Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

ГЕКТОР БЕРЛІОЗ

Загрузка...

( 1803-1869)

Французькому композиторові романтикові Гектору Берліозові музична культура зобов'язана появою програмних симфонічних добутків. В основі його симфоній лежить літературний сюжет, що майстер розкриває музичними засобами. На відміну від авторів програмних творів XVII-XVIII ст., що дають лише натяк на можливе розуміння музики, Берліоз детально пояснював зміст свого добутку в словесному тексті, посланий перед нотним.

Гектор Берліоз.

Луї Гектор Берліоз народився у французькому місті Сентандре. У дитинстві він навчився грати на флейті й гітарі, складав романси й камерні ансамблі. Батьки майбутнє сина зв'язували з медициною, і на вимогу батька 18-літній юнак став студентом Медичної школи в Парижі. Саме в столиці Берліоз остаточно вирішив присвятити себе музиці. Цілими днями він просиджував у бібліотеках, вивчаючи оперні й симфонічні партитури великих майстрів. В 1826 р., уже будучи автором невеликих творів, Берліоз вступив до Паризької консерваторії, у клас відомого професора композиції Жана Франсуа Лесюєра (1760- 1837).

Генріетт Смітсон.

В 1827 р. у Париж приїхала на гастролі англійська театральна трупа, що грала трагедії Вільма Шекспіра. На Берліоза глибоке враження зробила провідна акторка Генріетт Смітсон. З історією любові до цієї молодої, гарної й талановитої жінки, що стала згодом дружиною композитора, зв'язане написання одного із кращих його творів - "Фантастичної симфонії".

Ромео й Джульєтта. Художник Э. Делакруа.

За кантату "Сарданапал" (1830 р.) Берліоз був визнаний гідним Великої Римської премії, що давала можливість випускникам консерваторії вдосконалювати майстерність в Італії (за бажанням також у Німеччині й Австрії) протягом трьох років. Саме в Італії народилися задуми таких творів, як "Гарольд в Італії", опера "Бенвенуто Челліні" (1837 р.) і ін.

Як сюжетна основа симфонії із солюючим альтом "Гарольд в Італії" (1834 р.) композитор використовував поему Джорджа Гордона Байрона "Паломництво Чайльд Гарольда". Однак твір Берліоза не ілюструє конкретні епізоди поеми - воно малює картини італійського життя: "Марш пілігримів, що співають вечірню молитву" (друга частина), "Серенада горця з Абруцці своій улюбленій" (третя частина), "Оргія розбійників. Спогади про попередні сцени" (фінал).



Интернет реклама УБС

Визнання у слухачів симфонія не одержала. Причина тому - і складність музики, і використання в якості солюючого інструменту альта, гра на якому вважалася в той час долею невдачливих скрипалів.

В 1839 р. у Парижу відбулася прем'єра драматичної симфонії із солістами й хором "Ромео й Джульєтта" (за мотивами одноіменної трагедії Вільяма Шекспіра). Виконавський склад змушує згадати Дев'яту симфонію Бетховена. Але німецький композитор використовує солістів і хор лише у фіналі, Берліоз же - протягом усього твору. Симфонія по тривалості звучання перевершує все створене до неї в цьому жанрі.

В 1840 р. Берліоз написав "Траурно-тріумфальну симфонію", призначену для виконання на відкритому повітрі (у складі оркестру лише духові інструменти). У творі три частини: "Жалобний хід", "Надгробна мова" і "Апофеоз" ("Слава полеглим героям"). Симфонія присвячена пам'яті жертв Липневої революції 1830 р. Першим виконанням керував сам Берліоз: він ішов по Парижу поперед оркестру й диригував шаблею. Хід був присвячений до церемонії перенесення пороху жертв революції й освяченню колони їхньої пам'яті.

Один із цікавих добутків 40х рр. - драматична легенда "Осуд Фауста" (1846 р.; за мотивами трагедії Йоганна Вольфганга Ґете "Фауст"). Образ головного героя композитор трактує в романтичному дусі. Фауст цілком підкоряється владі Мефістофеля і йде в пекло разом з ним. Твір містить арії, речитативи, хори, ансамблі. Прем'єра відбулась в Парижі в 1846 р., але публіка не зрозуміла й не прийняла музику Берліоза.

В останній період творчості композитор звернувся до релігійних і міфологічних сюжетів. Він написав ораторію "Дитинство Христа" (1854 р.), оперну дилогію (цикл із двох творів) "Троянці" (1859 р.) за мотивами героїчного епосу римського поета Вергілія "Енеїда". У цей же час з'явилася комічна опера "Беатріче й Бенедикт" (1862 р.) по комедії Шекспіра "Багато шуму з нічого".

Діяльність Берліоза не вичерпна створенням музичних творів. Він багато працював над мистецтвом оркестровки: знаходив несподівані сполучення тембрів, уводив нові інструменти (арфу, дзвони й т.д.), писав сольні партії для інструментів, що вважалися раніше другорядними, - тромбона ("Траурно-тріумфальна симфонія"), альта ("Гарольд в Італії"), литавр ("Фантастична симфонія"). Всі оркестрові знахідки Берліоза не були прагненням до оригінальності, а служили розкриттю художнього задуму. Свої відкриття композитор виклав в "Великому трактаті про сучасне інструментування й оркестровку" (1843 р.), що дотепер служить навчальним посібником.

Берліоз також був видатним диригентом. Починаючи з 1843 р. і до самої смерті він постійно гастролював як диригент по містах Німеччини, Австрії, Англії й два рази (1847 і 1864 р.) побував у Росії.

Творчість Гектора Берліоза при його житті визнання широкої публіки не одержало. Музика не приносила достатніх засобів до існування, і композиторові доводилося заради заробітку виступати в пресі в якості музичного критика. Поряд із серйозними науковими статтями він писав і музичні фейлетони, і новели. Багато робіт Берліоза присвячені творчості музикантів того часу, у тому числі російських композиторів.

"ФАНТАСТИЧНА СИМФОНІЯ"

Перший зрілий твір Берліоза, у якому cклалися основні риси його стилю, - "Фантастична симфонія, або Епізод з життя артиста" (1830 р.). Добуток складається з п'яти частин, що для музики того часу не був нововведенням. Берліоз керувався не традиціями жанру, а конкретним сюжетом власного твору. До кожної частини композитор написав спеціальне пояснення-програму.

Музичною основою симфонії - тема коханої, що стає лейтмотивом. Лейтмотив (нім. Leitmotiv - "ведучий мотив") - це музична фраза або тема, яка з´являєть в декількох (іноді в усіх) частинах твору як характеристика якогось персонажа, предмета, почуття або ідеї. Тема коханої звучить у кожній частині симфонії, але залежно від відношення героя до коханої змінюється.

У першій частині - "Мріяння. Пристрасті" - тема коханої стає головною. Музика малює світлий і ніжний образ. Друга частина - "Бал". Картину балу створює тема вальсу, що виконують струнні інструменти. Особлива добірність звучання досягається завдяки аккомпонементу двох арф (уперше уведені до складу оркестру саме Берліозом) і відсутності фаготів і труб. Коли на балу з'являється кохана, вступають дерев'яні духові - виникає тема коханої (написана в ритмі вальсу). На короткий час вона приковує до себе увагу слухача, але незабаром знову повертається мелодія вальсу.

Третю частину - "Сієна в полях" - можна назвати музичним пейзажем. Перекликання пастушачих ріжків (в оркестрі їх зображують гобой і англійський ріжок), спів птахів, картина умиротвореної природи - все це протиставлено подавленому зі станом героя, що передчуває зраду коханої. Її тема звучить уже інакше, немов підкреслюється незалежність від первісної мелодії. Напруга нагнітає й похмурий акомпанемент струнних і духових у низькому регістрі (віолончелі, контрабаси, фаготи).

Четверта частина - "Хід на страту". Героєві сниться, що він убив кохану, засуджений на смерть і його ведуть на страту. Мідні духові (тромбони, труби) і лиховісний гуркіт ударних (литаври, великий барабан, тарілки) підготовлюють появу теми жалобного маршу. Слідом за нею виникає друга тема. Вона звучить урочисто, і ця врочистість підкреслює невідворотність подій. Момент страти композитор зображує одночасним потужним "ударом" усього оркестру.

П'ята частина - "Сон у ніч шабашу". В уяві героя його похорон перетворюються в шабаш нечистої сили. Таємничість, розгул потойбічних сил Берліоз виражає те ж важким гулом контрабасів, то примхливими гармоніями, то свистячими й шиплячими закликами дерев'яних духових, то несподіваними сполученнями тембрів. У музичному вихрі буквально проноситься мотив коханої (кларнет і флейта-пікколо). Але це вже не світлий і чистий образ із першої частини. Музика звучить тепер майже непристойно, вульгарно. Розносяться дванадцять ударів дзвона, і вступає тема "День гніву" (панцира. Dies irae) із заупокійної меси. Спочатку вона звучить традиційно, але потім міняється - автор немов пародіює церковний жанр.

Шабаш. Художник Ф. Х. де Гойя.

"Фантастична симфонія" Берліоза стала першою романтичною програмною симфонією. Вона відобразила настрій нової епохи. Автор показав самітність художника, його внутрішній світ, життя, у якій переплетені щастя й страждання.

НІККОЛО ПАГАНІНІ ( 1782-1840)

Італійський скрипаль і композитор Ніколо Паганіні народився в Генуї в родині дрібного торговця. Він рано навчився грати на мандоліні й скрипці й уже в одинадцять років дав свій перший концерт у рідному місті. В 1801 - 1807 р. Паганіні написав складне за технікою виконання двадцять пари ре капрису для скрипки соло. Каприсом (від фр. caprice "примха", "каприз") називають різновид етюду. (Ці твори й зараз входять до репертуару видатних скрипалів.) До того ж часу ставляться сонати для скрипки й гітари, камерні ансамблі. Пізніше з'явилися шість концертів для скрипки з оркестром ( 1815-1830 рр..). У свої п'єси Паганіні ввів нові, дуже складні технічні прийоми. Однак віртуозність була для нього не самоціллю, а засобом вираження нового (романтичного) змісту, незвичайних фантазій, настроїв і переживань художника.

Ніколо Паганіні.

Виступу Паганіні в Англії, Німеччині, Австрії, Франції, Чехії проходили з небувалим успіхом. Віртуозна майстерність скрипаля, яскрава зовнішність притягали до нього тисячі шанувальників. Його гра зкорювала стрімкістю, глибиною контрастів, артистичним розмахом, сміливістю в трактуванні традиційних прийомів, умінням блискуче імпровізувати. Паганіні став першим, хто давав концерти без нот, грав будь-яку програму напам'ять.

Скрипки Ніколо Паганіні.

Романтична творчість Ніколо Паганіні- композитора й виконавця зробило значний вплив на Роберта Шумана, Фридеріка Шопена, Ференца Аркуша й інших композиторів. Паганіні став основоположником європейської школи скрипкової майстерності, але одухотворена віртуозність його музики відбилася й на фортепіаному виконавському мистецтві.

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ФРИДЕРІК ШОПЕН | ФЕРЕНЦ ЛІСТ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.016 сек.