Політика соціального партнерства.

Особливе значення у здійсненні соціальної політики загалом, і політики зайнятості зокрема, має соціальне партнерство: спільна діяльність уряду, підприємців та профспілок, спрямована на узгодження інтересів та вирішення проблем, передусім у соціальній та виробничій сферах.

Розглянемо цілі та зміст діяльності кожного з партнерів.

1. Уже на початку XX ст., коли почалися спроби державного регулювання підприємницької діяльності (були прийняті антитрестові закони, закони про дитячу працю тощо), частина законів, як-от: про мінімальну заробітну плату, охорону праці та ін. – були ухвалені парламентами на вимогу профспілок. Профспілки (професійні об'єднання найманих робітників) виникли неодночасно – спочатку в Англії, потім у Франції, Німеччині, США та інших країнах – з метою захисту та представництва інтересів осіб найманої праці. Їхніми особливостями в порівнянні з іншими об'єднаннями працюючих є масовість та доступність, а також те, що вони пов'язані з економікою, виробництвом, тобто сферою реалізації корінних інтересів працюючих.

Роль профспілок набагато ширша за їхні захисні функції. У суспільстві вони є індикатором громадської думки, беруть участь в системі зворотного зв'язку між державою та громадянами, допомагають державі виробляти та коригувати свою соціально-економічну політику. Особливо активними є профспілки в Скандинавських країнах. Наприклад, у Швеції прийнято більше 10 законів, які стосуються профспілок. Вони передбачають співучасть профспілок в управлінні виробництвом, представництво працюючих у правліннях акціонерних товариств тощо.

2. Підприємці. З часом підприємці також дійшли висновку про доцільність та необхідність регулювання й координації власної діяльності та відносин з робітниками, представлених профспілками. Вони створили добровільні об'єднання для захисту своїх інтересів, а пізніше зробили кроки назустріч вимогам профспілок та держави, які не завжди суперечили інтересам підприємництва й допомагали уникати конфліктів. У процесі взаємодії держави, підприємців та найманих робітників присутній постійний пошук балансу інтересів трьох сторін.

3. Держава є третім учасником відносин соціального партнерства. Вона може діяти як на галузевому, так і на національному рівнях. Найчастіше вона виступає в ролі законодавця, гаранта громадянських прав, регулятора трудових відносин, працедавця та миротворця-умовлювача.

Створено загальносвітовий механізм системи соціального партнерства, найвищою структурною ланкою якого є Міжнародна організація праці. МОП розробила принципи, які визнано основою цивілізованих відносин міжпартнерами. Найважливіші з них такі:

- Всезагальний і міцний мир між працедавцями та робітниками може бути встановлений лише на основі соціальної справедливості.

- Ненадання робітникам людських умов праці у будь-якій країні є перешкодою для інших країн, які прагнуть покращувати становище працюючих.

- Свобода слова та свобода пояснень є необхідними умовами постійного прогресу.

- Злидні в будь-якому місці є загрозою для загального добробуту.

- Усі люди, незалежно від раси, віри та статі мають право на матеріальний добробут й духовний розвиток в умовах свободи та гідності, стабільності в економіці й рівних можливостей.

- Повна зайнятість та підвищення життєвого рівня мають бути загальною метою.

- Праця не є товаром (йдеться про соціальний і моральний, а не економічний бік питання).

Існує думка, що ступінь розвинутості партнерства прямо пропорційний ступеню демократичності суспільства.

В Україні формування системи соціального партнерства почалося в 90-х роках XX ст. У лютому 1993 р. була створена Національна рада соціального партнерства при Президентові України як консультативно-дорадчий орган. За його ініціативою розроблявся проект закону «Про соціальне партнерство в Україні». Таким чином, формування системи соціального партнерства було піднесене в ранг державної політики. Для перехідної української економіки тристороннє партнерство є важливим у тому плані, що послаблює всесилля державних органів в галузі економіки та соціальної опіки, і його можна розглядати як компонент демократизації відносин і становлення ринкової економіки. З іншого боку, держава може використовувати таке партнерство для контролювання профспілок. Тим більше, що цьому сприяє загальна для посткомуністичних країн традиція залежності професійних спілок від держави.

Останнім часом процес формування системи соціального партнерства в Україні через певні труднощі та перепони уповільнився. Об'єднання підприємців та профспілки представлені декількома структурами, а їхня діяльність не узгоджена. Має свої наслідки й обмеженість функцій Національної ради соціального партнерства, пов'язана з її дорадчо-консультативним статусом. Затримується формування відповідного правового поля – над законом «Про соціальне партнерство» усе ще працює Верховна Рада.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Моделі ринкової економіки та переходу до неї: французька, німецька, польська та китайська моделі.	\|	Тіньова економіка як складова частина різних економічних систем.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.