Інша група заходів примусового характеру, пов’язана з триманням громадян у місцях тримання затриманих органів внутрішніх справ, Служби безпеки України та попереднього ув’язнення.

На підставі п.8 галузевого наказу нагляд за додержанням законів в ізоляторах тимчасового тримання, спеціальних приймальниках та інших місцях для тримання осіб, підданих адміністративному арешту, приймальниках-розподільниках для дітей, здійснюється прокурорами, визначеними наказами прокурорів обласного рівня, відповідно до розташування та підпорядкування цих піднаглядних установ. Пунктом 5 галузевого наказу від 06.04.2011 № 7гн нагляд за додержанням законів в ізоляторі тимчасового тримання Служби безпеки України покладено на управління нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України Генеральної прокуратури України.

При здійсненні нагляду за додержанням законів під час тримання громадян у кімнатах для затриманих та доставлених (КЗД) чергових частин органів внутрішніх справ прокурор повинен знати, що ці кімнати розташовуються у приміщеннях чергових частин органів внутрішніх справ з таким розрахунком, щоб особи добового наряду могли контролювати поведінку затриманих, а останні не мали можливості прослуховувати службові розмови чергових. Кімнати повинні мати природне освітлення і вентиляцію, обладнуються лавами (диванами) Чоловіки, жінки, неповнолітні та ряд інших категорій доставлених повинні триматися окремо. (порядок функціонування та обладнання цих приміщень встановлені наказами МВС України від 28.04.2009 №181 та від 25.09.2006 №946).

Підстави для затримання та поміщення громадян до спеціальних приміщень органів внутрішніх справ визначені у п.5 статті 11 Закону України „Про міліцію”, якою міліції надається право для виконання покладених на неї обов'язків зокрема:затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях:

- осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, обвинувачених, які переховуються від дізнання, слідства чи суду, засуджених, які ухиляються від виконання кримінального покарання, - на строки і в порядку, передбачені законом;

- осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, - на строк, встановлений судом, але не більше десяти діб;

- осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, для складання протоколу або розгляду справи по суті, якщо ці питання не можуть бути вирішені на місці, на строк до трьох годин, а у необхідних випадках для встановлення особи і з'ясування обставин правопорушення - до трьох діб з повідомленням про це письмово прокуророві протягом 24 годин з моменту затримання;

- неповнолітніх віком до 16 років, які залишилися без опікування, - на строк до передачі законним представникам або до влаштування у встановленому порядку, а неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння і не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, - до передачі їх законним представникам або направлення у приймальники-розподільники, але не більш як на 8 годин;

- осіб, які виявили непокору законній вимозі працівника міліції, - до розгляду справи судом, але не більше ніж на 24 години;

- осіб, які перебували в громадських місцях у стані сп'яніння, якщо їх вигляд ображав людську гідність і громадську мораль або якщо вони втратили здатність самостійно пересуватися чи могли завдати шкоди оточуючим або собі, - до передачі їх в спеціальні медичні заклади або для доставки до місця проживання, а при відсутності таких - до їх витвереження;

- військовослужбовців, які вчинили діяння, що підпадають під ознаки злочину або адміністративного правопорушення, - до передачі їх військовослужбовцям Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або військового командування;

- осіб, які мають ознаки вираженого психічного розладу і створюють у зв'язку з цим реальну небезпеку для себе і оточуючих, - до передачі їх у лікувальні заклади, але не більш як на 24 години;

У разі необґрунтованого доставлення громадян черговий зобов’язаний негайно звільнити доставленого і запропонувати особі, винній у необґрунтованому доставленні, вибачитися, зробити необхідну відмітку у книзі.

Законність підстав та обставини, за яких затримано особу, можливо з’ясувати із записів у „Книзі обліку осіб, які доставлені до чергової частини”, що має бути у кожній черговій частині органу внутрішніх справ (міського, районного управління або відділу, територіального відділу міліції).

Прокурор повинен з’ясувати відповідність записів правилам ведення такої книги, якими зокрема встановлено, що до неї обов’язково заносяться відомості щодо всіх без винятку осіб, які доставлені до чергової частини працівниками міськрайліноргану, іншими посадовими особами та громадянами, незалежно від виду та ступеню небезпеки правопорушення, терміну перебування особи в органі та прийнятого щодо неї рішення, у тому числі щодо осіб, доставлених до чергової частини, а потім направлених до спеціального приймальника для осіб, підданих адміністративному арешту, ІТТ, переданих представникам інших органів тощо.

При вивченні законності поміщення громадян до КЗД слід керуватися вимогами ст.ст. 261, 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення, п. 5 ст. 11 Закону України “Про міліцію”, ст. ст. 106, 115, 155 КПК України та ст. 4 Закону України „Про попереднє ув’язнення”.

Відповідно до п.6 галузевого наказу нагляд за додержанням законів при поміщенні і триманні осіб у цих приміщеннях покладений на міжміськрайпрокурорів, перевірки проводяться щодекадно.

В ізоляторах тимчасового триманняміськрайвідділів внутрішніх справта ізоляторі тимчасового тримання Служби безпеки України(ІТТ) можутьперебувати особи, затримані за підозрою у вчиненні злочину на підставі ст.ст. 106,115 КПК України, а в окремих випадках, що визначаються необхідністю в проведенні слідчих дій, можуть перебувати обвинувачені, щодо яких застосовано запобіжний захід у вигляді взяття під варту за постановою судді (ст. 165- 2 КПК України), а в окремих випадках інші особи, перелічені у ст.4 Закону України „Про попереднє ув’язнення” та ст.155 КПК України.

При проведенні щодекадних перевірок додержання законів в ІТТ прокурор з’ясовує додержання:

- законності підстав тримання осіб в ізоляторах тимчасового тримання та встановлених законом строків їх тримання під вартою;

- вимог законодавства щодо забезпечення режиму та роздільного тримання різних категорій ув’язнених;

- прав осіб, взятих під варту, та виконання ними своїх обов’язків;

- вимог законодавства щодо матеріально-побутового забезпечення, медичного обслуговування та харчування осіб, взятих під варту;

- законів при застосуванні заходів заохочення та дисциплінарного впливу, залучення до праці, при розгляді та вирішенні заяв і скарг осіб, взятих під варту.

Оскільки взяття під варту є найбільш суттєвим втручанням у гарантований державою принцип недоторканності громадянина, перевірка законності тримання осіб, взятих під варту, є одним з найголовніших обов’язків прокурора. Він повинен вивчити всі особові справи заарештованих, які надійшли до ізолятора тимчасового тримання за час, що минув після останньої прокурорської перевірки. Ознайомитися з процесуальними документами, на підставі яких особи тримаються в ізоляторі тимчасового тримання, з’ясувати обгрунтованість обрання запобіжного заходу - взяття під варту, з урахуванням вимог статей 14, 43-1, 148, 150, 155-159, 165 КПК України.

Прокурор, здійснюючи перевірку, повинен оцінювати факти затримання громадян з точки зору їх відповідності Конституції України (ст. 29), оскільки конституційні норми є нормами прямої дії. Кожна людина має право на свободу й особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановлених законом.

Кожному затриманому чи заарештованому має бути невідкладно повідомлено про мотиви затримання чи арешту, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто, користуватися правовою допомогою захисника й оскаржити в суді своє затримання. Затриманому роз'яснюються права, про що фіксується в протоколі (ст. 21 КПК). Про затримання або арешт людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого, за місцем роботи чи навчання.

Крім цього, до матеріалів особової справи повинні долучатись документи, що свідчать про забезпечення ув’язненим права на захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або взяття під варту, чи повідомлено їм під час взяття під варту підстав та мотивів взяття під варту, чи отримали вони в друкованому вигляді роз'яснення положень статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 та 63 Конституції України, інших прав затриманих або взятих під варту, встановлених законом.

Слід мати на увазі, що початок строку тримання під вартою обчислюється з моменту фактичного позбавлення волі, тобто з часу затримання особи (статті 106, 156, 338 КПК України).

При перевірці стану додержання встановленого статтею 13 Закону України „Про попереднє ув’язнення” ( у редакції Закону від 21.01.2010) порядку листування осіб, взятих під варту, та розгляду їх звернень прокурор повинен ознайомитись із книгами реєстрації письмових скарг і обліку особистого прийому адміністрацією ув'язнених та інших громадян. Особи, взяті під варту, можуть листуватися з родичами та іншими громадянами, а також підприємствами, установами, організаціями з письмового дозволу особи або органу, у провадженні яких знаходиться справа. Після набрання вироком чинності, листування здійснюється без обмежень.

Кореспонденція, яку ув’язнені адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій та прокуророві, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені одержують від зазначених органів та осіб, перегляду не підлягає.

Кореспонденція, яку ув’язнені адресують захиснику у справі, що здійснює свої повноваження відповідно до статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені одержують від такого захисника, перегляду не підлягає.

Відповідно до ст.4 Закону України „Про попереднє ув’язнення” установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних силах України. В окремих випадках ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання, особи які вчинили злочини у виправних установах - у дисциплінарних ізоляторах або карцерах цих установ. Аналогічне положення закріплено у ст.155 КПК України, у тексті якої, до речі, використовуються поняття „місця досудового ув’язнення та місця попереднього ув’язнення”. Особи, взяти під варту, можуть перебувати в ІТТ не більше як 3 доби. Якщо доставка ув’язнених у СІЗО або гауптвахту у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть триматися в ІТТ до 10 діб.

Підставою для попереднього ув’язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу взяття під варту, винесене відповідно до КК і КПК України. Попереднє ув’язнення є запобіжним заходом щодо обвинуваченого, підсудного, підозрюваного у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі, та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили. Крім цих категорій осіб, СІЗО виконує функції виправних установ щодо осіб, залишених для господарського обслуговування, арештних домів, щодо засуджених до арешту. Метою попереднього ув’язнення є запобігання можливому ухиленню особи, взятої під варту, від слідства і суду, перешкоджання встановленню істини в кримінальній справі або зайняттю злочинною діяльністю, а також забезпечення виконання вироку.

Забезпечення порядку тримання під вартою осіб покладається на адміністрацію місць попереднього ув’язнення. Основними засобами забезпечення порядку є режим, який передбачає ізоляцію взятих під варту осіб, постійний нагляд за ними і роздільне тримання в порядку, встановленому ст.8 Закону.

Відповідно до п.4 галузевого наказу нагляд за додержанням законів у СІЗО покладено на відповідні відділи (старших помічників і помічників прокурорів) прокуратур обласного рівня. Перевірки проводяться щомісячно.

При здійсненні нагляду за додержанням законів при триманні осіб, підданих адміністративному арешту, у спеціальних приймальниках (в ізоляторах тимчасового тримання - при відсутності таких установ у регіоні)прокурор повинен знати, що відповідно до ст. 32 КУпАП „Адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п'ятнадцяти діб. Адміністративний арешт призначається районним районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею).” Відповідно до ст.ст. 326, 327 КУпАП постанова суду про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення і відбуття арешту провадиться за правилами, встановленими законами України.

Обмеження у застосуванні такого виду стягнення визначені статтею З КУпАП. Зокрема: адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до дванадцяти років, до осіб які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів першої і другої груп.

При проведенні перевірок необхідно враховувати, що порядок виконання адміністративного арешту визначений Кодексом України про адміністративні правопорушення (глава 32), Законом України "Про міліцію" та деталізований наказом МВС України від 18 вересня 1992 року№552, яким затверджено Положення про спеціальний приймальник, а також наказом МВС України від 20.01.2005 №60, яким затверджено Інструкцію "Про роботу ізоляторів тимчасового утримання затриманих і взятих під варту осіб".

Відповідно до цих нормативних актів особи, піддані адміністративному стягненню у виді арешту, тримаються під вартою у місцях, визначених органами внутрішніх справ: в спеціальних приймальниках, а при їх відсутності - у спеціально відведених камерах ізоляторів тимчасового тримання ( ІТТ). Водночас мають місце окремі факти, коли особи, піддані адміністративному арешту, тримаються у КЗД чергових частин міськрайвідділів міліції, що е грубим порушенням закону та прав громадян (ст. 263 КУпАП).

Під час перевірки прокурор з’ясовує:

- наявність законних підстав тримання осіб, обґрунтованість застосування до них адміністративного арешту та звільнення;

- додержання процесуальних вимог закону при виконанні постанов про застосування арешту;

- додержання правил відбування адміністративного арешту та забезпечення адміністрацією спецприймальника (ІТТ) належних умов тримання арештованих;

- відповідність умов залучення арештованих до праці вимогам нормативно-правових актів.

Слід мати на увазі, що підставою поміщення і тримання особи у спеціальному приймальнику (камерах ІТТ) є постанова суду про застосування адміністративного арешту.

Тому, насамперед, перевіряється наявність у справі адмінарештованого копії постанови про застосування адміністративного арешту, завіреної печаткою суду, який її виніс.

Для встановлення фактів незаконного застосування адміністративного арешту, як засобу тримання в умовах ізоляції осіб, що перевіряються на причетність до вчинення злочину, необхідним заходом є відвідування камер та опитування арештованих. Необхідно з'ясувати, чи мало місце адмінправопорушення, чи відповідають обставини, за яких воно вчинено, наведеним у постанові, фактичній події. Факти неврахування строку з дати затримання у строк відбуття адмінарешту можливо встановити з копій постанови суду, протоколу про адміністративне затримання, записів у журналі обліку осіб, які тримаються в установі.

Про поміщення адмінарештованих у лікувальні заклади адміністрація повинна негайно повідомити прокурора, суддю, а також близьких родичів.

Тримання дітей, які вчинили суспільно небезпечне діяння до настання віку кримінальної відповідальності, якщо судом визнано необхідною їх негайна ізоляція, тримання дітей, до яких постановою суду застосовано відповідні примусові заходи виховного характеру тощо (реалізується у приймальниках-розподільниках для дітей, спеціальних навчально-виховних установах). Правові підстави застосування: стаття 105 Кримінального кодексу України, стаття 7-3 Кримінально-процесуального кодексу України. Відомча належність: приймальники-розподільники – Міністерство внутрішніх справ України, професійні училища соціальної реабілітації – Міністерство освіти України);

Тримання осіб, які незаконно перетнули державний кордон,стосовно яких прийнято рішення про передачу прикордонним органам суміжних держав, осіб затриманих в пунктах пропуску через державний кордон України з підстав, передбачених чинним законодавством України( реалізується в пунктах тимчасового тримання осіб прикордонних загонів. Правова підстава застосування – пункти 16), 14), 7) статті 20 Закону України „Про Державну прикордонну службу України”. Відомча підпорядкованість пунктів – Державна прикордонна служба України).

Нагляд за додержанням законів органами і установами при виконанні кримінальних покарань та інших примусових заходів, як відмічалось, здійснюють відповідні галузеві підрозділи апарату Генеральної прокуратури України, прокуратур обласного рівня та уповноважені прокурори.

Безпосередня організація та контроль за виконанням вимог наказу покладено на структурний підрозділ Генеральної прокуратури України - управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів, у 2-х відділах якого 13 оперативних працівників (відділ нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань та відділ нагляду за додержанням законів при застосуванні інших заходів примусового характеру) У регіонах цей напрям нагляду забезпечують галузеві відділи прокуратур обласного рівня або старші помічники прокурорів областей (загальна чисельність 69 прокурорських працівників). Крім того, у регіонах, де розташована значна кількість кримінально-виконавчих установ, наказами Генерального прокурора України створені прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах ( 19 прокуратур, в яких налічується 101 прокурорський працівник). В областях, де такі прокуратури не створені, прокурорський нагляд за законністю в установах виконання покарань здійснюють 15 міськрайпрокурорів, на території яких дислоковані відповідні колонії. Таким чином, нагляд за додержанням законів у діяльності пенітенціарних установ на усіх рівнях забезпечується лише близько 200 - ми прокурорськими працівниками.

Зважаючи на поширеність фактів порушення прав громадян у місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення та позбавлення волі, стан додержання законів при затриманні і триманні громадян у кімнатах для доставлених, ІТТ, приймальниках-розподільниках, СІЗО, колоніях та виправних центрах обговорений на розширених засіданнях колегії Генеральної прокуратури України 23.06.2006, 16.06.2007, 11.06.2009 та 29.03.2011 року ( „Про стан прокурорського нагляду за додержанням в органах прокуратури та внутрішніх справ законодавства при обліку, реєстрації, вирішення заяв і повідомлень про катування та інше жорстоке поводження з людьми працівниками міліції, проваджені досудового слідства, а також підтримання державного обвинувачення у кримінальних справах даної категорії”) із заслуховуванням звітів керівників Держдепартаменту та МВС України з прийняттям відповідних рішень, реалізація яких сприяла поліпшенню ситуації.

Основні критерії оцінки ефективності діяльності органів прокуратури визначені п. 11 галузевого наказу Генерального прокурора України, а саме: реальний стан законності у піднаглядних органах та
установах; повнота вжитих заходів реагування щодо усунення порушень законів, причин та умов, що їм сприяли; поновлення порушених прав і свобод людини; відшкодування завданої шкоди; відповідність чинному законодавству, міжнародним нормам і стандартам умов тримання осіб у місцях та установах застосування заходів примусового характеру, попереднього ув'язнення і виконання покарань.

П. 2 галузевого наказу пріоритетними напрямами нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів визначено:

- конституційних прав громадян, іноземців та осіб без громадянства під час їх перебування у місцях тримання затриманих, установах попереднього ув'язнення, виконання покарань та інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи;

- порядку та умов тримання затриманих і взятих під варту осіб та
відбування покарань засудженими;

- законодавства, спрямованого на запобігання катуванням та іншому
жорстокому поводженню із затриманими, взятими під варту та засудженими;

- законів під час провадження оперативпо-розшукової діяльності в
установах Державної кримінально-виконавчої служби України;

- законів при виконанні покарань, не пов'язаних з позбавленням волі;

- законів у сфері запобігання та протидії корупції у піднаглядних органах
та установах;

законодавства про звернення громадян, забезпечення гарантій належного розгляду та вирішення скарг ув'язнених і засуджених.

У зв’язку з чим оцінка діяльності прокурорів всіх рівнів повинна виходити із знання та вміння ними виконувати поставлені завдання, сумлінного ставлення до справи, забезпечення законності та правопорядку в піднаглядних органах та установах, реального стану законності, а не із кількості внесених актів реагування.

Указом Президента України від 25 квітня 2008 року N 401/2008 схвалено Концепцію реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, яка, з урахуванням демократичних перетворень, що відбулися в Україні, зумовила необхідність приведення її діяльності у відповідність до міжнародних норм і стандартів.

Тому сприяння засобами прокурорського нагляду створенню державою саме таких умов відбування покарань чи застосування заходів примусового характеру, забезпечення прав і законних інтересів осіб, до яких застосовано держаний примус, є головним завданням прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законів органами і установами, на які покладено реалізацію цих покарань та заходів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Кримінально-виконавчі установи, які поділяються на установи відкритого типу (виправні центри) і закритого типу (виправні колонії).	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.