Історія розвитку регіональної економіки

Першим напрямом розвитку регіональної економіки була “камеральна статистика”, яку розвивали в своїх працях Г.Ахенваль (1749) і А.-Ф.Бюшинг (1754). Основним методом цієї науки було нагромадження статистичних даних щодо природних ресурсів, розвитку економіки, політичного устрою, збройних сил певної території.

З розвитком міжнародного поділу праці й міжнародної торгівлі зросли вимоги до знань про країни, сировинні, паливні ресурси, фінанси, внутрішній ринок, що викликало народження “комерційної географії”, яка виникла у Франції. У 1740 році вийшов у світ перший підручник з комерційної географії, автором якого був Ж.-Ж. Саварі.

У другій половині XVIII та першій половині XIXсторіччя у економічній географії посилився вплив політичної економії. К.Ріттер створив концепцію, за якою історія народів залежить від розвитку природного середовища. Новий напрям в економічній географії створив І. Тюнен. 1 1826 році він опублікував працю “Ізольована держава в її ставленні до сільського господарства й національної економіки. Дослідження про вплив хлібних цін, багатства грунту і податків нка землеробство”. І.Тюнен створив модель просторового розміщення систем сільського господарства навколо центру споживання. Послідовником І.Тюнена був А.Вебер, що довів, що промислові підприємства розташовуються з урахуванням мінімізації витрат на транспорт, оплату праці, а також агломерування промисловості.

В російській імперії представниками економічного напряму в географії бути І.К.Кирилов, В.М. Татищев, М.В. Ломоносов.

Наприкінці ХІХ на початку ХХ сторіччя закладаються підвалини міжнаціональних і національних наукових шкіл. Їх засновниками виступають Ф.Ратцель (Германія), Ж.Ж.Е.Реклю і П.Відаль де ла Бланш (Франція). У своєму подальшому розвитку наука про територіальне розміщення продуктивних сил мала кілька наукових напрямів:

- географічний детермінізм. Зміст даного напряму полягає в тому, що визначальною силою у розвитку економіки (людського суспільства) вважають природне середовище і географічне розташувавння тієї чи іншої країни. Представниками даного напряму були Монтеск´є Ш., Реклю Ж., Гантингтон Е., Ратцель Ф., Соловйов С., Ключевський В., Мечников Л.;

- енвайроменталізм, представники якого (Симпл Е., Сміт Р., Тейлор Г.) вважали, що міжнародний поділ праці визначається відмінностями у природному середовищі. В межах даної наукової течії довгий час популярною була теорія “кліматичних оптимумів” Гантингтона Е., за якою найсприятливіші умови для розвитку виробництва мають країни, розташовані в помірному поясі;

- просторова економіка. В межах даної теорії простір абстрагували як самостійний фактор, що визначає розвиток економіки, економічний простір роглядали як ідеально рівну поверхню з рівномірно розташованими об´єктами народного господарства й населеними пунктами. Представниками даного напряму були Тюнен І., Вебер А., Леш А., Кристалер В., Ізард У.;

- марксизм виходив з того, що розміщення продуктивних сил обумовлюється перш за все способом виробництва і їх територіальна організація істотно залежить від соціального ладу;

- загальний детермінізм. Є сучасним науковим напрямом у розвитку регіональної економіки. Основною є теза про те, що економічні закони і закономірності мають загальний характер, проте можуть мати певні відмінності у проявах залежно від соціально-економічного ладу. Провідну роль у розміщенні продуктивних сил при цьому відіграє територіальний поділ праці.

Сучасний напрям розвитку регіональної економіки розпочато в 60-ті роки ХХ сторіччя, коли американські вчені В.Бунге, В.Ізард, П.Хаггет, Д. Харвей поєднали кількісні методи дослідження з традиційним просторовим розглядом об´єктів регіональної економіки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Об’єкт та предмет дослідження регіональної економіки	\|	Методологія регіональної економіки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.