Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Активи підприємства, їх кругооборот і оборот

Валові інвестиції в загальному підсумку використовуються на відтворення і розширення виробництва. Перша частина цих інвестицій призначена для компенсування фізичного зношення основного капіталу. Вона фінансується, як правило, за рахунок амортизаційних відрахувань. Друга частина валових інвестицій, яка використовується для розширення виробництва, називається чистими інвестиціями.

Для здійснення інвестування або інвестиційної діяльності підприємство повинно володіти необхідними фінансовими ресурсами. Ці ресурси можуть бути як власними, так і залученими. Успішне досягнення підприємством своєї мети суттєво залежить від співвідношення між ними. Це співвідношення суттєво впливає на прибутковість активів і, відповідно, рентабельність підприємства в цілому, його фінансову стійкість, платоспроможність тощо.

Активи підприємства представляють собою майнові цінності, що належать йому на праві власності, а також орендовані, які використовуються для отримання доходу.

Активи також поділяються на матеріальні (машини, устаткування, будівлі, споруди, сировина, матеріали, паливо тощо) і нематеріальні (ліцензії, патенти, авторські права, науково-конструкторські розробки, торгові марки та інше). До них також належать набуті підприємством права користування природними ресурсами (землею, водою, корисними копалинами); права на товарні знаки, торгові марки та інші майнові права; програмне забезпечення; організаційні витрати (плата за державну реєстрацію); висока кваліфікація кадрів, висока конкурентоспроможність, фінансова надійність, позитивний імідж тощо.

Капітал підприємства здійснює у процесі виробництва свій кругооборот. При цьому він приймає форму грошового, виробничого і товарного капіталу.

Будь-які інвестиції, що вкладаються у виробництво, розпочинають свій рух з грошової форми. На початку кругообороту грошовий капітал підприємства використовується для придбання виробничого капіталу. При цьому грошовий капітал перетворюється у виробничий.У процесі поєднання виробничих ресурсів утворюється товарний капітал. Після реалізації товарного капіталу підприємство одержує грошовий капітал і кругооборот капіталу починає здійснювати свій наступний цикл.

Отже, кругооборот капіталу підприємства охоплює виробничий цикл:авансування грошових засобів, використання виробничих ресурсів у виробництві, реалізацію виробленого продукту і повернення грошових засобів їх власникові.

Для забезпечення безперервності господарськоїдіяльності підприємства капітал повинен одночасно перебувати в усіх трьох формах: одна частина капіталу повинна бути у грошовій формі, друга – у виробничій формі, ще одна частина – у формі готового продукту.

Водночас із кругооборотом капітал підприємства здійснює свій оборот1.

Періодично повторювальний процескругообороту капіталу (інвестиційних ресурсів), в результаті якого вся величина авансованого капіталу повертається інвестору в грошовій формі називається оборотом капіталу.

Оборот капіталу пов’язаний з безперервним повторенням його кругообороту.

Капітал здійснює один оборот, коли повертається підприємству у повній грошовій вартості.Оборот капіталу характеризується часом і швидкістю.

Час обороту капіталу –це період, протягом якого капітал, здійснивши кілька кругооборотів, повертається до свого власника у грошовій формі у повному обсязі і бажано з прибутком.

Час обороту капіталу складається з часу виробництваі часу обігу. Час виробництва включає:

• робочий період, під час якого відбувається безпосередній вплив засобів праці на предмети праці і створюється продукт виробництва;

• період дії сил природи на майбутній продукт;

• технологічні перерви і простої у виробництві;

• час перебування продукту у виробничих запасах.

Наприклад, при виробництві вина робочий період порівняно невеликий – це час насадження виноградної лози, обробки виноградних плантацій (обробка землі, внесення добрив, обрізання лози, внесення гербіцидів і пестицидів тощо), збір урожаю, видавлювання соку, його розлив у бочки, згодом, розлив молодого вина у пляшки тощо. Але тривалість дії сил природи на майбутній продукт значна (зростання лози, визрівання винограду, а потім і вина у бочках і пляшках займаєбагато місяців і навіть років); тривалим є і період перебування вина у товарних запасах.

Час обігу капіталу складається із таких періодів:

• час транспортування засобів праці та сировини до місця виробництва і готового продукту на ринок збуту;

• час перебування продукту у товарних запасах у сфері обігу (на гуртових базах, у магазинах тощо);

• час купівлі-продажу товару.

Швидкість обороту капіталу вимірюється кількістю його оборотів на рік і обчислюється за формулою:

Цифра 12 у чисельнику означає кількість місяців у році. Згідно з формулою, якщо капітал повертає свою повну вартість у грошовій формі за 6 місяців, то швидкість його обороту складатиме 2 рази на рік (12:6); якщо ж час обороту досягне 24 місяці, то швидкість його обороту дорівнюватиме 0,5 рази на рік (12:24).

З метою прискорення обороту капіталу, а це принесе додаткові прибутки, – підприємство намагається скоротити робочий період (за рахунок зростання продуктивності праці, технічного і організаційного вдосконалення виробництва, поглиблення поділу праці, збільшення кількості змін та інтенсифікації виробництва, впровадження новітніх технологій тощо), а також технологічні простої і перерви, час дії природних сил (зокрема, із застосуванням хімічних каталізаторів “визрівання” вина значно прискорюється), час обігу (чим більший час обігу, тим повільніше обертається капітал, адже чим більше капіталу в обігу, тим менше його у виробництві, що сповільнює випуск продукту).

В процесі обороту капітал підприємства (виробничіактиви) розпадаються на основний і оборотний.

Основнийвиробничий капітал, (основний капітал) – це ті елементи виробничого капіталу, котрі повністю беруть участь у виробництві, але довго зберігають свою фізичну форму, переносячи свою вартість на продукт частинами (порціями).

Вартість основного капіталу переноситься на вартість продукту в процесі кожного виробничого циклу частково і, відповідно, повертається після його реалізації продукту частинами.

Оборотний виробничий капітал (оборотний капітал) – це ті елементи виробничих активів, які беруть участь у виробництві, цілком змінюючи свою форму. Його вартість повністю поступає в оборот і повертається після кожного кругообороту. При цьому оборотний капітал складає матеріальну основу виробленого продукту.

Доосновного капіталу підприємствавідносять:

• виробничі будівлі і споруди, комунікації (шляхи сполучення, продуктопроводи, електричні мережі тощо);

• машини, обладнання, механізми, інші активні засоби праці;

• інструменти, засоби контролю і охорони тощо.

У складі основного виробничого капіталу підприємства виділяють активний (машини, механізми, обладнання, інструменти – ті, що безпосередньо впливають на предмети праці) і пасивний (виробничі будинки і споруди, шляхи та інші засоби комунікації) капітал.

До оборотного капіталу підприємства належать:

• сировина, матеріали, напівфабрикати, що купуються підприємством та інші предмети праці;

• паливо і електроенергія;

• вартість робочої сили (праці);

• гроші на банківських рахунках і в касі підприємства.

Відтак, до основного капіталу відносяться усі засоби праці (окрім, палива і енергії), а до оборотного, насамперед, – предмети праці і деякі засоби праці (паливо і енергія).

Цілком очевидно, що швидкість обороту оборотного капіталу повинна бути значно вища, ніж швидкість обороту основного капіталу. При цьому різні частини основного капіталу підприємства мають неоднакову швидкість обороту: оборот виробничих споруд дуже повільний, його час складає десятки, а іноді й сотні років; оборот машин і устаткування – кілька років, а інструментів – ще менше.

У виробництві речові елементи основного капіталу фізично зношуються. Чим довше вони функціонують, тим більша їх зношеність. Навіть тоді, коли засоби праці не використовуються, вони зношуються під дією сил природи (вітру, дощу, сонячного світла, тепла чи холоду). Щоб завадити прискореному зношенню основного капіталу, проводять його поточний ремонт (усунення дрібних пошкоджень, заміна деяких деталей). Після тривалої експлуатації основного капіталу зношуються базові вузли і деталі машин і механізмів, що вимагає їх капітального ремонту. Останній полягає у заміні важливих елементів, відновленні технічних можливостей і, відповідно, вартості основного капіталу. Вартість капітального ремонту, таким чином, приєднується до початкової вартості основного капіталу і переноситься на продукт так само, як і його первісна вартість. Тому вартість капітального ремонту включається у вартість основного капіталу.

Вартість поточного ремонту і технічного обслуговування повертається разом із вартістю оборотного капіталу, тому вона й включається у вартість останнього.

Отже, фізичне зношування основного капіталу зумовлює зменшення його вартості в результаті її перенесення на вироблений продукт.

Поряд з фізичним часто відбувається і моральне зношування основного капіталу. При цьому його знецінювання відбувається незалежно від фізичного зношування. Відбувається зменшення вартості навіть капіталу, який ще ніколи не функціонував, тобто зовсім нового.

Моральне зношування основного капіталу відбувається у двох випадках:

1) коли в результаті зростання продуктивності праці в інвестиційних галузях аналогічні машини і механізми виробляються з меншими витратами, тобто стають дешевшими;

2) коли створюється техніка аналогічного призначення, але більш продуктивна, а тому дешевша в розрахунку на одиницю виробничої потужності.

Моральне зношування основного капіталу – це його знецінювання в результаті морального старіння, яке пов’язане з появою більш продуктивної і дешевшої техніки.

Загроза знецінення основного капіталу внаслідок морального зношування змушує підприємства приймати заходи для того, щоб його вартість повернулась (окупилась) задовго до фізичного зношення. Для цього підприємства прагнуть ефективно і раціонально використовувати усі елементи основного капіталу, зменшувати простої і технологічні перерви, збільшувати кількість змін для безперервної експлуатації техніки тощо. Це дозволяє зменшити час обороту основного капіталу, відповідно підвищити його віддачу і на цій основі компенсувати втрати від його недоамортизації.

Отже, перенесення вартості основного капіталу на новостворений продукт називають амортизацією капіталу.

Перенесена за рік в результаті амортизації вартість основного капіталу, яка повертається на підприємство після реалізації продукту, складає амортизаційні відрахування. Ці відрахування накопичуються у амортизаційному фонді підприємства і використовуються для заміни основного капіталу після його повного зношування, а також для його капітального ремонту.

Співвідношення річної суми амортизації і початкової вартості основного капіталу називають нормою амортизації:

Амортизаційні відрахування включаються у вартість продукту і повертаються на підприємство після його реалізації. При цьому, чим більше продукції вироблено на одиницю основного капіталу, тим швидше він зношується. Враховуючи те, що амортизаційні відрахування внаслідок їх включення в ціну товару впливають на величину прибутку і, відповідно, на розмір сплачуваних підприємством податків, норми амортизації диференціюються в залежності від виду основного капіталу і нормативних термінів його експлуатації та встановлюються державою централізовано. Вони є обов’язковими для використання усіма підприємствами, незалежно від форм власності.

Норма амортизації показує, яка частина основного капіталу має заміщуватись щорічно.

У складі основного і оборотного капіталу підприємства виділяють капітал обігу. До цього капіталу відносяться грошові ресурси і товари, призначені для реалізації. Фонди (капітал) обігу і оборотний капітал відновлюються після кожного кругообороту. Між ними існує тісний зв’язок – оборотний капітал в процесі виробництва перетворюється в капітал обігу (в готову продукцію, а потім в грошові засоби), і навпаки, грошові засоби, отримані від реалізації продукції, перетворюються в елементи оборотного капіталу – сировину, паливо тощо.

Суттєвий вплив на час обороту основного і оборотного капіталу має науково-технічний прогрес, використання результатів якого породжує дві протилежні тенденції в економіці. З одного боку, використання нових машин і матеріалів зумовлює інтенсифікацію виробництва і веде до зменшення тривалості виробничого циклу (часу виробництва) і, відповідно, до зменшення часу обороту капіталу та підвищення ефективності його використання. З іншого, удосконалення виробничого аппарату підприємства (на базі використання нових прогресивних машин) вимагає збільшення часу на їх освоєння і, відповідно, тривалості виробничого циклу, що зумовлює адекватне збільшення часу обороту капіталу.

Значного зменшення часу обороту капіталу можна досягти завдяки скороченню часу обігу капіталу шляхом впровадження результатів науково-технічного і науково-організаційного прогресу в сферу обігу. Виконанню цього завдання сприяють використання комп’ютерної техніки в сфері розрахунків (електронні гроші), використання інтернет-магазинів, маркетингової діяльності, створення маркетингових служб на підприємствах тощо.

Використання інвестиційних ресурсів на залучення у господарську діяльність основного і оборотного капіталу (виробничих ресурсів) визначає витрати підприємства.

3. Види витрат, короткострокові та довгострокові витрати підприємства.

Для виробництва товарів і послуг підприємства здійснюють багато різноманітних витрат, використовуючи різні виробничі фактори. Одні із цих витрат йдуть на закупівлю сировини, палива, енергії, матеріалів, інші – на придбання засобів праці, найм праці (робочої сили) тощо.

Усі підприємства (фірми) прагнуть бути ефективнимивиробниками. Для цього вони обирають такі методи виробництва (таку технологію виробництва), які є ефективними як з технічної, так і з економічної точок зору.

Спосіб виробництва є технологічно ефективним,якщо не існує ніякого іншого способу виробництва визначеної кількості продукції із меншими витратами виробничих факторів.

Думка, що міститься у цьому визначенні, дуже проста: виробничі ресурси (фактори) повинні витрачатись якомога раціональніше, не розтрачуватись даремно. Саме тут найбільш рельєфно проявляється рідкісність виробничих ресурсів, необхідність правильного економічного вибору, здійснюваного фірмою, для раціональнішого ведення господарства.

Проте, поряд із технологічною, виокремлюють й економічну ефективністьвиробництва.

Економічно ефективний спосіб виробництва – це такий спосіб виробництва визначеного обсягу продукту, за якого мінімізується альтернативна вартість використаних видів ресурсів (витрат виробництва).

Коли йдеться про альтернативну вартість витрат, мається на увазі вартість надлишку використаних ресурсів (у порівнянні з іншими способами виробництва).

Витрати підприємства мають альтернативний характер.

По-перше, можна використовувати різні комбінації використання ресурсів при виробництві певного продукту, обираючи оптимальну, а по-друге, одні і ті ж виробничі фактори (активи підприємства) можуть застосовуватись для створення різних продуктів або різних за кількістю їх комбінацій, що пов’язано з економічним вибором фірми.

Економічний вибір (вибір виду продукту або комбінації різних продуктів за використання одних і тих же обмежених ресурсів) визначається економічною ефективністю виробництва з урахуванням виробничих можливостей даної фірми, що втілюється у кривій виробничих можливостей (кривій трансформації).

Вибір підприємством виду продукту для виробництва при застосуванні обмежених або рідкісних ресурсів означає неможливість випуску іншого, тобто альтернативного продукту. Витрати в економіці безпосередньо пов’язані з відмовою від можливості створення альтернативних товарів і послуг.

Витрати будь-якого виробничого фактора, обраного для виробництва продукту, що дорівнюють його вартості, або цінності, за найкращого з усіх можливих способів використання, називають економічними або зумовленими витратами.

Розглядаючи витрати з точки зору окремої фірми, можна виявити, що вони поділяються на зовнішні та внутрішні. Як перші, так і другі витрати фірми є економічними, або зумовленими.

Тепер, зумовлені (економічні) витрати можна уявити виплатами, які фірма зобов’язана здійснити, або доходами, якими фірма зобов’язана забезпечити постачальників ресурсів (факторів виробництва) для того, щоб відвернути їх застосування в альтернативних виробництвах. Ось ці виплати і можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми.

Зовнішні витрати дорівнюють сумі виплат фірми за використані ресурси зовнішнім постачальникам (іншим фірмам).

Вони репрезентують плату за ресурси постачальникам праці, сировини, матеріалів, палива, енергії, транспорту тощо, якщо ці постачальники не належать до числа власників даної фірми, тобто є зовнішніми.

Проте фірма може використовувати і внутрішні ресурси, що належать їй самій. Із концепції зумовлених витрат випливає такий висновок: незалежно від того чи є даний фактор виробництва власністю підприємства чи ні, визначений спосіб використання цього фактору пов’язаний із певними витратами.

Витрати власних і самостійно використовуваних факторів виробництва (виробничих активів) відображають внутрішні витрати фірми. Це – неоплачені витрати (вони не набувають цінового виразу).

З точки зору підприємства, внутрішні витрати дорівнюють грошовим виплатам, які могли б утворювати дохід при наданні власних ресурсів іншим підприємствам, якби вони не використовувались самостійно.

Якщо певне підприємство розмістило своє виробництво у двох спорудах: перший цех є його власністю, а другий – взятий в оренду, то орендна плата, яку сплачує підприємство – це зовнішні витрати. Водночас, якби воно здавало в оренду свій цех, то мало б відповідний щомісячний рентний дохід. Але оскільки підприємство використовує свою власність самостійно, то воно втрачає ймовірний дохід, несучи, таким чином, внутрішні витрати, що дорівнюють втраченому доходу за найкращих із усіх можливих умов оренди.

Внутрішні неоплачені витрати з’являються і тоді, коли фірма застосовує власний грошовий капітал (грошові активи), жертвуючи процентом, який можна було б отримати, віддавши цей капітал в позику; власну працю і підприємницький хист, відмовляючись від доходу, який могла б мати, запропонувавши на вигідніших умовах ці ресурси іншим.

Щоб утримати власні ресурси від альтернативного застосування на інших фірмах, потрібно забезпечити їх економічну ефективність. Зокрема, щоб утримати такий ресурс, як підприємницький хист, в межах даного підприємства, потрібна мінімальна плата, яка називається нормальним прибутком.

Нормальний прибуток – цедохід на власну підприємницьку діяльність.

Нормальний прибуток включається до складу внутрішніх витрат фірми.

Отже, витратами вважають усі платежі підприємства – зовнішні та внутрішні, – які необхідні для того, щоб залучити і утримати виробничі ресурси – закуплені та власні – в межах даного підприємства.

У зв’язку із існуванням зовнішніх витрат, розрізняють дві форми прибутку фірми: економічний і бухгалтерський.

Бухгалтерський прибуток – це грошова виручка фірми від продажу виробленої продукції за відрахуванням зовнішніх витрат1. Економічний прибуток – це загальна виручка за відрахуванням усіхвитрат фірми (зовнішніх і внутрішніх, включаючи і нормальний прибуток підприємця).

Бухгалтерський прибуток

Зовнішні витрати

Загальна грошова виручка

= _

Економічний прибуток

Зовнішні і внутрішні витрати

Загальна грошова виручка

= –

Якщо сума грошових надходжень перевищить економічні витрати фірми, то залишок накопичується у формі економічного прибутку, який називають також чистим прибуткомфірми. При цьому сума зовнішніх і внутрішніх витрат фірми визначає обсяг зумовлених витратна усі ресурси.

Отже, усі витрати підприємства можна розглядати в аспекті економічних витрат (усі зумовлені витрати – зовнішні та внутрішні) і бухгалтерських витрат (усі зовнішні грошові виплати фірми).

Бухгалтерські витрати завжди оплачені фірмою, тобто – це грошові витрати, а економічні (зумовлені) витрати можуть бути й неоплаченимиу частині, яка утворюється внутрішніми витратами.

Витрати, які фірма чи галузь несе при виробництві визначеного обсягу продукції, залежать від можливості змін у кількості залучених у виробництво ресурсів. Одні ресурси можна наростити відносно легко, зокрема, закупивши більше сировини, матеріалів, палива і енергії; і найнявши більше працівників. Зробити це можна швидко, за короткий відрізок часу. Залучення інших ресурсів вимагає значно більших витрат часу. Скажімо, зміна виробничих потужностей підприємства шляхом будівництва чи придбання додаткових виробничих площ, обладнання і техніки потребує значно більшого часу, ніж зміна режиму роботи підприємства із збільшенням кількості змін, чисельності працюючих, обсягу додатково закуплених сировини і енергії.

У зв’язку з цим, сучасна економічна наука вбачає суттєву різницю між короткостроковим(коротким) і довгостроковим(тривалим) періодами в діяльності підприємства.

Довгостроковий період визначається часом, протягом якого підприємство може змінити свої виробничі можливості шляхом зміни усіх факторів виробництва під впливом зміни умов господарювання (ринкової кон’юнктури). Короткостроковий період – це такий відрізок часу, протягом якого фірма не встигає змінити деякі свої виробничі ресурси (активи).

Можливості економічного вибору фірм блоковані у короткому періоді внаслідок того, що деякі види активів є фіксованими і не можуть швидко змінитись навіть у випадку, коли змінюється їх вартість (ринкова ціна). З іншого боку, у тривалому періоді фірма повністю здійснює усі необхідні зміни у своїх активах, реагуючи, насамперед, на зміну цін на виробничі ресурси, товари і послуги. Маючи достатньо часу, фірма може змінити використовувані способи виробництва, тобто змінити свої виробничі можливості. Тому у короткому періоді виробничі можливості фірми (кількість застосованих виробничих ресурсів, або активів) завжди постійні (фіксовані), а утривалому періоді – змінні (плинні).

Важливо наголосити, що короткий і тривалий періоди розрізняються швидше концептуально,ніж за відрізками часу. До того ж, час, за який відбуваються зміни усіхвидів виробничих витрат, дуже відрізняється за галузями. Наприклад, у легкій і харчовій галузях зміна виробничих можливостей фірм може відбуватись дуже швидко. Протягом короткого періоду будь-яка фірма може змінити обсяг виробництва, поєднуючи незмінні, фіксовані ресурси (основні активи) із змінними (оборотними активами).

Специфіка тривалого періоду діяльності фірми полягає у тому, що усі без виключення виробничі фактори, які вона застосовує, стають змінними, тобто у довгостроковому періоді фірма встигає внести зміни в усісвої виробничі ресурси (як в оборотні, так і в основні активи).

Таким чином, структура витрат підприємства багато у чому визначається відмінностями між коротким і тривалим періодами його діяльності. Вона зумовлює різницю між постійними і змінними факторами виробництва у короткому періоді, що проявляється в існуванні постійних ізмінних витрат підприємства (у тривалому періоді усі витрати підприємства стають змінними).

Прийшов час з’ясувати природу витрат підприємства у короткому періоді його діяльності. Як уже відомо, у цьому періоді витрати поділяються на постійні та змінні.

Постійні витрати – це витрати підприємства, які у короткому періоді не змінюються і у випадку обсягу виробництва є фіксованими. Вони відображають витрати постійних (фіксованих) факторів виробництва.

До постійних витратпідприємства можна віднести:

• альтернативну вартість основного капіталу;

• амортизаційні відрахування:

• рентні та процентні виплати фірми;

• позику;

• податки у державний і місцевий бюджети:

• витрати на охорону майна фірми і на догляд за обладнанням (навіть, якщо воно не експлуатується);

• заробітну плату управлінського апарату фірми;

• заробітну плату допоміжного персоналу тощо.

Змінні витрати – це витрати підприємства, які залежать від обсягів виробництва. Вони відображають витрати змінних виробничих факторів.

Витрати змінних виробничих ресурсів змінюються водночас із зміною обсягу виробництва.

До цих витратфірми можна віднести:

• заробітну плату найманих працівників основного виробництва;

• вартість комплектуючих, сировини і матеріалів (предметів праці);

• вартість палива і енергії (тобто частини засобів праці);

• транспортні витрати тощо.

Загальна сума постійних і змінних витрат складає валові (сукупні) витрати підприємства.

Валові витрати підприємства ТС

Постійні витрати підприємства FC

Змінні витрати підприємства VC

= +

Важливе значення для аналізу діяльності підприємства мають його середні витрати – середні валові, постійні та змінні витрати.

Середні витрати –це витрати підприємства у розрахунку на одиницю випущеного продукту.

Отже, середні витратиобчислюються таким чином:

Поряд із середніми витратами обчислюють і граничні витрати підприємства.

Граничні витрати – це витрати, пов’язані з виробництвом додаткової одиниці продукту фірми. Граничні витрати відображають приріст сукупних витрат підприємства при випуску кожної додаткової одиниці продукції.

В короткому періоді граничні витрати підприємства дорівнюють приросту змінних витрат на кожну додаткову одиницю продукту, якщо припускається, що постійні витрати не змінюються. Отже, граничні витрати, за цієї умови, повністю визначаються зміною змінних витрат.

Довгостроковий період відрізняється від короткострокового можливістю фірми вільно маніпулювати усіма виробничимифакторами. Це означає, що усі витрати фірми стають змінними. У той час, як кількість виробничих приміщень та споруд фірми не можуть бути зміненими у короткому періоді, у довгому періоді фірма може побудувати чи орендувати додаткові виробничі площі, встановити саме ту техніку, що їй потрібна. Інакше кажучи, фірма може наростити обсяг виробництва з новим характером витрат.
Читайте також:
Активи як об’єкт фінансового менеджменту
Активи, що реалізуються повільно (А3) – це статті 2-го розділу активу балансу, які включають запаси та інші оборотні активи (рядки 100 до 140 включно, а також рядок 250).
Амортизація інших необоротних матеріальних активів
Аналіз ефективності використання оборотних активів
Аналіз забезпеченості підприємства оборотними коштами та ефективності їх використання
АНАЛІЗ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ ЗА ДЖЕРЕЛАМИ ЇХ ФОРМУВАННЯ
Аналіз оборотності засобів
Аналіз оборотності оборотних коштів.
Аналіз структури оборотних коштів
Аудит операцій з основними та іншими необоротними активами
Аудит основних та інших необоротних активів

Переглядів: 2389

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>

Суть, і структура інвестиційних ресурсів підприємства | Прибуток фірми

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.