СТИЛІСТИЧНІ МОЖЛИВОСТІ ОМОНІМІЇ

Стилістичні можливості омонімів залежать від того, як вони з'явилися в мові. Одні омоніми з'являються внаслідок збігу в звучанні питомих та іншомовних слів: міна — «обмін» (від міняти), міна — вираз обличчя (фр. тіпе), міна— вибуховий заряд з підривником (лат, тіпо «підганяю»), міна — грошова одиниця Стародавньої Греції. Інші омонімічні слова є наслідком словотвірних процесів та розпаду семантичної єдності. Наприклад, прикметники від слів корм «їжа тварин» і корма «задня частина судна» будуть омонімічні: кормові якості і кормові гармати. Розпад семантичної єдності відбувається при втраті зв'язків між різними значеннями слова: від коник (зменшено-пестливе до кінь) метафоричним шляхом виникла назва комахи-стрибунця коник. Тепер ці слова сприймаються в мові як омоніми. Омоніми можуть виникнути також у результаті історичних змін у фонетичній системі мови: віз (від давньоруського возь) і віз (від давньоруського везли).

Більшість омонімів сучасної української мови належить до активної лексики. Проте серед омонімічних пар є компоненти, належні до застарілих слів, діалектизмів і под.: чайка (птах) і чайка (човен у запорізьких козаків— історизм); кава (напій) і кава (галка — діалектизм).

Як правило, омоніми є стилістично нейтральними словами. Однак деякі з них більшою чи меншою мірою забарвлені емоційно: губка— нижча істота, що живе в воді (нейтральне) і губка — пестливе від губа; лопати — тріскатися і лопати — їсти (вульгаризм).

Більшість омонімічної лексики, як уже зазначалося, є нейтральною, але омоніми все-таки відіграють певну стилістичну роль як важливий засіб словесної гри, матеріал для створення дотепів і каламбурів. В омонімії майстрів слова приваблює суперечність між формою й змістом — адже це слова однакові (звучанням) і водночас різні (значенням). У ділових та наукових текстах омоніми з стилістичною метою не використовуються, що залежить від специфіки й призначення цих стилів. Але омоніми широко вживаються в художній літературі, в народній творчості; в усному мовленні. Вони увиразнюють думку, а часом надають мовленню іронічного, гумористичного чи сатиричного забарвлення. >

Зі стилістичною метою частіше використовуються омоніми, що виникли на рідному ґрунті внаслідок розпаду семантичної єдності. Тут велику роль відіграє можливість семантичного зіставлення чи протиставлення. Основна стилістична функція омонімів — досягнення жартівливого або іронічного ефекту. Омоніми вводяться в текст для виявлення дотепності, для пародійного спрямування тексту, його стилістичної витонченості. Дотепність, як відомо, сприяє кращому висвітленню певного поняття.

Омоніми є основою для створення каламбурів, а каламбурна манера вислову характерна для художньої літератури. Проте стилістичні можливості омонімії використовує й публіцистика, особливо в полемічно загострених творах: «Це глина чи цеглина?» (заголовок у газеті); «Керівники

Палацу культури «Україна» — люди повнолітні і можуть відповідати за довірений їм об'єкт. За витрачені мною гроші. За зіпсований настрій замість піднесеного. Бо коли те, що- я бачила, українська культура, тоді я, як мінімум,— цариця Клеопатра. Або Тамара. Або дві разом узятих плюс Катерина II. Ось тому так і трапилося — йшла на «Комбінацію», щоб дістати задоволення від дійсно непоганого ансамблю, а замість того дістала зовсім іншу комбінацію. З трьох пальців. Не сумніваюся, що такої ж думки й добра третина глядачів» (Л. Николайчук). Значного стилістичного ефекту досягається при поєднанні в одному контексті вільного і фразеологічно зв'язаного омонімів, що виникли внаслідок розпаду семантичної єдності: «До комісії виконкому міськради з індивідуальної й кооперативної діяльності державним кроком увійшла чергова представниця ділового світу.

— Ви вірите в кохання з першого погляду? — рішуче запитала вона відповідального секретаря комісії.— Чи вам невідомі душі прекрасні поривання?

— Відомі,— заспокоїв той.— Далі.

— Тоді уявіть: ніч, вулиця, ліхтар, аптека. Він випадково зустрічає її на розі. Тут же спалахує високе почуття. Куди піти? Вони линуть на закличний ліхтар мого кооперативного салону побачень «Приємна зустріч», де й одержують номер..

Але стомлена від подібних візитів комісія перепинила даму: цей номер-не пройде» (газ.).

Художньо-белетристичний стиль використовує можливості омонімії ширше. Тут омоніми використовуються не лише для досягнення гумористичного чи іронічного ефекту. Наприкінці поетичного рядка вони часто не тільки римуються, а й наповнюються особливою виразністю та силою:

Думи мої, думи мої,

Квіти, мої діти.

Виростав вас, доглядав вас.

Де ж мені вас діти? (Т. Шевченко)

І капав згук, немов роса...

І ти дивилася в замріині,

Як білі птиці синьо-синьо

(Як біль і птиці синь-осінньо),

Несли ту цифру в небеса.,, (С, Тельнюк)

Крім внутрішньомовної, існує міжмовна омонімія. Однакові звукові комплекси з різним значенням є і в близькоспоріднених, і в віддалених щодо походження мовах. У даному випадку нас більше цікавить омонімія в близькоспоріднених мовах. Наприклад, українські та російські значення слів баня, луна, люлька, рожа, сказ, трус, шар та ін. Люди, недостатньо обізнані з лексичними нормами тієї чи тієї мови, часто користуються цими омонімами

неправильно. Наприклад, про боягуза можуть сказати: «Він такий трус!», лазню називають банею, а баню на церкві — запозиченим з російської мови словом купол; слову рожа, яке в українській мові є синонімом до мальва, надають часом російського значення, тотожного з українським пика. На жаль, такі помилки не обмежуються усним мовленням, інколи вони псують і термінологію, зокрема технічну чи музичну. Приміром, російське слово шарикоподшипник перекладають у нас шарикопідшипник замість нормального відповідника кульковий підшипник, на «Місячну сонату» Л. Бетховена кажуть «Лунна соната» (хоч точна назва цього твору в дослівному перекладі з німецької;— «Соната місячного світла»). Міжмовну омонімію використовують подеколи як засіб гумору або сатири. Для прикладу можца навести фрагмент із сну шовіністично настроєного київського цензора кінця минулого століття, якому наснилося, начебто «всі, навіть куховарки й покоївки говорили чистою московською вимовою, хоч і мішали деколи слова українські, але надавали їм фонетику московську. Так, на базарі він почув, як баба питала: «Почому черевєкі?» Далі чув, як один мужик питав у крамаря, чи торгує люльками. «Вєрно, жена родила», подумав Ямайський і пішов далі так само веселий» (В. Самійленко).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Явище паронімії в українській мові	\|	І ЯК ВАДА ТЕКСТУ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.