Міжнародні торгові організації

В умовах глобалізації світової економіки велике значення в регулюванні міжнародних торгових відносин має діяльність міжнародних організацій. Серед них провідне місце належить:

1. Міжнародній торговій палаті;

2. Конференції ООН з торгівлі та розвитку;

3. ГАТТ/СОТ.

Міжнародна торгова палата, МТП (Іпіегпаііопаї СЬатЬег оГ Соттегсе, ІСС)— це неурядова міжнародна організація, яка об'єднує тисячі учасників (компаній, асоціацій, підприємців) з понад 130 країн світу. Вона була заснована у 1919 р. з основною метою, яка залишається незмінною протягом років — служити міжнародному бізнесу шляхом сприяння розвитку торгівлі, інвестицій, вільного руху капіталів, відкриття ринків для товарів та послуг. Основні цілі МТП закріплені у Статуті організації і спрямовані на поліпшення економічних відносин між країнами, на встановлення ділових контактів та взаєморозуміння.

Основними функціями МТП є такі: 4-- встановлення правил та стандартів (наприклад, Правила інтерпретації комерційних термінів — ШСОТЕКМ8; Єдині звичаї і - практика документарних акредитивів — ИСР 500; Уніфіковані '-; правила з інкасо; Уніфіковані правила з договірних гарантій;

Правила про Арбітражний суд, а також документи, що регулюють с питання конкуренції, іноземних інвестицій, перевезень тощо); сприяння росту та процвітанню (зокрема, МТП надає рекомендації Світовій організації торгівлі; сприяє підтримці національних заходів, спрямованих на розвиток бізнесу; виступає основним бізнес-партнером ООН та його спеціалізованих установ; бере участь у зустрічах країн «великої вісімки»; здійснює інформаційну підтримку з питань торгівлі, інвестицій та інших комерційних операцій);

— розповсюдження бізнес-досвіду та практики (цю функцію МТП здійснює шляхом обговорення на саммітах ООН питань стійкого зростання, фінансування розвитку громадянського суспільства; шляхом надання допомоги у залученні прямих іноземних інвестицій для деяких найменш розвинутих країн світу; шляхом участі у роботі таких інституцій, як Консультаційна рада з питань інвестицій, Міжнародний конгрес, Нове партнерство для розвитку Африки; шляхом міжнародних та регіональних конференцій, публікацій та інших заходів розповсюдження інформації);

— захист міжнародного бізнесу (МТП активно співпрацює з національними урядами та міжнародними організаціями, захищаючи інтереси підприємств усіх секторів економіки в кожній частині світу. Зокрема, при МТП функціонує Міжнародний арбітражний суд, Бюро зв'язку з ООН та її спеціалізованими установами). Рішення Міжнародної торгової палати носять рекомендаційний та добровільний характер. Проте їх неухильно дотримуються численні учасники міжнародних угод. Виступаючи «законодавцем» правил документарного оформлення торговельних операцій, МТП використовує свій досвід для розробки орієнтирів, що визначатимуть електронну торгівлю у XXI ст., методи та заходи боротьби з комерційними злочинами тощо.

За своєю організаційною структурою МТП складається зі Світової ради, Національних комітетів та груп, Виконавчої ради, Секретаріату, інших експертних комісій, підкомітетів, робочих групи тощо. Вищим законодавчим органом є Світова рада, яка збирається два рази на рік та визначає стратегію розвитку організації. Національні комітети виступають представниками МТП у відповідних країнах і забезпечують поширення її політики та рекомендацій у країнах-реципієнтах. Виконанням та імплементацією рішень Світової ради займається Виконавча рада, яка складається з 15-30 осіб. Секретаріат виконує допоміжні адміністративні функції та тісно співпрацює з національними комітетами при здійсненні робочих програм МТП.

Конференція ООН з торгівлі та розвитку, ЮНКТАДє органом Генеральної асамблеї ООН, тому з юридичної точки зору її не можна розглядати як міжнародну організацію, хоч вона має багато рис, притаманних їм. ЮНКТАД була створена 30 грудня 1964 р. Понад 190 країн світу є її членами.

Спочатку основними завданнями ЮНКТАД було сприяння розвитку міжнародної торгівлі, встановлення, узгодження й запровадження відповідних принципів та політики, координація діяльності міждержавних утворень та регіональних економічних угруповань у сфері міжнародної торгівлі, розширення інвестицій та можливостей розвитку країн, що розвиваються, надання останнім допомоги з метою їхньої інтеграції у світову економіку тощо. З 70-х років коло діяльності ЮНКТАД починає суттєво розширюватися за рахунок ускладнення завдань та функцій організації. Окрім регулювання торговельних відносин ЮНКТАД сприяє розвитку рівноправного взаємовигідного співробітництва між державами, розробляє різноманітні рекомендації з питань економічного розвитку, інвестицій, зменшення обмежувальної практики, політики конкуренції, надає технічну допомогу країнам, що розвиваються, та державам з перехідною економікою тощо.

ЮНКТАД є універсальним форумом, призначеним для обговорення різних проблем міжнародних економічних відносин. Як зазначається в документах ЮНКТАД, сьогодні її основними напрямами діяльності є:

— міжнародна торгівля;

— інвестиції, підприємництво та технології;

— глобалізація, взаємозалежність та розвиток;

— інфраструктура для розвитку, ефективність торгівлі, розвиток трудових ресурсів;

— і іайменш розвинуті країни та острівні державі, що розвиваються;

— технічна кооперація.

Вищими керівними органами ЮНКТАД є Конференція та Рада з торгівлі та розвитку. Сесії Конференції проходять на рівні міністрів та глав урядів один раз на 4 роки. Протягом кожного року Рада збирається один раз на регулярне засідання та до трьох разів на виконавчі сесії. Рада здійснює керівництво в перервах між сесіями. Зокрема, вона здійснює підготовку чергових сесій, забезпечує реалізацію рекомендацій, ухвалених на конференції. В її межах працюють три комісії: Комісія з торгівлі товарами, послугами та сировинними товарами, Комісія з інвестицій, технологій та зв'язаних фінансових питань, Комісія з питань підприємств, сприяння бізнесу та розвитку. Робота комісій підтримується обговореннями із залученням спеціалізованих технічних експертів з певних галузей. Щорічно відбувається до десяти експертних засідань.

Серед допоміжних органів провідну роль відіграє Центр з міжнародної торгівлі, основною метою якого є надання допомоги у збільшенні експорту країнам, що розвиваються. З 1994 р. організація активно працює над створенням та підтримкою роботи всесвітньої мережі Центрів з питань торгівлі, яка об'єднує через Інтернет торгові Центри світу. Для обслуговування Конференції та Ради у межах Секретаріату ООН створений секретаріат ЮНКТАД.

Відмінною рисою цієї організації є те, що вся діяльність проводиться у межах певних регіональних груп, а бюджет ЮНКТАД є складовою бюджету ООН. Держави-члени поділені на 4 головні групи з урахуванням їх географічного положення та рівня соціально-економічного розвитку.

Усі рішення ЮНКТАД мають рекомендаційний характер і оформлюються у вигляді резолюцій, заяв, висновків тощо. Під егідою ЮНКТАД розробляються багатосторонні угоди та конвенції. За роки існування організації відбулося 11 конференцій (див. табл. 2.5).

Генеральна угода з тарифів і торгівлі, ГАТТбула підписана в Женеві у жовтні 1947 р. і набрала сили з 1 січня 1948 р. На початковому етапі її учасниками були 23 країни, а коли в 1994 р. вона була реформована у Світову організацію торгівлі (СОТ), ряди її членів нараховували вже 118 держав світу.

ГАТТ утворилася як багатостороння міжнародна організація на основі угоди, яка містила зведення правових норм, що регулювали

торговельні відносини між країнами-учасниками за різними напрямами. Метою Генеральної угоди з тарифів і торгівлі було забезпечення необхідної правової основи на багатосторонньому рівні для розвитку міжнародних торговельних відносин шляхом скасування митних та інших торговельних обмежень, усунення всіх форм дискримінації у міжнародній торгівлі з метою підвищення рівня життя, забезпечення повної зайнятості, підвищення реальних доходів населення та попиту, більш ефективного використання сировини, зростання виробництва і торговельного обміну. ГАТТ базувалася на принципах:

— відсутності дискримінації у торгівлі;

— режимі найбільшого сприяння;

— здійснення поступок на взаємній основі;

— зниження мита та нетарифних бар'єрів;

— регулювання міжнародної торгівлі на основі приватного права тощо.

її основні функції включали:

— вплив на державну торговельну політику шляхом вироблення правил світової торгівлі;

— проведення переговорів з питань лібералізації торгівлі;

— врегулювання суперечок.

Вищим органом виступали Конференції, оперативну діяльність здійснювала Рада представників, робочими органами були: постійно діючий Секретаріат та різноманітні комісії, комітети, підкомітети та робочі групи.

За період з 1947 по 1994 рр. відбулося вісім торговельних раундів переговорів, метою яких була подальша лібералізація світової торгівлі й усунення торговельних бар'єрів. Перші п'ять раундів в основному орієнтувалися на зменшення митних тарифів за принципом «поступка за поступку». На шостому раунді (1964—1967 рр.) було змінено принцип ведення переговорів. Країни перейшли від взаємних поступок до лінійного зменшення тарифів відразу на всі товари. На Токійському раунді (1973-1979 рр.) окрім тарифного регулювання здійснювалися переговори про усунення нетарифних обмежень, регулювання умов торгівлі за окремими групами товарів тощо. Восьмий (уругвайський) раунд переговорів став поворотним в еволюції ГАТТ і не лише тому, що призвів до створення Світової організації торгівлі, але й тому, що на ньому було прийнято багато документів, які регулюють різноманітні питання торгівлі товарами та послугами, захисту прав інтелектуальної власності тощо. В цілому, переговори під егідою ГАТТ тільки в 60-х і 70-х роках скоротили митні бар'єри з 25—30 до 3—4%, допомогли збільшити втричі обсяги світової торгівлі за 70—80-ті роки і продовжити лібералізацію міжнародної торгівлі у 90-ті роки та на початку XXI ст.

Рішення про створення Світової організації торгівлі, СОТбуло прийнято на Уругвайському раунді переговорів, який проводився в рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. Угода про створення СОТ набрало сили з 1 січня 1995 р.

СОТ є міжнародною міждержавною організацією. Водночас вона має певні особливості щодо членства. Членами СОТ можуть бути не лише держави, але й митні території з повною автономією у здійсненні зовнішньоторгових відносин (наприклад, Тайвань, Палестина, ЄС).

СОТ не має правотворчих функцій, але вона регулює торгово-політичні відносини учасників організації у сфері міжнародної торгівлі на основі пакета угод уругвайського раунду багатосторонніх торгових переговорів 1986—1994 рр. Пакет угод складається з декількох десятків багатосторонніх угод та інших правових документів, основним із яких є угода про заснування СОТ.

Фактично СОТ функціонує так само, як і ГАТТ, але при цьому здійснює контроль більш широкого спектру торгових угод і має великі повноваження у зв'язку з удосконаленням ряду процедур прийняття рішень. СОТ виконує такі основні функції:

— є форумом багатосторонніх торгових переговорів з питань міжнародної торгівлі;

— забезпечує функціонування механізму з розв'язання міждер-; жавних суперечок у сфері міжнародної торгівлі;

— у виключних випадках приймає рішення щодо звільнення члена СОТ від зобов'язань, які накладаються на нього в рамках СОТ;

— здійснює тлумачення міжнародних торгових договорів системи СОТ;

г* встановлює контроль за реалізацією міжнародних торгових договорів системи СОТ шляхом механізму огляду торгової політики.

Основними принципами та правилами СОТ є:

— надання режиму найбільшого сприяння в торгівлі на недискримінаційній основі;

— взаємне надання національного режиму товарам і послугам іноземного походження;

— регулювання торгівлі переважно тарифними методами;

— відмова від використання кількісних обмежень;

— розв'язання торгових суперечок шляхом консультацій і переговорів.

Усі країни — члени СОТ зобов'язуються виконувати близько ЗО основних угод та інших юридично закріплених умов. Таким чином, СОТ являє собою своєрідний багатосторонній контракт (пакет угод), нормами й правилами якого регулюється понад 90% усієї світової торгівлі товарами й послугами.

За своєю структурою СОТ складається з:

— Конференції міністрів (торгівлі, економіки тощо) країн-учасниць — це вищий орган організації. Конференції проходять не рідше одного разу на два роки;

— Генеральної ради, що є виконавчим органом організації. Рада складається з представників усіх членів СОТ. її засідання проходять у разі необхідності (зазвичай декілька разів на рік) на рівні послів чи представників країн - членів СОТ. У межах Генеральної ради існують Рада з торгівлі товарами, Рада з торгівлі послугами, Рада з торгових аспектів прав інтелектуальної власності;

— Секретаріату, що є адміністративним органом, покликаним забезпечувати стабільну роботу організації. Цей постійно діючий орган очолює генеральний директор. У Секретаріаті працюють близько 500 осіб, які мають статус міжнародних чиновників.

У межах Конференції міністрів та Генеральної ради створюються різні комітети на постійній чи тимчасовій основі для розгляду спеціальних питань.

Зараз учасниками СОТ є майже 150 держав світу; майже 30 країн ведуть переговори про приєднання, маючи статус спостерігачів. У спостерігачах також є близько 50 міжнародних організацій, у тому числі МВФ, Група Світового банку, ОЕСР, різні підрозділи ООН, регіональні угруповання, товарні організації тощо.

Процедура приєднання до СОТ досить складна і тривала — займає кілька років. На першому етапі в рамках спеціальних Робочих груп відбувається детальне вивчення економічного механізму і торгово-політичного режиму країни, що приєднується. Потім починаються консультації і переговори (на двосторонньому рівні з усіма зацікавленими країнами — членами СОТ) про умови членства країни-здобувача у цій міжнародній організації. Насамперед, переговори стосуються «комерційно значимих» поступок, що країна, яка приєднується, буде готова надати членам СОТ при доступі на її ринок. Замість того, країна, що приєднується, набуває права, якими володіють члени СОТ, що практично означає припинення її дискримінації на зовнішніх ринках.

Відповідно до встановленої процедури результати двосторонніх переговорів про взаємну лібералізацію доступу на ринки та умови приєднання мають бути оформлені такими офіційними документами:

— доповіддю Робочої групи, в якій викладається весь пакет зобов'язань, прийнятих на себе країною-кандидатом;

— протоколом про приєднання, що юридично оформлює досягнуту домовленість;

— списком зобов'язань з тарифних знижок в області товарів і сільського господарства;

— списком специфічних зобов'язань для доступу на ринок послуг.

Зрештою висновки Робочої групи і всіх згаданих вище документів виносяться на розгляд Генеральної ради організації. Якщо 2/3 членів СОТ проголосують «за», заявник має право підписати протокол і приєднатися до організації після ратифікації документа парламентом чи законодавчим органом країни (якщо це необхідно).

9. Україна на світовому ринку товарів та послуг

Досвід багатьох країн підтверджує те, що розвиток зовнішньої торгівлі, зокрема, нарощування експорту країни на світовому ринку, є надзвичайно важливим фактором функціонування національної економіки. Тому після набуття незалежності Україна стала проводити активну зовнішньоторговельну політику, використовуючи свій внутрішній потенціал. Поряд із кардинальними змінами, що відбулися після 1991 р. у геополітичному становищі України, особливості та закономірності сучасного стану трансформаційних процесів, які в ній відбуваються, істотно підвищують роль зовнішньоекономічних відносин у розвитку країни.

Аналіз динаміки, структури та географічної спрямованості зовнішньої торгівлі України дозволяє виділити такі її основні особливості:

— зростання ролі зовнішньої торгівлі для економіки України;

— нестабільність зовнішньої торгівлі та суттєві коливання сальдо торгового балансу;

— незбалансованість товарної структури;

— недосконалість структури експорту та імпорту послуг;

— низький рівень географічної диверсифікованості.

Частка зовнішнього товарообігу в ВВП становить понад 90%, що свідчить про суттєвий вплив зовнішньоторговельних зв'язків на економіку України. Зростає також кількість країн, з якими Україна встановила та підтримує торговельні зв'язки. На початку XXI ст. їх уже було понад 190. З іншого боку, частка зовнішньої торгівлі України у світовому експорті становить менш ніж 0,5%, тобто за світовими масштабами Україна навіть не наближається до групи основних країн-експортерів.

За роки незалежності експорт та імпорт товарів в Україну то зростав, то зменшувався відповідно до змін, що відбувалися у зовнішньому середовищі. Високі показники товарообігу були зафіксовані в 1996 та 1997 роках, а наприкінці XX ст. вони зменшилися до рівня 1993—1994 рр. З 2000 р. товарообіг знову почав зростати. Зокрема, за даними Державного комітету статистики України, у 2005 р. загальний зовнішньоторговельний обіг становив уже 70,4 млрд дол., що більше на 14% у порівняно з попереднім роком. Експорт збільшився порівняно з 2004 р. на 5% і дорівнював 34,3 млрд дол., а імпорт - на 24,6% і становив 36,1 млрд дол. (див. табл. 2.6).

Товарна структура зовнішньої торгівлі України за роки незалежності майже не змінилася, як не змінився і перелік товарів, які забезпечують валютні надходження в країну. Основними статтями експорту були та й залишаються чорні метали та вироби з них, машини, устаткування, інші механізми, продукція хімічної та пов'язаних із нею галузей промисловості, мінеральні продукти, засоби наземного транспорту; імпорту — мінеральні продукти (у тому числі нафта, нафтопродукти, газ), машини, устаткування та інші механізми; продукція хімічної промисловості, засоби наземного транспорту, пластмаси, каучук (див. табл. 2.7).

Провідне місце в експорті продовжує займати продукція чорної металургії (більше 40%), що дає підстави говорити про певну моно-культурність, яка підвищує вразливість країни у сфері зовнішньоекономічних зв'язків. Експортний потенціал машинобудування та інших галузей обробної промисловості використовується лише незначною мірою.

Найбільшу питому вагу в імпорті має продукція паливно-енергетичного комплексу (майже 30%), що свідчить про значну залежність країни від поставок енергоресурсів із-за кордону, особливо з Росії.

Розміщення виробничих сил та товарна структура зовнішньої торгівлі впливають на масштаби участі різних регіонів у зовнішньоторгових відносинах країни. Понад 50% експорту та 50% імпорту припадає лише на три основні регіони: Донецьку, Дніпропетровську області та м. Київ.

У 2002 р. 72,5% обороту припадало на транспортні послуги та подорожі; 7,8% — на різні ділові послуги; 3,6% — на послуги зв'язку і зовсім незначна частка на фінансові, ділові, інформаційні, комп'ютерні, туристично-рекреаційні послуги, а також послуги, що пов'язані з патентами, ліцензіями, ноу-хау та іншими нематеріальними активами, які в багатьох країнах забезпечують чималий дохід. У наступні роки ситуація майже не змінилися, хоч у 2005, обсяг торгівлі послугами зріс на 23,6% порівняно з попереднім роком і становив понад 9 млрд дол. (6,1 млрд дол. — експорт, 2,9 млрд дол. — імпорт).

Розвиток співробітництва України з країнами ЄС, що гарантує доступ українським виробникам із їхньою традиційною продукцією на європейські ринки, визначає взаємне застосування режиму найбільшого сприяння у торговельних відносинах тощо.

Серед інших важливих рис сучасної світової торгівлі України виділяють також: вимушену орієнтацію України на країни СНД, що обумовлена столітніми історичними зв'язками і схожістю трансформаційних процесів, які відбуваються в країнах колишнього СРСР, і економічною зацікавленістю одна в одній; досить високий ступінь залежності країни від імпорту; поступове зменшення ступеню бартеризації зовнішньоторговельних операцій та певна невизначеність зовнішньоекономічної стратегії. Зокрема, незважаючи на скорочення питомої ваги обсягів імпортованих товарів у ВВП, залежність від зовнішніх енергоресурсів залишається, що дає можливість Росії, основному їхньому постачальнику до України, диктувати українській державі умови торгівлі даними видами товарів та інколи використовувати цю залежність у політичних цілях. Що стосується бартерних операцій, то з 1994 р. частка бартерних операцій у зовнішній торгівлі України суттєво зменшилася й на кінець 2004 р. становила близько 4%. Скорочення бартерних операцій стало можливим внаслідок того, що за останні роки приймалися різноманітні нормативні документи, спрямовані на обмеження використання бартерних операцій у зовнішній торгівлі.

Невизначеність зовнішньоекономічної стратегії залишається однією з головних проблем розвитку торговельних відносин України. Після набуття незалежності та ліквідації державної монополії зовнішньої торгівлі Україна обрала «градуалістську» стратегію розвитку, зокрема у сфері зовнішньоторговельних зв'язків. Вона досить повільно здійснювала реформи в зовнішньоекономічному секторі економіки, що дало змогу спеціалістам стверджувати, що Україна намагається зберегти стару систему управління зовнішньоторговими процесами й активно використовує різноманітні форми прямого контролю над експортом та імпортом, і впроваджуючи надмірну протекціоністську політику.

Лише після 1994 р. урядом України був обраний курс на лібералізацію зовнішньої торгівлі. За оцінками німецької консалтингової групи з питань економіки, на початку Україні вдалося досягти відчутних успіхів. До 1996 р. було скасовано всі кількісні обмеження експорту (наприклад, експортні квоти) та зменшені численні митні збори. Україна розпочала активну роботу в напрямку вирішення питання щодо приєднання до системи ГАТТ/СОТ. Однак, починаючи з 1996 р., в Україні було призупинено процес лібералізації торгівлі та здійснено чимало заходів у протилежному напрямку. Останніми роками рівень митних зборів знову став помітно підвищуватися. Одночасно імпорт та експорт суттєво обтяжують заходи нетарифного характеру, причому цей тягар дедалі зростає. Наприклад, імпортні товари часто підлягають складним та дорогим процедурам стандартизації та сертифікації.

Усе це свідчить про те, що поки Україна чітко не визначилася зі своєю зовнішньоторговельною стратегією і не вирішила питання: чи бути вільній торгівлі, чи протекціонізму? Разом із тим, існує точка зору, що принципи протекціонізму та вільної торгівлі в зовнішньоекономічній сфері можуть гармонійно існувати разом, якщо в Україні буде створено ефективну систему стимулів, спрямованих на ліквідацію розриву між експорто- та імпортоміскістю економіки, оптимізацію структури зовнішньої торгівлі, підвищення ефективності зовнішньоторговельних контактів та зміцнення економічної безпеки держави.

Для досягнення цього необхідно, перш за все, прагнути у сфері зовнішньої торгівлі до:

— географічної диверсифікації ринків збуту;

— захисту внутрішнього ринку від надмірного вивозу недефіцитної продукції;

— розв'язання проблем, пов'язаних із продажем товарів на світовому ринку за демпінговими цінами;

— забезпечення більш високого рівня повернення валютної виручки;

— зменшення частки бартерних операцій;

— диверсифікації джерел постачання продукції з метою зменшення ресурсної залежності від монопольних постачальників;

— приведення структури імпорту у відповідність із потребами
національної економіки;

— впровадження такого режиму у сфері зовнішньої торгівлі, який був би більш відкритим, прозорим та стабільним.

Одночасно слід звернути увагу на те, що реформування зовнішнього сектора має відбуватися в межах реформування всієї структури економіки країни, зокрема, — супроводжуватися вдосконаленням відповідної інфраструктури зовнішньої торгівлі, системи її інформаційного забезпечення, створенням ефективної банківської та гнучкої кредитної системи, реалізацією заходів, які забезпечать Україні статус рівноправного члена СОТ тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Еволюція теорій міжнародної торгівлі	\|	Загальна характеристика системи міжнародних послуг

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.