Проблеми становлення громадянського та правового суспільства на початку ХХІ ст.

Зовнішня політика та економічні процеси в незалежній Україні.

Громадсько-політичні процеси в незалежній Україні: труднощі та надбання.

Стрімке визнання України на міжнародному рівні дало поштовх до ґрунтовної розробки її зовнішньополітичної концепції. Визначені ще Декларацією про суверенітет принципові засади української зовнішньої політики необхідно було конкретизувати з урахуванням тих реальних проблем, що постали перед республікою після проголошення її незалежності.

Основні принципи української зовнішньої політики дістали підтвердження у прийнятому Верховною Радою республіки 5 грудня 1991р. Зверненні "До парламентів і народів світу". В ньому зазначалось: Україна "спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі, на активізацію міжнародного співробітництва у вирішенні екологічних, енергетичних, продовольчих та інших глобальних проблем. Зовнішня політика України буде базуватись на загальновизнаних принципах міжнародного права".

Важливе у зовн. Політиці:

1. Зовнішня політика України спрямована на виконання таких найголовніших завдань:

2. 1. Утвердження і розвиток України як незалежної демократи чної держави.

3. 2. Забезпечення стабільності міжнародного становища України.

4. 3. Збереження територіальної цілісності держави, недоторканість її кордонів.

5. 4. Входження національного господарства до світової економічної системи для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу.

6. 5. Захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України.

7. 6. Надання їм допомоги згідно з міжнародним правом.

8. 7. Поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

На сучасному етапі українського державотворення проблема розвитку громадянського суспільства є дуже актуальною, оскільки воно відіграє важливу роль у забезпечені правових засад життя українців, формуванні розвинутої політичної системи. У свою чергу політична система надає громадянам реальну можливість якнайповніше виявити та реалізувати свої політичні інтереси та права.

Згідно з Конституцією “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава” (Ст. 1). Конституція надає широкі ґарантії прав і свобод людини і громадянина незалежно від походження, майнового стану, статі, раси, мови, релігії, політичних та інших переконань. Ґарантовано право кожного на збереження і захист своєї національної самобутности, на розвиток національних мов і культур, на задоволення громадянами своїх соціальних потреб. Стаття 15 Конституції стверджує, що “суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітности”, ґарантує “свободу політичної діяльности, не забороненої Конституцією і законами України”. Разом із статтями 34 та 35, які ґарантують громадянам право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, а також на свободу світогляду і віросповідання, вона є конституційною підставою формування плюралістичного суспільства.

Отже, правова, соціальна демократична держава задекларована в Конституції як намір, як політично-юридичний ідеал, до здійснення якого прагне суспільство. Ґарантія прав і свобод людини, невтручання держави у справи громадянського суспільства, її відповідальність перед народом створюють політико-правові передумови для того, щоб люди домагались максимального наближення дійсности до цього ідеалу. Однак, на практиці ще діють старі стереотипи, уявлення про те, що Конституція – лише політичний документ, а життя диктує свої вимоги. Тільки незначна частина людей вірить у те, що в Україні усі дотримуються законів і Конституції. Якщо таке ставлення є лиш суб’єктивною оцінкою, воно все одно створює несприятливі умови для розвитку громадських організацій сучасного типу. Адже теорія твердить, що недостатня правова захищеність індивіда, неповага до його конституційних прав, а тим більше можливість притягнути його до відповідальности за дії, які є протизаконними тільки тому, що законодавець не потурбувався про захист життєвих потреб та інтересів особи, створює ситуацію, коли пересічний громадянин шукає прикриття у “сильних світу сього” і погоджується на їхній патронаж. Функціонування інститутів громадянського суспільства за таких умов може бути витіснене на периферію суспільної системи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Правозахисний та дисидентський рух в Україні.	\|	Ві роки XIX ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.