• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Особи, які можуть бути судовими експертами

Тема 3. Правовий статус експерта

1. Особи, які можуть бути судовими експертами

2. Права та обов’язки експерта.

3. Відповідальність експерта.

4. Принципи експертної діяльності. Гарантії незалежності експерта.

Судовими експертами державних спеціалізованих уста­нов мажуть бути фахівці, які мають відповідну вищу осві­ту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста,

пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.

До проведення судових експертиз, крім тих, що прово­дяться виключно державними спеціалізованими установа­ми, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають від­повідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, прошили відповідну підготовку в дер­жавних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.

]. Перша частина статті містить головну вимогу до особи, яка претендує на професійне звання судового експерта, — наявність у неї «необхідних знань для надання висновку з досліджуваних питань». Ця вимога стосується всіх претендентів, незалежно від організаційних форм СЕД, передбачених статтею 7 Закону, і ви­ду судочинства, де такі знання будуть застосовані.

[2]. Друга частина розкриває зміст поняття «необхідні знання», яке стосується фахівців СЕУ і включає рівень вищої базової осві­ти претендента («не нижче спеціаліста»), а також його відповідну підготовку і атестацію з отриманням кваліфікації судового екс­перта певної спеціальності (див. також ст. 16, 17 та 21 та комен­тарі до них).

/З/. Третя частина регламентує вимоги до претендента, який не є працівником СЕУ. Такий фахівець теж зобов'язаний мати вишу базову освіту і освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройти відповідну підготовку в державних спеціа­лізованих експертних установах Міністерства юстиції України з відповідної експертної спеціальності {з урахуванням обмежень, викладених у четвертій частині ст. 7 Закону), а в подальшому бу­ти атестованим і отримати кваліфікацію судового експерта у по­рядку, передбаченому у статтях 17 і 21 Закону.

Стаття 11. Особи, які не можуть бути судовими експертами Не можуть залучатися до виконання обов'язків судового експерта особи, визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а також особа, які мають судимість. [1] Інші обставини, що забороняють участь особи як екс­перта в судочинстві, передбачаються процесуальним за­конодавством. [2]

У статті містяться застереження щодо того, які особи не мо­жуть бути професійними судовими експертами, а також, які осо­би не можуть бути залучені до проведення судової експертизи у конкретній кримінальній, цивільній, господарській, адміністра­тивній справі.

/І/. Норма містить загальновживані правові приписи: недіє­здатні особи не можуть відповідати за свої вчинки і нести перед­бачену законом відповідальність за ухилення від виконання обо­в'язків та їх неналежне виконання; особи, які мають судимість, не користуються довірою і авторитетом, що є необхідними умо­вами діяльності судового експерта.

[2]. Друга частина статті містить бланкетну норму, яка відси­лає до процесуального законодавства, але зазначені обставини («заборони участі особи як експерта») в ньому не встановлені. На­томість є норми, якими регулюється відвід судового експерта за певних обставин. У цивільному процесі підставами відводу судо­вого експерта названі: особиста (пряма чи побічна) заінтересова­ність у результатах справи; родинні стосунки зі сторонами або ін­шими особами, які беруть участь у справі; особливі стосунки з особами, які беруть участь у справі; виявлення інших обставин, які викликають сумнів у безсторонності експерта (ст. 18 чинного ЦПК України і ст. 22 нового ЦПК України від 18 березня 2004 p.). Крім того, експерт не може брати участі у розгляді справи, якщо він: перебуває або перебував у службовій або іншій залежності від сторін, інших осіб, які беруть участь у справі; провадив ре­візію, матеріали якої стали підставою для порушення даної ци­вільної справи; виявився некомпетентним (ст. 19 чинного ЦПК України). У кримінальному процесі підставами відводу судового експерта названі такі обставини: судовий експерт є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем ко-го-небудь з них, а також родичем слідчого, особи, яка провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого; судовий експерт брав участь у даній справі як свідок, ocd6a, яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потер­пілого, цивільного позивача або цивільного відповідача чи роз-

глядав по цій справі скаргу в передбаченому законом порядку; заінтересованість у результатах справи, особиста або родичів; наявність інших обставин, які викликають сумнів в об'єктивності експерта (ст. 62 КПК України). У господарському процесі підста­вами відводу судового експерта названі: особиста, пряма чи по­бічна заінтересованість у результатах розгляду справи; родинні стосунки з особами, які беруть участь у господарському процесі; некомпетентність (ст. 31 ГПК України).

У цивільному процесі (ст. 20 чинного ЦПК України і ст. 23 но­вого ЦПК України від 18 березня 2004 р.) на судового експерта покладається обов'язок за наявності зазначених обставин заяви­ти самовідвід. Заяву про відвід або самовідвід судового експерта (ст. 20 чинного ЦПК України і ст. 23 нового ЦПК України, ст. 62 КПК України, ст. 41, 31 ГПК України) може бути відхилено, а от­же, категоричної заборони його участі у справі за виявлення та­ких обставин не передбачено¹.

Метою атестації судового експерта е оцінка професій­ного рівня фахівців, які залучаються до проведення судо-

вих експертиз або беруть участь у розробках теоретичної та методичної бази судової експертизи. Залежно від спе­ціалізації їм присвоюється кваліфікація судового експер­та з правом проведення певного виду експертизи. [1]

Метою атестації працівників державної спеціалізованої установи, які залучаються до проведення судових експер­тиз та/або беруть участь у розробленні теоретичної та на­уково-методичної бази судової експертизи, е оцінка рівня їх спеціальних знань та відповідність займаній посаді. [2]

Залежно від спеціалізації і рівня підготовки працівни­кам державної спеціалізованої установи присвоюються кваліфікація судового експерта і кваліфікаційний клас. [3]

Порядок проведення атестації та присвоєння чи позбав­лення кваліфікаційних класів судового експерта визнача­ється міністерствами та іншими центральними органа­ми виконавчої влади, до сфери управління яких належать державні спеціалізовані установи, що здійснюють судово-експертну діяльність. [4]

У коментованій статті визначаються мета атестації судового експерта і коло фахівців, які атестуються, а також зміст атестації і коло суб'єктів, відповідальних за її проведення.

[1]. Частина перша визначає головну мету атестації — оцінка професійного рівня фахівців, які безпосередньо залучаються до проведення судових експертиз або беруть участь у розробках тео­ретичної та науково-методичної бази судової експертизи. Таким фахівцям, залежно від їх спеціалізації, присвоюється кваліфі­кація судового експерта з правом проведення певного виду екс­пертиз.

[2; 3]. Друга та третя частина уточнюють положення першої частини щодо працівників СЕУ, яким не тільки присвоюється кваліфікація судового експерта з правом проведення певного ви­ду (чи видів) експертиз, а також, залежно від рівня підготовки, стажу роботи і відповідно займаній посаді, присвоюється ква­ліфікаційний клас¹.

[4]. Четверта частина статті встановлює, що порядок прове­дення атестації та присвоєння чи позбавлення кваліфікаційних класів визначається тими міністерствами та відомствами, до сфери управління яких належать СЕУ².

Стаття 17. Експертно-кваліфікаційні комісії

Для присвоения та позбавлення кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних класів створюються експерт­но-кваліфікаційні комісії при міністерствах та інших цен­тральних органах виконавчої влади, до сфери управління яких належать державні спеціалізовані установи, що здій­снюють судово-експертну діяльність. [І]

До складу експертно-кваліфікаційних комісій входять найбільш досвідчені фахівці та науковці, які мають ква­ліфікацію судового експерта та стаж, практичної роботи за спеціальністю не менше п'яти років. Серед них має бути не менше двох фахівців тієї експертної спеціальності і то­го класу, з яких комісія проводить атестацію, присвоює кваліфікацію судового експерта або кваліфікаційний клас, а також, фахівець з процесуальних питань судової експер­тизи. [2]

Порядок присвоєння кваліфікації судового експерта фа­хівцям чи позбавлення кваліфікації судового експерта фа­хівців, які не е працівниками державних спеціалізованих установ, визначається Міністерством юстиції України. З цією метою при Міністерстві юстиції України ство­рюється Центральна експертно-кваліфікаційна комісія, яка діє відповідно до положення про неї, що затверджуєть­ся Міністерством юстиції України. [3]

Присвоєння кваліфікації судового експерта і кваліфіка­ційних класів судово-медичним і судово-психіатричним екс­пертам та позбавлення кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних класів судово-медичних і судово-психіат­ричних експертів проводяться в порядку, що встанов­люється Міністерством охорони здоров'я України. [4]

Коментована стаття уточнює положення статті 16 Закону що¬до мети і змісту атестації судових експертів і визначає склад спе-ціалізованої структури — експертно-квадіфікаційної комісії, яка здійснює атестацію, тобто присвоєння (або позбавлення) ква-ліфікації судового експерта з дозволом проведення певного виду експертиз та кваліфікаційного класу.

[1]. Перша частина містить визначення спеціалізованої структу¬ри СЕД — експертно-кваліфікаційної комісії (далі — ЕКК), яка здійснює атестацію судових експертів для присвоєння їм ква¬ліфікації судового експерта і кваліфікаційного класу, а також го¬ловних суб'єктів, відповідальних за організацію та регламентацію

ЕКК (докладніше у коментарі до третьої та четвертої час­тин даної статті).

[2J. Друга частина визначає типовий склад будь-якої ЕКК, що проводить атестацію судових експертів, і загальні принципи її формування.

По-перше, до складу ЕКК включаються найбільш досвідчені фахівці та науковці, які мають кваліфікацію судового експерта і стаж практичної роботи за спеціальністю не менше п'яти років.

По-друге, у складі комісії має бути не менше двох фахівців тієї спеціальності і того класу, з яких комісія проводить атестацію і при­своює відповідну судово-експертну кваліфікацію або кваліфікацій­ний клас¹.

Нарешті, третя вимога до складу ЕКК (незалежно від форми ор­ганізації СЕД) — наявність у складі ЕКК фахівця з процесуальних питань судової експертизи.

Дійсно, підготовка професійного судового експерта потребує від нього правових знань — перш за все в галузі процесуальних наук і відповідного законодавства, а також знань основ криміна­лістики, судової експертології, окремих розділів матеріального права і відповідної законодавчої і нормативно-правової бази, яка «обслуговує» СЕД.

/І; 4/. Згідно з положенням частини 4 статті 16 Закону та час­тини 1 коментованої статті порядок проведення атестації судо­вих експертів І діяльності ЕКК визначається міністерствами і відомствами, у сфері управління яких перебувають СЕУ.

Тому законодавчі засади діяльності ЕКК, які виконують функ­ції атестації судових експертів, на відомчих рівнях реалізуються по-різному.

У системі СЕУ Міністерства юстиції України ЕКК створені при науково-дослідних інститутах судових експертиз і діють згідно з Положенням про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1997 р. № 285/7-А, а також з Положенням про кваліфікаційні класи судових експертів з числа працівників науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юс­тиції України, затвердженим наказом Міністерства юстиції Укра­їни від ЗО листопада 1995 р. № 360/6².

У системі СЕУ Міністерства охорони здоров'я України ЕКК створені при Головному, республіканському (АР Крим), обласних (міських) бюро судово-медичної експертизи і діють згідно з Поло­женням про експертно-кваліфікаційні комісії бюро судово-ме­дичної експертизи, затвердженим наказом МОЗ України від 18 лютого 1997 р. № 52. Атестацію лікарів — судово-психіатрич­них експертів здійснюють ЕКК, створені при деяких управліннях (відділах) охорони здоров'я відповідних державних адміністрацій. При присвоєнні кваліфікаційних класів експертам — судовим ме­дикам і судовим психіатрам названі ЕКК керуються окремими відомчими нормативними актами: Положенням про кваліфіка­ційні класи судових експертів бюро судово-медичної експертизи і Положенням про кваліфікаційні класи лікарів — судово-психіат­ричних експертів, затвердженими наказом МОЗ України від 31 жовтня 1995 р. № 199^і.

Атестацію судових експертів — медиків Центру судової експер­тизи та його структурних підрозділів Міністерства оборони Украї­ни за домовленістю здійснює ЕКК Головного бюро судово-медич­ної експертизи МОЗ України.

В експертних службах МВС України, СБУ та Державної прикор­донної служби України ЕКК створені тільки при центральних (го­ловних) установах цих служб. Зазначені ЕКК проводять атестацію і переатестацію судових експертів (переважно офіцерського складу) як головних, так і регіональних підрозділів цих служб².

/З/. Згідно з частиною третьою коментованої статті порядок атестації судових експертів, які не є працівниками СЕУ, визначе­но Положенням про експертно-кваліфікаційні комісії та атеста­цію судових експертів, затвердженим наказом Міністра юстиції України від 15 липня 1997 р. № 285/7-А (з наступними змінами і доповненнями). Сама атестація здійснюється Центральною ЕКК (далі — ЦЕКК) при Міністерстві юстиції України.

Для присвоєння кваліфікації судового експерта претенденти повинні мати підготовку з наукових, технічних або інших спе­ціальних галузей знань, по яких вони мають намір атестуватись як судові експерти, на освітньо-кваліфікаційному рівні спеціаліс­та, володіти правовими основами судової експертизи та обов'яз-

ково пройти стажування в науково-дослідних установах судових експертиз Міністерства юстиції України. ЦЕКК, відповідно до по­кладених на неї завдань, за заявою фахівців: приймає кваліфіка­ційний іспит і залежно від рівня професійних знань, стажу і до­свіду приймає рішення про присвоєння або про відмову в при­своєнні кваліфікації експерта. Згідно з додатком 5 до зазначено­го Положення, фахівцям-претендентам, які успішно склали ква­ліфікаційні іспити, кваліфікація судового експерта може бути присвоєна лише за обмеженим переліком видів судових експер­тиз, і, відповідно, експертних спеціальностей, який включає: інженерно-технічну (обставин ДТП), будівельно-технічні, еконо­мічні, товарознавчі експертизи та експертизи, пов'язані з дослі­дженням об'єктів інтелектуальної власності. Свідоцтво про при­своєння претенденту кваліфікації судового експерта чинне про­тягом трьох років. Процедура підтвердження їм рівня своїх про­фесійних знань визначена у статті 21 Закону.

Питання оплати праці та умови соціального захисту су­дових, експертів визначаються Кодексом, законів про пра­цю України та іншими актами законодавства України. [1]

На працівників державних спеціалізованих установ судо­вих експертиз поширюються особливості матеріального та соціально-побутового забезпечення, передбачені Зако­ном України «Про державну службу», якщо інше не передба­чено законами України. (2]

Стаття містить суттєву новелу щодо оплати праці та соціально­го захисту працівників державних спеціалізованих судово-екс­пертних установ.

[1]. Перша частина визначає загальну законодавчу базу оплати праці та умови соціального захисту судових експертів, які є штатними працівниками державних спеціалізованих СЕУ (Ко­декс законів про працю України та інші нормативно-правові ак­ти в сфері трудового законодавства України).

12]. Друга частина, хоча теж має бланкетну конструкцію, чітко визначає, що на працівників СЕУ «поширюються особливості ма­теріального та соціально-побутового забезпечення, передбачені Законом України «Про державну службу». Але цей припис закін­чується істотним застереженням: «...якщо інше не передбачено законами України». Зміст цього застереження розкриває розпо­рядження Кабінету Міністрів України «Про віднесення деяких

посад працівників державних спеціалізованих установ до кате­горій посад державних службовців» від 31 серпня 1995 р. № 558-р, яке містить таке обмеження: «Це розпорядження не по­ширюється на судових експертів, які є військовослужбовцями та особами начальницького складу або рядового складу органів внутрішніх справ». Тобто коментована норма поширюється тіль­ки на «цивільних» судових експертів державних СЕУ системи Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України, а також на тих працівників експертних служб Міністер­ства оборони, Служби безпеки України та Державної прикордон­ної служби України, які атестуються як судові експерти, що ма­ють статус державного службовця і на яких поширюється дія окремих статей Закону України «Про державну службу» (в редак­ції від 15 травня 2003 p.), а саме: статті 25 «Класифікація посад», статті 26 «Ранги державних службовців» (з урахуванням першої частини розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 серп­ня 1995 р. № 558-р), а також статей 33 «Оплата праці», 36 «Щоріч­на та додаткова відпустки державних службовців», 37 «Пенсій­не забезпечення і грошова допомога державним службовцям», 37^і «Порядок і умови перерахунку пенсій державних службовців». Оскільки заробітна плата судових експертів державних СЕУ, які мають право на отримання статусу державного службовця, складається, згідно з статтею 33 «Оплата праці» Закону України «Про державну службу», з посадових окладів, надбавки за вислугу років, премій та доплати за ранги, більш докладно розглянемо підстави та порядок присвоєння відповідного рангу судовим екс­пертам.

Згідно зі статтею 16 Закону складовою атестації судового екс­перта, поряд з присвоєнням кваліфікації експерта з певного виду експертизи, є також присвоєння йому кваліфікаційного класу. Са­ме наявність певного кваліфікаційного класу є підставою при­своєння державному атестованому судовому експерту відповідного рангу державного службовця. Відповідно до розпорядження Ка­бінету Міністрів України від 31 серпня 1995 р. № 558-р, яким було визначено співвідношення посад і кваліфікаційних класів судових експертів СЕУ з категоріями посад державних службовців, Мініс­терством юстиції України та Міністерством охорони здоров'я Украї­ни затверджені узгоджені з Головним управлінням державної служ­би відповідні положення про кваліфікаційні класи судових експер­тів. Положення про кваліфікаційні класи судових експертів з числа працівників науково-дослідних інститутів судових експертиз Мі­ністерства юстиції України від ЗО листопада 1995 р. містить пов

ний перелік посад (директор НДІ судових експертиз, його заступни­ки, вчений секретар — до молодшого наукового співробітника) і відповідних їм кваліфікаційних класів судового експерта (від ви­щого, першого—п'ятого) і рангів державного службовця (від 5 до 13). Такі самі переліки посад, кваліфікаційних класів і відповідних їм рангів державних службовців містять затверджені Міністер­ством охорони здоров'я України Положення про кваліфікаційні класи судових експертів бюро судово-медичної експертизи та Поло­ження про кваліфікаційні класи лікарів — судово-психіатричних експертів від 31 жовтня 1995 р.

Стаття 2 1. Кадрове забезпечення

Підготовка фахівців для державних спеціалізованих уста­нов, що проводять судові експертизи, здійснюється вищими

навчальними закладами; спеціалізація та підвищення кваліфікації проводяться на курсах та у спеціальних закладах відповідних мініс­терств та інших центральних органів виконавчої влади. [1]

Фахівці, які не е працівниками державних спеціалізова­них установ і мають на меті здійснювати експертну діяльність, проходять навчання з відповідної експертної спеціальності в державних спеціалізованих установах Мі­ністерства юстиції України з урахуванням обмежень, пе­редбачених, законом. [2]

Для забезпечення належного професійного рівня фахівці, які не с працівниками державних спеціалізованих установ і отримали кваліфікацію судового експерта, крім тих, які мають науковий ступінь, один раз на три роки повинні пройти стажування в державних спеціалізованих устано­вах Міністерства юстиції України відповідно до спеціаль­ності та підтвердити рівень своїх професійних знань. [3]

Вивчення потребу підготовці, спеціалізації та підвищенні кваліфікації експертів, а також розроблення пропозицій щодо задоволення цих потреб здійснюються міністерства­ми та іншими центральними органами виконавчої влади, до сфери управління яких належать державні спеціалізовані установи, що здійснюють судово-експертну діяльність. [4]

Нова редакція коментованої статті визначає два аспекти кад­рового забезпечення СЕД: перший стосується підготовки фахів­ців для СЕУ (частини [1] та [4]), а другий визначає порядок забез­печення належного професійного рівня фахівців, які не є спів­робітниками СЕУ і мають на меті здійснювати СЕД (частини [2] та [3] коментованої статті).

[1]. Перша частина статті повторює диспозицію частини [2] стат­ті 10 щодо обов'язкової наявності у претендента на посаду судового експерта СЕУ вищої базової освіти (на освітньо-кваліфікаційному рівні спеціаліста), але з істотним доповненням: передбачаються по­дальша спеціалізація і підвищення кваліфікації фахівця саме як су­дового експерта відповідного профілю і спеціальності на держав­них відомчих курсах чи в спеціальних закладах.

На практиці ці положення Закону реалізуються відповідними міністерствами і відомствами, до сфери управління яких нале­жать СЕУ, по-різному.

Найбільш вдосконалена система — від базової освіти до по­дальшої спеціалізації — запроваджена Міністерством охорони здоров'я України судово-медичних та судово-психіатричних екс-

пертів. Претенденти на посаду професійного експерта-медика на останньому курсі навчання в медичному ВУЗІ проходять річну інтернатуру при кафедрах судової медицини, по закінченні якої отримують атестат спеціаліста в галузі судової медицини. Кон­кретна спеціалізація фахівця як судово-медичного експерта за­гального профілю чи судово-медичного експерта — криміналіста, гістолога, цитолога, токсиколога чи імунолога визначається на практичній роботі в бюро судово-медичної експертизи з подаль­шим його атестуванням ЕКК, які функціонують при Головному та обласних бюро СМЕ.

Але в складі кафедр судової медицини, а також в ЕКК відсутні фахівці, які б викладали або перевіряли знання претендентів у галузі процесуальних дисциплін, експертології та криміналістики, хоча та­ку вимогу опосередковано містить стаття 17 Закону, яка передба­чає включення до складу ЕКК фахівців у галузі права.

Кадри в галузі судової медицини для Центру судових експертиз Міністерства оборони України готує з числа військових медиків Військово-медична академія як заклад післядипломної освіти.

Інша процедура підготовки кадрів професійних експертів за­проваджена в системі експертних служб Міністерства внутрішніх справ України. При деяких вищих навчальних закладах цього Мі­ністерства створені експертні факультети або спеціалізовані на­уково-навчальні інститути, які за розширеною програмою ведуть підготовку спеціалістів-криміналістів та експертів-криміналістів. До складу державної екзаменаційної комісії включають також членів ЕКК Державного науково-дослідного експертно-криміналі­стичного центру як провідної установи експертної служби Мініс­терства внутрішніх справ України. Така «об'єднана» комісія вод­ночас видає випускникові експертного факультету атестат про вишу юридичну освіту (на рівні спеціаліста) і так званий «допуск» (посвідчення) на право проведення широкого кола криміналіс­тичних експертиз (почеркознавчих, технічного дослідження доку­ментів, трасологічних, балістичних тощо). Окремий етап атесту-вання фахівця-криміналіста як судового експерта певної спеці­альності, прямо передбачений статтею 21 Закону, відсутній.

Іншим чином готують кадри судово-експертні науково-дослідні установи системи Міністерства юстиції України. Як багатопрофіль-ні установи в галузі криміналістичних, судово-технічних, судово-економічних, судово-біологічних, судово-психологічних, у деяких інших галузях експертного дослідження речових доказів вони «ре­крутують» потрібних фахівців з вищою базовою освітою в галузі гу­манітарних, природничих та технічних наук і після тривалого ста-

жування (від 6 до 12 місяців) і накопичення практичного досвіду проводять атестацію фахівця як судового експерта певної спе­ціальності, відповідно до базової освіти претендента, по 9 основних видах судових експертиз, які включають 60 спеціалізацій¹.

[2; 3]. Нова редакція статті містить другу та третю частини, якими визначається порядок навчання та забезпечення належ­ного професійного рівня фахівців, котрі не є працівниками СЕУ і отримали кваліфікацію судового експерта у порядку, передбаче­ному статтею 17 Закону.

Такі фахівці спершу повинні пройти навчання з відповідної експертної спеціальності (з урахуванням обмежень, передбаче­них статтею 7 Закону) в науково-дослідних установах судових експертиз Мін'юсту України, а в подальшому — один раз на три роки у цих самих установах пройти стажування відповідно до отриманої спеціалізації судового експерта та підтвердити рівень своїх професійних знань (крім фахівців, які мають науковий сту­пінь).

[4]. Четверта частина покладає обов'язок визначення потреб у підготовці, спеціалізації та підвищенні кваліфікації кадрів судо­вих експертів та їх практичної реалізації на міністерства та ві­домства, до сфери управління яких належать СЕУ.

У Міністерстві охорони здоров'я та Міністерстві внутрішніх справ України такі функції покладені на головні установи, що очолюють судово-експертні служби цих міністерств (відповідно Головне бюро судово-медичної експертизи і Державний науко­во-дослідний експертно-криміналістичний центр), у Міністерстві юстиції України — на Департамент експертного забезпечення правосуддя, який отримує та реалізує кадрові заявки науково-дослідних установ судової експертизи.

Читайте також:

1. Безробітні можуть відбувати це покарання і в нічний час.
2. Біженці, вимушені переселенці та переміщені особи, трудові мігранти
3. В Україні акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими і простими.
4. В якій формі можуть вкладатись іноземні інвестиції в економіку України?
5. В якості критеріїв для оцінки або вимірювання предмета завдання з надання впевненості не можуть використовуватись очікування, судження або власний досвід аудитора.
6. Взаємовідносини органів публічної влади із судовими органами
7. Виділяють кілька рівнів подружніх взаємин, на яких можуть відбуватися конфлікти.
8. Відносні прикметники можуть утворюватися від іменника за допомогою суфіксів –ов, -ев, -єв.
9. Відповідно до цивільного процесуального законодавства не можуть виступати як представники в суді судді, слідчі та прокурори (ст. 41 ЦПК).
10. Впізнання поза візуальним спостереженням особи, яку впізнають
11. Всі системи можуть бути поділені на 4 великі класи.
12. Дебітори –це юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій, заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів та інших активів.

Переглядів: 1638