Особливості лірики Ф.Тютчева

Тютчев продовжував традиції філософської поезії, представниками якої в російській літературі були В. Жуковський, Є. Баратинський, О. Пушкін. Він створював вірші, в яких домінувала думка, хоч вона й була тісно поєднана з почуттям. Водночас поет, як справедливо відзначають дослідники, не був прихильником якоїсь однієї філософської системи. Його творчий шлях можна охарактеризувати з допомогою влучного вислову В. Жуковського: "Життя і поезія — одне". До останнього дня життєві радості, негаразди і драми знаходили відображення у його творах.

Філософські мініатюри Тютчева мають всеосяжний, космічний зміст, вони здатні на тривалий час прикути до себе читацьку думку, ставши «еталоном» філософської поезії. Тютчев навчає нас розуміти світ і самих себе, виховує відчуття безмежності всесвіту і любов до природи.

У поезії Тютчева важко виокремити філософську та пейзажну лірику, незважаючи на те, що він писав і суто пейзажні вірші. Дослідники часто називають його поезії натурфілософськими, тому що в них пейзажі одухотворені, а людське і природне начала тісно поєднані. Про це свідчать, наприклад, такі його шедеври, як "Весняна гроза", "Літній вечір", "Осінній вечір", "Сон на морі", "Тіні сизії...", "Не те, що ви гадаєте, природа..." та ін.

Поет зображує напружений, пристрасний і суперечливий внутрішній світ людини. Його ліричний герой водночас тяжіє і до смирення, і до бунту, і до віри, і до сумніву. Це істота слабка, жалюгідна, але водночас прекрасна і нездоланна. Популярна у романтиків тема трагічної самотності людської душі у навколишньому світі знайшла в ліриці поета нове вираження. "Душа моя — Елізіум тіней", — заявляв він, не знаходячи нічого спільного між світом душі, яка не знає меж і кордонів, та буденним навколишнім життям. «Не плоть, а дух розтлився в наші дні», - так визначає поет стан сучасного йому цивілізованого людства. Завершувач російського романтизму, Тютчев уже виходить за його рамки. Властиве поету відчуття катастрофічності буття, яке змушує його шукати порятунку у сфері ідеального і навіть мріяти про перетворення життя, робить його творчість провіщенням художніх течій межі XIX—XX ст., передусім символізму.

Інтимна лірика Тютчева має трагічну забарвленість. Це можна пояснити максималізмом почуттів та індивідуалізмом ліричного героя. Людина, на його думку «вбивчо любить». Тому справжнє кохання можливо тільки при умові самозречення, відмови від власної особистості, таку роль відіграє в його ліриці жінка, яка свідомо жертвую собою, віддаючи «усю себе» коханому.

Сам Тютчев не вельми високо цінував власний доробок, будучи скромною і вимогливою до себе людиною. Чотири сотні віршів дають змогу простежити становлення його світогляду, ознайомитися з найвизначнішими подіями життя. Поезія Тютчева тяжіє до силабо-тонічної системи віршування, а в її межах — до двоскладових розмірів і особливо до ямбу, Із 230 його віршів приблизно 125 написано чотиристопним ямбом і понад 40 — п'ятистопним.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Життєвий шлях	\|	Інтимна лірика

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.