Природні спалахи інфекційних захворювань

Питання взаємовідносин людини з тваринним світом, у тому числі існування та поширення низки небезпечних заразних хвороб, які передаються від тварин людині, також належать до медичних проблем екології.

Академік Є. Н. Павловський створив вчення про природні осередки низки інфекційних хвороб. Вчений показав, що в природі існують осередки багатьох заразних хвороб, в яких збудник зберігається завдяки переходу від однієї тварини до іншої. Багато природно-осередкових інфекцій передаються кровососними комахами (кліщі, блохи, москіти, комарі), наприклад: чума, туляремія, жовта лихоманка, малярія, кліщовий енцефаліт. Деякі з природно-осередкових захворювань передаються без участі переносника (сказ, холера, лептоспіроз, бруцельоз, та ін.).

Природний осередок заразної хвороби являє собою ділянку території з певним географічним ландшафтом, на якому в процесі еволюції збудників інфекцій, тварин і переносників склалися стійкі міжвидові взаємовідносини, які не залежать від існування людини. Інакше кажучи, природний осередок пов'язаний з певним біотопом — ділянкою земної поверхні з однотиповими умовами середовища, на якому існує певний біоценоз, тобто спільність живих організмів — мікробів, переносників, гризунів тощо. В одних випадках — це нора гризуна, наприклад піщанки, з її мешканцями, які можуть стати джерелом зараження людини кліщовим спірохетозом, чумою, туляремією тощо. При цьому біотоп може являти собою природний осередок не однієї, а декількох інфекцій.

В інших випадках територія природного осередку не має такої чіткої обмеженості, як в описаному випадку з норою піщанки. Так, па великій площі тайги живуть енцефалітні кліщі — специфічні переносники збудників кліщового енцефаліту. Ці кліщі розсіяні по території осередку нерівномірно — вони накопичуються тільки на стежках пересування тварин до водопою.

Індивідуальна та масова профілактика зараження людей полягає у визначенні територіального поширення природних осередків інфекційних захворювань, еколого -паразитологічному аналізі умов їх існування, на основі чого розробляється комплекс протиепідемічних заходів щодо викорінювання цих осередків та контролю за ними. За цим осередком ведуть постійне спостереження: фахівці слідкують за динамікою чисельності гризунів з метою раннього виявлення та придушення спалаху захворювань серед них, а також для винищування гризунів.

Найбільша кількість захворювань на кліщовий енцефаліт реєструється в Західному Сибіру та на Уралі. Але природні осередки цієї небезпечної хвороби є й на Україні (Полісся). Щоб запобігти захворюваності людей, проводять регулярну вакцинацію сільських мешканців, робітників лісового господарства і всіх осіб, які їдуть у райони циркуляції вірусу кліщового енцефаліту (будівельники, члени експедицій, туристи тощо).

На території Київської області також існують природні осередки важкого захворювання — лептоспірозу, який характеризується ураженням нирок, печінки, геморагічним синдромом (підвищена кровоточивість), інтенсивною лихоманкою, жовтяницею (смерть при жовтяничних формах досягає 50%). Людина заражується від хворих тварин. Заражені домові миші, полівки, пацюки виділяють збудника (лептоспіру) із сечею, яка інфікує водоймища. Під час купання у заражених водоймищах (пойми річок, озер, ставків, зарослих трав'яною рослинністю), ловлі риби, прання, а також у разі використання сирої води для пиття збудники лептоспірозу крізь шкіру проникають в організм людини і спричинюють захворювання.

У процесі антропогенних змін у навколишньому середовищі можливе виникнення несподіваних епідеміологічних ситуацій та процесів внаслідок впливу людини на природу. Вчені виділяють наступні три типи цих наслідків (негативних і сприятливих).

1. Безпосередні, за типом «короткого замикання» (наприклад, захворювання серед осіб, які прибувають на території, розташовані в межах невиявлених ареалів хвороб,— завезені спалахи захворювань); мають, як правило, локальну пристосованість; виявляють їх порівняно швидко.

2. Опосередковані (наприклад, зміна ареалів зоотопів та їх структури внаслідок розвитку тваринництва і меліорації земель; зміна ролі водного чинника в епідеміологічному процесі внаслідок урбанізації); мають багатосходинкові просторові причинно – наслідкові зв'язки і «розлиту» територіальну пристосованість, виявляють їх повільніше.

3. Віддалені (пов'язані з антропогенними змінами ландшафтів та екосистем, шляхів циркуляції збудників і умов формування їх генофонду); часто мають планетарний та віковий характер.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ендемічний зоб.	\|	Лекція №8 Екологія харчування

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.