Основні напрямки реформування зарубіжної школи в другій половині XX століття

ПЛАН

ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

Лекція 10: ШКОЛА І ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА

1. Основні напрями реформування зарубіжної школи в другій половині XX століття.

2. Школа України після другої світової війни. Здобутки і прорахунки в розвитку шкільництва і педагогіки України в 1950 - 1980 роках.

3. Педагогічна спадщина видатного українського педагога В.О.Сухомлинського.

4. Відродження національної системи виховання і педагогіки в період становлення незалежності України. Відкриття нових типів навчально-виховних закладів.

Література:

1. Фіцула М.М. Педагогіка. – К.: Академія, 2000. – С. 480 – 489; 528 – 540.

2. Волкова Н.П. Педагогіка – К.: Академія, 2001. – С. 521 –526; 566 – 575.

3. Джуринский А.Н. История зарубежной педагогики. – М., 1999. – С.230 – 239.

4. Любар О.О. Історія української педагогіки. – К., 1999. – С. 292 - 329.

5. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні. ( за ред. М.Д.Ярмаченка) – К.,1994.

6. Джуринский А.Н. Реформы зарубежной школы: Надежды и действительность. – М.:Знание,1989.

7. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.,1997 – С. 349 – 366.

Додаткова література:

1. До 80-ти річчя выд дня народження Василя Сухомлинського (зібрання статей) //Початкова школа, 1998 - №9.

2. Спогади про Сухомлинського / Упоряд. С.П.Заволока. – К., 1990.

3. Тартаковський В. Повесть об учителе Сухомлинском. – М.,1972.

4. Сухомлинський об воспитании. (сост. С.Соловейчик). – М.,1973.

5. Соловейчик С. Час ученичества. – М., 1972. – С.237 – 350.

6. Григорьев К., Хандрос Б. Павлыш – продолжение легенды. – М., 1976.

7. Дзеверін О. Видатний радянський педагог. (Передмова).- в книзі: В.О.Сухомлинський. Вибрані твори. – К.,: Радянська школа, т.1. – С.7 – 52.

У розвитку освіти країн Західної Європи і США у другій половині XX століття відбувається удосконалення попередніх тенденцій:

· збільшення терміну обов’язкової безкоштовної освіти до 8 - 10 років (Англія - 10 років, Франція, Німеччина - 8 років, Японія - 9 років);

· демократизація початкової школи як обов’язкової, єдиної, безкоштовної та збільшення терміну початкового навчання. (Англія - 6 років, Франщя - 8 років, Німеччина - 8 років, США - 6 - 8 років);

· розвиток різних типів середньої школи як елітарної (станової).

У 60-тих роках повільна перебудова освіти і нові вимоги науково-технічної революції (перехід від індустріального до інформаційного суспільства) прийшли в гостру невідповідність. Школа перестала готувати необхідного суспільству і державі кваліфікованого робітника і громадянина.

На початку 60-тих років вийшла книга американського педагога А.Трейсі “Що знає Іван і не знає Джон” (1960 рік). У ній висвітлюються переваги радянської системи освіти над американською. Поява книги була пов’язана із запуском першого радянського космічного апарату, так званим “супутниковим шоком”. У ній писалось “Коли американський учень 4 класу вчиться читати 1.500 слів за своїми книгами для читання, радянський четверокласник вже володіє 10.000 слів і підготовлений до того, щоб окинутися в історію, географію, природознавство”. Успіхи радянської школи американські дослідники пов’язували в першу чергу з вивченням предметів фізико-математичного циклу.

У системі освіти розвинених зарубіжних країн західні педагоги критикували гуманітарний нахил змісту освіти, абстрактний характер знань, умінь і навичок, педоцентричну спрямованість. У США посилились гасла: “Догнати росіян із підготовки тренованих мозків”.

Зниження рівня освіти стурбувало широкі кола громадськості і сприяло появі таких відомих документів, як доповідь американського уряду “Нація в небезпеці”. У ній перед педагогами було поставлене запитання “З якими знаннями ввійдуть у XX століття наші діти?” Уряди провідних кран світу відреагували проектами реформ: “Освіта для XXI століття” (ФРН), “Освіта американців у XXI столітті” (США), “Освіта майбутнього” (Франція), “Модель освіти” (Японія) та інші.

У 60 - 80 роках більшість розвинених країн відзначені “епідемією реформ” у галузі освіти, яка отримала назву “вибуху освіти”. В освіті відбуваються певні зміни:

1. Продовження терміну навчання (у Великобританії до 11 років, у Франції до 10 років).

У 1989 році Національна академія вчителів відзначила, що професії майбутнього потребують більш високого рівня освіти. Нові види зайнятості, створені між 1984 і 2000 роками, у середньому вимагають 13,5 років навчання та підготовки спеціалістів, здатних до продовження освіти, готових легко адаптуватися до нових потреб виробництва.

2.Демократизація середньої ланки освіти. Перетворення середньої школи із елітарної в масову, а тому і зміна характеру навчання в ній:

q поділ навчальних предметів на базові (обов’язкові) та додаткові (за вибором).

У 1961 році у США було запропоноване обов’язкове навчання з п’яти напрямів:

· англійська мова і література (4 роки);

· математика (4 роки);

· природознавство (3 роки);

· соціальні науки (3 роки);

· комп’ютерна техніка (півроку).

Кожний базис включав декілька частин. Так базис “математика” складався із алгебри, тригонометрії, діловиробництва та застосування комп’ютерів.

Одночасно розроблялись і практикувались програми поглиблених чи полегшених курсів (елективні).

В Англії до обов’язкових предметів входили:

· англійська мова і література;

· математика;

· релігія;

· фізкультура.

На них відводилось більше 50% навчального часу. Інша половина часу була зайнята обов’язковими предметами за вибором, які пропонувалися у вигляді “пакетів”, що включали декілька навчальних курсів гуманітарного, природничого та математичного змісту.

Тенденція поєднувати базове і додаткове навчання характерні і для шкіл Німеччини, Франції, Японії. Наявність “базисів” означало скорочення об’єму обов’язкової підготовки. Воно мало певні наслідки:

· обмеження обов’язкової програми і посилене вивчення окремих дисциплін дозволяє глибше засвоїти навчальний матеріал, знизити навантаження;

· зменшення обов’язкових загальноосвітніх дисциплін і збільшення спеціальних курсів призводить до погіршення систематичної базової освіти, що не дозволяє великій кількості учнів отримати повну середню освіту

q Введення в зміст навчання інтегративних курсів

Прикладом інтегративного курсу виступає обов’язкова програма з природознавства, яка вивчається чотири роки в США, Франції, шість - Англії, два - в ФРН. Вона включає елементи фізики, хімії, біології, інколи - астрономії, геології, мінералогії, фізіології, екології.

Інтегративні курси займають значне місце в навчальних програмах Так у школах Франції на них відведено 6 - 10% навчального часу, Англії - 15%.

Інтегративні курси створені для основної кількості учнів. Для задоволення різноманітних нахилів і потреб дітей школа пропонує удосконалені програми з окремих предметів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Виховання і навчання дітей раннього віку: основні поняття	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.

Основні напрямки реформування зарубіжної школи в другій поло­вині XX століття

Основні напрямки реформування зарубіжної школи в другій половині XX століття