Основні тенденції національної системи освіти та завдання дидактики.

Національна система освіти нині потребує теоретико-методологічного обґрунтування основних напрямів свого становлення й розвитку. Законом України “Про освіту”, державною національною програмою “Освіта” (Україна XXI століття), Національною програмою розвитку освіти України в XXI столітті. В Законі України “Про освіту” підкреслено, що освіта – це основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального й економічного розвитку суспільства і держави.

Методологічною основою розвитку національної системи освіти мають бути гуманістична концепція й особистісний підхід. Тільки гуманізація національної системи освіти, її переорієнтація на особистість учня, визнання необхідності індивідуального й диференційованого підходу в навчальному процесі, активне формування в учнів механізмів само учіння, саморозвитку, самовиховання й самоактуалізації з урахуванням максимального вияву потенційних здібностей кожного з них сприяють подоланню кризи в освіті та повній реалізації вимог суспільства до освіти.

Провідні принципи реформи всієї національної освіти визначені і Державній національній програмі “Освіта” (Україна XXI століття):

· демократизація освіти й розширення автономії навчальних закладів з урахуванням розвитку партнерства учнів, студентів і педагогів;

· гуманізація освіти, що полягає в утвердженні людини як найвищої соціальної цінності;

· гуманітаризація освіти, покликана формувати у свідомості учнів цілісну картину світу, розвивати їхню духовність, культуру особистості і планетарне мислення;

· національна спрямованість освіти, її гармонійне поєднання з національною історією і народними традиціями;

· безперервність освіти, перетворення її на процес, що триває протягом усього життя людини;

· неподільність навчання і виховання, їх органічна єдність.

Відповідно, провідними тенденціями розвитку національної системи освітимають бути:

1)орієнтація на людський вимір в освітній діяльності, на визнання цінності особистості учня та її гідності: “Орієнтація навчально-виховного процесу… на самоцінність життя, творчості, особистісного успіху людини, реалізація принципів полікультурної взаємодії суб’єктів освіти та рефлексивно-акмеологічної оптимізації життєдіяльності ”;

2) усвідомлення педагогами суб’єктивності учня в навчальному процесі та її забезпечення: “Дитина не глина, з якої можна виліпити все, що завгодно: вона активна особистість, яка бере з освітньо-виховних впливів лише бажане для неї”;

3) спрямованість навчального процесу до учня, на формування в цьому процесі його особистості;

4) подолання відчуження культури і науки від освіти, орієнтація освіти на гуманістичні цінності світової, національної і професійної культури;

5) перенесення акценту з викладацької діяльності педагога на пізнавальну діяльність учня, на формування творчої методики його самоучіння та самоактуалізації, в тому числі й навчально-пізнавальної діяльності;

6) перехід від традиційних, інформативних, монологічних методів і форм навчання до діалогічних: “Одним з найістотніших механізмів “окультурення” цивілізації і, зокрема, її освітньої складової є дедалі ширше запровадження парадигми діалогу“;

7) комп’ютеризація і технологізація навчання;

8) цілеспрямоване впровадження особистісно орієнтованих технологій навчання;

Таким чином, сучасна загальна дидактика, спираючись на сучасні гуманістичні концепції, має відкривати нові явища в навчальному процесі та опрацьовувати такі проблеми в руслі гуманістичних дидактичних концепцій:

- визначати мету і обґрунтовувати зміст навчання;

- досліджувати сутність, закономірності та принципи навчання, а також шляхи підвищення його розвиткового та виховного впливів на учнів як суб’єктів учіння;

- обґрунтовувати дидактичні основи забезпечення суб’єктності учнів у навчальному процесі;

- вивчати закономірності навчально-пізнавальної діяльності учнів, формування її методики, шляхи активізації в процесі навчання і самоучіння;

- обґрунтувати систему діалогічних методів навчання й методику ефективного їх застосування в навчальному процесі;

- визначити й удосконалювати організаційні форми навчальної роботи в різних освітньо-виховних системах;

- обґрунтувати ефективні та об’єктивні критерії оцінки результативності як усього дидактичного процесу, так і викладацької діяльності суб’єктів викладання та навчально-пізнавальної діяльності суб’єктів учіння;

- переосмислювати оціночно-результативний компонент навчального процесу та наповнювати його особистісним виміром.

Отже, загальна дидактика– це галузь педагогічної науки, яка вивчає, досліджує, узагальнює та обґрунтовує цілі, закономірності, принципи, зміст, форми та методи навчального процесу, взаємодію учителів і учнів, вплив педагогічних явищ на формування й розвиток особистості учня.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняттєво-термінологічні проблеми сучасної дидактики.	\|	Стародавня Греція

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.