Основні ознаки, що відрізняють самоврядування від демократії

Яке співвідношення демократії та самоврядування?

Демократія і самоврядування

Самоврядування народу — вид соціального управління, який ґрунтується на самоорганізації, саморегулюванні та самодіяльності учасників суспільних відносин.

Саморегулювання— самостійне встановлення норм, правил поведінки. Самодіяльність - самостійна діяльність з прийняття рішень та їх реалізації. При самоврядуванні об'єкт і суб'єкт управління збігаються, тобто люди самі управляють своїми справами, приймають спільні рішення і спільно діють із метою реалізації прийнятих рішень. В умовах самоврядування його учасники визнають над собою владу лише свого об'єднання.

Отже, ознаки самоврядування:

1) це різновид соціального управління;

2) влада належить усьому колективу;

3) влада здійснюється колективом безпосередньо або через виборні органи;

4) суб'єкт і об'єкт управління єдині, збігаються;

5) саморегулювання відбувається за допомогою разом прийнятих соціальних норм;

6) загальні справи ведуться спільно, разом приймаються рішення;

7) інтереси співтовариства відстоюються і захищаються на основі самодіяльності.

Термін «самоврядування» зазвичай вживається стосовно кількох рівнів об'єднання людей:

— усього суспільства: суспільне самоврядування;

— окремих територій: регіональне і місцеве самоврядування;

— управління виробництвом: виробниче самоврядування (приміром, самоврядування установ освіти);

— управління громадських об'єднань та ін.

Спільне у самоврядуванні і демократії:

• будуються на однакових принципах свободи, рівності, гласності;

• є формами здійснення влади;

• реалізуються безпосередньо і через виборні органи;

• можуть здійснюватися з використанням загальної нормативної бази.

Самоврядування

Демократія

1. Виникає за часом раніше демократії. 2. Може існувати без демократії. 3.Не мас політичного характеру, але може набувати його. 4. У суспільстві може бути кілька систем самоврядування (у різних сферах життя і різних масштабів — переважно локальних). 5. Самоврядні організації діють у рамках закону, але самі встановлюють норми в межах своїх об'єднань.

1. Виникає за часом пізніше самоврядування. 2. Допускає наявність систем самоврядування. 3. Мас лише політичний характер. 4. У суспільстві існує лише одна загальнодержавна система демократії. 5. Основні форми та інститути демократії закріплені в законі, що обумовлює їх юридичну обов'язковість для всіх.

Демократія є умовою розвитку самоврядування. Самоврядування є ядром демократії. Елементи самоврядування використовуються при здійсненні політичної влади. В моменти участі у вирішенні державних справ системи самоврядування набувають політичного характеру, який визначається конкретною мірою цієї участі.

Демократичне суспільство — це спосіб життя, який проникає в усі суспільні установи, а не лише в ті, які формально мають владу. В демократичному суспільстві влада — це лише один із багатьох заходів, який співіснує в плюралістичній суспільній тканині. У демократичному суспільстві уряд, керівництво вузько визначені й обмежуються правом. У демократичному суспільстві право однієї особи базується на праві, пов'язаному з переконаннями й щоденним життям людей.

Важливо пам'ятати, що демократія — це процес, форма життя і співпраці. Ця форма еволюційна, а не статична. Свобода означає відповідальність, а не свободу без відповідальності. Якщо люди самі керують собою, вони роблять багато помилок. Але демократичний процес гарантує викриття помилок, здійснення змін та перевиборів нової влади. Ні демократія, ні інша система влади не можуть створити ідеального суспільства.

Суть демократії полягає в тому, що «ми — народ» можемо самі керувати й створювати спосіб життя, співпрацюючи один з одним у межах законів та закладів, які охороняють свободу.

Філософія демократії — прагматизм. Вартість теорії слід оцінювати після досягнення результатів у реальному житті. Вчорашні рішення можуть бути непридатними сьогодні. Ті, хто живе в демократичному суспільстві, переконані втому, що добре змінювати час від часу керівництво. Нормальне явище — публічно проявляти розбіжності, недовіряти політичним догмам, опрацьовувати ідеї, теорії та методи. Якщо вони дієві, працювати над ними далі, якщо ні — відкинути і йти далі.

У політиці основною характерною рисою демократії є те, що керівна влада виходить із вимог тих, якими керують. Влада існує для потреби людей, люди не повинні служити владі, для влади вони громадяни, а не піддані.

У конституційній демократії громадян поєднує демократична етика. Демократична етика— поєднання цінностей та постанов, які необхідні для самоврядування. Демократичну етику ще можна визначити як почуття толерантності та співпраці, спортивного духу та чесної гри. її дух вимагає чесних виборів, у ході яких усі кандидати домагаються такої самої мети. Демократична етика вимагає від кандидатів цивілізованої поведінки. Ті, хто програв, повинні прийняти рішення обраних. Якщо ця партія і влада програли, то передача повноважень повинна відбуватися спокійно. Незалежно від того, хто виграє, обидві сторони погоджуються на співпрацю у вирішенні суспільних проблем. Ті, що програють, знають, що не втратять життя і не потраплять до в'язниці, а мають шанс змагатися на наступних виборах. Незгода з урядом не означає зради. Демократична етика допускає розбіжності, і це — нормальне явище: висловлювати протилежні думки з метою аналізу всіх можливих напрямків дій та доведення їх до відома публічної влади.

Усі конституційні демократії мають одну спільну рису: влада керівництва обмежена, а народ має права, які закріплені в конституції, і уряд не може позбавити їх. Громадянські права людям дає не влада, ці права належать людям і гарантовані конституцією. У конституційній демократії система урядування побудована так, щоб жодна група чи орган не отримали надмірної влади. Наприклад, дуже важливо мати незалежне судочинство, але таке, щоб керівна влада в нього не втручалася, не порушувала прав громадян.

Демократія може зазнати поразки, якщо уряд має досить влади, і навпаки. Демократична система — найкраща форма влади, вона не повинна породжувати анархію чи безладдя. Одночасно необхідно мати лідерів і розв'язувати проблеми так, щоб демократичний уряд діяв успішно. Всі демократичні парламенти дотримуються порядку і регламенту, щоб ретельно обговорити проблеми, завершити дебати та приступити до голосування.

У демократичному суспільстві уряд не керує культурним життям і не контролює його. Цим займаються інші організації, відомства. Кожен може брати участь у культурному житті незалежно від приналежності до добровільних організацій, молодіжних груп, спортивних товариств, робітничих спілок, релігійних товариств та інших вільно обраних видів діяльності. Влада сприяє культурній діяльності, надаючи субсидії для музеїв та інших культурних закладів, але артисти, художники, письменники і музиканти не працюють на уряд.

У демократичному суспільстві влада не запроваджує цензури в пресі; вона не може ані призначити, ані відкликати редакторів газет. Вільна преса становить джерело контролю дій влад. Не може бути такого становища, щоб газетярі та історик боялися висловити свою думку. Якщо уряд — власник засобів масової інформації, друкарень та видавництв, то незалежні погляди в небезпеці. Отже, свобода преси, слова, думки необхідні не тільки тому, що це — добре, але й тому, що це — найкращий спосіб спостереження за діями влади, інформування суспільства і зміни поганої політики шляхом публічних дискусій.

У демократичному суспільстві газети, журнали, книжкові видавництва, радіомовлення незалежні, не контролюються урядом. Там, де телебачення — державна власність, воно дотримується нейтральності стосовно внутрішньої політики, не стає на бік жодної зі сторін, не перетворюється в рупор керуючої партії.

Іншою важливою рисою культурного життя демократичного суспільства є релігійне життя. У демократичних державах у релігійне життя влада не втручається. Різноманітні релігійні конфесії незалежні від уряду, а тому поряд існують костели, синагоги, інші святині. Освіта становить кістяк культурного життя кожного суспільства. У демократичному суспільстві доступ до освіти рівний для всіх.

У демократичному суспільстві міліція (поліція) та урядові особи підпорядковані закону як і вся решта владних структур. Оскільки закон — кодекс поведінки, його можна змінювати. Якщо хтось вважає, що закон неправильний, то громадянин може звернутися до суду, щоб його скасувати (змінити) або до представників у парламенті, щоб замінити цей закон.

У демократичному суспільстві школа не є політичним засобом у руках влади. Проте учні повинні навчатися основ демократії — як стати активними громадянами, як голосувати і які погляди є політично правильними. У навчальних закладах навчання здійснюється: так, щоб студенти ставили питання, мислили, вирішували різні аспекти певної справи і виробляли власну думку.

Наступним важливим аспектом демократичного суспільства роль закону.Закон — засіб, за допомогою якого здійснюється керівництво демократичним суспільством. У демократичному суспільстві закон повинен трактувати всіх громадян як рівноправних, незважаючи на їхню расу, походження чи політичні погляди. Не може бути особливих привілеїв для урядовців, посадових осіб, для багатих людей чи щось подібне. Оскільки демократія — це процес, а не готовий продукт, демократичні суспільства постійно переглядають закон, щоб усувати несправедливість і надати йому відповідного трактування.

Закон містить гарантію громадянських прав та політичних свобод. Він оберігає громадян від арештів та затримання без суду чи юридичної допомоги, від примусу свідчити проти себе; забороняє безпідставний обшук чи конфіскацію. У законі дослівно йдеться проте, на чому ґрунтуються права громадян у правильному судовому процесі, на медичну допомогу для престарілих, фінансову допомогу для убогих.

Уряд здійснює політику, спрямовану на зменшення податків, як стимул розвитку економіки, публічного будівництва житла або для досягнення інших важливих цілей суспільства.

Уряд відповідає за стан економіки і високий рівень життя громадян. Такий вплив здійснюється через податкову політику, бюджетну політику та визначений відсоток кредитів. Відповідно змінюючи податки, відсоток кредиту та витрати, уряд може впливати на інфляцію, рівень безробіття та споживчі витрати.

Досвід показує, що система, яка спирається на поєднання «контролю та рівноваги» — відповідальна; прагнення до зиску стимулює власників та акціонерів виробляти те, чого потребує споживач; уряд регулює умови економіки для запобігання крайностей, а вільні профспілки захищають інтереси працюючих.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
До числа найзагальніших функцій демократії можна віднести такі.	\|	ИПОТЕЧНОЕ КРЕДИТОВАНИЕ 1 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.