Перші державні утворення у Північному Причорномор'ї та в Криму

Першим народом, що мешкав на території України й ім'я якого зберегли писемні джерела, були кіммерійці (1500-700 рр. до н. є.). Вони вже мали укріплені городища, вели табунне господарство, що давало змогу організувати кінноту, в боях застосовували залізну зброю.

Кіммерійці першими на території України освоїли технологію залізного виробництва із болотяних руд і металообробку, що суттєво поліпшило їх озброєність. їх можна класифікувати як міжплемінний союз на чолі з вождями-зверхниками. Основним заняттям кіммерійців були військові походи, відгук про які дійшов і до наших часів, оскільки мовами деяких народів Кавказу «кіммерієць» означає «велетень», «могутній», що свідчить про те, який вражаючий вплив справляли їх напади. Кіммерійці виготовляли найкращі як на той час мечі та кинджали.

Починаючи з І тис. до н. є. на південному узбережжі і в горах Криму поселились племена таврів. Основними їхніми заняттями були полювання та скотарство, а також землеробство, рибальство, ткацтво, ливарництво (з бронзи). У релігії таври успадкували від матріархату божество Діву, яка уособлювала плодючість. Храм Діви стояв на мисі Партеніт біля Аюдагу. З появою скіфів почалася мирна асиміляція їх з таврами. Від племені таврів походить друга назва Криму — Таврида.

Кіммерійців витіснили скіфи (VП-Шст. до н. є.), які населяли територію сучасної Південної та Південно-Східної України. Скіфи переважали кіммерійців чисельністю, військовою організацією, оскільки їх очолювали царі, що мали необмежену владу на відміну від кіммерійців, які не мали єдиного керівництва. Скіфи поділялися на дві великі групи: скіфи-землероби і скіфи-скотарі, що вели в основному кочовий спосіб життя. Серед скіфів-кочівників виділялися царські скіфи, які панували над іншими, збираючи з них данину. У IV ст. до н. є. у скіфів утворилося примітивне державне об'єднання («царство Атея») з центром у Кам'янському городищі на Дніпрі (біля Нікополя). До III ст. існувало скіфське царство в Криму, столицею якого був Неаполь (біля Сімферополя). 512 р. до н. є. Дарій І, цар Перський, ходив на скіфів походом, але останні, використовуючи тактику «випаленої землі», змогли уникнути поразки.

Влада скіфських царів була спадковою і передавалася за традиціями мінорату (молодшому сину). Царства складалися із округів (номів) на чолі з монархами. Суспільство складалося з трьох станів: общинників, воїнів, жерців. Найважливіші питання (навіть доля царів) обговорювались на народних зборах всіх воїнів. Скіфська держава мала значною мірою паразитарний характер, оскільки існувала з грабіжницьких війн.

Соціальну основу скіфського царства становило рабовласництво, яке помітно відрізнялося від греко-римського. Воно мало скоріше зовнішньо-економічний характер, оскільки раби для скіфів були, перш за все, товаром для продажу іншим народам, а не робочою силою у власному господарстві. Скіфи торгували також зерном, рибою, конопляним полотном, медом, хутром, купляючи у греків вино, вироби із золота та срібла, тканини.

Звичаї та традиції скіфів були досить жорстокими і суворими. Вони ґрунтувались на двох основних принципах: безпощадність до ворогів і вірність своїм побратимам. Скіфи пили кров перших вбитих ними ворогів, робили чаші з ворожих черепів та сагайдаки з шкіри правих рук убитих супротивників тощо. Жорстокістю відзначалися і поховальні обряди скіфів — часто в жертву приносилися дружини, раби, коні.

Скіфська релігія була політеїстичною. Головною богинею була богиня домашнього вогнища; до пантеону богів входили бог неба і богиня землі.

У сімейних відносинах панував патріархат, розповсюдженим було багатоженство, де старша жінка мала привелійоване становище. По смерті чоловіка вдова переходила як спадщина до старшого брата померлого.

У III ст. до н. е. скіфів витісняють сармати (алани, роксолани, язиги). їхню назву виводять з іранської мови, де вона означає «оперезаний мечем». Вони становили не єдине однорідне плем'я, а союз споріднених племен, які нерідко ворогували між собою. На відміну від скіфів, значну роль у житті сарматів відігравали жінки. За легендою, сармати походили від союзу амазонок зі скіфами. Сарматські жінки жили як амазонки: полювали верхи, брали участь у битвах, виконували функції жриць. їх навіть ховали разом зі зброєю. Сармати були, перш за все, кочівниками і займалися скотарством, проте вели активну торгівлю з Іраном, Індією, Римською Імперією. їхньою столицею був Танаїс у гирлі Дону. Найбільшого розквіту сарматське суспільство досягло у І ст. н.е. Довго і вперто, з перемінним успіхом, сармати воювали з Римом, у III ст. н. е. їх витісняють гуни. Сармати були останнім індоєвропейським народом, що з'явився зі сходу. Після них євразійські степи на ціле тисячоліття стають володінням тюркських народів.

Тоді ж, з кінця VII ст. до н. е., греки засновують на Північному Причорномор'ї свої міста-колонії: Тір (в гирлі Дністра), Ольвію (на Південному Бузі), Херсонес, Пантікапей, Феодосію (в Криму). За устроєм ці держави були демократичними (Ольвія, Херсонес) чи аристократичними (Пантікапей, до утворення Боспорського царства) республіками або монархією (Боспорське царство). У республіках законодавча влада належала народним зборам, виконавча — архонтам. Вільними повноправними громадянами були лише чоловіки — уродженці міста. Досягнувши повноліття, вони складали присягу на вірність державі, її законам. До найважливіших обов'язків громадянина поліса належали захист демократичного ладу, оборона міста від ворогів.

В містах-колоніях панували рабовласницькі відносини. Раби виконували значний обсяг найтяжчих робіт. Джерелами рабства були військовий полон, народження від рабині, купівля на невільничих ринках або у сусідніх племен. Раби були позбавлені прав. До громади також не належали жінки та всі не-греки.

Колонія складалась з власне міста (поліс) та сільськогосподарських округів (хора). Рівень благоустрою міст був досить високим: водопровід, водостоки. Були поширені торгівля і ремесло, особливо виготовлення виробів з металу. Міста карбували власну монету. Вони були осередками високої на той час грецької культури і здійснювали певний вплив на розвиток місцевого населення.

Боспорське царство існувало у V ст. до н. є. — IV ст. н. є. Воно займало територію Керченського та Таманського півостровів з прилеглою смугою, східний берег Азовського моря. До царства входили такі міста як Феодосія, Фанагорія, де столицею був Пантікапей (сучасне м. Керч).

Спочатку Боспорська держава була союзом грецьких полісів з певною автономією останніх, але пізніше перетворюється на необмежену монархію. Головне місце в економіці Боспорського царст-ва посідало сільське господарство. Основним торговим партнером були Афіни, куди вивозилося до 5 млн пудів зерна.

Розквіт Боспорського царства припадає на IV—III ст. до н. є. Проте внутрішні суперечності, зокрема повстання рабів під проводом Савмака (107 р. до н. є.) підірвали силу царства. На початку І ст. до н. є. понтійський цар Мітрідат VI Євпатор об'єднав під своєю владою більшість держав Північного Причорномор'я, в тому числі й Боспорське царство. Але після поразки Мітрідата у боротьбі з Римом, Боспорське царство опинилося під контролем римлян. Згодом Боспор захопили готи, а потім їх витіснили гуни. З VI ст. н. є. Боспор увійшов до складу Візантії і припинив своє самостійне існування.

Історія античних міст-держав Північного Причорномор'я поділяється на три основні періоди:

1) VII-І ст. до н. є. — самостійність функціонування полісів на базі еллінських традицій і співіснування із скіфськими племенами;

2) І ст. до н. є. - IV ст. н. є. — поступова втрата незалежності полісами, підкорення їх Римській імперії, постійні руйнівні напади готів і гунів. Періодом найвищого розквіту полісів були V—III ст. до н. є. Наприкінці III ст. н. є. колонії фактично припиняють існування. Грецька колонізація Північного Причорномор'я тривала понад тисячу років. Фактично це була периферія античної цивілізації, але все ж вона відзначалась оригінальністю, будучи своєрідним поєднанням античності і «варварства»;

3) після розколу Римської імперії на Західну і Східну (Візантійську) настав візантійський період в історії Північного Причорномор'я (ІV-VІІ ст. н. є.). У середині III ст. у Північне Причорномор'я вдерлися племена давніх германців — готів. Вони відтіснили сарматів за Дон, зруйнували міста Ольвію і Тір, підкорили собі населення Криму. Так виникло Готське королівство, або Гетика, (Рейхготланд). Його столицею було «Дніпровське городище» (в нинішній Запорізькій обл.). Найбільшої могутності об'єднання готів досягло в середині IV ст. н. є. при королі Германоріхі (332-375). Проте 375 р. готів розгромили гуни.

Гуни, які складалися з монголо-тюркских племен, прийшли в Європу з Південного Сибіру у другій половині IV ст. н. є. їх пересування дало повштох Великому переселенню народів. Найбільшоїмогутності гуни досягли при вожді Атіллі (434-453), якого прозвали «Бичем божим». Йому вдалося створити одну з наймогутніших в історії держав, першу імперію кочівників-скотарів. її територія простягалася від Волги до Рейну. Суспільний лад гунів не вийшов із стадії військової демократії (хоч у них зростала майнова нерівність, поширилося рабство, влада вождя стала спадковою). Після смерті Атілли їхня держава розпалася, а більшість гунів відкочувала у Причорномор'я. З появою гунів, які сприяли ліквідації Римської імперії і рабовласницького ладу в Європі, починається нова, середньовічна епоха історії.

В середині VII ст. у Північне Причорномор'я прийшли хозари. Спочатку вони знаходилися у складі Великого тюркського каганату, а після його розпаду столицею хозарів стало місто Ітіль на Нижній Волзі. 670-679 рр. Хозарія захопила майже увесь Крим, крім Херсоненсу. Хозари залишили жителям міст самоуправління, беручи з них данину та торгове мито. Фактична влада зосереджувалась у руках місцевих хозарських феодалів, а каган перетворився на символічного володаря. Наприкінці VIII ст. каган Обадія оголосив державною релігією іудаїзм. Це було пов'язано з тим, що у Хозарії з'явилось багато євреїв — емігрантів з Візантії, які займалися торгівлею. У тривалій боротьбі з Київською Руссю хозари були витіснені з Криму та Поволжжя. Остання згадка про них у джерелах датується 1083 р.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Початки людської цивілізації на території України	\|	Східні слов'яни у давнину

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.