ПСИХОДІАГНОСТИЧНА ТА ПСИХОКОРЕКЦІЙНА СПРОМОЖНІСТЬ КАЗКИ

Казкотерапія є окремим напрямом психокорекційної практики. Її завданням є об’єктивізація проблемних ситуацій, активізація ресурсів, потенціалу особистості. Тому в психокорекції метод казкотерапії використовується як один із психокорекцій них та психодіагностичних засобів.

Перші наукові теорії, присвячені проблемі чарівних казок, з’явилися у 18 столітті. У психологічній літературі є декілька різних визначень казки, представимо деякі з них.

Російський вченний В. Даль означає казку: “видумана розповідь, небувала і навіть така, що ніколи не збудеться” [5]. С. Ожегов визначає казку як оповідальний, народно-поетичний твір про видумані особи і випадки переважно з участю чарівних, фантастичних сил [10]. М.-Л. фон Франц дає визначення казці як абстрагованій кристалізованій формі місцевого повір’я, представленого в стислій формі. Початковою формою фольклорних казок є місцеві перекази, парапсихологічні історії і розповіді про чудеса, які виникають у вигляді звичайних галюцинацій внаслідок вторгнення архетипічних змістів з колективного несвідомого [9].

Важлива ознака казки – це орієнтація на майбутнє, розкриття життєвих перспектив [3]. Наступною ознакою казки є оптимістичний кінець, коли добро перемагає зло, що не відбувалося б у казці – все закінчується добре. Це дає людині відчуття психологічної захищеності. Всі випробування, що випали на долю героїв, покликані зробити їх психологічно сильними і мудрішими.

За К. Юнгом, казки відображають споконвічні проблеми людського життя від народження до смерті. Оптимістичний кінець казки чи нагородження героя означають вдалу компенсацію чи індивідуацію. Казка сприяє виявленню змісту несвідомого, оскільки час і простір в ній невизначені.

Б. Беттельхейм підкреслює, що казка спирається на фантазію, в якій можна виділити дві площини: розважальну й інформативну, яка включає прихований зміст. В казках відображені чотири істотні аспекти: фантазія, як така; переживання глибокого горя; виживання у великій небезпеці; радість [2].

Казки пропонують способи вирішення особистісних проблем: пряма агресія (вирішення з позиції сили); хитрість (погляд на ситуацію під іншим кутом зору); групове вирішення проблеми (адекватний розподіл обов’язків в колективі); перекладання відповідальності на інших (коли неможливо щось вирішити, знаходиться герой, який зможе впоратися з проблемою).

Універсальне чи архетипічне значення казок несе захисну функцію у випадку, коли людині важко „стати обличчям” до особистісних проблем. Казка сприяє усвідомленню почуттів у людей, які переживають життєву кризу або невротиків, які нерідко відчувають страх власних почуттів, мрій й бажань.

Психодіагностична та психокорекційна робота із застосуванням казки передбачає врахування тих же механізмів, що притаманні сновидінням – згущення й зміщення. В даному випадку вагома роль відводиться символічному метафоричному вираженню несвідомого.

Психокорекція спрямована на зміну поведінки і розвиток особистості клієнта, тому казка є ефективним засобом роботи як з дітьми, так і з дорослими. Казка, як психокорекційний засіб, є особливо ефективною у роботі з дитячими страхами. Знайомлячись із різними подіями в казках, дитина вчиться вчасно розпізнавати небезпеку і знаходити в собі сили для її подолання. Казки – це школа розпізнавання прихованих, глибинних негативних рис характеру і поведінки людей. Ототожнюючи себе з героями казки, дитина розуміє, що таке любов і ненависть, страждання, смерть, неспокій тощо. У казках, на відміну від байок, дитина має сама приймати рішення.

В основі роботи з казкою лежить проекція, яка полягає в тому, що в дитини з’являється можливість спроектувати свої почуття на казкового героя. Дитина може відчути полегшення, вивільнивши негативні емоції, що накопичилися стосовно власної матері (чи когось із близьких людей). Перенесення негативної енергії на мачуху чи вовка в казці дозволяє вивільнитися від власних негативних переживань. Завдяки символам, прихованим у казці, можна покарати матір на несвідомому рівні, не зважуючись при цьому ненавидіти її на рівні свідомості. Казка дає можливість виразити почуття, відчути катарсис, знижуючи внутрішню напруженість. Казки описують процес переживання емоційних криз, тому в них представлені механізми адаптації до умов, які змінюються і викликають страх та напруженість.

Найбільш розробленою і авторитетною є позиція представників аналітичної психології, що бере свій початок з досліджень К. Юнга. Зокрема, його послідовниця М.–Л. фон Франц вказує на відмінності між вищенаведеними позиціями щодо варіативності казкових мотивів. Дослідниця стверджує: “для нас зміст – це не стільки “елементарна ідея”, скільки “елементарна емоція”, елементарний поетичний образ, фантазія. Можливо, навіть елементарний імпульс, спрямований на здійснення певної символічної дії” [9, с. 27].

На думку І. Вачкова [4] вся сукупність казок може бути розподілена на фольклорні і авторські. При цьому в обох типах можна виділити художні, дидактичні, психокорекційні, психотерапевтичні й психологічні казки. Автор вводить новий тип казок – психологічні, вбачаючи їх мету в розкритті перед дитиною глибини її власного внутрішнього світу, що сприяє розвитку її самосвідомості й ознайомленню з основними психологічними поняттями.

Як психологічні, так і психотерапевтичні казки, часто передбачають: а) звернення до глибинного “Я” особи; б) прагнення допомогти суб’єкту більш глибоко осмислити ставлення до самого себе, до світу, до інших людей, а при необхідності – й змінити це ставлення; в) надання психологічної підтримки і позбавлення від деструктивних переживань, пов’язаних з проблемною життєвою ситуацією чи психологічною травмою.

Залишається відкритим питання: яким чином в процесі роботи з казкою відбувається розмежування внутрішнього і зовнішнього світу, реального і надуманого. І. Вачков порушує проблему дослідження процесу ідентифікації себе з головним героєм: чи виступає він в якості єдиного психологічного механізму прогресивних змін особистості? З метою більш глибокого розуміння даної проблеми можна використати поняття семантичного простору, що введене Є. Доценко [7]. Це система функційно виправданих зв’язків між значущими для певного кола людей семантичними елементами (смислами і значеннями). Семантичний простір душевного світу людини містить множину підпросторів – фрагментів внутрішнього світу, які відповідають певним фрагментам зовнішнього світу, життєвого досвіду людини. Коли створюється казка, зміст якої відповідає особливостям життєвої ситуації людини, в конкретний момент два семантичні простори – психолога і суб’єкта – повинні взаємно відобразитись. Тобто мова кожного з цих семантичних просторів має відповідати змісту іншого, при цьому мова кожного з них може бути використана метафорично [7].

Згідно з психологічними дослідженнями, казки як культурний феномен й вираз колективного несвідомого поза свідомістю людини невидимо впливають на її життєвий сценарій, формуючи фобії й переживання, які є частиною культури [12].

Якщо казка подається слухачеві з метою поради чи інструктування його про щось, то вона перетворюється на метафору. Метафора – це одиниця мови, виражена словом чи фразою. Вона вказує на ознаку об’єкта чи дії, перенесену на інший об’єкт для передачі схожості та аналогії між ними. Метафори-казки передбачають наявність головних героїв, дійових осіб, драматичних подій, канву повісті та певний висновок.

Метафорична мова казки дозволяє більш широко аналізувати і розуміти зміст, що закладений у ній. Вона може загострити конфлікт або пом’якшити сприймання казки суб’єктом, оскільки алегорія, притаманна метафорі, немов би “присипляє” свідомість того, хто її сприймає. Метафори у формі казки – це не просто поетичний чи риторичний прийом, а потужний засіб набуття досвіду людиною, трансформацію її системи сприймання.

Таким чином, метафора як і казка, активізує психічну діяльність людини, знаходить певний відгук в її душі, викликає переживання. Метафора сприяє описові подій, що відбуваються з героями казки, породжує відповідні емоції. Метафора викликає асоціації, допомагає отримати нову інформацію не лише тому, хто розповідає казку, але й тим, хто її слухає. Вона реалізує вербальний зв’язок між сенсорно-перцептивним і вербально-логічним рівнями відображення дійсності.

Отже, є підстави констатувати, що злиття казкового образу і значення метафори створює новий зміст, зокрема, переходить у нову форму вияву – стає символом. У цьому сенсі визначення метафори співпадає з Юнгівським визначенням символічного. Основним призначенням символу, за Юнгом, є вираження архетипу [12]. Архетипи – це вроджені елементи людської психіки, що відображують загальні моделі чуттєвого досвіду, вироблені у ході розвитку людської свідомості. Тобто, архетипи – це метафоричні прототипи, що представляють багаточисельні етапи еволюції людини.

Т. Яценко своїми працями обстоює думку, що архетипи формуються під впливом казок дитинства та відображають несвідому драму душі. Тому в конкретному вияві архетип має індивідуальне забарвлення, що презентується символами. Архетип, зауважує автор, це не лише здатність психіки передавати зміст в образах, а й можливість пізнавати логічний зміст несвідомого. Отже, архетипи виявляються в казках за допомогою аналізу символів [15].

Універсальне або архетипічне значення казок полягає в тому, що вони виконують захисну роль: зокрема, створюють відчуття захищеності та відкривають можливості розуміння власних проблем, більшість з яких пов’язані з едіповою ситуацією.

Таким чином, зміст казки має символічний характер. Символи пов’язані з архетипами, а значить, казка передбачає відображення архетипів. Пізнання несвідомого змісту психіки потребує розуміння значення символіки казок, яку окремі дослідники називають складною категорією мислення.

За З. Фрейдом, символи маскують несвідомі бажання чи конфлікти через дію механізмів заміщення, згущення, натяку. Т. Яценко зауважує, що найважливіше значення символу полягає в тому, що він є утворенням, яке “не має чітких раціональних меж, виконує ірраціональну функцію” [13, с. 81].

Майже всі дослідники беруть за основу класичну казку, яку пам’ятають учасники сеансу з дитинства або ж пропонують самостійно складену казку, як каталізатор особистих спогадів та актуалізації імпліцитної особистісної проблематики.

Для роботи із суб’єктом важливо вибрати оптимальну казку, яка може інтенсифікувати психокорекційний процес, сприяти вивільненню енергії. Казки мають індивідуальне й універсальне значення, вони виконують захисну функцію і створюють відчуття безпеки.

На думку І. Вачкова [4], розповсюдженим сюжетом казки є боротьба добрих і злих сил, і в результаті добрі перемагають. Такий сюжет відображає одну з основних суперечностей людської психіки. Позитивний герой при цьому виконує функцію моделі, якій необхідно слідувати у тому смислі, він є проекцією „селф” (за К. Юнгом), допомагаючи „его” у розвитку. Безпосередній (видимий) зміст казки спрямований до свідомої частини „его”. Прихований (підтекстний зміст) апелює до несвідомого відбувається за допомогою символів, які притаманні казкам.

Казка показує суб’єкту, що він може навчитися контролювати власну поведінку з тим, щоб вони не руйнували позитивні стосунки з іншими людьми. Казка виступає посланням, що передається як на свідомому рівні, так і на несвідомому. Вона несе ідею про те, що людині необхідно вміти відкладати задоволення деяких своїх бажань, чимось поступатися, відмовлятися від певних речей в ім’я розвитку, що сприяє подальшому щасливому життю. Неправильні або деструктивні дії, описані у казках, можуть допомогти людині набути внутрішньої рівноваги, стати більш терплячою до самої себе, зрозуміти сутність ставлення до себе.

Завдяки казкам, людина входить в контакт з власними бажаннями і потягами. В чарівних казках з героєм відбуваються різні перетворення. Казки слугують виразною ілюстрацією різноманітності внутрішнього світу людини, складності її особистості. Дуже часто вони зображують шлях переходу людини від одного до іншого протилежного стану [8].

Однак у роботі з казками недостатня увага приділяється виявленню глибинно-психологічних передумов труднощів суб’єкта. Тому у груповій психокорекції глибинно-психологічного спрямування за методом активного соціально-психологічного навчання (АСПН) застосовується прийом казки, який дозволяє об’єктувати інфантильні утворення психіки суб’єкта, що зумовлюють його особистісну проблематику.

Застусування методики «Казка власного життя», яка не передбачає попередньої підготовки і є спонтанною. Останнє дає можливість активізувати внутрішній потенціал суб’єкта, дослідити актуальний настрій, стан, самооцінку, несвідомі аспекти психіки: причини виникнення Едипової залежності, глибинно-психологічні передумови формування особистісної проблематики суб’єкта. Також це дозволяє наблизити внутрішній неусвідомлюваний зміст людини до свідомості через розуміння та інтерпретацію казок, усвідомити глибинно-психологічної тенденції психіки, що може привести до зміни поведінки. Казки є інформативним матеріалом для суб’єкта лише за умови інтерпретації психолога та діалогу з автором казок, в якому психолог має можливість уточнити певні моменти, підтвердити чи спростувати діагностичні гіпотези щодо неусвідомлюваних аспектів проблематики особистості.

Робота з казкою в єдності з іншими методами глибинно-психологічного пізнання (робота з іграшками, комплексом тематичних психомалюнків та ін.) є дієвим засобом дослідження неусвідомлених передумов виникнення внутрішньої суперечливості психіки, усвідомлення яких сприяє психокорекції особистості .

З методом АСПН, вирішення основних проблем казки сприяє особистісному розвитку людина, вона набуває внутрішню впевненість. Цілюща роль казки полягає у надії на майбутнє, впевненість у щасливому вирішенні проблеми.

Внутрішній зміст людини може бути наближений до свідомості через розум та інтерпретацію казок, що може привести до зміни поведінки, вивільненню енергії лібідо, оптимізації стосунків у сім’ї, а також сприяти вільному вираженню почуттів до близьких людей, оскільки казки включають в себе мотиви, які актуалізують свідомі і несвідомі аспекти.

Зміст несвідомого включає витіснені імпульси, неприйнятні для свідомості суб’єкта. Витіснення постає як захист від внутрішніх конфліктів, породжуваних табуйованістю інфантильних бажань. Витіснений зміст не може усвідомлюватися сам по собі. Він замасковано репрезентується через символіку метафоричного прийому казки [1].

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК УМОВНИХ ЦІННОСТЕЙ СУБ’ЄКТА З ПСИХОЛОГІЧНИМИ ЗАХИСТАМИ	\|	РОЛЬ ПСИХОКОРЕКЦІЙНОГО ДІАЛОГУ В ПСИХОАНАЛІТИЧНІЙ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ КОМПЛЕКСУ ТЕМАТИЧНИХ ПСИХОМАЛЮНКІВ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.