ТЕМА 9. ТЕОРІЯ СУСПІЛЬНОГО ВИБОРУ

Суспільне благо – це таке благо, що є неконкурентним (граничні витрати для додаткового споживача дорівнюють нулю), неподільним (споживається цілком і всім суспільством одночасно) і невід’ємним у споживанні (споживається незалежно від того, платять люди за нього чи ні). Приклади: національна оборона, чисте повітря, метеорологічна служба й ін. Не можна очікувати від приватних ринків, що вони зможуть забезпечити потрібною кількістю суспільних благ, тому що в людей немає стимулу показувати суб’єктивну цінність, яку має для них товар, шляхом його покупки.

Скільки варто виробляти суспільних благ? Використаємо загальний принцип: варто нарощувати виробництво аж до тієї крапки, де граничні суспільні витрати будуть рівні граничним суспільним вигодам від розширення виробництва суспільних благ. Розглянемо криву попиту на суспільне благо, яка визначає граничні суспільні вигоди. Припустимо, що суспільним благом є суспільна безпека й що суспільство складається із двох чоловік. Індивідуальна крива попиту показує, яке кількість послуг безпеки людина буде купувати при заданому рівні ціни на неї й за умови, що він говорить правду. D₁ – крива попиту першої людини, D₂ – крива попиту другої людини.

Рис. 8.3 – Попит на суспільне благо

Крива попиту на суспільну безпеку показана кривій D_Σ, що представляє собою суму індивідуальних цін, які кожний зі членів суспільства готовий платити за даний обсяг безпеки. Наприклад, при величині безпеки Q одна людина готова платити Р₁, а іншої – Р₂. Тому, що кожний одержує Q вироблених послуг безпеки, суспільство, що складається із двох чоловік, готово платити P_Σ = Р₁ + Р₂. Ця сума є граничною оцінкою, що суспільство дає цій величині безпеки. Крива попиту на суспільне благо відрізняється від кривої попиту на приватне благо. У випадку суспільного блага ми складаємо криві попиту по вертикалі, тому що кожна людина одержує для свого споживання весь вироблений обсяг суспільного блага. У випадку приватного блага ми складаємо криві попиту по горизонталі, тому що споживання приватних благ є ексклюзивним.

Чи можна попросити людей показати їх індивідуальні криві попиту? Проблема полягає в тому, що якщо податки, виплачувані з метою виробництва цього блага, будуть уведені відповідно до оголошеного попиту, у людей з'явиться стимул уникати. Оскільки споживачі одержують вигоди від чистого суспільного блага незалежно від того, платять вони за нього чи ні, те виникає бажання обійтися без зайвих виплат, одержати це благо даром. Якщо всі громадяни готові платити за суспільну безпеку по 100 грн. на рік, то порядок не постраждає, якщо я скажу, що готов платити 20 грн. або взагалі нічого. Тому, що я можу користуватися вигодами, не несучи ніяких витрат. Така ситуація називається проблемою безбілетника або «зайця».

Тому встановити справжній попит дуже важко. Якщо відокремити попит на суспільне благо від обов'язкової плати за нього, то люди можуть заявити такий обсяг попиту, який буде відповідати випадку нульової ціни.

На практиці рішення про величину надаваних суспільних благ приймаються за допомогою політичного процесу й важко оцінити, чи схильна дана політична система надавати правильний, занадто великий або недостатній обсяг суспільних благ.

ТЕМА 9. ТЕОРІЯ СУСПІЛЬНОГО ВИБОРУ

ПЛАН

9.1 Суспільний вибір в умовах прямої демократії

9.2 Суспільний вибір в умовах представницької демократії

9.3 Бюрократія та проблеми формування конституційної економіки

Теорію суспільного вибору називають іноді «новою політичною економією», тому що вона вивчає механізм формування макроекономічних рішень. Об'єктом аналізу теорії суспільного вибору є сам процес прийняття урядових рішень. Теорія суспільного вибору – це теорія, що вивчає різні способи й методи, за допомогою яких люди використовують урядові заклади у своїх власних інтересах. Теорія ґрунтується на наступних методологічних підходах:

1. Методологічний індивідуалізм. Люди діють у політичній сфері, дбаючи лише про свої особисті інтереси. «Раціональні політики» підтримують ті програми, які сприяють зростанню їх престижу та дозволяють здобути перемогу на чергових виборах.

2. Концепція «економічної людини». Поводження людини раціонально, тобто він прагне приймати такі рішення, які максимізують його функцію корисності.

3. Політика як обмін. Прихильники теорії розглядають політику за аналогією з товарним ринком. Держава – це ринок особливого роду, його учасники мають особливі права власності: виборці можуть вибирати представників у вищі органи влади, депутати – приймати закони, чиновники – стежити за їх виконанням. Виборці та політики трактуються як індивіди, що обмінюються голосами та передвиборними обіцянками.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Суспільні блага	\|	Суспільний вибір в умовах прямої демократії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.