МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Створення ЗУНРПоняття ділового спілкування. Найбільш масовий тип спілкування людей у суспільстві - ділове спілкування. Без нього неможливо обійтися у сфері дипломатичних, адміністративних, правових, економічних, комерційних відносин. Ділове спілкування визначається як специфічна форма контактів і взаємодії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозиціями , вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв’язання конкретних проблем як всередині організації, так і за її межами, а також укладання контрактів, договорів, угод чи встановлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями. Ділове спілкування на відміну від його інших видів має свої особливості, а саме: - наявність певного офіційного статусу об’єктів ; - спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку зв’язків між представниками взаємозацікавлених організацій; - відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам; - передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки; - конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв’язання конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за рамки певного кола; - взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів; - значущість кожного партнера як особистості; - безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній світ. Людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), і людина, яка її приймає (реципієнт), у діловому спілкуванні постійно міняються місцями, завдяки чому у людей, що спілкуються, має бути однакове розуміння не тільки значень, а й змісту слів. Вони мають говорити «однією мовою» і прагнути до продуктивного співробітництва. Ефективне ділове спілкування - це не стільки обмін значеннями, скільки обмін думками. Більше того, це пошук спільного рішення. При цьому засадами їхнього спілкування є етичні норми та ритуальні правила ділових взаємовідносин, знання й уміння, пов’язані з обміном інформацією, використання способів та засобів взаємовпливу, взаєморозуміння. До основних видів ділового спілкування належить: публічний виступ, ділова бесіда, службова нарада, переговори. Напередодні поразки в Першій світовій війні правлячі кола Австрії гарячкувато шукали спосіб зберегти єдність Австро-Угорщини. Розуміючи, що народам, які населяють імперію, потрібно надати можливість самостійного життя, вони запропонували розв'язати проблему націй шляхом створення власних держав, що входили б до її складу на федеративних засадах. Про це свідчив маніфест від 16 жовтня 1918 р. Але з його тексту залишалось незрозумілим, хто буде при владі у Східній Галичині — поляки чи українці. Цей маніфест активізував національно-визвольний рух на західноукраїнських землях. 18 жовтня 1918 р. у Львові відбулися загальні збори українських суспільно-політичних діячів. Було обрано Національну раду — вищий орган майбутньої держави на чолі з Є. Петрушевичем. Рада заявила про свої претензії на Східну Галичину, Лемківщину, Північно-Західну Буковину, Закарпаття. Одночасно з цим польські політичні партії теж готувалися встановити свою владу в усій Галичині. 30 жовтня у Відні зібралася Рада міністрів для вирішення долі Східної Галичини. Самостійності українцям не обіцяли, але запевняли, що частина старостів і залізничних урядовців на цій території призначатимуться з їхнього числа. Такі перспективи явно не влаштовувалиукраїнських провідників. Саме в цей час таємний Український військовий комітет організував операцію із захоплення влади у Східній Галичині та у Львові. Провідною рушійною силою в цій операції були Січові стрільці. Очолив організацію повстання сотник Д. Вітовський. Операція пройшла блискавично і була повною несподіванкою для польської сторони. 1 листопада 1918 р. було взято Львів, а потім і всю територію Східної Галичини. Обіцянка демократичних прав, реформ, 8-годинного робочого дня забезпечила новій владі широку підтримку населення. Ці події увійшли в історію під назвою «листопадовий зрив». Проте з таким поворотом подій не погодилися поляки. Уже 1 листопада у Львові мали місце сутички між поляками та українцями, у яких брали участь спочатку лише невеличкі групи добровольців. Проте вони згодом переросли в затяжний конфлікт, який вилився у справжню польсько-українську війну. У цей час Національна Рада добилася від австрійського уряду згоди на передачу влади у цьому краї українцям, і 13 листопада 1918 р. було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). Її президентом став Є. Петрушевич, головою Державного секретаріату (уряду) — К. Левицький. По-іншому розвивалися події на Буковині й Закарпатті. 6 листопада 1919 р. на Буковині розпочалося національне повстання, влада перейшла до Крайового комітету на чолі з Поповичем. Але вже 11 листопада край окупували румунські війська. Закарпаття, що стало ареною протиборства українських, чеських та угорських організацій, також було зайняте іноземними військами. Читайте також:
|
||||||||
|