Самоактуалізація особистості

Незважаючи на всі життєві труднощі, люди прагнуть знайти своє місце в житті, максимально себе реалізувати. Тенденцію особистості до саморозвитку за допомогою взаємодії з об'єктивною дійсністю, використання своїх талантів і можливостей називають самоактугалізацією. Сутність її полягає у здатності людини розвинути себе, свої можливості, таланти, стати такою, якою вона покликана бути. Процес самоактуалізації неперервний і потребує від особи постійних зусиль. Його кінцевою метою є віднайдення такого способу мислення і форм поведінки, які б могли розкрити особу у всій повноті її можливостей. Актуалізуватися — значить ставати реальним, існувавти кожну мить, а не лише в потенціалі.

Поняття самоактуалізації зазвичай розробляють у гуманістичній психології. А. Маслоу вважав, що людина задовольняє свої потреби у самоактуалізації лише на 10 %, однак менше 1 % стають самоактуалізованими особистостями. Це пояснюється тим, що багато людей просто не бачать свого потенціалу або мають страх перед успіхом. На заваді стають також несприятливі соціальні та культурні чинники, а також потреба у безпеці. Процес росту потребує постійної готовності до ризику і помилок, а це збільшує страх і тривогу людини. Тому люди схильні зберігати свої звички і дотримуватися стереотипів у поведінці. Реалізація ж наших потреб у самоактуалізації потребує відкритості новим ідеям і досвіду.

Індивід — це людина як представник виду Homo Sapiens. Індивідуальність — це сукупність неповторно своєрідних рис та особливостей людини, що відрізняє її від інших людей. Соціалізованого індивіда, який свої якості набуває у соціокультурному середовищі у процесі сумісної діяльності та спілкування з іншими людьми, називають особистістю. Ядром особистості є «Я-концепція», або «Я-образ».

Основними теоретичними напрямами психології особистості є психоаналітична, біхевіоральна, гуманістична, диспозиційна, діяльнісна. У психоаналітичній теорії підкреслено роль несвідомої сфери в житті особистості; в біхевіоральній — вплив зовнішнього середовища; у гуманістичній — сутність особистості вбачають у її

самовдосконаленні; диспозиційна — спирається на те, що всі люди мають неповторні стійкі риси особистості; діяльнісна — виходить з того, що вирішальним чинником формування особистості людини є її діяльність, яка керується системою мотивів.

Потреби — це переживання людиною необхідності у чомусь, що стає джерелом її активності. Потреби особистості мають ієрархічну природу і поділяються на фізіологічні, особистої безпеки, філіації, самоповаги і самоактуалізації.

Мотиви — це спонукання до діяльності, пов'язані із задоволенням певних потреб. Вони можуть бути неусвідомленими (потяги та установки) та усвідомленими (інтереси, прагнення, переконання). Система мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини, називається мотивацією. Вона може бути як зовнішньою, так і внутрішньою.

Соціально-історичне значення для суспільства і особистіший смисл для індивіда певних явищ навколишнього світу, називається цінностями. Цінності як суспільний феномен слід відрізняти від ціннісних орієнтацій як особистісного феномену. Ціннісні орієнтації — це вибіркова, відносно стійка система спрямованості інтересів і потреб особистості, напрямлена на певний аспект соціальних цінностей.

Особистість людини формується у результаті соціалізації — засвоєння індивідом суспільно вироблених норм та правил поведінки та інтерналізації — перетворення засвоєних норм і правил у власні ціннісні орієнтації людини. Сенситивні періоди — це такі періоди онтогенезу, в які організм стає особливо чутливим до певного роду впливу навколишньої дійсності. Критичні періоди є найменш сприятливими періодами психічного розвитку людини, коли знижується темп просування, з'являються конфлікти з оточенням, людина стає «важкою».

Для збереження цілісності «Я-образу» існує особлива регулятивна система — механізми психічного захисту. До них належать витіснення, проекція, ідентифікація, заперечення, раціоналізація, реактивне утворення, регресія, заміщення, ізоляція та сублімація. Упродовж життя люди прагнуть самоактуалізації — тенденції організму до саморозвитку за допомогою взаємодії з об'єктивною дійсністю, використання нею своїх талантів, можливостей тощо.

Список літератури:

1. Асмолов А. Г. Психология личности: Принципы общепсихологического анализа. —М.: Смысл, 2001. — 416 с.

2. Гиппенрейтер Ю. Б. Введение в общую психологию. Курс лекций. — М.: ЧеРо, 1996. - С. 292-322.

3. КапрараДж., СервонД. Психология личности. — М. — СПб.: Питер, 2003. - 640 с.

4. Психология личности. Т. 2. Хрестоматия / Ред.-сост. Д. Я. Райгородский. — Самара: Издательский Дом «БАХРАХ», 1999. — 544 с.

5. Теории личности в западно-европейской и американской психологии. Хрестоматия по психологии личности / Ред.-сост. Д. Я. Райгородский. — Самара: Издательский Дом «БАХРАХ», 1996. — 480 с.

6. ХьеллЛ., ЗиглерД. Теории личности. — СПб.: Питер Пресс, 1997. — 608 с.

На самостійне опрацювання:

Схильність до міркувань на користь власного Я.Пояснення позитивних і неґативних подій. Невиправданий оптимізм. Помилковий консенсус і помилкова унікальність. Мотивація самоповаги. Неґативний бік самоповаги. Схильність до міркувань на користь власного Я як причина поганої адаптації.

Справляння враження на інших.Помилкова скромність. Створення бар’єрів самому собі. Самопрезентація

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Типологія конфліктів у вітчизняній та зарубіжній психології.	\|	Питання 1. Політична суб’єктність: типологія, форми, умови суб’єктності та нормативність.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.