Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 11. Регулювання як загальна функція менеджменту

Основні характеристики ефективної системи контролю

Етапи процесу контролю

Процес контролю складається з таких етапів:

1) визначення параметрів функціонування і розвитку організації, якими необхідно контролювати джерела інформації про неї;

2) створюється модель управління організацією, на якій відбиваються потоки ресурсів, місця утворення проміжних і кінцевих результатів, а також найбільш придатні місця для здійснення контрольних дій;

3) збір інформації про реально досягнуті результати і зіставлення її з існуючими нормативами, що дозволяє визначити, чи є відхилення від запланованих результатів;

4) коригування діяльності організації, модифікація цілей, перегляд планів, вдосконалення технології виробництва і управління.

Характеристики ефективності контролю:

- стратегічна спрямованість контролю;

- орієнтація на результати;

- своєчасність контролю;

- гнучкість;

- відповідність справі;

- простота;

- економічність;

- висока якість.

Для забезпечення ефективності контролю необхідно:

1) розробити такі стандарти, які ефективно відбивають результати діяльності;

2) забезпечити двостороннє спілкування між контролюючими і контрольованими;

3) використовувати метод розробки стандартів, що будуть забезпечувати жорсткий, але справедливий контроль;

4) використовувати методи матеріального стимулювання для досягнення стандартів;

5) впроваджувати інформаційну систему контролю;

6) приділяти особливу увагу контролю виробничих процесів.

Мета системи контролю – це підвищення вірогідності досягнення організаційних цілей і стандартів.

Основні системи контролю:

- фінансовий контроль;

- бюджетний контроль;

- контроль якості;

- контроль матеріально-технічних засобів.

Системи контролю мають тенденцію змінюватися в залежності від ступеня їх використання на різних рівнях управління. Системи контролю акцентують увагу на різноманітних питаннях: від часу проведення контролю (до, під час або після процесу виробництва продукції) до важливості контролю

Система контролю на підприємстві спрямована на:

- установлення заданого рівня якості, що відповідає вимогам споживача;

- налагодження виробничого процесу з метою підвищення якості;

- ліквідацію виявлених недоліків у якості продукції і виробничого процесу;

- забезпечення стабілізації досягнутого рівня якості;

- скорочення витрат виробництва;

- можливість виконання замовлень у встановлені терміни.

В широкому розумінні під регулюванням розуміють різновид автоматичного управління, автоматичне підтримання сталості основних характеристик керованого об'єкта.

Поняття "регулювання" і "управління" іноді змішують. Такий підхід є похідним від розгляду загальних рис управління в природі, в живих організмах і в машині, що досягається шляхом саморегулювання (гомеостазиса) на основі зворотного зв'язку.

Проте управління не може обмежуватись досягненням тільки динамічної рівноваги системи (гомеостазиса), оскільки завжди виникає необхідність не тільки здійснювати регулювання, але й переводити систему у новий стан. Тому управління і регулювання не можуть розглядатися як синоніми.

Регулювання виникає внаслідок того, що під впливом ряду збурювальних факторів в існуючу організацію процесу виробництва вносяться зміни. Змінюється матеріальна і фінансова забезпеченість, забезпеченість трудовими ресурсами, позначаються зміни в кон'юнктурі ринку, погодних умовах і ін. Певну дезорганізацію викликає постановка нових, раніше не передбачення задач, порушення каналів зв'язку та ін. У завдання регульованих входить постійне вловлювання цих змін, підтримання й удосконалення стану впорядкованості керованого об'єкту. Досягається це шляхом протидії факторам дезорганізації, внесення змін у ресурсне забезпечення, адаптації системи до зовнішніх впливів.

Тобто регулювання — це внесення корективів у характер діяльності об'єкта, включення в кожен даний момент такої програми управління, яка б забезпечувала протидію системи впливам, котрі відхиляють її від гомеостатичного стану. Шляхом регулювання забезпечується не тільки стабілізація керованого об'єкта, підтримання розвитку його у певних границях, але й створення умов для протікання процесів на основі саморегулювання, шляхом встановлення економічних, організаційних, правових та інших нормативів.

Саморегулювання (самоуправління) упродовж багатьох віків займало уми видатних вчених. Так, Жан-Жак Руссо в "Громадському договорі" писав: "Знайти таку форму асоціації, яка захищає і охороняє всією спільною силою особистість і майно кожного із членів асоціації і дякуючи якій кожен, з'єднуючись зо всіма, підкоряється, проте, тільки самому собі і залишається таким же вільним, як і раніше".

На думку Гегеля, самоуправління забезпечує громадянам відчуття свободи і почуття власної гідності.[1]

Про розвиток самоуправління тепер пишуть практично у всіх країнах. Французький соціаліст Пьєр Розанваллон навіть видав книжку "Вік самоуправління". За рубежем поширюються різноманітні форми участі трудящих в управлінні. Основоположна ідея німецької системи участі в управлінні зводиться до того, що підприємство функціонує завдяки праці і капіталу і ці два фактори визначають вищий менеджмент. У Франції за участю трудящих почали широко запроваджувати соціальне планування на промислових підприємствах, які випливають із теоретичних положень школи "людських відносин". В Японії та в деяких інших країнах формою участі трудящих в управлінні є участь в гуртках якості.

Чимало зарубіжних спеціалістів дуже високо цінують участь трудящих у прибутках, розглядаючи її як універсальний рецепт досягнення безінфляційного зростання заробітків при високій зайнятості. Вважається, що низьке безробіття в Японії у великій мірі пояснюється тим, що там діють самокеровані трудові колективи, єдина у світі "дольова економіка", коли прибутки і збитки розподіляються порівну між підприємцями і робітниками.

На думку лауреата Нобелівської премії Дж. Міда, заслуговує на увагу так зване дискримінаційне партнерство праці й капіталу, за якого робітники приймають участь в управлінні поряд із акціонерами, а також у розподілі прибутків фірми. Проте при вступі в члени партнерства робітники повинні зробити певний внесок або погодитися на більш низьку, ніж у "старих" членів партнерства, зарплату. Концепція самокерованої і партнерської економіки на Заході стає все більше популярною, оскільки її реалізація на практиці веде до підвищення заінтересованості працівників в успіхах фірми, до скорочення втрат від страйків і трудових конфліктів, плинності кадрів та ін.

У той же час самокеровані фірми часто бувають менш мобільними у тактичному плані, слабкіше реагують на ринкову кон'юнктуру, схильні до недоінвестування, оскільки стараються левову частку прибутку розподіляти у вигляді дивідендів, неохоче йдуть на нововведення, якщо це пов'язано з певним ризиком, і т. п.

Поки що немає одностайності у розумінні самоуправління. Одні розглядають його як ідеал, належне здійснення якого можливе лише у майбутньому. Інші акцентують увагу на впровадженні елементів самоуправління, наприклад, муніципального, кооперативного самоуправління.

Виходячи з досвіду нашої країни, під самоуправлінням слід розуміти автономне функціонування будь-якої організаційної системи (підсистеми), що наділяється правом прийняття рішень щодо внутрішніх проблем діяльності, і в якій зливаються дорадчі, виконавські і виконавчі функції.

До принципів самоуправління можна віднести:

— поєднання представницької і прямої безпосередньої демократії;

— поєднання державних і громадських начал в управлінні;

— поєднання централізованого управління і самостійності, автономії місць, самодіяльності колективів, ініціативи громадян.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Види контролю	\|	Сутність, значення і класифікація методів управління

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.