Умови II Універсалу

Умови І Універсалу

1. Проголошення автономії України в складі Росії;

2. Джерелом влади в Україні є український народ;

3. Управління України має здійснювати всенародні українські збори (сейми або
парламент);

4. Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території України;

5. Висловлювалася надія, що неукраїнські народи, які проживають на території України,
разом з українцями будуть будувати автономний устрій.

1. Центральна Рада має поповнитися представниками від інших народів, які живуть в
Україні;

2. Поповнена Центральна Рада утворює Генеральний Секретаріат, склад якого
затверджує Тимчасовий Уряд;

чинником політичного життя Європи. Це робило українське питання клубком серйозних суперечностей, а «українську карту» —серйозним козирем у великій дипломатичній грі.

Напередодні Другої світової війни чітко визначилися три групи країн, зацікавлених у вирішенні українського питання. Перша група — СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина — країни, до складу яких входили українські землі, їхня основна мета — втримати вже підвладні землі й приєднати нові. Друга група — Англія, Франція і частково СІЛА (тобто країни — творці Версальсько-Вашингтонської системи), які своїм втручанням у вирішення українського питання або, навпаки, дипломатичним нейтралітетом задовольняли свої геополітичні інтереси. Третя група — Німеччина, яка, борючись за «життєвий простір», претендувала на українські землі, і Угорщина, яка, будучи невдоволеною умовами Тріанонського мирного договору 1920 р.,домагалася повернення Закарпатської України. Драматизм ситуації полягав у тому, що багатомільйонний український народ самостійно не міг вирішити українського питання. Все залежало від балансу інтересів різних, насамперед великих держав і від співвідношення сил, які могли ці інтереси захистити.

Крім Німеччини, свою зацікавленість у подальшій долі Закарпатської України енергійно демонстрували Угорщина та Польща. Особливо активною була Угорщина, яка домагалася відокремлення чехословацької території, заселеної угорцями, і надання словакам і західним українцям права на самовизначення. Домагаючись свого, польська дипломатія постійно акцентувала увагу Німеччини на антирадянській спрямованості майбутнього утворення, підкреслюючи, що «довжина польсько-румунського кордону відносно невелика і що за допомогою спільного польсько-угорського кордону через Закарпатську Русь ми створили б міцніший бар'єр проти Росії». Маючи власні інтереси у цьому регіоні, а також боячись посилення держав, так би мовити, своєї вагової категорії, проти польських та угорських планів щодо Закарпаття виступили Румунія та Югославія.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.