Період застою і кризи радянського суспільства (1964-1985 pp.).

План викладу і засвоєння матеріалу

Соціальні програми М.С.Хрущова.

• Пенсійна реформа 1956 р. підвищило середній розмір пенсій за віком більше ніж у 2 рази, по інвалідності - у 1,5 рази. Пенсії почали виплачувати і колгоспникам.

• Зросли асигнування на охорону здоров'я, освіту, скасовувалася плата за навчання в старших класах середніх шкіл, у середніх спеціальних і вищих навчальних закладах.

• Збільшилися капіталовкладення ь житлове будівництво, яке зводилося небаченими до того темпами. За 1950-1960 pp. кількість збудованих квартир у містах збільшилася в 17 разів, а в сільській місцевості - у 14 разів.

• Тривалість робочого дня скоротилася до 7 год, й для працюючих у вугільній і гірничорудній промисловості - до 6 годин.

У результаті цих та інших соціальних програм підвищився добробут населення, прибутки працюючих зросли за 1951 -1958 pp. на 230%. У цілому ж рівень життя в Україні підвищувався повільно. Виробництво споживчих товарів, сфера послуг, громадське харчування відставали від потреб населення.

ІІІ. Поразка хрущовських реформ. На поч. 60-х р. ситуація в СРСР різко погіршилася:

Проведена в 1961 р. грошова реформа негативно позначилася на життєвому рівні населення, призвела до зростання цін. По країні прокотилася хвиля протесту, а в 1962 p. у Новочеркаську відбулися страйки робітників, розстріляні військами. Після посухи 1963 р. виникла продовольча криза, населення було поставлене на межу голоду. З цього часу Радянський Союз почав закуповувати зерно за кордоном, були введені картки на хліб. У цих умовах з ініціативи найближчого оточення М.Хрущова, у т.ч. М.Підгорного і П.Шелеста, пленум ЦК КПРС(жовтень 1964 р.) звільнив М.Хрущова з посади першого секретаря ЦК КПРС та Голови Ради Міністрів СРСР. Першим секретарем ЦК КПРС був обраний Л.І.Брежнєв. Реформи М.Хрущова мали багато позитивних моментів, але внаслідок їх половинчатості і непослідовності кардинальних змін в економіці та інших сферах суспільного життя не відбулося. Серія соціально-економічних програм була науково необгрунтованою і нерідко межувала з авантюризмом.

Більшість істориків дотримується думки, що перетворення хрущовського періоду не торкнулися основ існуючої при Сталіні системи.Усунення М. Хрущова фактично означало відмову від реформ і лібералізації. В Україні, як і в Радянському Союзі в цілому, наступило двадцятиріччя панування консервативних сил.

а). Спроби реформування економіки.

І. Реформування с/г і промисловості.

ІІ. Провал реформ і зниження рівня життя народу.

б).Згортання демократії. Поворот до неосталінізму.

І. Поворот до неосталінізму та русифікація України.

ІІ. Дисидентський рух в Україні.

3. а). Спроби реформування економіки.

І. Реформування с/г і промисловості. Після усунення М.Хрущова суть консервативного курсу нового керівництва визначається єдиним словом - "стабілізація ", яке стало своєрідним символом брежнєвської епохи. Проте, досягти цієї мети, як зазначають дослідники цього періоду, проводячи одразу жорсткий консервативний курс, було неможливо, адже система втратила два важливих стимули розвитку економіки: зі смертю Сталіна - страх перед репресіями, з усуненням Хрущова - ентузіазм і романтичну віру. 3 1965 p. почалося здійснення економічної реформи з метою прискорення науково-технічного прогресу, інтенсифікації розвитку народного господарства СРСР.

Реформа в сільському господарстві передбачала:

• підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію:

• встановлення твердих /панів закупівлі сільськогосподарської продукції. За здану продукцію понад план встановлювалася надбавка 50% закупівельної ціни;• перерозподіл національного доходу на користь сільського господарства;• заходи, що сприятимуть розвитку соціальної сфери села.

Проте, істотних змін в аграрній політиці не відбулося - реформа лише дещо "обновила" колгоспну систему. Все це мало сприяло ліквідації відставання виробництва сільськогосподарської продукції, створенню достатка продовольства і сировини для промисловості. Для забезпечення населення продовольством держава вимушена була закуповувати хліб за кордоном. До цього слід додати безгосподарське використання земель, відведення найродючіших грунтів під індустріальну забудову, бездумні програми хімізації, меліорації та будівництва штучних водоймищ. Занедбаною залишалися соціальна та духовна сфера на селі.

Реформа в промисловості передбачала перехід від адміністративних до економічних методів управління:

• переведення підприємств на госпрозрахунок;

• оцінку діяльності підприємств не по валовій, а по реалізованій продукції;

• створення на підприємствах фондів матеріального стимулювання і т.п.

Але, з іншого боку, здійснювалася централізація управління економікою: замість республіканських раднаргоспів, створених Хрущовим, відновлювалася система управління через союзні та союзно-республіканські міністерства. 95%підприємств України знову були підпорядковані Москві.На першому етапі проведення реформи забезпечувалися відносно високі темпи розвитку промисловості. Економісти називали восьму п'ятирічку (1966-1970 pp.) "золотою". В Україні основні виробничі фонди і загальний обсяг промислового виробництва зросли в1,5 рази, а національний дохід-на30%. Проте, вже на поч. 70-х pp. з'явилися симптоми, які свідчили, що реформа зазнала краху.

ІІ. Провал реформ і зниження рівня життя народу. Причини провалу економічної реформи сер. 60-х pp.: • реформа не торкалася основ адміністративно-командної системи, мала не комплексний характер, не змінювала структурної, інвестиційної політики;

• партійно-державний апарат не міг, та й не хотів відмовитися від звичних методів управління економікою.

З поч. 70-х років темпи економічного зростання уповільнюються. Середньорічні темпи приросту валового суспільного продукту та національного доходу в Україні становили відповідно: • у 1966-70 pp. - 6,7 і 7,8%; • у 1971-75 pp.-пo 5.6%); • у 1976-80 pp. - 3,4 і 4,3%о; • у 1981-85 pp.-3,5 і 3,6%. Економіка продовжувала розвиватися екстенсивним шляхом, намітилося постійне відставання в науково-технічному і технологічному процесі від розвинених країн Заходу. Продуктивність праці була нижчою, ніж у США:в промисловості - у 2 p., у сільському господарстві - у 5 разів!Низькою була якість вітчизняних товарів. У 1986 p. лише 15,9%)промислових виробів досягли вищої категорії якості.

Збільшився бюрократичний апарат. Щорічно апарат управління зростав на 300-350 тис.осіб, досягнувши у 80-х pp. 18 млн. Лише у 1975-1985 pp. кількість союзно-республіканських і союзних Міністерств, відомсти і державних комітетів збільшилася приблизно на 20%). Консервативні правлячі кола лякалися змін, вбачали в них загрозу своєму пануванню, тому виступали проти радикальних реформ. З'являється "культ сірості" в управлінні державою. Посилилися безгосподарність і безвідповідальність, усе більше заявляли про себе корупція, організована злочинність і "тіньова" економіка. Таким чином, у 70-80-і pp. народне господарство вступило у смугу кризи.

В Україні все помітніше виявлялася притаманна колонії структура економіки, що характеризувалася перевагою паливних і сировинних галузей. На споживчий ринок працювало менше 30%о потужностей української промисловості (тоді як у розвинутих країнах цей показник досягав 50-60% і більше). На території нашої держави було збудовано та будувалося вісім АЕС. Україна, яка складала 2,6%о території СРСР, одержувала більше чверті всіх забруднень.

Протягом 60-80-х pp. спостерігалося певне зростання добробуту народу, підвищення заробітної плати. Проте, цей добробут був відносним: за рівнем життя Україна на поч. 80-х pp. знаходилася серед країн, які займали 50-60-і місця у світі. Існував гострий дефіцит промислових і продовольчих товарів, черги стали ганебною прикметою життя народу. До того ж, відносний добробут народу 60-70-х pp. забезпечувався за рахунок розпродажу національних природних багатств - нафти, газу, вугілля, лісу. Населення не знало справжньої ціни свого "достатку", того, що він має нездоровий і тимчасовий характер. Нафтовий "бум" 70-х pp. пройшов, а в бюджетіСРСР почали з'являтися багатомільярдні дефіцити.

3. б). Згортання демократії. Поворот до неосталінізму

І. Поворот до неосталінізму та русифікація України.

Сподівання прогресивної громадськості на продовження процесу десталінізації не виправдалися. В епоху Брежнєва відбулася реанімація сталінізму:

• відновлено "престиж " Сталіна;

• порушувалися громадянські права і свободи;

• демократична активність людей визнавалася за інакомислення;

• здійснювалися незаконні репресії, при збереженні в суспільстві атмосфери "помірного " страху.

У 1967 p. у структурі КДБ було створено спеціальне "п'яте управління" по боротьбі з "ідеологічними диверсіями", а в дійсності-з інакомисленням. Знижувалася соціальна активність населення, зростала соціальна апатія.

Адміністративно-командна система робила все, щоб із суспільних відносин виключити національний фактор. Цьому підпорядковувалися гасла про зближення і злиття націй, про утворення нової історичної спільності - радянського народу. На практиці це означало тотальну русифікацію України. Українська культура й українська мова опинилися в критичному стані, поставало питання про існування українського народу. Будь-яка спроба українського керівництва діяти без вказівок із Москви розцінювалася як націоналізм і нещадно каралася. Перший секретар ЦК КПУ П. Шелест (1963-1972 pp.), який проявляв наполегливість у захисті інтересів республіки в певних сфеpax, зокрема у визначенні інвестицій в її економіку, у мовній і культурній сферах, був усунутий з посади за звинуваченням у „м’якотілості" до українського націоналізму та потуранні економічному "місництву".

Наступником П.Шелеста став В.Щербицький (1972-1989 pp.), вищим орієнтиром якого були інтереси і настрої союзних верхів, а не населення України. З 1970 p. КДБ республіки очолив В.Федорчук, ініціатор особливо жорстких політичних репресій (КДБ України мав репутацію найбрутальнішого в СРСР). Новим секретарем ЦК КПУ з питань ідеології став В.Маланчук, під кураторством якого в Україні було встановлено тотальний ідеологічний контроль, розгорнулася шалена боротьба з "українським буржуазним націоналізмом". Спираючись на допомогу Маланчука та Федорчука, Щербицький здійснив "чистку" КПУ, виключивши із неї близько 37 тис. членів.

Партійно-державне керівництво України взяло курс на зміцнення тоталітарної системи. Узаконення безмежної влади КПРС Конституція СРСР 1977 p. і Конституція УРСР 1978 p., в яких говорилося про демократизацію політичної системи, розширення прав і свобод радянських громадян, рівність націй, розходилися з реальним життям.

ІІ. Дисидентський рух в Україні.Дисидентський рух виник в Україні в сер. 50-х pp. і був загальноукраїнським явищем:охоплював різні соціальні прошарки населення всіх регіонів республіки. Дисидентський рух ставивза мету вільний розвиток українськоїкультури і мови, забезпечення громадянських прав і був проявом національно-визвольного руху. Слід підкреслити, що більшість дисидентів не виступала проти радянської влади і прагнула мирних форм діяльності. Українські дисиденти були реформістами, а не революціонерами. Ядро українського дисидентства склали вже відомі Вам "шістдесятники" - поети Л. Костенко, В.Симоненко, М.Вінграновський, критики І.Дзюба, І. Світличний, Є.Сверстюк, художниця А. Горська, перекладач М.Лукаш. Згодом до них приєдналися В. Стус, В.Голобородько, Ігор та Ірина Калинці, брати Горині, генерал П.Григоренко та інші. Етапи дисидентського руху :

• Сер. 50-х pp. - 1968 p. - зародження дисидентства, його ідеологічне та організаційне оформлення. На цьому етапі основним проявом дисидентства стали протести, звернення на адресу керівників країни, які стосувалися національної проблеми, репресій проти інакодумців, проблем демократизації. Поширилася безцензурна література - "самвидав" і "тамвидав". У "самвидаві" циркулювали такі визначні твори, як "Інтернаціоналізм чи русифікація" І. Дзюби, "Приєднання чи возз'єднання" М.Брайчееського,"Собор у риштуванні" Є. Сверстюка, "Репортаж із заповідника їм. Берія" В. Мороза. У 1959 p. на Львівщині виникла Українська робітничо-селянська спілка на чолі з Л.Лук'яненком, яка вимагала виходу України із складу СРСР згідно з Конституцією. За доносом групу заарештували. Л.Лук'яненка засудили до страти, а через 73 доби вирок замінили 15-річним ув'язненням. У 1967 p. органами КДБ була викрита підпільна організація "Український національний фронт", що діяла з 1964 p. на західноукраїнських землях.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
План викладу і засвоєння матеріалу	\|	Україна в період перебудови (1985-1991 pp.).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.