Початок розробки української національної ідеї. Кирило-Міфодієвське товариство.

У другій четверті–середині XIX ст. починається розробка української національної ідеї членами Киріло-Міфодієвського товариства – таємній політичній організації, створеній в Києві в 1845 році і що проіснувала до 1847 року. Основним напрямом проголошувалася боротьба проти кріпацтва. У цю організацію входили М.О. Максимович, М.І. Костомаров, П.О. Куліш, Т.Г. Шевченко і ін.

Михайло Олександрович Максимович (1804-1873) першим ректором Київського університету розглядав філософію як любов до мудрості. Він розглядав проблем співвідношення будь-якого виду знання, зокрема науки і поезії. М. Максимович виявляв велику цікавість до історії, фольклору і прагнув виявити емблеми стану духу народу. Він звертає увагу на те, що в пісні можна почути як дух бореться з часткою, долею, поривами пристрасті. Ідеї М. Максимовича отримали продовження і розвиток в творчості М.Костомарова, автора «Книги буття українського народу». Тут він протиставляє представників світської влади і християнською: «Тоді імператори з панами змовилися і казали між собою: вже нам не використати християнства, піднімемось на хитрощі, приймемо самі, перевернемо учення Христове так, щоб нам добро було, тай обдурімо народ”. Основою неправильного відношення до постулатів припускає виділення положення: «Вся влада у Бога», вказуючого начебто, що одні повинні бути багатими, а інші – бідними. Але оскільки влада від Бога, то її представники повинні бути слугами суспільства. Перевага слов'янських племен, в порівнянні з племенами грецькими, романськими і німецькими М. Костомаров вірить в тому, що «до прийняття віри не було і ні царів, а ні панів, всі булі рівні і кланялися слов’яні одному Богові». Основними недоліками слов’ян він виділяв незгоду між собою і перевагу чужого своєму, тому всі правителі чужоземці, за що і покарав Господь словя’н. Тільки козаки зберегли у себе рівність і згода, оскільки у них не було вибору. Вони виявилися здатними повстати проти Польщі, яка прагнула їх підпорядкувати. Намагалися вони знайти єдність з Московією, але і тут опинилися в неволі. М. Костомаров вигукує: «Лежіть в могилі Україна, але не вмерла!» При тому він виражає надію на відродження в союзі слов’янських народів.

Пантелеймон Олександрович Куліш (1819-1897) значною мірою випробував вплив романтизму. Велике значення для його творчого становлення мала робота по перекладу біблейських текстів. Його філософія називають хуторянською за поклоніння народним формам життя. У «Листах з хутора» він ставить під сумнів достоїнства цивілізації: «Цивілізація, кажуть веде чоловіка до всякого щастя... А як же ні?» У основу сумніву покладено християнське віровчення. Перша вимога цивілізації – бути багатим виявляється некоректним, оскільки неясна мета, для чого «бути багатим». З'ясовується, що немає необхідності відмови від простій і милосердному життю, тисячолітнього одягу і прагнення до міської розкоші, комфорту, відмови від звичаїв. Тому він приходить до висновку про необхідність проходженні віковим традиціям.

Світогляд Тараса Григоровича Шевченка (1814-1861) визначають як «трагічне», оскільки його творчість зосереджена на переживанні гнобленності, несправедливості. Значне місце займають заклики звільнення від гніту і отримання справжньої свободи. В деякій мірі він продовжує традиції селянської філософії П. Куліша, оспівуючи простій селянський побут, козацтво. В той же час, він виступає проти міфологізації історії і стверджує, що історія українського народу є безперервним ланцюгом принижень, і що в ній було відсутнє «золоте століття». Головною недолік він бачить в паралічі волі і тому закликає до повстання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Київська релігійна школа	\|	Філософсько-соціальні погляди громадівцев

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.