурою навколишнього середовища можна вважати +33ºС, оскільки в цьому випадку можна короткочасно забезпечити терморегуляцію організму.

Облік комплексної дії основних метеорологічних факторів навколишнього середовища лежить в основі нормування оптимальних та допустимих границь температури, відносної вологості та швидкості руху повітря. Санітарними нормами передбачено, що температура нагрітих поверхонь обладнання та огорож на робочих місцях не повинна перевищувати 45ºС. Для обладнання, в середині якого температура близька 100ºС, температура на його поверхні не повинна перевищувати 35ºС.

4.2 Небезпечні шкідливі речовини повітря робочої зони

За степенем дії на організм людини шкідливі речовини поділяють на чотири класи небезпеки: 1 – надзвичайно небезпечні; 2 – високонебезпечні; 3 – помірно небезпечні; 4 – малонебезпечні.

Розрізняють сильнодіючі отруйні речовини (СДОР) та промислові отрути. До складу СДОР входять спеціальні отруйні речовини, призначені для знищення людей, тварин,сільськогосподарських рослин. Приклади СДОР: аміак, хлор, окис азоту та інші. Приклади промислових отрут: ртуть, свинець, анілін, бензин та інші.

Гранично допустима концентрація – максимальна кількість хімічних речовин в одиниці об’єму, яка при щоденному впливі протягом необмежено тривалого часу не викликає в організмі патологічних відхилень та наступних негативних змін у потомстві – ГДК, мг/м³. Значення ГДК наводять в таблицях. У випадку періодичної дії шкідливих речовин в повітрі робочої зони використовується поняття середньозмінної концентрації

Сс₃ = (С₁t₁+C₂t₂+…+C_nt_n)/(t₁+t₂+…+t_n), (4.1)

де С₁,C₂,...C_n – концентрації шкідливих речовин на окремих стадіях (операціях) технологічного процесу, мг/м³;

t₁,t₂,...t_n -тривалість окремих стадій (операцій) технологічного процесу.

При вмісті у повітрі робочої зони одночасно декількох шкідливих речовин односпрямованої дії оцінку здійснюють за сумою відношень фактичних концентрацій речовин до їх ГДК, яка не може перевищувати 1.

(С₁/ГДК₁)+(C₂/ГДК₂)+…(C_n/ГДК_n) ≤ 1, (4.2)

де С₁,C₂,...C_n – фактична концентрація шкідливих речовин;

ГДК₁, ГДК₂,...ГДК_n – гранично-допустимі концентрації шкідливих речовин.

Дія шкідливих речовин на організм людини може супроводжуватись інтоксікацією, що веде до виникнення професійних та шкірних захворювань.

Шляхи введення хімічних речовин в організм людини: через органи дихання, травлення, шкірні та слизові оболонки.

Джерела небезпечних хімічних факторів в нафтогазовій галузі.

1 Промивальні рідини. До складу промивальних рідин входять органічні та неорганічні речовини. Органічні речовини: виробничі целюлози (КМЦ), реагенти з гідролізного лігніту, крохмальні речовини, полімери, гумінові кислоти та інші. Неорганічні: луги (NaOH, KaOH), вапно, хлористий натрій (NaCl), хлористий кальцій (CaCl₂), хлористий магній (бішофіт МgCl), крейда, гіпс, солі хрому, баріт, гематит, піноутворюючі речовини.

2 Тампонажний розчин. До складу тампонажного розчину входять цемент, гіпс, біхромати натрія та калія, ПАР, бентоніт та інше.

3 Інгібітори для запобігання гідратоутворень (метанол, діетілен - гліколь) та корозії, одоранти (речовини для надання газу запаху).

4 Речовини пластового походження: нафта, природні та нафтові гази: метан, азот, сірководень, етан, бутан, пропан та інше.

5 Промислові товарні парки та нафтозбірні пункти. Недосконалість систем збору та підготовки нафти викликає загазованість повітряного середовища.

6 Методи підвищення проникності привибійної зони: кислотна обробка свердловин (соляна та плавікова кислота, ПАР, магній).

4.3 Методи захисту від хімічних небезпек

1 Централізоване приготування промивальних рідин на спеціальних заводах.

2 Використання закритих систем приготування і циркуляції промивальних рідин.

3 Автоматизація процесів приготування бурових і цементних розчинів та введення хімічних реагентів в свердловину.

4 Вентиляція робочих зон та приміщень.

5 Герметизація резервуарів нафтозбірних пунктів.

6 Спалювання викидів газу та парів бензину в факельних системах.

7 Дотримування нормативних умов експлуатації ДВС.

8 Розміщення об’єктів та споруд з врахуванням напрямків вітру.

9 Використання спецодягу та протигазів.

10 Постійний контроль за наявністю шкідливих речовин в робочій зоні (газоаналізатори, датчики, газосигналізатори).

Контрольні запитання і завдання

1 З чого складаються мікрокліматичні умови виробничого середовища ?

2 Які параметри мікроклімату регламентуються системою стандартів безпеки праці ?

3 Назвіть оптимальну температуру повітря у виробничому приміщенні в теплий період року.

4 Яким чином класифікуються шкідливі речовини за степенем дії на організм людини ?

5 Як визначається середньозмінна концентрація повітря робочої зони ?

6 Які органічні речовини входять до складу промивальних рідин ?

7 Якими заходами досягається зменшення забруднення повітряного середовища ?

5 ПРОМИСЛОВА ВЕНТИЛЯЦІЯ

Вентиляція – це організований та регульований повітряобмін, що забезпечує видалення з приміщення забрудненого повітря та подачу на його місце свіжого чистого повітря. За способом організації повітряобміну розрізняють загальнообмінну, місцеву та змішану вентиляцію. Загальнообмінна - це вентиляція, за якої зміна повітря відбувається у всьому приміщенні. Використовується в основному коли шкідливі речовини виділяються в невеликій кількості та рівномірно по всьому приміщенню. Місцева вентиляція призначена для відсмоктування шкідливих виділень (гази, пара, пил, надлишкове тепло) в місцях їx утворення та видалення їx з приміщень. Комбінована система передбачає одночасну роботу місцевої та загальнообмінної вентиляції. Залежно від способу переміщення повітря вентиляція буває природною та механічною. При природній вентиляції повітря переміщується під впливом природних факторів: теплового напору або дії вітру. При механічній вентиляції повітря переміщується за допомогою вентиляторів, ежекторів та інше. Поєднання природної та штучної вентиляції створює змішану систему вентиляції. Залежно від призначення вентиляції – подавання повітря в приміщення або видалення його з приміщення, вентиляцію називають приточною та витяжною. При одночасній подачі та видаленні повітря вентиляція називається приточно – витяжною. В виробничих приміщеннях, в яких можливі випадкові викиди в повітря робочої зони значної кількості шкідливих та вибухонебезпечних речовин, передбачають аварійну вентиляцію.

Природня вентиляція може мати неорганізований та організований характер. При неорганізованій вентиляції повітря надходить та видаляється з приміщення через нещільності та пори будівель (інфільтрація), а також через форточки та вікна, що відкриваються без будь-якої системи. Організована природня вентиляція (або аерація) відповідає випадку коли напрям повітряних потоків та повітряобмін регулюються.

Для використання вітрового напору, а також видалення невеликих об'ємів повітря використовують дефлектори – спеціальні насадки, що розміщають в верхній частині вентиляційних каналів. За їx допомогою збільшують тягу. Потік повітря, обтікаючи дефлектор, створює в каналі розрідження, внаслідок чого зростає швидкість руху повітря по вентиляційному каналу.

5.1 Вентиляція на підприємствах нафтогазової галузі

В нафтовій i газовій промисловості виробничі приміщення обладнують природною, механічною або змішаною вентиляцією, що створює необхідні умови повітряного середовища відповідно з діючими нормами.

На компресорних станціях газ, що містить сірководень відводять переважно через нижню зону механічної загальнообмінної вентиляції, а в необхідних випадках – місцевою витяжною вентиляцією безпосередньо від джерел виділення шкідливих речовин.

На газових компресорних станціях з газомоторними двигунами місце забору приточного повітря розміщають збоку повітряних фільтрів на відстані не менше 16м від вихлопних труб газомотокомпресорів або на 6 м нижче вихлопних труб газомотокомпресорів при горизонтальній відстані між ними не менше 16 м. Газорозподільчі будки (пункти) обладнують природною витяжною вентиляцією з видаленням повітря з нижньої та верхньої зон приміщення за допомогою шахт з дефлекторами.

В насосних, що перекачують сиру нафту, переважно, обладнують загальнообмінну приточно – витяжну вентиляцію, що забезпечує видалення шкідливих речовин. В необхідних випадках передбачають також i місцеве відсмоктування від сальників насоса.

5.2 Основи розрахунку вентиляції

Кількість повітря, що необхідно подати в приміщення для розбавлення шкідливих речовин, що виділяються в робочому приміщенні

, (5.1)

де G – маса шкіливих речовин, що виділяються в робочому приміщенні за одиницю часу, г/год;

С, ГДК - фактична та гранично допустима концентрація шкідливих речовин, мг/м³ (С – в повітрі, що подається);

Кількість повітря, необхідного для видалення надлишкового тепла з приміщення

, (5.2)

де Δq — надлишок тепла в приміщенні, Вт;

С - масова питома теплоємність повітря, Дж/кгК;

ρ - густина повітря, що надходить в приміщення, кг/м³ ;

Т₁Т₂ – температура повітря, що видаляється та надходить. У випадку складності визначення концентрації шкідливих речовин в повітрі використовують поняття кратності обміну повітря К, яке показує скільки разів на протязі години повітря в приміщенні повинно повністю обновитись (К=3 – 10)

, (5.3)

де Q – витрата повітря в приміщенні, м³/год;

V _n – об'єм робочого приміщення, м³.

Необхідна витрата повітря при використанні місцевої вентиляції

Q _M = 3600 F V, [м³/год] , (5.4)

де F – площа перерізу вентиляційного отвору, м² ;

V – швидкість руху повітря, м/с (V= 0,5 – 1,5 м/с).

5.3 Вентиляторні установки

Для механічного переміщення повітря як в приточній, так i в витяжній вентиляційних системах використовують відцентрові та осьові вентилятори та ежектори.

Вентилятори звичайного виконання використовують для переміщення чистого та малозапиленого повітря з температурою до 80°С. Антикорозійного виконання – для переміщення агресивних середовищ (пари кислот, лугів). В цьому випадку їx виготовляють з залізохромистої та хромонікелевої сталі, а при малих розмірах – з вініпласта. Вибухозахищеного виконання – для видалення газо та пароповітряних вибухонебезпечних середовищ, ротор i корпус виконують з іскробезпечного матеріалу,електродвигуни - у вибухобезпечному виконанні. Ежектори використовують у випадку наявності дуже агресивного середовища,що може вибухнути не тільки від удара, але i від тертя, а також при наявності вибухонебезпечних газів і парів. Оскільки ежектори мають низький ККД (до 25%) та значний шум при роботі, їx використовують в тих випадках, коли немає кращих рішень.

5.4 Кондиціювання повітря

Це створення та автоматичне підтримування в приміщеннях незалежно від зовнішніх умов постійних або змінних за певною програмою температури, вологості, чистоти та швидкості руху повітря, які найбільш сприятливі для людини або необхідні для нормального протікання технологічного процесу. Розрізняють системи комфортного кондиціювання, що забезпечують в приміщенні постійні комфортні умови для людини та системи технологічного кондиціювання призначені для підтримання в робочому приміщенні необхідних для технологічного процесу умов.

Кондиціонер – це вентиляційна установка, яка за допомогою засобів автоматичного регулювання підтримує в приміщенні задані параметри повітряного середовища. Кондиціонери бувають двох видів: установки повного кондиціювання, що забезпечують регулювання вcix параметрів мікроклімату, та установки неповного кондиціювання, що забезпечують регулювання частини або навіть одного параметра (наприклад температури). Залежно від способу холодопостачання розрізняють автономні та неавтономні кондиціонери, а за способом приготування та розподілу повітря – центральні та місцеві.

Кондиціювання повітря вимагає більше витрат порівняно з вентиляцією, але вони швидко окуплюються внаслідок зростання продуктивності праці, зниження захворюваності, браку, підвищення якості виготовленої продукції і т.д.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
О.В. Паневник	\|	Опалення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.032 сек.