Класифікація злочинів

У римському праві класифікація публічних деліктів залежала, насамперед, від об'єкту, на який було вчинено замах, його місця у загальній ієрархії «публічних інтересів». З урахуванням цієї обставини можна виокремити такі види злочинів:

1)versus rei publicae –злочини проти громади у цілому («державні» злочини). До них належали: а) співробітництво з ворогом (зрада; здача ворогу міста; підпал фортеці чи міста, що обороняється, тощо), вчинене римським громадянином, б) замах на основи публічного правопорядку (змова з метою зміни форми державного ладу чи устрою, дії з метою передачі влади не уповноваженій особі тощо), вчинений римським громадянином, що мав змогу впливати на реалізацію державних повноважень; в) замах на належне виконання обов'язків магістрата або жерця (корисливе використання повноважень для зміни публічно-правового порядку і прав римського народу), вчинений посадовою особою – магістратом або жерцем; г) нехтування громадянськими обов'язками (відмова від військової служби, участь у повстанні); д) нехтування громадянсько-релігійними обов'язками (брехня при трактуванні так званих «книг Сивіли» або релігійних прикмет, вчинення злочину проти римської релігії). У цих злочинах суб'єктом могли бути також жінки-римлянки, особливо причетні до виконання релігійних церемоній; е) замах на посадову особу (замах на магістрата тощо). У добу пізньої республіки склався особливий підвид злочинів цієї групи – образа величі римського народу (замах на вбивство та вбивство магістрата тощо);

2)військові злочини.Певною мірою цей вид публічних деліктів може вважатися різновидом злочинів проти римської громади, оскільки йдеться про порушення публічного правопорядку, ухиляння від виконання громадських обов'язків тощо. Однак у системі римської карної юстиції (як і у пізніших правових системах) їх виокремлювали у самостійну категорію з наступною детальною диференціацією окремих видів порушень та покарань за них. Про значення, яке надавалося цьому виду публічних деліктів у пізньому римському праві, свідчить кількість присвячених їм фрагментів у Дигестах та певна теоретична розробленість різних аспектів відповідної проблематики.

Згідно з поглядами римської юриспруденції вчинені воїнами злочинні дії могли мати або спеціальний, або загальний характер. Внаслідок цього і переслідування за такі діяння було або спеціальним, або загальним. Спеціальним військовим злочином вважався делікт, вчинений особою, що діяла як легіонер (Д. 49.16). До військових злочинів відносили: проникнення на військову службу осіб, яким це заборонялося законом; перехід на бік ворога; заклик до повстання; втечу з поля бою; непокору начальнику, невиконання наказу; ненадання допомоги начальнику під час бою; замах на особу начальника; симуляцію хвороби; замах на самогубство; продаж зброї; ухиляння від військової служби; самовільну відлучку; дезертирство; поранення товариша по службі тощо;

3)злочин проти релігії.У добу християнства розрізняли три види таких злочинів: а) замах на функціонування державної церкви, на відправлення церковних служб; б) замах на недоторканність храмів (крадіжка з церковних будівель, псування їх устаткування тощо); в) злочинні форми іновірства (схизма, поганство, вихід із християнства). Суб'єктом цих злочинів міг бути не тільки римський громадянин будь-якого віку і статі, а й взагалі будь-яка істота, навіть раби і тварини;

4)зловживання владою.Основним видом таких злочинних дій визнавалося насильство посадової особи щодо особистості чи майна громадянина, не зумовлене виконанням обов'язків магістрата, але з використанням атрибутів посади (лікторів, стражників, знаків влади тощо). Суб'єктом цього злочину могла бути лише посадова особа;

5)підкуп виборців.Об'єктами цього злочину були публічний правопорядок і моральні засади життя римського суспільства. Суб'єктом злочину міг бути тільки римський громадянин, офіційно допущений до передвиборної агітації на свою користь і викритий у підкупі виборців. Дії аналогічного змісту, вчинені від його імені іншими особами, не могли бути кваліфіковані як вказаний публічний делікт;

6)вимагання.До цієї групи належали: а) хабарництво чиновників (предметами хабара могли бути тільки певні речі, головним чином гроші; не розглядалися як хабарі їжа і питво для особистого вживання, почесні подарунки від родичів тощо); б) вимагання при виконанні посадових обов'язків (головним чином при збиранні податків). Суб'єкт вказаних злочинів був «подвійно» спеціальним: тільки посадова особа і тільки така посадова особа, від якої залежить здійснення дій щодо потерпілого;

7) підробка і брехня з правовими наслідками.Об'єктом зазіхань тут був встановлений порядок врядування і судочинства. До цих злочинів належали: підробка заповітів, грошей, помилкове тлумачення закону суддями чи адвокатами, використання вигаданих норм права тощо, фальшування мір і ваг, обман щодо наявності споріднення (при заповіті, опіці тощо). У більшості випадків суб'єктом злочину могли бути будь-які особи, навіть не з числа римських громадян. Але іноді суб'єкт був спеціальний – судді, юрисконсульти;

8) вбивство і прирівняні до нього злочини.Загалом вбивство розглядалося як тяжкий злочин. Однак не всяке вбивство розглядалося як карний злочин, а тільки те, де мало місце зазіхання на специфічний статус особи як римського громадянина – носія частини величі римського народу. Злочином не вважалося: вбивство раба; дитини; вбивство у разі потреби на війні, вчинене поза римською територією; вбивство перебіжчика, засудженого до страти; вбивство порушника святості шлюбу батьком потерпілого. Всі причетні до вбивства кваліфікувалися як співучасники. Кваліфікуючими ознаками були: вбивство зброєю і при здійсненні розбою, вбивство родичів, аборт. До вбивства прирівнювали: приготування отрути і «любовного зілля», кастрацію, магію і «чаклування», зловмисний підпал на кораблі;

9) замах на недоторканність особи.Цей злочин міг мати місце за наявності двох умов: 1) немає ознак приватного делікту – injuria(кривди), як результату дії; 2) немає ознак більш тяжкого злочину. Якщо ці умови були наявні, то сам намір посягнути на недоторканність особи був злочинним. Тому покаранню підлягав кожен, хто був викритий навіть у спробі завдати ушкодження особистості римського громадянина, тим більше вчинити вбивство;

10)статеві злочини.Вимоги до суб'єктів цих деліктів визначалися залежно від додаткової внутрішньої класифікації злочинів; суб'єктом злочинів проти шлюбу (інцест, заборонені шлюби, перелюбство, ганебний шлюб тощо) міг бути тільки повноправний римський громадянин, причому в деяких випадках (ганебний шлюб) тільки такий, що належить до певного стану; суб'єктом злочинів проти статевої моралі (викрадення жінок, педерастія, звідництво) могла бути будь-яка особа, причому в деяких випадках римські громадяни звільнялися від покарання;

11)злочини проти власності.У класичному праві майнові зазіхання одних римських громадян проти інших (furtum)вважалися приватними деліктами і не тягли карної відповідальності. У пізньому римському праві кваліфіковані види присвоєння чужого майна, що становили значну небезпеку для суспільства (нічна крадіжка, крадіжка у великих розмірах, крадіжка в лазнях, крадіжка худоби, грабіж зі зброєю в руках), стали об'єктом карного переслідування. Кваліфікованим видом крадіжок вважалися також присвоєння майна з окремими елементами зазіхання на публічний порядок (подружня крадіжка, крадіжка державного і священного майна, врожаю цілком, крадіжка спадщини);

12)злочин проти публічного правопорядку у галузі господарювання.До цієї групи злочинів відносили, головним чином, зловживання економічною монополією (підняття цін, відмову продажу товару якійсь особі за оголошеною ціною тощо), а також корисливе використання свободи торгівлі (скупка товарів по дорозі на ринок). Суб'єктом такого злочину міг бути тільки громадянин, що мав jus commercii.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Кожен керівник на будь-якому етапі ієрархії повинен приймати рішення тільки з урахуванням об'єктивних обставин і наукового передбачення майбутнього.	\|	Засади визначення міри покарання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.