Зміни можуть бути

§ значні і незначні,

§ заплановані та вимушені,

§ штучні та природні, стихійні та керовані, н

§ егативні та позитивні, кількісні та якісні тощо.

По-перше, про розвиток слід говорити за наявності якісних змін у системах управління. Це означає, що розвиток передбачає зміни суттєвих властивостей і системи управління та її елементів, структури, у тому числі можливостей появи нових якостей. Успішність розвитку як переходу до нової якості обов'язково вимагає розуміння:

а) досягнутого рівня (відправного пункту);

б) образу майбутньої моделі управління;

в) шляхів та засобів переходу від першого до другого.

По-друге, розвиток слід вважати і розуміти як природні органічні зміни, що і витікають із внутрішньої логіки системи управління. Не ігноруючи в цілому зовнішніх впливів на управління, перевагу необхідно надавати внутрішнім процесам, які означатимуть саморозвиток системи управління.

По-третє, розвиток управління — це завжди процес керований, цілеспрямований, який має на виході позитивні зміни.

Таким чином, управління як функціонування передбачає реалізацію уже створеного потенціалу, а управління як розвиток передбачає приріст, збагачення цього потенціалу.

Якщо в галузь управління перенести уявлення Л. С Виготського про «зону найближчого розвитку», то можна стверджувати, що у кожної системи управління є свій рівень актуального розвитку, тобто вже досягнутого і реалізованого потенціалу, та внутрішні передумови для збагачення цього потенціалу — зони І найближчого розвитку. Проектування такої зони і найкращої траєкторії руху і системи до їх верхніх рубежів — важливе завдання під час управління розвитком систем внутрішньошкільного управління.

Розвиток як приріст потенціалу системи управління означає не просто зростання її окремих можливостей, але і збільшення їх складності, різноманітності, а це означає — і неповторності, індивідуальності.

Розвиток можливий за рахунок процесів оновлення, внесення в систему чогось нового. Сукупність різних управлінських нововведень утворюють інноваційний процес в управлінні навчальним закладом.

Будь-яке управлінське нововведення має два аспекти: змістовний та організаційний. Змістовний пов'язаний із сутністю змін, які несе в собі нововведення. Організаційний аспект передбачає технологію, стадії, стани, методи засвоєння нового.

Нововведення мають своє призначення, конкретні функції та завдання.

По відношенню до системи управління нововведення покликані сприяти підвищенню успішності, результативності, дієвості, якості та ефективності її функціонування.

По відношенню до керованого об'єкта та його результативності управлінські нововведення покликані сприяти створенню оптимальних стосунків «керівна — керована» система, тобто сприяти підвищенню коефіцієнта корисної дії індивідуальних та сумісних зусиль, усунення перевантаження, підвищення рівня мотивації до роботи, створенню сприятливого мікроклімату та продуктивного стилю спілкування тощо.

По відношенню до зовнішнього середовища, зацікавлених осіб управлінські інновації покликані сприяти підвищенню репутації навчального закладу, його іміджу, зростання привабливості відносин із технікумом та його керівниками в рішенні ділових проблем.

Окрім того, керівнику навчального закладу важливо усвідомити, що активна участь у реалізації управлінських нововведень є невід'ємною частиною професійного та особистісного саморозвитку, вдалим «вміщенням інтелектуального капіталу» .

Процес розвитку організації передбачає п'ять послідовних етапів:

1 етап. Формулювання та оцінка проблем.

2 етап. Встановлення діагнозу.

3 етап. Планування спільних дій.

4 етап. Здійснення діяльності.

5 етап. Оцінка результатів здійснених змін.

Об'єктами розвитку навчального закладу можуть виступати:

• цілі, завдання;

• структура;

• окремі підсистеми;

• зміст діяльності;

• технології, методи, форми роботи;

• мікроклімат;

• люди (їхні цінності, кваліфікація, комунікації).

Організація в режимі розвитку за В. С. Лазарєвим має такі ознаки:

1. Вона пристосовується до нових цілей, як цього вимагають швидкі зміни умов оточення.

2. її члени здійснюють співробітництво і управління змінами, уникаючи таким чином їх руйнівного впливу на організацію.

3. У ній є сприятливі умови для росту та самовдосконалення її персоналу.

4. Для неї характерні вільне спілкування, відкриті комунікації, висока взаємна довіра, що створює умови для конструктивного розв'язання суперечностей.

5. У ній обов'язкова участь кожного в обговоренні цілей та рішень є правилом; відтак працівники відчувають свою причетність до планування та управління змінами.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Підходи до управління розвитком	\|	РОЗВИТКОМ ШКОЛИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.