VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці

VI.3.2. Особливості концепції Ж.-Ж. Руссо

VI.3.1. Особливості концепції Я.А. Коменського

Коменський був першим, хто поставив проблему залежності вибору методу навчання, пізнання від предмету дослідження. Саме Коменському, як вважають до-слідники, належить ідея про те, що процес навчання є подібним до процесу пізнання. В обох випадках ефективність залежить від пристосування методу до властивостей навчального предмета. Так, сучасний дослідик його творчості В.П. Зачинський пише: “...можна помилково оцінити у дидактиці напрямок предмета (об’єкта) до методів, не користуючись підтвердженням. Адже навчання по суті є пізнанням...” [483;s.16].

Відповідно до гасла Коменського, що єдиним джерелом знання є конкретні думки, а не розум, формулюється його мета навчання: надання учням якнайбільшої кількості одиничних фактів. А навчальна програма, таким чином, як стверджує поль-ска Педагогічна енциклопедія, “стає подібною до енциклопедії” [376; s. 135]. Але ме-та навчання за Коменським має тринітарну структуру. У своєму головному творі «Велика дидактика…» (повна назва містить основні програмні тези твору) він поєд-нує навчальні та виховні завдання освіти: людина повинна бути 1) істотою розум-ною; 2) істотою, яка панує над іншими створіннями божими; 3) істотою, яка є обра-зом свого творця і його радістю.

Педагогічні погляди Ж.-Ж. Руссо викладені у його програмній праці «Еміль, або про виховання» (1762 р.). Ключовим моментом тут, на нашу думку, є те, що розрізняючи два суперечливі види виховання: одне – суспільне, інше – приватне, домашнє, Руссо критикував перше та був апологетом другого. Перший вид виховання, докладно описаний у платонівській «Державі»[2], ставить за мету виховання у першу чергу громадянина. Тоді, як другий вид має своєю метою виховання особистості. Руссо критично ставився до спроб водночас досягти обох цілей, зазначаючи, що таким чином продукуються люди нещирі та лукаві, які зажди роблять вигляд, наче вони роблять усе для інших, тоді як завжди дбають лише про себе.

В основі навчання, на думку Ж.-Ж. Руссо, повинне лежати бажання дитини вчитися. «Безпосередній інтерес, – писав він, – ось великий двигун, єдиний, який веде вірно й далеко». Він вимагав: «Не давайте вашому учневі ніяких словесних уроків; він повинен одержувати їх лише з досвіду» [ibid.;сс.126, 94]. А метою навчання Руссо вважав не надання знання у готовому вигляді, але здатність його набувати та цінувати настільки, наскільки воно варте [ibid.;с.243], хоча він і усвідомлював, повільність, проте, надійність руху таким шляхом.

Дидактична система Йоганна Гайнріха Песталоцці (або за словами П. Наторпа, «соціальна педагогіка») що була значним відкриттям, як можна судити з її ключових положень, була утворена на базі синтезу дидактичних ідеї Я.А. Коменського та Ж.-Ж. Руссо.

Для Песталоцці загальна мета виховання – формування справжньої людяності, “виховати у людині людину” [210;с.151]. Весь уклад школи повинен будуватися на основі любові й взаємної прихильності вчителів та учнів. Необхідний розумовий порядок повинен базуватися на переконанні. Ставлячи й вирішуючи педагогічні завдання, учитель повинен орієнтуватися на внутрішні стани учня: «Він (учень) хоче всього, що робить йому честь. Він хоче всього, що викликає в ньому більші очікування. Він хоче всього, що пробуджує в ньому сили, що змушує його сказати: "Я можу це зробити"» [ibid;с.53].

Песталоцці, по суті, є засновником сучасної педагогічної науки, що прагне поставити в центр процесу освіти людину й організувати розвиток цієї людини не лише з урахуванням закономірностей природного розвитку та і її індивідуальних особливостей, але також і з урахуванням соціального буття, своєрідності культурного простору життя людини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Запитання і завдання	\|	VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.