Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Види пам’яті.

Пам'ять – пізнавальний психічний процес, сутність якого полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні даних минулого досвіду, що надає можливість їх повторного застосування в життєдіяльності людини.

Сприйняття (сприймання) – це психічний процес відображення предметів і явищ дійсності в сукупності їх властивостей за безпосередньої дії на органи чуття з усвідомленням цілісності відображуваного.

Інтелект (лат. intellectus - розуміння, сприйняття) – динамічна структура пізнавальних властивостей людини, що формується в діяльності, пізнанні, спілкуванні, спеціальному тренуванні і зумовлена культурно-історичними умовами та індивідуальними особливостями.

Уява – це психічний процес, який полягає у створенні нових образів шляхом обробки сприймань і уявлень, одержаних у попередньому досвіді.

До створення нових образів людину спонукають різноманітні потреби, що постійно породжуються діяльністю.

Створення образів уяви завжди пов’язане з певним відступом від реальності, виходом за її межі. Це значно розширює пізнавальні можливості людини, забезпечуючи їй здатність передбачення та творення нового. Діяльність уяви тісно пов’язана з мисленням. Орієнтуючи людину у процесі діяльності, уява створює психічну модель кінцевого та проміжних результатів праці.

Залежно від участі волі в діяльності уяви її поділяють на мимовільну та довільну.

Мимовільною є така уява, коли створення нових образів не спрямовується спеціальною метою уявити певні предмети чи події. Потреба в мимовільному створенні образів постійно актуалізується різними видами діяльності, в які включається особистість. Мимовільне виникнення уявлень тісно пов’язане з почуттями людини. Почуття є потужним генератором яскравих образів уяви тоді, коли людина перебуває у тривозі перед невизначеністю очікуваних подій чи, навпаки, переживає емоційне піднесення перед участю в урочистих подіях, що мають життєво важливе для неї значення. Прикладом мимовільного виникнення образів уяви є сновидіння.

Процес уяви може відбуватись як довільний, коли він спрямовується спеціальною метою створити образ певного об’єкта, можливої ситуації, уявити чи передбачити сценарій розвитку подій. Здійснення довільної уяви у процесі пізнання зумовлене потребою свідомої регуляції побудови образу відповідно до завдання та характеру виконуваної діяльності. Довільне створення образів спостерігається переважно у творчій діяльності людини.

3. Сутність інтелекту людини визначається здатністю до виконання операцій логічного мислення, рівнем розвитку пізнавальних функцій, зокрема обсягом оперативної пам'яті та стійкістю уваги. Інтелект не зводиться до мислення, пов'язаний із мотиваційною та емоційною сферами, самосвідомістю. Рівень його розвитку визначається сформованістю уваги, продуктивністю розуму, затратами психічної енергії у розв'язанні проблем.

Визначає він стиль та стратегію розв'язання проблем, ефективність індивідуального підходу до пізнавальних і проблемних ситуацій. У цілісному інтелекті поєднані основні пізнавальні функції людини (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява). Показниками його розвитку є обсяг, структура та якість знань, володіння розумовими операціями, рівень інтуїції, володіння стратегіями розв'язування завдань тощо.

Природною основою становлення інтелекту є задатки, які визначають рівень його розвитку, а решта залежить від соціальних умов та особливостей навчання. Завдяки розвиненому інтелекту людина адекватно пізнає світ і себе, швидко приймає рішення, чітко висловлює свої думки, легко пристосовується до нової ситуації, глибоко засвоює домінуючу систему цінностей, осмислює своє життя та свій шлях. Інтелект проявляється в діяльності людини (компетентність), неординарності досягнень (талант), досвіді (мудрість). Він не зводиться до з'ясування особливостей пізнавальних процесів людини, а втілюється в особливостях її ментального (розумового) досвіду.

Згідно з теорією інтелекту психолога Реймонда Кеттелла інтелект можна умовно поділити на рухливий інтелект (англ. fluid intelligence) – здатність мислити логічно, аналізувати і вирішувати завдання незалежно від попереднього досвіду; та кристалізований інтелект (англ. crystallized intelligence) – накопичений досвід і здатність використовувати засвоєні знання і навички.

Рухливий інтелект має місце у всіх сферах життя, але найбільше стосується науково-технічних галузей, математики, програмування. Він включає в себе здатність до навчання, індуктивне і дедуктивне мислення, абстрактне мислення, розпізнавання зв'язків і закономірностей. Рухомий інтелект використовує робочу пам'ять і часто його рівень розвитку у людини взагалі тісно пов'язують з розміром робочої пам'яті. У зв'язку з цим виникла теорія про можливості розвитку рухомого інтелекту шляхом розвитку робочої пам'яті. Рухомий інтелект людини зростає приблизно до 30-40 років, після чого починається його зниження.

Кристалізований інтелект відповідає за вилучення знань та навичок з довготривалої пам'яті і застосування їх в звичайних умовах, де не потрібно включення рухомого інтелекту. Кристалізований інтелект визначається обсягом і глибиною накопичених знань, словниковим запасом, він включає в себе вербальні здібності і часто вимірюється саме за рівнем вербальних здібностей. Кристалізований інтелект людини зростає до настання старості, після чого зазвичай починається його зниження.

Кристалізований інтелект не є «кристалізованої» формою рухомого інтелекту – це функціонально різні процеси, хоча рівень кристалізований інтелект залежить від рівня рухомого, тому що люди з високим рухомим інтелектом, навчаючись швидше, відповідно швидше накопичують і кристалізований інтелект, що підтверджують IQ-тести.

Коефіцієнт інтелекту (англ. IQ — intelligence quotient) – кількісна оцінка рівня інтелекту людини: рівень інтелекту відносно рівня інтелекту середньостатистичної людини такого ж віку. Визначається за допомогою спеціальних тестів. Тести IQ розраховані на оцінку розумових здібностей, а не рівня знань (ерудиції).

Тести IQ розробляються так, щоб результати описувалися нормальним розподілом з середнім значенням IQ, рівним 100 і таким чином, щоб 50% людей мали IQ між 90 та 110 і по 25% — нижче 90 та вище 110. Значення IQ менше 70 часто кваліфікується як розумова відсталість.

Накоефіцієнт інтелекту впливають такі чинники, як спадковість, навколишнє середовище, стать, раса, вік, здоров’я.

Ряд досліджень виявили зв'язок між середнім IQ країни та її економічним розвитком, ВВП, демократичністю, рівнем злочинності.

4. Результатом пізнання є знання – інформація. Інформація – сума фрагментарних даних про об'єкт пізнання. Тому інформованість, обізнаність людини в чомусь, ще не означає її справжньої освіченості. Освічена людина – та, яка володіє системним і універсальним знанням. Але ще Геракліт казав, що «багато знання розуму не навчає». Або як про це писав американський поет Томас Еліот : «Де наша мудрість, втрачена заради знання, де наші знання, втрачені заради інформації». В умовах мінливої дійсності інформація часто перетворюється на мертве знання, яке втратило будь-який зв'язок із мудрістю, з людським сенсом знання. Крім знання-інформації є знання-мудрість. Мудрість вже не є результатом виключно пізнавальної діяльності. Мудрість – вміння застосувати знання в повсякденному житті, наповнювати їх людським сенсом. Мудрість –у вмінні перетворити знання із засобу «досягнення і володіння» на засіб відповіді на питання, «як жити». Мудрість – це вміння жити згідно з цінностями відповідної культури.

Час від часу люди потрапляють в ситуації коли накопичені знання-інформація і сформовані на їх основі уявлення про світ вступають у суперечність з реаліями мінливого середовища. Така ситуація конфлікту в сучасній психології має назву когнітивного дисонансу.

Теорія когнітивного дисонансу була запропонована Леоном Фестінгером в 1957 р. з метою пояснення тих конфліктних ситуацій, що нерідко виникають у когнітивній структурі людини. Теорія має на меті дослідження та пояснення станів когнітивного дисонансу, що виникають у людей як реакції на ті чи інші ситуації мінливого середовища, дії інших людей або впливи суспільства в цілому.Когнітивний дисонанс – стан психічного дискомфорту , викликаного зіткненням у свідомості індивіда суперечливих знань, ідей, переконань, поведінкових установок або емоційних реакцій стосовно об'єктів чи явищ дійсності.

Дисонанс може бути спричинений:

– логічною невідповідністю;

– культурними стереотипами;

– входженням індивідуальних уявлень до складу більш широкої системи колективних уявлень;

– невідповідністю минулого досвіду індивіда з ситуацією дійсності.

Когнітивний дисонанс виникає тоді, коли індивід потрапляє в ситуацію суперечності між його установками і реальними вчинками.

Проблема когнітивного дисонансу тісно пов’язана з проблемою особистісної некомпетентності, яка має місце тоді, коли знання, вміння і досвід людини не відповідають актуальним потребам діяльності.

На відміну від відчуттів, які відображають тільки окремі властивості та якості предметів, сприйняття завжди цілісне і предметне, воно об'єднує відчуття, що йдуть від ряду аналізаторів.

Сприйняття можуть бути: повними і неповними; глибокими і поверхневими; помилковими або ілюзорними; швидкими й повільними.

Ілюзія – це спотворення відображення дійсності.

Залежно від переважної ролі того чи іншого аналізатора можна говорити про:

– зорове сприйняття (розглядання скульптури, картини і под.);

– слухове сприйняття (слухання оповідання, концерту і т. ін.);

– тактильне сприйняття (обмацування, доторкування). Буває сприйняття:

– простору; часу; руху;

– предмета; мови; музики;

– людини людиною.

Сприйняття завжди константне (постійне). У ньому безпосереднє пізнання доповнюється минулим досвідом, тому воно завжди осмислене та більш чи менш повно може бути висловлене словами.

Сприйняття вибіркове, а саме: найпотрібніші деталі цілого завжди сприймаються виразніше.

Вибірковість сприйняття залежить як від об'єктивних властивостей предметів, так і від суб'єктивної установки, зокрема від аперцепції.

Аперцепція – це залежність сприйняття від загального змісту психічної діяльності людини, від її досвіду, інтересів, скерованості.

Сприйняття час – це відображення дійсності в послідовності явищ або подій.

Залежить від ритму перебігу природних процесів і відпрацювання рефлексів на тривалість часу.

Суб'єктивізм у сприйнятті часу зумовлюється практичною діяльністю людини.

У сприйнятті простору основу складають зорові, вестибулярні, рухові (кінестетичні) та дотикові (тактильні) відчуття.

У комплексі вони дозволяють судити про положення нашого тіла відносно вертикалі, просторове розташування, відстань до інших предметів.

Сприйняття руху – це відображення напрямку і швидкості просторового існування предметів.

Воно може здійснюватися також і на підставі розумових висновків (логіки).

Сприйняття людини людиною здійснюється на основі зовнішності, поведінки, манер, мови, жестів, емоцій, діяльності і т. д.

Спостережливість – це здатність помічати в предметах і явищах малопомітні, але водночас суттєві чи важливі для певної мети деталі, ознаки або властивості.

Високий розвиток спостережливості вимагає зацікавленості, постійного прагнення пізнати нове, глибше вникати в те, що оточує людину, з чим вона стикається у праці, в житті.

Згідно з фізичною теорією пам'яті проходження будь-якого нервового імпульсу крізь певну групу нейронів залишає по собі фізичний слід, тобто відбуваються електричні та механічні зміни синапсів (місць стикання нервових клітин), утворюються стійкі просторово - часові нейронні структури. Тому ця теорія ще називається теорією нейронних моделей.

Існує гіпотеза про двоступеневий характер процесу запам'ятовування: на першій стадії (безпосередньо після дії подразника) в мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка викликає поворотні фізіологічні зміни в клітинах; друга стадія – це власна біохімічна реакція, пов'язана з утворенням нових білкових речовин (протеїнів).

Перша стадія триває секунди або хвилини і її вважають фізіологічним механізмом короткочасного запам'ятовування.

Друга стадія, яка призводить до незворотних хімічних змін у клітинах, вважається механізмом довгострокової пам'яті.

Прихильники хімічних теорій пам'яті вважають, що з перебігом процесів пам'яті відбуваються різноманітні перегрупування білкових молекул нейронів, передусім нуклеїнових кислот.

Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) вважається носієм генетичної спадкової пам'яті; рибонуклеїнова кислота (РНК) – основа онтогенетичної індивідуальної пам'яті.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Мислення – процес опосередкованого та узагальненого пізнання людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках і відносинах.	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.