Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Українські державні та місцеві цінні папери

Основними видами вітчизняних ДЦП є:

ОВДП;

казначейські зобов’язання (векселі);

депозитні сертифікати НБУ;

приватизаційні папери;

ЦП, що розміщуються за кордоном.

ОВДП – ЦП, що засвідчують внесення власником коштів до держбюджету та підтверджують зобов’язання держави відшкодувати власнику номінальну вартість ЦП у передбачений ними термін з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску).

ОВДП емітуються з початку 1995 року. Первинне розміщення відбувається на УМВБ.

Обов’язки щодо випуску покладено на Міністерство фінансів, яке є гарантом своєчасного погашення облігацій. Генеральним агентом виступає НБУ. Спосіб розміщення облігацій – з дисконтом на аукціоні. Форма облігацій – дематеріалізована (записи на електронних рахунках). Операції з ОВДП можуть здійснюватися іноземними інвесторами через уповноважені українські банки.

Казначейські зобов’язання України – вид ЦП на пред’явника, які розміщуються серед населення, свідчать про внесення їх власником відповідних коштів до бюджету і дають право на одержання доходу.

Казначейські зобов’язання бувають:

КМУ

довгострокові – від 5 до 10 років

середньострокові – від 1 до 5 років

короткострокові – до 1 року (Мінфін України)

Казначейські зобов’язання можуть мати форму векселів. Згідно з Законом України “Про цінні папери та фондову біржу” вексель – ЦП, що засвідчує безумовне зобов’язання векселедавця сплатити після настання певного строку визначену суму грошей власнику векселя. Векселі можуть випускати Мінфін, НБУ і Державне казначейство.

Депозитний сертифікат НБУ – це письмове свідоцтво про депонування в НБУ певних коштів, яке засвідчує право вкладника на отримання внесеної суми і відсоткової плати за неї після закінчення терміну дії встановленого строку депозиту.

Приватизаційні папери – це вид державних ЦП, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

Серед державних ЦП, що розміщуються за кордоном, є облігації державної зовнішньої позики України.

Облігації внутрішніх місцевих позик випускаються за рішенням місцевих Рад народних депутатів лише на пред’явника і кошти, одержані від реалізації, спрямовуються до місцевих бюджетів, позабюджетних фондів.

Згідно з Законом України “Про цінні папери та фондову біржу”:

акція– ЦП без установленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді АТ, підтверджує членство в ньому, право на участь в управлінні ним, а також на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду і на участь у розподілі майна за ліквідації АТ.

Акції класифікуються за такими критеріями:

місце розміщення (акції, що обертаються на національному та міжнародному ринку);

форма розпорядження (акції на пред’явника та іменні);

права власника (акції прості та привілейовані);

вигляд (акції у документарній та бездокументарній формах).

На міжнародному ринку ЦП обертаються акції транснаціональних компаній двох видів: євроакції і американські депозитні свідоцтва.

В іменній акції зазначається ім’я власника – тільки він є акціонером і користується відповідними правами. Перехід такої акції до іншого власника фіксується в реєстрі акціонерів корпорації. Акції на пред’явника вільно обертаються без спеціальної реєстрації.

Прості акції не гарантують власникам дивідендів – останні виплачуються, виходячи з розміру прибутку, що залишається після сплати податків та інших обов’язкових платежів, а також дивідендів на привілейовані акції, однак дають право голосу. Привілейовані акції гарантують власникам фіксований дивіденд незалежно від результатів діяльності корпорації і дають пріоритетне право на участь у розподілі майна АТ за його ліквідації, не дають власнику права голосу.

Бездокументарна форма випуску акцій – це запис у комп’ютері (обліковий запис), котрий є підтвердженням права власності на ЦП.

У США, Канаді, Англії та у деяких інших країнах привілейовані акції мають такі види:

кумулятивні привілейовані акції (невиплачені дивіденди на них накопичуються і сплачуються власникам акцій до оголошення про виплату дивідендів на прості акції);

некумулятивні (власники втрачають дивіденди за той період, коли не було оголошено про їх виплату);

привілейовані акції з часткою участі (дають власникам право на отримання додаткових дивідендів понад оголошену суму, якщо дивіденди на прості акції перевищують цю суму);

конвертовані (можуть бути обмінені на певну кількість простих акцій);

привілейовані акції із ставкою дивідендів, що коригується (дивіденди на ці акції не є фіксованими, а коригуються з урахуванням дохідності інших паперів);

ретрективні (власник такої акції може змусити корпорацію погасити її);

підпорядковані (деякі АТ випускають привілейовані акції різних класів з різними правами стосовно активів і дивідендів. Підпорядкована акція нижчого класу дає власникам менше прав, ніж привілейована акція цієї самої корпорації вищого класу).

В Україні можуть випускатися такі види акцій:

іменні прості;

іменні привілейовані;

на пред’явника прості;

на пред’явника привілейовані.

До акції може додаватися купонний листок на виплату дивідендів. У купоні мають бути такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів; порядковий номер акції, на яку сплачуються дивіденди; назва АТ; рік виплати дивідендів.

На сумарну номінальну вартість акціонерам може видаватися сертифікат, який не є ЦП і реквізити його не регламентуються.

До боргових ЦП суб’єктів господарювання відносяться:

облігації підприємств (організацій);

депозитні та ощадні сертифікати;

векселі.

Облігації підприємств – це вид боргових ЦП, що служать цілям залучення грошових ресурсів для оновлення основного капіталу. Емітент несе зобов’язання перед власниками облігацій щодо їх викупу в обумовлений термін та щодо виплати доходу.

За формою розпорядження облігації класифікуються на іменні та на пред’явника, а за формою випуску – на купонні (мають купони, за якими виплачуються відсотки) та безкупонні.

За строком обігу облігації бувають:

короткострокові (до 1 року);

середньострокові (від 1 до 5 років);

довгострокові (понад 5 років);

вічні (не передбачають остаточного погашення).

За способом забезпечення облігації поділяються на заставні (ті, що забезпечуються активами емітента, тобто емітент погоджується заставити у забезпечення боргу своє майно, а власнику облігації надається право отримати заставне майно у власність за несплату боргу) та беззаставні (не забезпечені майном емітента. Причинами їх випуску можуть бути: брак фізичних активів для застави; фінансова могутність і висока репутація, які дають змогу брати в борг).

За способом виплати доходу облігації класифікуються:

F на відсоткові облігації (погашаються за номінальною вартістю зі сплатою фіксованого відсотка);

F безвідсоткові облігації (не передбачають виплати відсотка);

F кумулятивні (відсоток є кумулятивним, якщо не сплачується, то додається до претензій власника);

F облігації з “плаваючим курсом” (дохідність змінюється залежно від існуючих відсоткових ставок, але має встановлений мінімум);

F двохвалютні облігації (розміщення та виплата доходів здійснюється в одній валюті, а погашення в іншій);

F облігації з участю у доходах (дають власникам права акціонерів щодо отримання дивідендів).

Залежно від місця обігу облігації бувають внутрішні та міжнародні (євроноти – короткострокові ЦП з плаваючою ставкою; єврооблігації – випускаються на великий термін і розміщуються на фондових ринках кількох країн).

Згідно з українським законодавством облігації можуть бути іменними та на пред’явника, відсотковими і безвідсотковими (цільовими), такими, що вільно обертаються, або з обмеженим колом обігу.

Депозитні і ощадні сертифікати банків – це письмові свідоцтва комерційних і ощадних банків про депонування певних коштів, які засвідчують права власників на отримання після заздалегідь встановленого терміну депозитів та відсотків на них. Різниця між депозитними і ощадними сертифікатами полягає у тому, що перші призначено для юридичних осіб, другі для громадян (США, Росія).

Українське законодавство не робить різниці між депозитними і ощадними сертифікатами. Так, згідно з Законом України “Про цінні папери та фондову біржу” ощадний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків на нього.

Ощадні сертифікати бувають строкові або до запитання, іменні та на пред’явника.

Вексель – це ЦП, що засвідчує забезпечене зобов’язання сплатити в зазначений термін борг. Борг може сплачуватися самим боржником – простий вексель, а також боржником чи іншою особою – переказний вексель.

На відміну від боргових розписок векселі мають властивість обігу – за допомогою передавального напису вони можуть переходити з рук до рук. Ця властивість забезпечує векселям можливість:

виступати як засіб кредитування;

прискорювати розрахунки між суб’єктами господарювання;

служити інструментом оформлення взаємної заборгованості контрагентів;

замінювати низку бартерних операцій.

Вексельний обіг регулюється згідно з Женевською конвенцією 1930 року, до якої приєдналася Україна, а також з національними правовими нормами.

Векселі випускаються на спеціальних бланках, які купують векселедавці в НБУ за посередництвом комерційних банків. Векселі видаються лише в оплату за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів державних установ і комерційних банків.

До похідних ЦП відносяться:

інвестиційні сертифікати;

варанти;

опціони;

ф’ючерси;

форварди.

Інвестиційний сертифікат – це ЦП, який випускається інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і на пред’явника. Номінальна вартість одного інвестиційного сертифіката має дорівнювати вартості однієї акції, що належить засновникам. Інвестиційні фонди мають право здійснювати загальну емісію інвестиційних сертифікатів на суму, розмір якої не повинен перевищувати 15-кратного розміру статутного фонду.

Варант – ЦП, що випускається разом з привілейованими акціями чи облігаціями і дає право власнику (протягом встановленого в ньому терміну) на купівлю простих акцій за обумовлену ціну. Володіння варантами дає власнику можливість отримати дохід за рахунок різниці курсів простих та привілейованих акцій і облігацій.

Опціон – стандартний документ, укладений як стандартизований контракт, який закріплює право (але не зобов’язання) його власника на придбання від емітента опціону (опціон на продаж) у термін, визначений у ньому, зазначену кількість базового активу за зафіксованою ціною.

Ф’ючерс – стандартний документ, укладений як стандартизований контракт, який засвідчує зобов’язання продати (придбати) відповідну кількість базового активу у визначений час у майбутньому з фіксацією ціни базового активу під час укладання контракту.

Емітентом ф’ючерсу є створена фондовою (товарною) біржею або торговельно-інформаційною системою клірингово-розрахункова палата або розрахунково-кліринговий банк. Правила організації торгівлі ф'ючерсами передбачають можливість відмови будь-якої з сторін ф’ючерсного контракту від його виконання тільки за згодою іншої сторони контракту, а також право покупця ф’ючерсного контракту на продаж цього контракту протягом строку його дії іншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту. Ф’ючерс може перебувати в обігу не більше 2 років з моменту його реєстрації Державною комісією з ЦП та фондового ринку.

Форвардний валютний контракт – це угода між двома банками, яка має на меті запобігти ризикам щодо змін у майбутньому курсів та процентних ставок за депозитами в іноземній валюті. Дві сторони угоди зобов’язані визначити певну процентну ставку та курс на певний період часу для узгодженої суми валюти, починаючи з визначеної контрактом майбутньої дати розрахунків (мінімум один місяць від дати укладання угоди).

Метою форвардних валютних контрактів є здійснення хеджування зміни депозитних ставок, або мінімізація ризиків від зміни курсу валют. Рівень ризику за форвардним валютним контрактом є різницею між узгодженою сторонами процентною ставкою за форвардним валютним контрактом та ставкою (чи її аналогом) залучення кредитів першокласними лондонськими банками (LIBOR) на дату розрахунків за цим контрактом.

Сурогати ЦП – це фінансові інструменти, що мають вигляд ЦП, але законодавством як такі не визнані.

Свідоцтва про депонування акцій – з’явилися на українському ринку у 1993 – 1994 роках як своєрідні замінники акцій російських підприємств. Метою цих свідоцтв є обійти законодавчо встановлені Росією вимоги щодо емісії іменних акцій: депозитні свідоцтва дозволяли знеособлювати акції і продавати їх на українському ринку. Власники таких свідоцтв мають проблему отримання дивідендів, за якими треба їхати до іншої країни.

Білети, що дають право на володіння часткою акцій.

Житлові сертифікати – боргові зобов’язання фірм, що спеціалізуються на операціях з нерухомістю або будівництві житла.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ІНСТРУМЕНТАРІЙ ФОНДОВОГО РИНКУ	\|	Тема 4. Суть і структура грошового ринку.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.