Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Освітні й виховні цілі 5 страница

Аналіз уроку іноземної мови:

Уміння спостерігати та аналізувати педагогічний процес є професійно необхідним для кожного вчителя. Воно складає основу успішної реалізації дослідницької функції вчителя, а також є базою для оволодіння самоаналізом, що є запорукою високого професіоналізму.

Аналіз уроку ІМ вимагає всебічних знань про урок, спеціальних умінь його спостереження та оцінювання. Складність аналізу уроку полягає не тільки в багатоплановості останнього, але й у специфічності окремих його компонентів і типів. Проте існують певні характеристики, які є обов’язковими для кожного уроку ІМ. Це насамперед відповідність конкретного уроку основним вимогам до уроку ІМ., зумовленим специфікою ціле змісту і технології навчання саме цього предмета в середніх навчальних закладах.

Вимоги до уроку ІМ:

- цілеспрямованість уроку;

- структурна цілісність і змістовність;

- активність учнів;

- відповідність мовленнєвої поведінки вчителя цілям, змісту та умовам навчання;

- результативність.

З урахуванням сказаного можна запропонувати схеми загального та поглибленого аналізу уроку ІМ., складовими частинами яких виступають основні вимоги до уроку ІМ.

Схема загального аналізу уроку

І. Цілеспрямованість уроку.

1. Визначити тему уроку, місце уроку в тематичному циклі, тип уроку.

2. Назвати цілі уроку: практичні, виховні, загальноосвітні, розвиваючі.

3. Встановити відповідність посталених цілей типу уроку та його місцю в тематичному циклі уроків.

ІІ. Структура та змість уроку.

1. Зафіксувати етапи уроку в їх послідовності.

2. Встановити відповідність прийомів навчання основним цілям уроку.

3. Оцінити раціональність співвідношення тренувальних і мовленнєвих вправ.

4. Назвати допоміжні засоби навчання, оцінити їх доцільність та ефективність.

5. Визначити розвиваючу, виховну, освітню цінність мовленнєвого матеріалу уроку і вправ, їх відповідність віковим інтересам учнів.

ІІІ. Активність учнів на уроці.

2. Визначити основні форми взаємодії вчителя та учнів на уроці, їх місце (на якому етапі, для виконання яких завдань) та ефективність.

3. 2. Назвати прийоми стимулювання мовленнєвої і розумвовї активності учнів.

IV. Мовленнєва поведінка вчителя.

1. Визначити відповідність мовлення вчителя мовній нормі, його адаптованість до рівня мовної підготовки учнів і вимог шкільної програми.

2. Визначити ступінь володіння виразами класного вжитку.

3. Оцінити чіткість і доступність формулювання вчителем завдань для учнів та зверненість його мовлення до учнів.

4. Визначити доцільність використання рідної мови вчителем на уроці.

5. Встановити співвідношення мовлення вчителя та учнів на уроці.

V. Результативність уроку.

1. Підсумувати те, чого навчились учні на уроці.

2. Визначити відповідність рівня сформованості мовленнєвих навичок та вмінь поставленим цілям.

3. Оцінити об»активність та мотиваційний потенціал виставлених учителем оцінок.

Лекція 5.

Класно-урочна система навчаня, її суть та історія розвитку.

Урок як основна форма навчального процесу. Вимоги до уроків.

Типи уроків

КУСН – це така організація навчального процесу, при якій учні групуються по класах і основною формою Н є урок. Зміст Н в кожному класі визначається навчальними планами і програмами. Уроки проводяться за розкладом, складеним на основі навчального плану. Навчаьні приміщеня в школі називаються класними кімнатами, навчальними кабінетами, лабораторіями, майстернями, агроділянками. Класно-урочна система є найважливішим винаходом у дидактиці. Вона пройшла довгий і складний шлях, прийшовши на зміну індивідуальному навчанню, яке широко застосовувалося в школах стародавнього світу і середньовіччя.

Деякі риси КУС мали місце в середні віки в монастирських школах (класи, парти, кафедра вчителя,дзвінки перед початком і наприкінці занять).В епоху Відродження з»явився поділ дітей на класи за знаннями, стали вводитися навч. Плани, урізноманітнювалися методи і прийоми начання. Класно-урочна система була прийнята також в єзуїтських школах та колегіумах. У 20-30-х XVI ст. КУС застосовувалась у загальнодоступних школах Чехії, Польщі, Литви, Саксонії та в ін. Країнах.

НВП у школах усього світу.

У XVI ст. на територіях Правобережної України і Білорусії почався розвиток братських шкіл, де індивідуальна форма навчання замінювалвся поступово КУС навчання. Наприкінці XVII ст. деякі риси цієї системи знайшли відображення в Слов’яно-Греко-латинській академії, а з другої половини XVII ст. КУС стала широко застосовуватися в російських народних школах.

Розвиток КУС у XIX ст. тісно пов’язаний з ім’ям К.Д.Ушинського, який у своїх працях представив урок як невіддільну і головну форму КУС. Розроблена Ушинським теорія уроку заснована на його дидактичному вченні про систематичність, послідовність, міцність засвоєння знань, про наочність і активність учнів у навчанні, на врахуванні психофізіологічних законів і особливостей розвитку дитини. К.Ушинський відстоював думку, що школа повинна не тільки забезпечувати засвоєння знань. А й розвивати здібності учня. Необхідно навчити учня вчитися.

Суть КУС: діти групуються залежно від віку і рівня знань в окремі групи – класи. Класи мають постійний склад, заняття проводяться поурочно за попередньо складеним розкладом, діти працюють над одним і тим же матеріалом. Розробка теоретичних основ і практичного застосування КУС привели до уведення в практику таких понять: навч. рік, навч. день, урок, перерва, розклад, канікули. Я.А. Коменський: переводити учнів з одного класу до іншого, щоденна перевірка знань учнів, екзамени наприкінці року. Я.А.Коменьский – основоположник КУС.

Кінець XVIII – ст. XIX ст. набула поширення в різних країнах Белл-ланкастерська система (названа іменами педагогів А.Белла і Дж.Ланкастера) як система парного навчання: учні були подлені на десятки (відділення), навчались у своїх старших товаришів «моніторів», яких у свою чергу готував вчитель.

БЛС: можливість одночасного навчання вчителем великої кількості учнів (40 – 50). Один вчитель може навчати до 300 учнів з допомогою кращих учнів «декуріонів». XVIII – XIX ст. Англія стала на капіталістичний шлях розвитку, що викликало потребу масового навчання дітей; англ. педагоги переосмислили КУС і запропонували форму «взаємного Н»: белл-ланкастерську систему. В умовах гострої нестачі вчителів вона дозволяла вчителеві навчати 200-300 дітей (вчитель навчав старших учнів-моніторів до обіду, після обіду монітори навчали молодших учнів). БЛС виправдовувала себе там, де не вистачало вчителів, але вона не давала міцних знань, результати такого навчання – примітивні. Вони не задовольняли мінімальних вимог англійської буржуазії. У цей час в Англії з’являються спеціальні приватні школи «публік скулз», де за високу плату діти буржуазії здобували повноцінну освіту. БЛС проіснувала недовго, не знайшла відгуку в інших країнах.

У 20-х рр. XX ст. були численні спроби підмінити установлену в рад. школі класно-урочну систему Н. Як альтернатива у 20-х рр. у загальноосвітніх школах широко застосовувався бригадно-лабораторний метод, який спонукав учнів об’єднуватися у бригаду, (5–7 чол.) опрацьовувати матеріал під керівництвом учителя або консультанта, а потім один з учнів від усієї бригади здавав його вчителеві. Учні вчилися за спеціальними підручниками (робочими книгами), виконували спеціально визначені вчителем денні, тижневі, місячні робочі завдання з кожного предмета. Переваги і недоліки: привчав учнів до самостійності, демократизму; в той же час сприяв безвідповідальності частини учнів, які ховалися за спиною бригадира.

У 20-і роки у рад. школу частково проникла американська система Дальтон-план (Далтон план, за назвою ам. міста Далтон, штат Массачусетс) де вона широко застосовувалася). Творцем цього методу стала ам. вчителька Олена Паркхерст. Учні сходилися вранці до школи в «клас організації», де вони під керівництвом вчителя-консультанта складали план на день, а потім працювали самостійно. Облік роботи здійснювався за допомогою складної системи: наприкінці заняття учні складали залік, результати яякого заносилися в Інд. Картку. Домашні завдання – відсутні. Це була одна з найбільш поширених шкільних систем, заснованих на принципах індивідуального навчаня. Негативні риси: низький рівень дисципліни, відсутність роботи вчителя з усім класом, слабкий кінцевий результат. У школах України й Росії у 20-х рр. були спроби застосування Дальтон-плану як форми «вільного навчання», але він виявився неефективним.

План Трампа. XX ст. У США: увага закцентовувалася на індивідуалізації НП у поєднанні з комплексною роботою (автор: ам. педагог Ллойд Тромп):

4. % часу – вел групах (100 – 150 чол.)

20% часу – у малих групах (10 – 15 чол.)

40 % часу - індивід. робота.

Цей метод виявився неефективним.

У 30-х рр. школа і вітчизняна пед. наука відмовились від експериментів і повернулись до КУС.

Урок – основна організаційна форма навчання в школі.

Особливості КУС (позитивні риси):

- ґрунтується на закономірностях засвоєння ни;

- передбачає засвоєння НМ в невеликих обсягах, планомірно і послідовно з чергуванням різних видів розумової і фізичної діяльності;

- забезпечує єдність системи Н в масштабах всієї країни, що полегшує планування і складання навч. Програм з навч. Предметів;

- недоліки:

- орієнтована на середнього учня, допускає можливість залишати учня на повторний курс.

Україна:

- навч. рік починається у зонз 1 вересня, закінчується не пізніше 1 липня;

- тривалість навч. року обумовлена виконанням навч. програми з усіх предметів, але не може бути меншою 175 днів у нз І ст. (1 – 3(4)), 190 днів у ІІ – ІІІ ст. (5 – 11(12) кл.);

- комплектування класів відбувається в межах одного віку і чисельності (не менше 30 учнів);

- НВП здійснюється за різними формами: урок, лекція, лабораторне, практичне, семінарське заняття, диспут, навчально-виробнича екскурсія;

- відвідування уроків школярами є обов’язковим;

- навч. рік поділяється на чверті, півріччя, семестри, між якими є канікули.

Урок – логічно завершена цілісна, обмежена в часі частина НВП, яку проводять за розкладом під керівництвом вчителя з постійним складом учнів.

Тривалість уроку у ЗОНЗ:

1 клас: 35 хв.;

2 клас: 40 хв.;

5 – 12 кл.: 45 хв.

Перерви: не менше 10 хв., вел. перерва не більше 20 хв.

Типи уроків

У пед. л-рі зустрічаються різні класифікації тирпів У: за змістом, за дидактичними цілями, за місцем уроків в системі уроків. Усвідомлення типу уроку полегшує побудову його структури. Є такі типи уроків:

- урок засвоєння нових знань;

- урок формування умінь і навичок;

- урок повторення і закріплення;

- урок узагальнення і систематизації;

- урок перевірки і корекції;

- контрольний урок;

- комбінований урок.

Нестандартні уроки:

- Уроки –семінари, конференції, лекції;

- Урок на інтерактивній основі(уроки-комплекси);

- Уроки міжпредметні;

- Урок- змагання (КВК, аукціони; турніри);

- Урок огляду знань (у-творчі звіти, у-експромт-екзамени, у-когнсиліуми);

- Урок комунікативної спрямованості (уроки-усні журнали, уроки-роздуми; уроки-діалоги, уроки-дисчпути, уроки-прес-конференції);

- Уроки театралізовані (уроки-спектаклі, урок- дидактичний театр);

- Уроки-подорожування; уроки-дослідження;

- Уроки з різновіковим складом учнів;

- Уроки-ділові; рольові ігри (уроки-суди, уроки-імітації));

- Уроки – драматизації (драм. гра, пантоміма, п’єси з ляльками);

- Уроки – психотренінги (спрямовані на розвиток і корекцію дитячої психіки);

Лекція 6.

Планування навчального процесу з іноземної мови. Типи і структура

уроків з іноземної мови. Вчитель іноземної мови. Аналіз уроку іноземної мови

Планування процесу навчання ІМ. Має передумовою планування його результатів на різних за тривалістю відрізках часу. Це означає, що на початку курсу навчання вчитель повинен передбачити хід навчання, мати уявлення про результати, що можуть бути отримані в кінці курсу навчання. Головна мета планування – науково обґрунтована організація навчально-ввиховного процесу та досягення оптимального засвоєння учнями навчального матеріалу, визначеного програмою з ІМ.

Успішність планування навчального процесу забезпечується урахуванням таких умов:

- цілей навчання ІМ;

- психологічних закономірностей та основних етапів формування мовленнєвих навичок та вмінь;

- наявних засобів навчання;

- основних методичних вимог до сучасного уроку ІМ.;

- психологічних факторів навчання (вік, учнів, рівень їх загального розвитку, коло інтересів, бажань, нахилів) і педагогічних факторів навчання (ступінь навчання, мовна та мовленнєва підготовка учнів).

Система планування в СШ охоплює послідовне планування в межах усього курсу навчання, чвертей, циклу уроків та окремого уроку, виходячи з конкретних цілей кожного відрізка навчального процесу. Розрізняють календарно-річний план, що включає плани на чотири чверті (піврічні плани). Тематичний план або план циклу уроків та поурочний план.

Календарно-річний план – це проект, в якому подаються теми, визначаються загальні дидактичні завдання, встановлюються терміни вивчення тем, розподіляється за чвертями навчальний матеріал, визначаються способи підсумкового та тематичного контролю, вказуються основні дидактичні засоби. Основою для календарно-річного плану є навчальна програма з ІМ. Та навчальний план. Календарно-річний план складається учителем на освнові орієнтованого плану, який є вміщений в книжках для вчителя певного класу.

Тематичне планування є дещо конкретнішою розробкою календарно-річного плану. Головне завдання тематичного планування – визначення кінцевих цілей в р-ті вивчення певної теми. В тематичному плануванні називається конкретна тема та підтеми, визначається послідовність формування навичок та вмінь, а також кількість уроків, що відводяться на досягнення практичних цілей циклу уроків, вказуються способи контролю та завдання додому, додається перелік засобів навчання. Тематичному плануванню надається вел. Значення, оскільки воно дає можливість учителю глибше розглянути у взаємозв»язку цикл уроків у всіх аспектах.

Тематичний план уроків у … класі

Тема:

Підтеми:

N уроку	Тип уроку	Цілі уроку	Мовний матеріал	Види мовленнєвої діяльності	Оснащення уроку	Домашнє завдання
				Г	А	Ч	П

При поурочному плануванні завдання вчителя полягає в тому, як на конкретному уроці організувати процес Н і В. Цілі Н та заг.зміст уроку цього циклу відображені в тематичному плані, отже необхідна подальша конкретизація змісту Н, етапів уроку, відбір конкретного навч. Матеріалу, прийомів Н, розробки вправ, засобів Н, дидактичного матеріалу.

Цілі уроку повинні точно визначати, на що потрібно звернути увагу в ході роботи. Практичною метою уроку може бути ознайомлення з новою ГС, формування артикуляційних навичок, розуміння на слух нових ЛО, розвиток уміння вести бесіду у зв»язку з ситуацією, читання тексту з розумінням основного змісту, систематизація вивченого матеріалу:

- Навчити ставити питання загального типу в Present Perfect

- Навчити розповідати про свій робочий день в опорі на схему.

- Навччити вести діалог-розпитування в ситуації «Як пройти…?»

- Навчити розпізнавати і розуміти граматичне явище … в тексті.

- Удосконалювати техніку читання.

- Розвивати вміння стисло переказувати текст.

- Розвивати навики аудіювання.

- Розвивати вміння вести бесіду по темі.

Освітня мета передбачає прилучення учнів до культури країни, мова якої вивчається, розширення філологічного кругозору учнів.

Розвиваюча мета реалізується в процесі навчання:

- Розвивати мовну здогадку та мовленнєву реакцію учнів.

- Розвивати здатність порівнювати мовні явища рідної та іноземної мов.

- Розвивати культуру спілкувння в ситуації «…..»

- Розвивати уяву учнів в умовах гри/драматизації тексту роботи в парах.

Виховний вплив на уроці ІМ забезпечується використаням виховних можливостей навчального матеріалу та спеціальних прийомів робот из ним,завдяки чому формуюються відлповідні суспільно-політичні погляди учнів, ставлення до морально-етичних категорій, до навколишнього світу і т.д.

- формувати почуття патріотизму;

- виховувати самостійність;

- прищеплювати любов до праці;

- виховувати повагу до традицій народу (Англії, Німеччини, Франції);

- виховувати ввічливість, чуйність у стосунках з товаришами і т.д.

Виховні та розвиваючі цілі можна планувати на цикл уроків, оскільки виховання та розвиток проходять значно повільніше, ніж навчання.

Враховуючи конкретні завдання і змістуроку, важливі психолого-педагогічні фактории, вчитель визначає структуру уроку та відповідні прийоми та форми роботи. Не слід перевантажувати урок різними формами роботи, оскільки вони, так само як і одноманітні вправи, спричиняють швидку втомлюваність учнів. Вчитель повинен прагнути розвивати активну розумову активність учнів, їх фантазію, кмітливість. Проте не слід забувати, що творчі завдання потребують старанної підготовки, точного відбору та дозування матеріалу, чіткої його організації, розробки прийомів стимуляції та активізації учнів.

Вчитель продумує та готує наочні посібники, роздавальний матеріал, підбирає ТЗН, складає план-конспект уроку.

Схема плану конспекту-уроку

Дата План-конспект уроку N в … класі

Тема:

Цілі:

Практична/ні

Освітня/ні

Виховна/ні

Обладнання уроку:

Схематичний план уроку

Початок уроку

І. Організація класу…………………………………………..2 хв.

ІІ. Мовленєва/фонетична зарядка……………………………3 хв.

Основна чатина уроку

ІІІ – IV………………………………………………………..35 хв.

Заключна частина уроку

VII. Повідомлення домашнього завдання ………………….2 хв.

VIII. Підсумки уроку……………………………………........3 хв.

Типи і структура уроків іноземної мови

Основними критеріями класифікації уроків ІМ є цілі уроків та рівень сформованості навичок та вмінь. На цей час у методиці прийнято ділити уроки на два основних типи. Перший тип – уроки, що спрямовані на формування мовленнєвих навичок (ознайомлення з новим мовним матеріалом та тренування з метою його використання в аудіюванні, говорінні, читанні та письмі); другий тип - це уроки, що спрямовані на формування мовленнєвих умінь( практика в мовленнєвій діяльності). Описані типи уроків не виступають в абсолютно чистому вигляді. Уроки ІМ. Об’єднаються спільними рисами, проте реалізуються вони в різних варіантах, формуючись у різні види уроків в залежності від характеру навчальної діяльності.

Структура уроку визначається його змістом і місцем у циклі уроків, Традиційно урок складається з етапів. Поняття «етап» пов’язане з рухом до поставленої мети в рамках певного відрізку часу, тому етап визначається в дидактиці як структурна одиниця уроку. Проте один лише «набір» етапів уроку, розташованих у певній послідовності, не складає його структури, Структура уроку зумовлюється сукупністю закономірностей його внутрішньої організації, згідно яких компонуються його етапи.

В структурі уроку виділяється: початок, основна частина та заключна частина.

Початок уроку включає організаційний момент та мовленнєву зарядку.

Початок уроку виконує дві важливі функції: організацію класу до знайомл роботи на уроці (привітання, приведення учнів до готовності співпрацювати, повідомлення цілей уроку) та створення іншомовної атмосфери з метою переведення учнів на іншомовну мовленнєву діяльність.

В ході основної частини вирішуються головні завдання уроку. У цю частину можуть бути включеними такі компоненти: подача нового матеріалу, тренування учнів у вживані цього матеріалу в мовлені, практика в мовленнєвій діяльності, систематизація /узагальнення вивченого і контроль мовленнєвих навичок та вмінь. При плануванні введення нового матеріалу важливо правильно визначити обсяг матеріалу цього уроку, послідовність його презентації та співвідношення витрат часу на пояснення матеріалу та його тренування на користь останнього.

Кінець уроку повинен підсумувати те, чого було досягнуто на уроці. Його компонентами є повідомлення домашнього завдання та підведення підсумків уроку. При поясненнів домашнього завдання важливо записати його на дошці, передбачити короткі інструкції щодо його виконання та оформлення. Завершуючи урок, учитель підсумовує успіхи учнів, торкаючись і недоліків їх роботи, оголошує та мотивує оцінки (не завжди) записує їх в журнал та щоденники.

В наведеній структурі уроку не всі компоненти постійні. Не на кожному уроці має місце подача нового матеріалу, систематизація вивченого і т.д. Певне співвідношення компонентів уроку, їх послідовність та взаємозв»язок залежать від типу уроку. Порядок компонентів не є незмінним: він залежить від мети уроку, його зв»язку з попереднім та наступними уроками, характеру матеріалу.

Структура уроку відбиває закономірності процесу навчання, його логіку.

Вимоги до уроку іноземної мови

Пед. Наука розглядає як свідому і цілеспрямовану сумісну діяльність В і У. У суч. Школі ця діяльність проходить в рамках уроку, який доповнбється самостійними заняттями, позакласною роботою та факультативними заняттями з предмета.

Урок ІМ як основна організаційна одиниця навчального процесу є його частиною і водночас цілісною ланкою. До нього ставляться загально дидактичні й методичні вимоги, що й до всього навчального процесу.

Вимоги до уроку ІМ випливають з цілей, змісту та технології навчання цього предмета в школі.

Мовленнєва спрямованість уроку ІМ. Визначення мовленнєвої діяльності як основного об»акта навчання передбачає формування чотирьох видів МД: слухання, говоріння, читання, письма на уроці ІМ. Для досягнення таких цілей потрібна практична орієнтація уроку, тобто переважання вправляння у спілкуванні над повідомленням знань. Кожен урок повинен мати конкретні практичні цілі, спрямовані на формування мовленнєвих навичок та вмінь. Мовленнєва спрямованість уроку означає комунікативний характер вправляння. Комунікативне вправляння – це завжди мовленнєва діяльність в нових ситуаціях з певною метою. Комунікативна атмосфера повинна пронизувати весь урок , починаючи з повідомлення вчителем завдань уроку і закінчуючи підсумком уроку, коли вчитель оцінює роботу учнів.

Комплексність уроку ІМ. Ця особливість уроку зумовлена природою мовлення: у мовленні всі види діяльності взаємодіють, сприяють формуванню один одного. На уроці зн. Всі аспекти мови – фонетичний, лексичний, граматичний - вивчаються взаємопов»язано, взаємозумовленими є й навчання видів МД.

Іноземна мова – мета і засіб навчання. Це положення пов»знайо з використанням засобів мовної наочності для оволодіння діяльністю на ІМ., що реалізується завдяки мовленню вчителя. Мовлення вчителя виконує дві важливі функції: 1. воно використовується для організації вчителем навчання та виховання на уроці; 2. мовлення вчителя зн. Є засобом навчання, тобто зразком для наслідування, опорою, котру може використати учень, тимулом, що спонукає до мовлення. Тому мовлення вчителя має бути зразковим, нормативним, автентичним (саме так би у даній ситуації сказав би носій мови), адаптивним (відповідати можливостям та мовленнєвому досвіду учнів), різноманітним за засобом вираження думки.

Створення іншомовної атмосфери на уроці має стати одним із завдань учителя ІМ, тому він повинен прагнути до ведення уроку включно ІМ. Спочатку доцільно перекладати учням свої розпорядження на рідну мову, а з часом обмежити її використання тільки в найнеобхідніших ситуаціях. При значущості мовлення вчителя воно не повинно займати більше 10% часу уроку. Решта часу повинна бути віддана мовленню учнів.

Висока активність розумово-мовленнєвої діяльності учнів. Ефективність уроку визначається ступенем розумово-мовленнєвої активності учнів, і завдання вчителя полягає у залученні їх до активної внутрішньої розумової та зовнішньої МД і підтримання її протягом уроку. Фактори, що сприяють розумово-мовленнєву діяльність – це: змістовний інформативний навчальний матеріал; цілі, що спонукають учнів до вирішення комунікативних завдань; застосування прийомів навчання, що дозволяють кожному учневі брати участь у МД та максимально збільшують їх активний час на уроціі. Стимулювання активності учнів має бути пов»язаним з розвитком у них мовленнєвої ініціативи. Це означає, що домінувати на уроці повинен учень, а не вчитель. Така вимога відповідає особистісно-діяльнісному підходу, згідно з яким у центрі навчання знаходиться суб’єкт – учень. Учитель в контексті цього підходу організовує, спрямовує і коректує навчльний процес, виходячи з інтересів учня, рівня його знань і вмінь.

Різноманітність форм роботи учнів. З огляду на сучасну тенденцію навчання. Згідно з якою учень розглядається як суб»єкт навч. Діяльності, актуальним є застосування таких її форм, якеі інтенсифікують навчання., спонукають до активної роботи кожного учня і разом з тим дають йому можливість самому регулювати темп та умови виконання діяльності. Вимога різноманітних форм роботи є особливо актуальною для навчання усного мовлення, адже на відміну від аудіювання і читання, які легко організувати як синхронну діяльність, усне мовленя потребує взаємних контактів, які і повинен забезпечити вчитель на уроці. Особливий ефект у цьому сенсі дає опєднаня індивідуальних форм роботи з колективними. До індивідуальних форм роботи відносять роботу у фронтальному режимі (відповіді учнів по черзі), опитування окремих учнів. Індивідуально-масове тренування (самостійне синхронне виконання завдань з аудіювння, читання, письма, а також говоріння у режимі «учень-диктор», приговорювання або читання хором за вчителем чи диктором). Колективні форми роботи учнів є перспективними для навчання спілкування, Вони не тільки збільшують активний час діяльності учнів, а ле й знижують стан тривоги, допомагають подолати страх перед помилками, формують в учнів почуття колективізму.

Мотиваційне забезпечення навчальної діяльності. Мотивація, під якою розуміють спонукальні сили до вивчення ІМ., зумовлена суб’єктивним світом учня, вона визначається його власними бажанями, особистісною зацікавленістю у навчанні. На уроці ІМ. Мотивація забезпечується рядом факторів: 1) матеріал, що використовується на уроці, повинен бути цікавим, відповідати смакам та уподобанням учнів, Це може бути не тільки цікавий текст, але й пісня, поезія, гумор; 2) прийоми роботи з навчальним матеріалом повинні приваблювати учнів. Цьому сприяють колективні йорми роботи, де учень відчуває себе суб»єктом спілкування, навчальні ігри, що ставлять учнів у життєву ситуацію, проблемні завдання до вправ, які сприяють інтелектуальному розвитку учнів; 3) учень повинен усвідомлювати рівень своєї успішності у вивченні ІМ., бо це викликає задоволення собою. Відчуття прогресу в учінні. Успішність досягається доступними та посильними навчальними завданнями, її оцінкою з боку вчителя та учнів. Щоб завдання було посильним, учень має мати можливість скористатися зразком виконання дії, необхідними опорами, ключами для самокорекції, що може забезпечуватись використаням різноманітних засобів навчання, як нетехнічних, так і технічних. Оцінку успішності учня не слід ототожнювати виключно з балом, учитель має використовувати заохочувальні репліки оцінного характеру (Schön. Du hast gut geantwortet. Du hast dich sehr gut vorbereitet), невербальні прийоми. Така позитивне схвалення викликає впевненість учня в собі, сприяє росту інтересу до предмета. 4) на мотивацію навчання позитивно впливає сприятливий психологічний клімат на уроці. Атмосфера спокійної врівноваженості, взаємної довіри, відчуття рівноправності, партнерства у спілкуванні викликає в учнів задоволення від навчального процесу, бажання брати в ньому участь. Сприятливо впливають моменти релаксації (музичний фон, фізкультпаузи), котрі знімають втому, підвищують загальний тонус учнів, і таким. Чином, перешкоджають спаду мотивації. Знання вчителем вищезгаданих мотиваційних засобів та їх застосування сприяє успішному навчанню ІМ.

Учитель іноземної мови

Навчальний процес з ІМ в сучасній школі це, перш за все, спільна діяльність вчителя та учня, де учень є суб»єктом навчання та спілкування нарівні з учителем. Вступаючи в стосунки співробітництва, учитель орієнтується не на функції дитини як учня, а на його особистість та перспективи його розвитку. Від поведінки вчителя буде залежати, чи відчує себе учень партнером у спілкуванні з ним. При спілкуванні вчитель повинен враховувати інтереси співрозмовника, стежити за виразністю своєї інтонації, жестів, мімки, за тим як він рухається, стоїть, сидить. Учитель завжди має бути доброзичливим, цчень повинен відчувати, що його інтереси – це інтереси вчителя. Доброзичливість повністю виключає роздратованість, грубість, окрик. Навчання ІМ. Як навчання спілкування вимагає від учителя таких якостей, які б забезпечили реалізацію цілей навчання та його ефективність. Учитель є джерелом інформації, лідером колективу, взірцем морально-етичних норм поведінки, моделлю майбутньої мовленнєвої діяльності, організатором психологічного клімату і керівником взаємовідносин в учнівському колективі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Освітні й виховні цілі 4 страница	\|	Освітні й виховні цілі 6 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.