Предмет і метод адміністративного права України

Адміністративне право як складова частина правової системи держави характеризується насамперед тим, що воно виступає регулятором особливої категорії суспільних відносин, а саме: відносин, які складаються у сфері державного управління.

Термін «адміністративне» у перекладі з латинської означає «управління». Тому словосполучення «адміністративне право» цілком закономірно можна трактувати як «управлінське право».

Термін «управління» у буквальному розумінні означає діяльність з керівництва чимось. У довідковій літературі є кілька визначень сутності управління. Найчастіше його розуміють як діяльність, що спрямовує і регулює суспільні відносини; сукупність приладів і механізмів, за допомогою яких приводять в рух машини; управління підрозділом в системі установи; вид синтаксичної залежності тощо.

Адміністративне право − це система правових норм, які регулюють суспільні відносини управлінського характеру, що виникають у сфері державно-управлінської діяльності органів виконавчої влади.

Предметом адміністративного права є не всі управлінські відносини, а лише ті, що складаються внаслідок і з приводу виконання органами державного управління своїх виконавчо-розпорядчих функцій.

Предметом адміністративного права є відносини у сфері державного управління. Державне управління, в свою чергу, є частиною соціального управління, тобто управління людьми і їх колективами з боку органів держави.

Державне управління в Україні − це підзаконна, юридично-владна, організуюча діяльність державних органів виконавчої влади, яка полягає в практичному виконанні законів у процесі повсякденного управління господарським, соціально-культурним й адміністративно-політичним будівництвом.

До специфічних ознак, які визначають сутність державного управління, належать:

• загальнодержавний характер;

• виконавча діяльність, що здійснюється на основі закону;

• об’єктом виконавчої діяльності є економіка, соціально-культурне й адміністративно-політичне будівництво;

• організуючий зміст державного управління;

• безперервність і постійність;

• розпорядчий характер.

Таким чином, відносини, що становлять предмет адміністративного права, характеризуються такими особливостями:

1) виникають тільки в результаті державно-управлінської (владної) діяльності;

2) в них обов’язково бере участь виконавчо-розпорядчий орган держави;

3) завжди є наслідком свідомої, цілеспрямованої, вольової діяльності від імені держави.

До предмета адміністративного права можна віднести:

- відносини, пов’язані з організацією органів державної виконавчої влади (структури адміністративного апарату);

- відносини, які виникають під час реалізації органами виконавчої влади закріпленої за ними компетенції з використанням при цьому державно-владних повноважень. Ця компетенція проявляється в державному управлінні й взаємодії органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування з громадянами, державними і недержавними організаціями;

- відносини, які виникають як всередині органів виконавчої влади, та їх структурних підрозділів, так і поза системою цих органів (наприклад, в прокуратурі, в суді);

- управлінські відносини, що складаються на рівні органів місцевого самоврядування при виконанні ними делегованих повноважень, які виражають публічні інтереси;

- відносини, пов’язані з оскарженням до адміністративного суду неправомірних актів (дій, бездіяльності) органів виконавчої влади та їх посадових осіб;

- відносини, що виникають при вчиненні особою адміністративного правопорушення і розгляді цієї категорії справ (деліктні правовідносини).

Поряд з предметом, важлива роль у здійсненні адміністративним правом регулятивної функції належить методу регулювання суспільних відносин або методу адміністративного права. Саме поняття предмета й методу правового регулювання дають повну характеристику будь-якій галузі права, включаючи й адміністративне.

Методи адміністративного права − це засоби, способи та прийоми, з допомогою яких здійснюється правовий вплив на предмет адміністративного права.

Виходячи з цього, теорія права визнає існування двох методів правового регулювання: імперативного та диспозитивного. Саме вони виражають особливості юридичних режимів, які створюються тією чи іншою галуззю права.

Імперативний метод формує централізоване регулювання, яке зверху до низу здійснюється на владно-імперативних засадах. Юридична енергія надходить тільки зверху, від компетентних державних органів. Тому статус суб’єктів, їхнє становище в правовідносинах насамперед характеризується субординацією, або підпорядкованістю.

Диспозитивний метод формує децентралізоване, диспозитивне регулювання. За такого регулювання джерелом юридичної енергії рівною мірою є будь-які суб’єкти правовідносин. Тому статус суб’єктів характеризується у першу чергу рівноправним їх становищем у правовідносинах.

Аналізуючи засоби, за допомогою яких законодавець здійснює правовий вплив на предмет адміністративного права, слід сказати, що переважно це зобов’язання, заборони та адміністративно - правовий примус.

У ряді випадків застосовуються і певні дозволи. Наприклад, дозвіл одержувати певну інформацію для здійснення покладених на орган чи посадову особу завдань.

Серед способів як складового елемента адміністративно-правового методу слід виділити авторитарний (наказовий) та субординаційний.

Авторитарний спосіб виправданий «нерівністю» сторін адміністративних правовідносин, а саме: наявністю владного суб’єкта управління та підвладністю об’єкта управління. Наприклад, відносини податкової адміністрації з будь-яким платником податків.

Субординаційний спосіб передбачає одержання обов’язкової згоди на дії об’єкта управління від суб’єкта управління.

Метод субординації (владних приписів) зумовлює те, що норми адміністративного права конкретизують управлінську волю держави, перетворюють її на обов’язкове правило поведінки для керованих суб’єктів, наприклад:

• транспортні засоби повинні відповідати вимогам безпеки, охорони праці та екології, державним стандартам, мати відповідний сертифікат (ст. 10 Закону України «Про транспорт»);

• регулювання в галузі туризму здійснюється Верховною Радою
України, Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади в галузі туризму (ст. 7 Закону України «Про туризм»);

• міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана брати участь у розкритті кримінальних правопорушень у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, виявляти та припиняти адміністративні правопорушення, здійснювати провадження у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких законом покладено на органи внутрішніх справ (п. 4, 5 ст. 10 Закону України «Про міліцію»).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 3. ОСНОВИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.