Психоаналітична школа в менеджменті.

Психоаналітична школа в менеджменті прагне використовувати фрейдовську методологію й поняття для опису емоційних відносин в організації. Організація з позицій психоаналітичної теорії являє собою сукупність взаємодії «Я» і «Іншого». Ці «Інші», з якими ми постійно зіштовхуємося в організаційних структурах, існують не формально, а так, ніби вони існували для нас. А це з погляду психоаналізу, означає відношення прихильності. Мовою соціології це кваліфікується як відношення ідентифікації, солідарності або ворожості. Ця прихильність також розглядається як форма самоствердження «Я». На основі цього між «Я» і багатьма «Іншими» складається певна емоційна атмосфера відносин, що характеризує вже ці відносини не як міжособові, а як соціально-психологічні. Із цієї передумови випливає, що спільна праця сама по собі недостатня, щоб створити соціальну групу й обумовити її діяльність. У конституюванні соціальної групи значна роль належить емоційному фактору. Підкреслення важливої ролі емоційного фактору у формуванні міжгрупових відносин і є однією з сильних сторін психоаналітичного напрямку в менеджменті.

Психоаналітична школа аналізує взаємодію індивідів в організації й викликає думки про найважливішу роль для організації авторитету.

Емпірична (прагматична) школа управління.В основі теорії цієї школи лежало вивчення й наступне поширення конкретного досвіду управління фірмами, військовими організаціями, що з'явилося найбільш корисним способом удосконалювання менеджменту. Звідси й назва школи - емпірична (емпірія - досвід), її представники - Е. Петерсен, Г. Саймон, Р. Девіс, А. Чандл, Е. Дейл та ін.

В становленні школи брали участь і представників великого бізнесу. Вони сприяли практичному поширенню її концепцій.

Виникнення емпіричної школи з'явилося певною реакцією на недостатню практичну спрямованість ряду положень наукового менеджменту й школи людських відносин. Прихильники емпіричної школи не заперечували значення теоретичних принципів, але вважали більше важливим аналіз безпосереднього досвіду управління. Ними були розроблені спеціальні методології навчання управлінню на основі конкретних управлінських ситуацій. Такий аналіз, на їхню думку, дозволяє підібрати відповідні даному типу ситуації рішення.

Прагматична (емпірична) школа внесла істотний вклад у практику внутріфірмового менеджменту. Була розроблена велика кількість цінних рекомендацій щодо управлінських структур, організації функціональних і лінійних служб, систем технічного й інформаційного забезпечення та ін. Велика робота була проведена щодо дослідження й впровадження в практику нових, ефективних прийомів навчання менеджерів. Як приклад можна привести створення А. Слоуном, що був президентом «Дженерал Моторе», спеціального центра по підготовці менеджерів. Цей центр є всесвітньо відомим центром по підготовці управлінських кадрів.

З роботами вчених цієї школи зв'язане широке поширення термінів «менеджмент», «менеджер» у теорії й практиці управління.

Поняття «менеджмент» у дослідженнях представників емпіричної школи розглядається у двох значеннях: у широкому й вузькому. У широкому змісті, із соціальної точки зору, менеджмент є технікою або методом, що розвивається в результаті властивої людині тенденції до формування групи. Якою б не була група, вона повинна мати свою систему менеджменту. Менеджери здійснюють керівництво шляхом прийняття на себе влади, розподілу обов'язків і встановлення підзвітності за всі дії людей у даній організації.

Менеджмент може мати й більше вузьке значення. Це - принципи теорії й практики управління підприємством (фірмою).

І в тому, і в іншому випадку менеджмент і менеджерський корпус розглядалися представниками емпіричної школи як важливий фактор підвищення ефективності організації (виробництва).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Принципи управління.	\|	Етапи розвитку менеджменту.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.