МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||||
Українські державні та місцеві цінні папериОсновними видами вітчизняних ДЦП є: ОВДП; казначейські зобов’язання (векселі); депозитні сертифікати НБУ; приватизаційні папери; ЦП, що розміщуються за кордоном.
ОВДП – ЦП, що засвідчують внесення власником коштів до держбюджету та підтверджують зобов’язання держави відшкодувати власнику номінальну вартість ЦП у передбачений ними термін з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). ОВДП емітуються з початку 1995 року. Первинне розміщення відбувається на УМВБ. Обов’язки щодо випуску покладено на Міністерство фінансів, яке є гарантом своєчасного погашення облігацій. Генеральним агентом виступає НБУ. Спосіб розміщення облігацій – з дисконтом на аукціоні. Форма облігацій – дематеріалізована (записи на електронних рахунках). Операції з ОВДП можуть здійснюватися іноземними інвесторами через уповноважені українські банки.
Казначейські зобов’язання України – вид ЦП на пред’явника, які розміщуються серед населення, свідчать про внесення їх власником відповідних коштів до бюджету і дають право на одержання доходу. Казначейські зобов’язання бувають:
середньострокові – від 1 до 5 років короткострокові – до 1 року (Мінфін України) Казначейські зобов’язання можуть мати форму векселів. Згідно з Законом України “Про цінні папери та фондову біржу” вексель – ЦП, що засвідчує безумовне зобов’язання векселедавця сплатити після настання певного строку визначену суму грошей власнику векселя. Векселі можуть випускати Мінфін, НБУ і Державне казначейство.
Депозитний сертифікат НБУ – це письмове свідоцтво про депонування в НБУ певних коштів, яке засвідчує право вкладника на отримання внесеної суми і відсоткової плати за неї після закінчення терміну дії встановленого строку депозиту.
Приватизаційні папери – це вид державних ЦП, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.
Серед державних ЦП, що розміщуються за кордоном, є облігації державної зовнішньої позики України. Облігації внутрішніх місцевих позик випускаються за рішенням місцевих Рад народних депутатів лише на пред’явника і кошти, одержані від реалізації, спрямовуються до місцевих бюджетів, позабюджетних фондів.
Згідно з Законом України “Про цінні папери та фондову біржу”: акція– ЦП без установленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді АТ, підтверджує членство в ньому, право на участь в управлінні ним, а також на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду і на участь у розподілі майна за ліквідації АТ. Акції класифікуються за такими критеріями: місце розміщення (акції, що обертаються на національному та міжнародному ринку); форма розпорядження (акції на пред’явника та іменні); права власника (акції прості та привілейовані); вигляд (акції у документарній та бездокументарній формах). На міжнародному ринку ЦП обертаються акції транснаціональних компаній двох видів: євроакції і американські депозитні свідоцтва. В іменній акції зазначається ім’я власника – тільки він є акціонером і користується відповідними правами. Перехід такої акції до іншого власника фіксується в реєстрі акціонерів корпорації. Акції на пред’явника вільно обертаються без спеціальної реєстрації. Прості акції не гарантують власникам дивідендів – останні виплачуються, виходячи з розміру прибутку, що залишається після сплати податків та інших обов’язкових платежів, а також дивідендів на привілейовані акції, однак дають право голосу. Привілейовані акції гарантують власникам фіксований дивіденд незалежно від результатів діяльності корпорації і дають пріоритетне право на участь у розподілі майна АТ за його ліквідації, не дають власнику права голосу. Бездокументарна форма випуску акцій – це запис у комп’ютері (обліковий запис), котрий є підтвердженням права власності на ЦП. У США, Канаді, Англії та у деяких інших країнах привілейовані акції мають такі види: кумулятивні привілейовані акції (невиплачені дивіденди на них накопичуються і сплачуються власникам акцій до оголошення про виплату дивідендів на прості акції); некумулятивні (власники втрачають дивіденди за той період, коли не було оголошено про їх виплату); привілейовані акції з часткою участі (дають власникам право на отримання додаткових дивідендів понад оголошену суму, якщо дивіденди на прості акції перевищують цю суму); конвертовані (можуть бути обмінені на певну кількість простих акцій); привілейовані акції із ставкою дивідендів, що коригується (дивіденди на ці акції не є фіксованими, а коригуються з урахуванням дохідності інших паперів); ретрективні (власник такої акції може змусити корпорацію погасити її); підпорядковані (деякі АТ випускають привілейовані акції різних класів з різними правами стосовно активів і дивідендів. Підпорядкована акція нижчого класу дає власникам менше прав, ніж привілейована акція цієї самої корпорації вищого класу). В Україні можуть випускатися такі види акцій: іменні прості; іменні привілейовані; на пред’явника прості; на пред’явника привілейовані. До акції може додаватися купонний листок на виплату дивідендів. У купоні мають бути такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів; порядковий номер акції, на яку сплачуються дивіденди; назва АТ; рік виплати дивідендів. На сумарну номінальну вартість акціонерам може видаватися сертифікат, який не є ЦП і реквізити його не регламентуються.
До боргових ЦП суб’єктів господарювання відносяться: облігації підприємств (організацій); депозитні та ощадні сертифікати; векселі.
Облігації підприємств – це вид боргових ЦП, що служать цілям залучення грошових ресурсів для оновлення основного капіталу. Емітент несе зобов’язання перед власниками облігацій щодо їх викупу в обумовлений термін та щодо виплати доходу. За формою розпорядження облігації класифікуються на іменні та на пред’явника, а за формою випуску – на купонні (мають купони, за якими виплачуються відсотки) та безкупонні. За строком обігу облігації бувають: короткострокові (до 1 року); середньострокові (від 1 до 5 років); довгострокові (понад 5 років); вічні (не передбачають остаточного погашення). За способом забезпечення облігації поділяються на заставні (ті, що забезпечуються активами емітента, тобто емітент погоджується заставити у забезпечення боргу своє майно, а власнику облігації надається право отримати заставне майно у власність за несплату боргу) та беззаставні (не забезпечені майном емітента. Причинами їх випуску можуть бути: брак фізичних активів для застави; фінансова могутність і висока репутація, які дають змогу брати в борг). За способом виплати доходу облігації класифікуються: F на відсоткові облігації (погашаються за номінальною вартістю зі сплатою фіксованого відсотка); F безвідсоткові облігації (не передбачають виплати відсотка); F кумулятивні (відсоток є кумулятивним, якщо не сплачується, то додається до претензій власника); F облігації з “плаваючим курсом” (дохідність змінюється залежно від існуючих відсоткових ставок, але має встановлений мінімум); F двохвалютні облігації (розміщення та виплата доходів здійснюється в одній валюті, а погашення в іншій); F облігації з участю у доходах (дають власникам права акціонерів щодо отримання дивідендів). Залежно від місця обігу облігації бувають внутрішні та міжнародні (євроноти – короткострокові ЦП з плаваючою ставкою; єврооблігації – випускаються на великий термін і розміщуються на фондових ринках кількох країн). Згідно з українським законодавством облігації можуть бути іменними та на пред’явника, відсотковими і безвідсотковими (цільовими), такими, що вільно обертаються, або з обмеженим колом обігу.
Депозитні і ощадні сертифікати банків – це письмові свідоцтва комерційних і ощадних банків про депонування певних коштів, які засвідчують права власників на отримання після заздалегідь встановленого терміну депозитів та відсотків на них. Різниця між депозитними і ощадними сертифікатами полягає у тому, що перші призначено для юридичних осіб, другі для громадян (США, Росія). Українське законодавство не робить різниці між депозитними і ощадними сертифікатами. Так, згідно з Законом України “Про цінні папери та фондову біржу” ощадний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків на нього. Ощадні сертифікати бувають строкові або до запитання, іменні та на пред’явника.
Вексель – це ЦП, що засвідчує забезпечене зобов’язання сплатити в зазначений термін борг. Борг може сплачуватися самим боржником – простий вексель, а також боржником чи іншою особою – переказний вексель. На відміну від боргових розписок векселі мають властивість обігу – за допомогою передавального напису вони можуть переходити з рук до рук. Ця властивість забезпечує векселям можливість: виступати як засіб кредитування; прискорювати розрахунки між суб’єктами господарювання; служити інструментом оформлення взаємної заборгованості контрагентів; замінювати низку бартерних операцій. Вексельний обіг регулюється згідно з Женевською конвенцією 1930 року, до якої приєдналася Україна, а також з національними правовими нормами. Векселі випускаються на спеціальних бланках, які купують векселедавці в НБУ за посередництвом комерційних банків. Векселі видаються лише в оплату за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів державних установ і комерційних банків.
До похідних ЦП відносяться: інвестиційні сертифікати; варанти; опціони; ф’ючерси; форварди.
Інвестиційний сертифікат – це ЦП, який випускається інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і на пред’явника. Номінальна вартість одного інвестиційного сертифіката має дорівнювати вартості однієї акції, що належить засновникам. Інвестиційні фонди мають право здійснювати загальну емісію інвестиційних сертифікатів на суму, розмір якої не повинен перевищувати 15-кратного розміру статутного фонду.
Варант – ЦП, що випускається разом з привілейованими акціями чи облігаціями і дає право власнику (протягом встановленого в ньому терміну) на купівлю простих акцій за обумовлену ціну. Володіння варантами дає власнику можливість отримати дохід за рахунок різниці курсів простих та привілейованих акцій і облігацій.
Опціон – стандартний документ, укладений як стандартизований контракт, який закріплює право (але не зобов’язання) його власника на придбання від емітента опціону (опціон на продаж) у термін, визначений у ньому, зазначену кількість базового активу за зафіксованою ціною.
Ф’ючерс – стандартний документ, укладений як стандартизований контракт, який засвідчує зобов’язання продати (придбати) відповідну кількість базового активу у визначений час у майбутньому з фіксацією ціни базового активу під час укладання контракту. Емітентом ф’ючерсу є створена фондовою (товарною) біржею або торговельно-інформаційною системою клірингово-розрахункова палата або розрахунково-кліринговий банк. Правила організації торгівлі ф'ючерсами передбачають можливість відмови будь-якої з сторін ф’ючерсного контракту від його виконання тільки за згодою іншої сторони контракту, а також право покупця ф’ючерсного контракту на продаж цього контракту протягом строку його дії іншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту. Ф’ючерс може перебувати в обігу не більше 2 років з моменту його реєстрації Державною комісією з ЦП та фондового ринку.
Форвардний валютний контракт – це угода між двома банками, яка має на меті запобігти ризикам щодо змін у майбутньому курсів та процентних ставок за депозитами в іноземній валюті. Дві сторони угоди зобов’язані визначити певну процентну ставку та курс на певний період часу для узгодженої суми валюти, починаючи з визначеної контрактом майбутньої дати розрахунків (мінімум один місяць від дати укладання угоди). Метою форвардних валютних контрактів є здійснення хеджування зміни депозитних ставок, або мінімізація ризиків від зміни курсу валют. Рівень ризику за форвардним валютним контрактом є різницею між узгодженою сторонами процентною ставкою за форвардним валютним контрактом та ставкою (чи її аналогом) залучення кредитів першокласними лондонськими банками (LIBOR) на дату розрахунків за цим контрактом.
Сурогати ЦП – це фінансові інструменти, що мають вигляд ЦП, але законодавством як такі не визнані. Свідоцтва про депонування акцій – з’явилися на українському ринку у 1993 – 1994 роках як своєрідні замінники акцій російських підприємств. Метою цих свідоцтв є обійти законодавчо встановлені Росією вимоги щодо емісії іменних акцій: депозитні свідоцтва дозволяли знеособлювати акції і продавати їх на українському ринку. Власники таких свідоцтв мають проблему отримання дивідендів, за якими треба їхати до іншої країни. Білети, що дають право на володіння часткою акцій. Житлові сертифікати – боргові зобов’язання фірм, що спеціалізуються на операціях з нерухомістю або будівництві житла.
Читайте також:
|
||||||||||
|