Регулювання ліквідності банківських установ.

Ліквідність банку є однією з найважливіших характеристик його надійності. Під управлінням ліквідністю розуміється здатність задовольняти попит на фінансові ресурси з боку клієнтів банку протягом операційного дня з прийнятним рівнем витрат.

Потік готівки від кредитів, що погашаються, і інших фінансових інструментів, депозитів, що купуються, платежів клієнтів на свої рахунки повинен бути достатній для видачі нових кредитів і покупки активів, для проведення платежів з рахунків клієнтів по їх розпорядженнях, виплати депозитів (і відсотків по них). Клієнти можуть пред'явити попит на ресурси з метою вилучити депозити, здійснити платежі або взяти кредит, зокрема для корекції власної ліквідності.

Найбільш значущі задачі забезпечення ліквідності полягають в підтримці оптимального стану між ліквідністю і прибутковістю, забезпеченні збалансованості між термінами вкладень по активах і пасивах. Для підтримки поточної ліквідності банк повинен мати достатній запас ліквідних активів, що вабить обмеження на вкладення в низьколіквідні активи (кредити).

Управління ліквідністю може здійснюватися шляхом управління активами або управління пасивами. Ліквідність можна купити на ринку (цей термін розуміється як покупка готівки з метою підтримки платоспроможності), а також придбати шляхом продажу накопичених ліквідних активів.

Найважливішими інструментами управління ліквідністю в українських умовах є валютний ринок, ринок міжбанківського кредиту і державні цінні папери. Спосіб управління активами полягає в підтримці необхідного запасу високоліквідних засобів (каса, залишки в НБУ, кореспондентські рахунки, «короткі» міжбанківські кредити, валюта), а також наявність достатнього об'єму ліквідних цінних паперів. Правильне планування ліквідності не вимагає значних продажів цінних паперів, оскільки при цьому можуть бути зафіксовані збитки. На жаль, в умовах української економіки поки не діє ринок вторинних цінних паперів (іпотечних і заставних облігацій), який при розвиненій ринковій економіці дозволяє підвищити ліквідність банку і в значній мірі зняти обмеження на абсолютну величину кредитних вкладень.

Розмір запасу ліквідності, вимірюваного коефіцієнтом ліквідності (відношення ліквідних активів до зобов'язань до запитання), залежить від розміру банку, варіабельності клієнтської бази, стану фінансових ринків. Дрібніші банки повинні мати більший запас.

Спосіб управління пасивами полягає в залученні позик на міжбанківському ринку (оперативне управління) і планомірному залученні депозитів (стратегічне управління). Крім того, використовуються операції репо — угоди про покупку цінних паперів з подальшим викупом за обумовленою ціною. На самий крайній випадок залучають короткострокові позики в центральному банку.

Ризик управління шляхом міжбанківського кредитування виникає, коли необхідно залучити засоби у момент дефіциту, наприклад на звітні дати. Крім того, банк не може довгий час залучати засоби на міжбанківському ринку, як правило, якщо такий період перевищує 7—10 днів. Найобережніші партнери починають закривати ліміти, особливо якщо баланс показує зниження ліквідності за рахунок збільшення неліквідних активів або відтоку клієнтів.

Витрати на покупку ліквідності при реалізації активів залежать від ступеня ліквідності фінансового інструменту, визначуваного характеристиками відповідного сегменту фінансового ринку. При коливаннях ринку і виникненні локального дефіциту ліквідності, коли ціна інструменту падає, можливі втрати, навіть якщо власна ліквідність інструменту абсолютна або достатньо висока (наприклад, національна валюта США). Рівень втрат залежить від місткості і ліквідності ринку в умовах кризової ситуації.

Не менш важливий інструмент управління ліквідністю — залучення довгострокових вкладень (депозитів), які в умовах розвиненої ринкової економіки створюються головним чином за рахунок заощаджень населення, що відповідає характеру поведінки домашніх господарств. В результаті втрати довіри до банківської системи вельми значна (у масштабах країни) частина заощаджень населення знаходиться у формі не гривневих банківських депозитів, а валютної готівки, що не тільки скорочує кредитний потенціал банківської системи, але і знижує її ліквідність.

Для управління ліквідністю з мінімальними витратами банку необхідний бездоганний фінансовий імідж, оскільки будь-яка негативна інформація може привести до кризи ліквідності в результаті масового панічного вилучення готівки клієнтами, закриття лімітів на банк на ринку міжбанківського кредиту. Банки, що мають значні активи, великий капітал, значну клієнтську базу, можуть мати менші витрати при підтримці ліквідності. Необхідно забезпечити себе як можна більшими діючими лімітами на банки-партнери, щоб в критичний момент мати додаткову нагоду їх залучення.

Важливу роль виконує системний аспект: у кризових ситуаціях ліквідність ринків, особливо міжбанківського, падає і знайти гроші достатньо складно.

Сценарій втрати платоспроможності традиційний. Як правило, керівництво не надає достатньої уваги значенню ризик-менеджменту. Внаслідок цього банк проводить нераціональну кредитну політику, захоплюється спекуляціями, приймає значний інвестиційний або валютний ризик, неефективно використовує ресурси. Баланс демонструє зниження ліквідності, прибутку і капіталу, збільшення частки проблемних активів. Репутація банку падає. Закриваються ліміти на міжбанківському ринку. Починаються збої в платежах. Клієнти прагнуть вивести свої засоби, попереджають своїх контрагентів про переказ платежів на інші банки. Банк продає свої активи, знижується об'єм надходжень на коррахунок банку, зменшується валюта балансу. Якщо менеджмент не в змозі припинити відтік засобів, наступає втрата платоспроможності.

Для оцінки ліквідності найчастіше використовують коефіцієнтний метод. Очевидно, що кредитні організації з високоякісними активами, достатнім капіталом і нормальним рівнем ліквідності мають нагоду залучати ресурси по нижчих ставках. Банк, що має достатню депозитну базу, у меншій мірі схильний до різкого відтоку засобів. Щоб зробити правильні висновки, необхідно оцінювати саме динаміку показників ліквідності, а також причини, їх що викликають: збільшення частки ліквідних або неліквідних активів, притік засобів клієнтів або, навпаки, їх відтік. Слід мати на увазі, що коефіцієнт ліквідності повинен лежати в певному діапазоні: надмірно низька ліквідність пов'язана з ризиком, а надмірна — з недоотриманими доходами.

Слід розрізняти оперативне (поточне) і стратегічне (пов'язане з плануванням в майбутньому) управління ліквідністю.

Найбільша складність полягає у тому, що значна частина фінансових потоків банку носить чисто стохастичний (випадковий) характер. До цих потоків відносяться головним чином платежі і надходження по рахівницях клієнтів і позапланові операції. Ведення статистики стохастичної частини грошових потоків і їх аналіз дозволяють будувати прогноз по цих компонентах.

Для оперативного управління ліквідністю слід мати поточний прогноз по платежах банку і клієнтів, складений по підрозділах з урахуванням ступеня їх вірогідності і внесений в програму управління ліквідністю. З цією метою протягом операційного дня підрозділи надають інформацію про свої списання і надходження. Такий підхід дозволяє мінімізувати витрати на управління ліквідністю. По платежах клієнтів банк звичайно має кредитове сальдо. Це пов'язано з тим, що клієнти одержують кошти на свій розрахунковий рахунок і здійснюють свої платежі в межах залишків на ньому.

В процесі управління менеджери, що управляють ліквідністю, регулюють потребу банку в ресурсах. Якщо виникає надлишок ліквідності (кредитове сальдо), можливе інвестування надлишку засобів в працюючі активи. У разі виникнення потреби в ліквідності (дебетове сальдо) дається доручення відповідним підрозділам банку на покупку ресурсів або продаж валюти. Не менш важлива задача фінансового управління — оптимізація залишку на кореспондентському рахунку банку.

Методика планування ліквідності припускає розрахунок очікуваного в даному тимчасовому інтервалі розриву між притоком і відтоком грошових коштів, а також контроль за фактичним виконанням даних планів. Це планування тісно пов'язане з проблемами фондування операцій і управління активами, тобто ухвалення рішення про розміщення активів і їх фінансування відповідними пасивами.

Перспективна ліквідність характеризується прогнозом руху засобів на плановий період. Прогноз спирається на метод, що припускає облік термінів укладених договорів і операцій. Для реалізації розрахунку необхідно організувати обов'язкове внесення (реєстрацію) всіх ресурсних операцій у внутрішньобанківську інформаційно-аналітичну систему. По фінансових операціях, терміновість яких регламентована відповідними положеннями контрактних угод, повинен указуватися конкретний термін погашення. У розрахунках необхідно не тільки враховувати рух засобів по наявних операціях, але і включати прогноз очікуваних операцій.

Проводиться вибірка операцій по цьому типу валюти з датою виконання (прихід і відхід засобів), що доводиться на даний стандартний інтервал. Звичайно використовуються наступні тимчасові інтервали: до запитання, 2—7 днів, 8—30 днів, 31—90 днів, 91—180 днів, 181—360 днів, понад один рік.

Основним недоліком методу є характер вірогідності поведінки клієнтських засобів. Передбачається, що вони будуть як мінімум на поточному рівні, хоча у разі розвитку несприятливої ситуації це буде не так: оцінка ліквідності може бути завищена.

Розрив в ліквідності на даний термін визначається як різниця між активами, погашення яких доводиться на цей термін, і пасивами, повернення яких доводиться також на цей термін. Суми, одержані в рядку «розрив ліквідності», уявляють в абсолютному виразі інформацію про відповідність або невідповідність об'ємів ресурсів і вкладень на конкретному терміні. В результаті аналізу виникає діаграма розривів по основних валютах. Звичайно аналізують окремо рублі і долари США, а також зведені дані.

Далі ставиться ліміт на допустиму величину відношення розриву на даний термін до суми пасивів на цей термін. Найбільш вигідно трансформувати «короткі» пасиви в «довгі» активи за рахунок природного збільшення відсоткового спреду, але така стратегія приводить до збільшення ризику. Навпаки, чим менше величина розривів по термінах, тим нижче ризик, але більші відсоткові витрати банку. Оптимізація коефіцієнта трансформації є найважливішою задачею фінансового управління.

Виконання цього показника повинне контролюватися КУАП. При істотному дисбалансі віддається розпорядження на залучення пасивів на даний термін або покриття за рахунок постійного залучення «коротших» депозитів. У разі надлишку ліквідності можна збільшити активи на цей термін.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ризик-менеджмент в процесі проведення операцій на світовому фінансовому ринку.	\|	Управління кредитними ризиками.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.