Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Дипломатичні привілеї та імунітети.

Глава і персонал дипломатичного представництва.

Глава дипломатичного представництва є єдиною офіційною особою держави, що акредитує, стосовно всіх інших можливих представників цієї держави. Віденським протоколом 1815 року було встановлено такі три класи дипломатичних агентів:

І клас – посол і папський легат або нунцій;

ІІ клас – посланник, міністр та інший уповноважений при главі держави;

ІІІ клас – повірений у справах, акредитований при міністрі закордонних справ.

В Україні відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про дипломатичні ранги України» від 31 січня 1992 року встановлені такі ранги:

§ Надзвичайний і повноважений посол;

§ Надзвичайний і повноважений посланник І і ІІ класів;

§ Радник І і ІІ класів;

§ Перший секретар І і ІІ класів;

§ Другий секретар І і ІІ класів;

§ Третій секретар І і ІІ класів;

§ Аташе.

Вищі дипломатичні ранги (посла і посланника) присвоюються звичайно главою держави, інші – міністром закордонних справ. Ранг аташе, що є первинним дипломатичним рангом, присвоюється, як правило, випускникам інститутів і факультетів міжнародних відносин при надходженні на службу у відомство зовнішніх зносин (міністерство закордонних справ).

Постійне дипломатичне представництво засновується в результаті взаємної згоди держав на базі встановлення дипломатичних відносин. Відповідно до статті 4 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року для того, щоб конкретна особа, була призначена главою дипломатичного представництва, держава, що акредитує, повинна направити державі, що приймає, запит про її згоду на призначення даної особи на посаду. У запиті викладаються біографічні дані цієї особи, відомості про її кар’єру і посаду, яку обіймає, родинний стан, причому ця інформація повинна бути викладена дуже лаконічно і бути абсолютно точною.

Позитивна відповідь держави перебування на запит означає надання агремана ( від француз. аgrement - згода) на прийняття зазначеної в запиті особи в якості глави дипломатичного представництва. З цього моменту кандидат вважається persona grata – бажаною особою в державі перебування. Негативна відповідь н азапит означає відмову в агремані, а кандидат признається persona non grata – небажаною особою. При цьому держава, що приймає не забов’язана повідомляти державі, що акредитує мотиви відмови в агремані. Процедура одержання агремана носить конфіденційний характер.

Перед виїздом до нового місця служби глава дипломатичного представництва одержує вірчу грамоту, що є юридичною підставою для початку місії дипломатичного представника в державі, що приймає. Вірча грамота підписується главою держави, що акредитує і адресується главі держави, що приймає.

Ряд держав із метою економії коштів використовують практику кумуляції (суміщення) дипломатичного представництва, тобто акредитування тієї самої особи в якості глави представництва в іншій або декількох державах одночасно при відсутності заперечень проти цього влади держави перебування. Крім того, одна і таж особа може представляти дві і більше держави в одній державі при дотриманні зазначеної вище умови. Така можливість передбачена статтею 6 Віденської конвенції 1961 року. Україна має в цьому питанні практичні наробітки. Так, наприклад, Надзвичайний і Повноважений посол України у Фінляндії за кумуляцією виконує функції глави дипломатичного представництва України у Швеції. Норвегії, Данії та Ісландії; Надзвичайний і Повноважений посол України у Бельгії за кумуляцією виконує ці ж обов’язки в інших державах Бенілюксу – Нідерландах і Люксембурзі.

Для виконання своїх складних і відповідальних функцій дипломатичне представництво має у своєму розпорядженні необхідний персонал. Виходячи з дипломатичної практики, звичайно чисельність персоналу залежить від рівня й інтенсивності відносин між державами і може коливатися від декількох осіб до багатьох десятків співробітників.

Персонал дипломатичного представництва підрозділяється на три групи:

1. Дипломатичний персонал – це особи, що мають дипломатичні ранги, як правило вони є громадянами держави, що акредитує.

2. Адміністративно-технічний персонал – до нього належать економісти, бухгалтера, перекладачі, шифрувальники, канцелярські працівники, представники внутрішньої охорони безпеки посольства й інші співробітники, що виконують адміністративну або технічну роботу.

3. Допоміжний персонал включає шоферів, садівників, прибиральників, ліфтерів, покоївок, кур’єрів та ін. осіб

Під дипломатичними привілеями розуміються особливі переваги і пільги, надані представництвам і їхнім співробітникам, у порівнянні з громадянами держави перебування. Під дипломатичними імунітетами розуміють вилучення представництва і його співробітників із юрисдикції і примусових дій із боку держави перебування.

До привілеїв та імунітетів належать:

ü Недоторканість помешкань представництва;

ü Фіскальний імунітет – звільнення від податків;

ü Недоторканість архівів і документів представництва;

ü Свобода зносин представництва;

ü Право користування прапором та емблемою, держави що акредитує;

До особистих привілеїв та імунітетів:

ü Недоторканість особи дипломата;

ü Недоторканість житла;

ü Імунітет від юрисдикції.

2. Консульські представництва.Здійснюється консульська діяльність з метою захисту економічного суверенітету держави, а також для захисту інтересів фізичних і юридичних осіб держави, що акредитує, за кордоном.

Міграція населення, ріст числа змішаних шлюбів, зміцнення наукових, технічних зв’язків між державами призвели до того, що діяльність консульських інститутів стає в даний час дуже актуальною.

Задачами консульських установ України відповідно до Консульського статуту України є:

ü Захист за кордоном прав і інтересів України, юридичних осіб і громадян України;

ü Сприяння розвитку дружніх відносин України з іншими державами, розширенню економічних, торгових, науково-технічних, гуманітарних, культурних, спортивних зв’язків і туризму;

ü Сприяння вихідцям з України та нім спадкоємцям у підтримці контактів з Україною.

Консульська установа – це постійний державний орган зовнішніх зносин, що засновується в іншій державі на основі угоди між двома державами для виконання консульських функцій у визначеному консульському окрузі.

У міжнародній практиці розрізняють 4 види установ:

1. Генеральне консульство;

2. Консульство;

3. Віце-консульство;

4. Консульське агентство.

Основні функції кон. установ:

§ Захист у державі перебування інтересів своєї держави, його громадян і юридичних осіб у межах, що допускаються міжнародним правом;

§ Сприяння розвитку торгових, економічних, культурних і наукових зв’язків між державами, а також сприяння дружніх відносин між ними;

§ З’ясування всіма законними шляхами умов і подій у торговому, економічному, культурному і науковому житті держави перебування;

§ Виконання адміністративних і нотаріальних функцій;

§ Надання допомоги і сприяння фізичним і юридичним особам держави, що представляється;

Консульські установи мають обмежену територіальну сферу діяльності. На відміну від дипломатичних пред., вони мають право зноситися тільки з місцевою владою консульського округу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Функції дипломатичного представництва.	\|	Лекція. 4 Судово- психологічна експертиза

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.