Поширеність бідності серед працюючого населення.

Cвoєчacне кopигувaння відпoвіднo дo екoнoмічних тa coціaльних змін у cуcпільcтві.

Житлова нерухомість є особливим об’єктом державної політики в усіх країнах світу. Наприклад, у країнах Європейського Союзу починаючи з 90-х років ХХ ст. здійснюються значні капіталовкладення у формування основних засобів, велика частина яких припадає саме на будівництво. У Німеччині щорічні вкладення у житлове будівництво перевищують 30% всіх внутрішніх інвестицій, у Франції, Нідерландах, Австрії, Італії – досягають майже 25%. Крім того, держави ЄС-15 асигнують чимало коштів і у поточне утримання житла[9].

У Росії стандартом доступності пристойного житла, на думку деяких учених, вважається ситуація, коли середньостатистична сім’я може придбати за середньою ринковою ціною стандартну двокімнатну квартиру (загальною площею 48 кв. м, у блочному або панельному будинку, розташованому недалеко від центру міста), витрачаючи щомісячно не більше 25-35% свого доходу на обслуговування кредиту[10]. В цілому ж в європейських країнах будинок дорівнює 4-6 річним зарплатам, а в Україні, виходячи із середньої заробітної праці 1917 грн. (листопад 2008 р.) і ціни квартири (48 кв. м по ціні 2200 дол. за 1 кв. м), тривалість періоду нагромадження на житло складає 27,5 років. Середня ціна котеджу в Київській області у листопаді 2008 р. становила 321, 974 тис. дол., а в м. Києві 418, 659 тис. дол.[11].

В Україні різниця в доходах між 10% найбагатших і 10% найбідніших досягла 1:40, тоді як в Європі цей розрив становить 1:5 – 1:6, в Росії 1:23[12]. За деякими даними психологів розрив у доходах 10% найбідніших і 10% найбагатших не повинен перевищувати 7 разів, інакше у суспільстві складеться переконання, що життя влаштоване несправедливо. Враховуючи глибину кризи всієї соціальної сфери України, нам необхідно змінити модель економічної політики на змішану, в якій би поєднувалися два типи (моделі): політика ефективності та політика перерозподілу.

Українська бідність має цілу низку специфічних особливостей:

1) низький рівень життя населення в цілому;

2) психологічне неприйняття економічної нерівності;

3) украй висока питома вага людей, котрі вважають себе бідними;

З урахуванням специфіки процесів, пов'язаних з трансформацією вітчизняної економіки, необхідним також представляється вживання першочергових заходів в таких напрямах:

скорочення майнової нерівності шляхом проведення гнучкої податкової політики,
стимулювання розвитку малого і середнього бізнесу,
упровадження системи раціональних соціальних трансфертів,
легалізація тіньової економіки і незареєстрованих доходів.

Метою соціальної підтримки має стати максимально повне охоплення усіх, хто потребує допомоги. Тобто всіх бідних, хто не в змозі самостійно забезпечити собі та своїм утриманцям (насамперед дітям) хоча б такий рівень життя, який відповідає встановленим державним гарантіям. Таким чином, в ідеалі всі нужденні повинні отримувати допомогу. Вона може надаватися в різних формах:

безпосередня допомога грошима чи товарами повсякденного попиту;
забезпечення доступу до послуг охорони здоров’я, освіти тощо — для цього на пільгових умовах (чи взагалі безплатно) надаються ліки, шкільні підручники, створюється система фінансування охорони здоров’я, яка враховувала б ризики, що не підлягають страхуванню;
допомога у працевлаштуванні чи само зайнятості особам працездатного віку;
централізований перерозподіл коштів на користь найбідніших регіонів країни.

Необхідність одночасного вирішення двох завдань — подолання бідності й обмеження бюджетних витрат — зумовлює особливу роль адресної соціальної допомоги. Адресність потребує насамперед точної ідентифікації бідних, яка в принципі може досягатися кількома способами

Система соціального захисту населення складається з :

Соціального страхування

Соціальної допомоги

Соціальних гарантій

Система соціального страхування і пенсійного забезпечення, що діє в Україні включає у себе :

пенсійну систему

соціальне страхування на випадок безробіття

соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності

соціальне страхування від нещасних випадків

Система соціальних допомог:цільові допомоги (грошові, натуральні, безготівкові, тобто пільги по оплаті); соціальне забезпечення (система інтернатних установ та територіальних центрів); соціальний захист через недержавні організації, соціальна допомога з фондів підприємств.

Державні соціальні гарантії – встановленні законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановленні законодавчо, що забезпечую рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.]

Основні соціальні гарантії в Україні :

мінімальний розмір заробітної плати

мінімальний розмір пенсій за віком

мінімальний розмір заробітної плати робітників різної кваліфікації в установах та організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів

стипендії учням професійно-технічних та вищих навчальних закладів

індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх доходів під час зростання цін

забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах і послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

Тому перед державою стоять першочергові завдання переходу від надання пільг та дотацій до адресної грошової допомоги, створення умов для досягнення розмірів середньої заробітної плати до розмірів прожиткового мінімуму, розширення мережі недержавних пенсійних фондів поряд з основним державним, проведення зваженої політики у сфері регулювання оплати праці, ринку праці та всієї сфери соціального забезпечення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні напрями соціальної політики держави щодо економічно активного населення.	\|	Діяльність держави щодо вразливих верств населення.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.