Особливості британського тред-юніонізму

Правління лейбористів

23 січня 1924 р. Рамсей Макдональд оголосив склад першого в історії Великої Британії лейбористського уряду. Британські правлячі кола змушені були рахуватися із зростанням популярності лейбористів. Крім того, консерватори і ліберали не змогли домовитися про створення коаліційного уряду. В такій ситуації, не маючи більшості в парламенті, лідери обох партій не перешкоджали створенню, лейбористського кабінету. При цьому, зрозуміло, зазначалося, що лейбористи не виходитимуть за рамки традиційної британської політики і не будуть протидіяти підприємцям і банкірам.

Лейбористи провадили більш гнучку політику, ніж консерватори. Вони йшли на невеликі поступки робітникам з метою зміцнення стабільності. Уряд Р. Макдональда збільшив розміри допомоги безробітним і пенсії старим, зменшив мито на деякі товари, покращив систему страхування з безробіття, збільшив видатки держави на житлове будівництво. Однак лейбористи не дотримали передвиборчих обіцянок націоналізувати шахти і залізниці, запровадити податок на капітал. Під час трудових конфліктів вони зазвичай підтримували підприємців, домагаючись припинення страйків.

Лейбористський кабінет визнав СРСР, однак не поспішав налагоджувати двосторонні відносини. Дуже скоро прихильність англійського суспільства до нового уряду поступилася місцем розчаруванням його політикою.

За таких обставин, отримавши абсолютну більшість на виборах у жовтні 1924 р., консерватори сформували однопартійний уряд.

За консерваторів виник гострий конфлікт у вугільній промисловості. Власники шахт були зацікавлені у зменшенні високої собівартості вугілля й підвищенні його конкурентоспроможності на зовнішніх ринках. Вони прагнулидосягти цього не шляхом заміни застарілого обладнання, а за рахунок скорочення заробітної плати. Влітку 1925 р. власники шахт висунули ультимативні вимоги гірникам, погрожуючи локаутом, якщо останні не погодяться на зменшення зарплати та скорочення робочого дня. Федерація гірників відповіла відмовою й була підтримана залізничниками, транспортниками та машинобудівниками. Уряд зобов'язався сплачувати власникам шахт субсидії протягом дев'яти місяців для підтримання зарплати. Після закінчення цього терміну власники шахт оголосили локаут, оскільки гірники знову відкинули їхні умови.

4 травня 1926 р. Генеральна Рада Британського конгресу тред-юніонів оголосила загальний страйк. Кількість учасників загального страйку (разом із сім'ями) становила біля 18 млн. чоловік, тобто понад 40% всього населення країни. Страйк отримав широкий міжнародний резонанс та підтримку трудящих більшості країн світу.

12 травня керівництво Генради оголосило про припинення загального страйку. Проти її активних учасників було застосовано репресії. Страйк фактично тривав до грудня 1926 р., коли трудящі повернулися до праці. Зарплату гірників було зменшено, а робочий день подовжено.

Загальний страйк 1926 р. і робітничий рух у Великій Британії у 20-ті роки були наслідками прояви кризових явищ в економіці. Вони проходили під тред-юніоністськими та соціал-демократичними (лейбористськими) гаслами.

За таких обставин на виборах 1929 р. в умовах кризи, що почалася, перемогу отримали лейбористи, сформувавши другий лейбористський уряд на чолі з Р. Макдональдом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Внутрішня політика кабінету Д. Ллойд Джорджа та консервативних урядів	\|	Депресія 1929-1933 рр. та її подолання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.