Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Застосування товарного кредиту

При придбанні товару на умовах договорів товарного кредиту за кожний день додатково нараховується сума в розмірі 3 - 10% за його використання. При цьому в стислі терміни товар, що перебуває на відповідальному зберіганні у продавця, покупцем перепродується на умовах договорів купівлі-продажу за цінами без врахування відсотків за товарним кредитом, розрахунки за який проводяться векселями за вартістю, значно нижчою за номінальну. Далі також у вексельній формі проводяться розрахунки за договорами товарного кредиту, але вже за номінальною вартістю.

Тобто у разі застосування наведеної схеми підприємствами неправомірно завищуються валові витрати на суми нарахованих відсотків за товарним кредитом, які далі не використовуються в господарській діяльності підприємствами, та, крім того, завищується податковий кредит на суми податку на додану вартість, нараховані на відсотки за товарним кредитом.

16. Ухилення від сплати податків у зв’язку залучення фіктивної особи – підприємця котрий перебуває на спрощеній системі оподаткування за рахунок залучення інвестицій і його діяльність.

17. При визначені податку на прибуток згідно ст. 136.1.9. ПКУ суми коштів спільного інвестування, а саме коштів, залучених від інвесторів інститутів спільного інвестування, доходи від проведення операцій з активами таких інститутів та доходи, нараховані за активами зазначених інститутів, а також кошти, залучені від власників сертифікатів фондів операцій з нерухомістю, доходи від проведення операцій з активами фондів операцій з нерухомістю та доходи, нараховані за активами фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону; належать до доходів,що не враховуються для визначення об'єкта оподаткування

18. При визначені податку на прибуток ст.136.1.20. ПКУ основна сума отриманих кредитів, позик та інших доходів, що визначені нормами цього розділу, не враховуються для визначення об'єкта оподаткування.

19. використання страхових фірм, фіктивних страхових, громадських, благодійних, релігійних організацій. Та інші…

2.4. Особливість механізму відшкодування ПДВ в Україні

Бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V ПКУ.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які:були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, а також оригінали митних декларацій (примірників декларанта), що підтверджують вивезення товарів (супутніх послуг) за межі митної території України.

Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються центральним Міністерством доходів та зборів України.

Відповідний підрозділ зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державної казначейської служби України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

2.5. Найбільш поширені способи незаконного відшкодування ПДВ

Пода́ток на до́дану ва́ртість (ПДВ), англ. Value Added Tax (VAT), рос. налог на добавленную стоимость (НДС) — непрямий багатоступінчастий податок, що збирається з кожного акту продажу, починаючи з виробничого та розподільчого циклів і закінчуючи продажем споживачеві. Ряд товарів, послуг, видів діяльності частково або повністю звільняється від податку на додану вартість. Платники: юридичні та фізичні особи, які здійснюють від свого імені виробничу або іншу підприємницьку діяльність на території України залежно від форм власності.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Так найбільш розповсюдженішими механізмами незаконного відшкодування ПДВ є:

а) ухилення від сплати ПДВ та його відшкодування з бюджету при проведенні операцій на території України:

– механізм реалізації товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ) за цінами, нижчими вартості придбання.

– механізм проведення безтоварних операцій організовується шляхом “фіктивного” (по документах) придбання реальним суб’єктом підприємницької діяльності товарно-матеріальних цінностей від ланцюгу “фіктивних” і “транзитних” підприємств.

– механізм формування від’ємного значення ПДВ, за результатами проведення операцій по придбанню векселів на умовах товарного кредиту полягає в наступному.

б) ухилення від сплати ПДВ та його відшкодування з бюджету при проведенні експортних операцій:

– механізм проведення псевдоекспортних операцій – реальний суб’єкт підприємництва оформляє безтоварне надходження ТМЦ або ТМЦ непридатних для використання, від так званих “транзитних” або “фіктивних” підприємств, збільшуючи тим самим свій податковий кредит на суму, що дорівнює 20 % від ціни придбання.

– механізм придбання ТМЦ у “транзитних” і “фіктивних” підприємств по значно завищених цінах з наступним їх експортом за кордон полягає у тому, що підприємство-експортер неофіційно, за готівку, придбає від постачальників різноманітні ТМЦ, навіть такі, що не придатні до використання.

– механізм проведення експорту ТМЦ за штучно завищеними цінами з використанням у ланцюгу офіційного виробника в порівнянні з попереднім є більш складним в організації роботи по його виявленню та документуванню.

– основною ланкою механізму проведення експортних операцій за штучно завищеними цінами із застосуванням штучного виробництва товарів, що експортуються, є реальне підприємство, яке має виробничі площі та імітує процес виробництва продукції, що експортується.

в) ухилення від сплати ПДВ при проведенні імпортних операцій:

– механізм імпорту ТМЦ на територію України по значно занижених цінах спрямований на мінімізацію сплати ПДВ і митного збору під час здійснення імпортних операцій, а також на незаконне формування податкового кредиту по ПДВ.

– механізм безпідставного використання податкових векселів має на меті отримання суб’єктом підприємницької діяльності відстрочки по сплаті з ПДВ при здійсненні імпорту ТМЦ, шляхом оформлення податкового векселя та кінцевого погашення своїх зобов’язань з ПДВ за рахунок переплати, сформованої раніше за результатами використання схем безпідставного формування податкового кредиту з ПДВ.

г) використання фактичними власниками суб’єкта підприємницької діяльності так званих номінальних власників-директорів полягає у тому, що невстановлені особи стають ініціатором реєстрації (створення) нового або перереєстрації діючого суб’єкта підприємницької діяльності на ім’я формального (номінального) власника обіцяючи йому постійну винагороду, так звану “зарплату” директора.

д) невідображення службовими особами суб’єкта підприємницької діяльності результатів фінансово-господарської діяльності в податковому обліку – підприємство-платник податків перереєстровується невстановленими особами на іншого засновника, шляхом передання засновницьких прав іншій особі, яка засвідчується нотаріально, але відповідні державні органи про це не повідомляються.

е) ухилення від сплати податків шляхом безпідставного застосування нульової ставки ПДВ та акцизного збору при проведенні зовнішньоекономічних операцій полягає у тому, що реальний суб’єкт підприємництва укладає фіктивну зовнішньоекономічну угоду на продаж продукції за кордон.

ж) мінімізація доходів підприємства через штучне завищення валових витрат, або зменшення податкових зобов’язань з податку на додану вартість через завищення податкового кредиту за допомогою використання підприємств з ознаками фіктивності.

к) та ін.

Розділ 3. Фінансові злочини пов’язані з використанням фіктивних суб'єктів підприємництва

3.1. Поняття фіктивної фірми

Фіктивне підприємництво – узагальнений термін, під яким розуміється і законодавчо визначається поняття фіктивних підприємств, фіктивних комерційних фірм, інших видів організаційно-правових форм, передбачених Господарським кодексом України як суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), які спеціально створюються або придбаються (з реєстрацією в органах державної влади) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності щодо яких є заборона.

Крім цього терміна, в наукових працях, у законах, підзаконних актах, а також в практичній діяльності правоохоронних (зокрема податкових) органів зустрічаються багато назв і термінів, під якими розуміються ряд підприємств-фіктивів, які здійснюють підприємницьку діяльність з порушенням окремих законодавчих норм, що регулюють фінансово-господарську діяльність. Така діяльність підприємств або прояви фіктивної підприємницької діяльності ними також вважається як фіктивна.

Так, у наукових публікаціях, у засобах масової інформації зустрічаються терміни: „фіктивні підприємства”, „фіктивні фірми”, „віртуальні підприємства”, „лжепідприємства”, „псевдопідприємства”, „псевдофірми”, підприємства з „ознаками фіктивності”, „конвертаційні центри”, „транзитні фірми”, „офшорні та коралові підприємства” та інші назви, під якими розуміються фіктивні підприємства, які функціонують з метою прикриття незаконної діяльності, але за напрямами їх фіктивної діяльності, вкладається різний зміст і поняття.

У окремих законах і підзаконних актах, що торкаються питання оподаткування, у діловодства є також схожі назви: „фіктивні фірми,” „фіктивні структури,” „фіктивні суб’єкти підприємницької діяльності”, „фіктивна юридична особа” та інші, які вживаються як тотожні, але їх зміст не розкривається.

Отже, одночасно з законодавчим терміном „фіктивне підприємництво” існує ряд інших термінів і різновидів фіктивного підприємництва, які потребують вивчення і уточнення їх суті і змісту діяльності.

Цілком логічно, що термін „фіктивне підприємництво”, яке закріплене в Кримінальному кодексі України, поглинає всі інші похідні від нього назви, які широко поширені і вживаються в практичній роботі співробітниками правоохоронних органів. Але не можна не враховувати той факт, що під термінами „фіктивне підприємництво”, „фіктивні підприємства”, „фіктивні фірми” та інші назви часто передбачається використання злочинцями для досягнення своїх злочинних задумів різних видів та організаційних форм підприємств (суб’єктів господарювання), а також використання підроблених засновницьких та інших документів від імені неіснуючих підприємств або використання підроблених засновницьких документів для укладання угод з іншими суб’єктами підприємницької діяльності від імені реально існуючих суб’єктів підприємницької діяльності, керівники яких не знають про використання реквізитів їх підприємства, фіктивними підприємствами, фіктивними фірмами та інше. Називають також і реально зареєстровані підприємства, які наряду із здійсненням основної підприємницької діяльності, зафіксованої в статутних документах, здійснюють заборонені види діяльності, на здійснення якої необхідні окремі дозволи державних структур (виготовлення та ремонт зброї, наркотичних речовин, лікарських препаратів тощо), або отримання ліцензій на виготовлення або реалізацію горілчаних, тютюнових та інших виробів тощо. Такі дії злочинців не підпадають під ознаки злочину ст. 205 Кримінального кодексу, оскільки вони передбачені рядом інших статей Кримінального кодексу України (ст. ст. 190, 202, 203, 222, 358, 366 та іншими).

Таким чином, незважаючи на багатозначність і широке використання термінів „фіктивне підприємництво”, „фіктивні підприємства”, „фіктивні фірми” та інші назви в практичній діяльності правоохоронних органів, законодавче визначення має тільки термін „фіктивне підприємництво”, а інші терміни не визначені через те, що за окремими напрямами господарської діяльності такі назви мають відмінності від встановленого кримінальним законодавством поняття фіктивності підприємств. Назви і терміни, які відмінні від кримінального поняття, що передбачає фіктивне підприємництво, необхідно або визначити і закріпити в окремих законодавчих актах або визнавати такими, які не відповідають змісту поняття фіктивності підприємств.

Щодо інших назв і різновидів фіктивного підприємництва і їх використання в злочинних схемах, то, як показує аналіз, злочинці найчастіше використовують зареєстровані фіктивні підприємства, які можна умовно класифікувати у два види:

1. Головні (основні) фіктивні підприємства з одноразовим або багаторазовим використанням.

2. Допоміжні (проміжні) фіктивні підприємства багаторазового використання.

Головні фіктивні підприємства – це підприємства, які в ланцюжку злочинних схем виконують головну роль із заволодіння товарно-матеріальними цінностями (ТМЦ) або грошовими коштами, оскільки на них покладається основне завдання отримання неконтрольованого прибутку. Головні фіктивні фірми за своїм цільовим призначенням, структурною побудовою, терміном існування поділяються на два різновиди фіктивних СПД одноразового і багаторазового використання.

Головні фіктивні підприємства одноразового використання – це прості за організаційною структурою суб’єкти підприємницької діяльності, які спеціально створюються для здійснення конкретних цільових товарних операцій і отримання разового злочинного результату або використовуються з неповним циклом як конвертаційні центри. Такі групи фіктивних фірм отримали назви – „одноразові”, „цільові”, „конкретні”, „чорні”. Одноразові підприємства існують недовго – від кількох днів до 3–6 місяців, найдовше до 1,5 років (часто один податковий період). Їх ще називають „фірми-одноденки”, „одноразові”, „квартальні”, „проліски”, „фірми-метелики” „привиди”, „фантоми”, „ями”, „смітники” та інше. Для здійснення злочинного задуму основні одноразові фіктивні фірми можуть використовуватися самостійно або використовувати незначну кількість допоміжних фіктивних фірм. Вони мають порівняно невеликий обсяг коштів на своїх рахунках, можуть перебувати або не перебувати на податковому обліку, не звітують за податковими зобов’язаннями, не ведуть бухгалтерського і податкового обліку. Якщо вони використовуються як конвертаційні центри, то беруть невисокі послуги за переведення безготівкових коштів у готівку і укриття злочинної діяльності.

Основна мета використання одноразових фіктивних підприємств може бути багатоцільова – це приховування від сплати податків у випадках контрабандного ввозу товарів або несплати митних платежів на рахунок держбюджету при проведені „фіктивного” експорту; укладання „фіктивних” угод з реальними СПД; ухилення від сплати податків шляхом переведення безготівкових коштів у готівку, розкрадань ТМЦ при роздержавленні власності; здійснення шахрайських дій по заволодінню ТМЦ і грошових коштів інших СПД, держави, банку чи грошових коштів громадян, здійснюючи при цьому інші протизаконні дії; приховування фактів заняття забороненими видами господарської діяльності.

Головні фіктивні підприємства багаторазового використання – це складні за організаційною структурою і широким спектром послуг суб’єкти підприємницької діяльності, з повним циклом використання, які за своїм територіальним охопленням отримали назви „масштабні”, „розгорнуті”, „багаторазові”, офіційно мають назви – „конвертаційні центри”, „конвертори” або „конверти”.

Такі фіктивні підприємства часто об’єднані в ряд фірм – конвертантів, які створюються, як правило, при деяких банках. В одних випадках банки можуть виступати організаторами схем, в інших – зв’язаним кільцем злочинної схеми, яка побудована на використанні декількох фіктивних підприємств і ковертаційного центру з метою проведення незаконної конвертації та вчинення інших корисливих злочинів.

Внутрішня організаційна структура конвертаційного центру складна і багатоступінчаста. Вона формується з стійкого організованого злочинного угруповання з чітким розмежуванням обов’язків його учасників. Конвертаційний центр складається з керівної верхівки (організатора), координатора (дилерів), низових ланок (диспетчера, касира, посильного) та мережі постійних клієнтів. Очолюють таку діяльність, як правило, добре підготовлені економічно, юридично та організаційно ділки, які мають корупційні зв’язки з владними структурами і банківськими установами або є їх представниками. Вони забезпечують через спеціально відібраних осіб реєстрацію фіктивного СПД і відкриття розрахункових рахунків на підставних осіб і здійснюють їх прикриття від правоохоронних органів діяльності, яка пов’язана з незаконною конвертацією.

Небезпечність незаконної конвертації характеризується тим, що вона є базисом, а також передумовою для існування інших способів, за допомогою яких здійснюються інші злочини перш за все ухилення від сплати податків іншими легальними СПД. З цією метою, в одному банку (або в кількох) може створюватися сітка розрахункових рахунків відкритих, як правило, на підставних осіб, які пов’язані у довготривалу діючу мережу фіктивних фірм і банківських установ. Крім того, можуть створюватися декілька фіктивних (офшорних, коралових) фірм з відкриттям розрахункових рахунків в офшорних зонах за кордоном (для розміщення безтоварної іноземної валюти за межами України, для подальшого переводу в готівкову вільноконвертовану валюту). З цією метою підготовляються і відкриваються так звані „вікна” на кордоні (для ввозу (чи вивозу) контрабандним шляхом готівкової валюти), це розширює коло постійних „клієнтів”. Така діяльність забезпечуються широкою дилерською мережею в різних регіонах України. Для таких фірм незаконна конвертація – основний спосіб одержання прибутку.

Заінтересованість банківських установ у відкритті розрахункових рахунків фіктивних фірм обумовлена тим, що за проведення операцій з вилучення грошей із рахунків клієнтів здійснюється легально. Банки можуть внаслідок цього отримати значну винагороду, розмір якої прямо пропорціональний обсягу операцій по їх рахунках. Фіктивне підприємство за короткий період свого існування може провести через свої банківські рахунки в середньому від 3 до 5 млн. гривень.

3.2. Роль фіктивної фірми у злочинній схемі ухилення від оподаткування

Практично для всіх механізмів «відмивання» коштів характерна участь фіктивних фірм. Часто вони створюються на нетривалий час за підробленими документами або на підставних осіб. У ці організації переказуються здобуті злочинним шляхом кошти, які потім конвертуються й переказуються на рахунки «своїх» організацій, розташованих найчастіше в офшорних зонах. Ці організації й легалізують їх через рахунки різних компаній.

Наприклад, при здійсненні імпортних операцій в офшорній зоні створюється дочірня або самостійна компанія, що укладає з українськими організаціями контракти на поставку товарів в Україну. Для забезпечення цих контрактів переказуються великі суми. Але товари в Україну не надходять, а кошти переказуються на рахунки інших фірм.

Оскільки компанії-«оболонки» не є забороненими або незаконними, вони використовуються для «відмивання» грошей і фінансування терористичної діяльності. Їх легко заснувати, і вони можуть бути пов’язані з іншими компаніями-«оболонками», розташованими в будь-якому місці земної кулі. Якщо така компанія засновується на території з жорсткими законами щодо конфіденційності фінансових установ, практично неможливо встановити її власників або директорів і майже неможливо відстежити справжнього власника незаконних коштів. Саме тому вони – ефективні засоби для розриву ланцюга схеми при збиранні доказів щодо їхньої діяльності.

В Україні для легалізації злочинних коштів можуть створюватись компанії, які проходять повну державну реєстрацію. Як правило, фіктивні фірми створюються шляхом придбання готової фірми або заснування нової (за допомогою нелегальних методів).

Час функціонування таких фірм – від декількох днів до декількох років. У деяких випадках вони уникають податкового обліку (але при цьому деякий час можуть здійснювати господарську діяльність, мати печатку й рахунок у банку). Або, навпаки, можуть тривалий час подавати звіти в податкові органи. Такі розбіжності пояснюються цілями їх створення.

При цьому створення ФП на даний час має на меті:

· розкрадання грошових коштів, матеріальних цінностей без здійснення підприємницької діяльності;

· ухилення від сплати податків та інших обов’язкових платежів в бюджет, здійснення інших порушень фінансового законодавства при проведенні підприємницької діяльності.

Як вже було підкреслено, зазначене питання має дві складові – ідентифікація осіб і перевірка дотримання дозвільних умов.

Вирішення цих проблем повинно бути розподілено між органами нотаріату, державної реєстрації та власниками відповідних баз даних. Необхідно розробити механізми взаємодії Міністерства доходів та зборів України, МВС, Мінюсту, інших центральних органів виконавчої влади – власників спеціальних інформаційних систем чи документальних баз даних.

Зазначені пропозиції можуть бути вирішені тільки шляхом інформаційної інтеграції на державному рівні, тобто створення відомчих електронних баз даних, в тому числі і конфіденційних даних, їх взаємодія “on line”, широке використання інших високих інформаційних технологій.

Найбільш поширені сучасні схеми містять багато різнопланових елементів та інструментів реалізації. Тому класифікувати їх за типовими схемами в «чистому вигляді» проблематично, а в деяких випадках і неможливо.

На особливу увагу заслуговують вивезення капіталу через експортно-імпортні операції, збільшення обсягів зобов’язань за короткостроковими кредитами, зростання виплат на обслуговування приватного зовнішнього боргу та обсягів платежів за акціями українських підприємств, які перебувають у власності нерезидентів. Найбільші обсяги експортованої продукції припадають на чорні метали, енергетичні, органічні хімічні сполуки та продукти неорганічної хімії.

За статистичними даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, у 2008-2012 роках вивезення капіталу за кордон здійснювалося через сплату фінансових, страхових, комп’ютерних та інформаційних послуг, а також здійснення прямих інвестицій за кордон шляхом внесків українських банків до статутних фондів банків Прибалтики та Росії.

Серед причин, що зумовили значні обсяги відпливу капіталу з України у 2008-2012 роках:

— непрогнозованість макроекономічного розвитку, нестабільність економічної та політичної ситуації;

— вичікувальна позиція інвесторів через реприватизаційні ризики та скасування податкових пільг у ВЕЗ та ТПР;

— значний рівень регулювання економіки та негарантованість захищеності підприємницької діяльності;

— ризик неповернення запозичень державою;

— зміни у законодавстві про інвестиційну та зовнішньоекономічну діяльність.

У зовнішньоекономічній діяльності суб’єкти господарювання не відмовляються від фіктивних та сумнівних експортних операцій з метою безпідставного відшкодування ПДВ та легалізації злочинних доходів. Підприємства експортують невластиві види продукції, що проводяться через комітентів, які не є особами, що відповідають за фінансове врегулювання. Крім того, не втрачають «популярності» злочинні операції з готівкою та цінними паперами як у межах, так і поза межами України.

Серед найбільш поширених прийомів та методів незаконних операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності:

— купівля компаній, цінних паперів іноземних фірм і нерухомості за кордоном;

— оплата наданих послуг іноземним партнерам (маркетинг, рекламна кампанія тощо);

— «структурування» операцій;

— вивезення валютних коштів за кордон з використанням пластикових кредитних карток;

— вивезення готівкової іноземної валюти фізичними особами.

Розкриття схем «відмивання» потребує глибокого комплексного дослідження проведених операцій, перевірки їх учасників, а також взаємодії правоохоронних органів та суб’єктів первинного фінансового моніторингу.

До основних елементів перевірки учасників підозрілих операцій належать:

— законність установчих документів;

— ідентифікація засновників;

— економічний зміст підприємницької та фінансової діяльності в цілому;

— відповідність реальних цілей діяльності суб’єкта задекларованим;

— реальність та законність договорів з іншими суб’єктами;

— динаміка товарообігу та відповідних фінансових розрахунків;

— обґрунтованість цін на продукцію (послуги, роботи).

3.3. Оцінка доказів фіктивної підприємницької діяльності

На сьогоднішній день чимало проблем в сфері оподаткування пов’язано із зловживаннями з ПДВ. Тіньова економіка використовує різноманітні схеми мінімізації податкових зобов’язань, пов’язані з незаконним відшкодуванням ПДВ з Державного бюджету, декларуванням необґрунтованих збитків або приховуванням справжніх прибутків.

Ефективним інструментом для виявлення платників ПДВ, що мінімізують податкові зобов’язання та завищують суми ПДВ до відшкодування, стала система автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів. За допомогою аналізу отриманих даних оперативно, на стадії декларування, підрозділами Міністерства доходів та зборів України виявляються спроби незаконного відшкодування податку з бюджету, відпрацьовується можливість зменшення кількості виїзних перевірок та покращення ситуації щодо своєчасного відшкодування податку на додану вартість платникам, які мають на це право.

Система ознак розпізнавання “фіктивного підприємця”, що придатна для застосування, навіть, при заочній співпраці ФОП і уповноваженого органу влади, передбачає наступні ознаки:

− обрання ФОП спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності (зокрема, сплату єдиного податку);

− відсутність найманих працівників;

− сплата мінімальної кількості податків (відсутність об’єкта оподаткування специфічними податками, зборами, обов’язковими платежами, а саме за використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середовища тощо);

− відсутність печатки і штампів (якщо “фіктивний підприємець” є найманим працівником, то у нього немає потреби у їх виготовленні);

− вид економічної діяльності – переважно торгівля і сфера послуг (слугує додатковою ознакою при наявності інших).

Система ознак розпізнавання “фіктивного підприємця” на основі даних документальної перевірки чи іншої інформації, джерелом якої виступає безпосередньо сама ФОП, дозволяє доволі чітко з’ясувати її приналежність до фіктивних, і включає наступні ознаки:

− розрахунки здійснюються переважно з одним і тим же контрагентом;

− спостерігається стабільність та регулярність розрахунків з одним і тим же контрагентом (виплата заробітної плати “фіктивному підприємцю”);

− відсутність основних засобів чи інших активів, що використовуються в процесі здійснення підприємницької діяльності (застосовується лише в окремих випадках);

− попереднє місце праці, відповідно до трудової книжки, співпадає з підприємством - основним контрагентом згідно банківських виписок;

− відсутність тенденцій до розширення бізнесу тощо.

Для того, щоб викриття “фіктивних підприємців” набуло практичного значення необхідно на законодавчому рівні наділити окремі органи влади повноваженнями щодо проведення відповідних заходів із їх розпізнавання. Найкраще на цю роль підходить Міністерство доходів та зборів, яке володіє найбільшими контрольними повноваженнями у сфері оподаткування з-поміж інших органів влади. Решта ж, можуть виконувати допоміжну функцію у цьому процесі, а саме оповіщення Міністерством про виявленні ознаки “фіктивного підприємця”.

Варто наголосити, що одне лише викриття факту реєстрації “фіктивного підприємця” не означає одночасного вдосконалення організаційно-економічного механізму оподаткування підприємницької діяльності громадян в Україні. Цей процес потребує супроводжуючих не менш важливих заходів, а саме: реформування системи оподаткування ФОП, вдосконалення нормативно- правового та інформаційного забезпечення, врегулювання методів взаємовідносин як між уповноваженими органами влади, так і з ФОП. Способи реалізації таких заходів потребують подальшого детального вивчення та осмислення вітчизняними науковцями та практиками.

3.4. Роль аудиту у встановленні податкових правопорушень

Ауди́т (лат. auditore — слухати) — перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудит (англ. auditor — ревізор) — послуги щодо оцінки фінансової звітності фірми з огляду на достовірність інформації та можливості фірми у сфері бізнесу.

Аудиторська перевірка - система засобів перевірки документів інформаційної системи, облікових записів, статистичних матеріалів, а також контроль за достовірністю виконання необхідних процедур. Вона може бути як приватною – незалежною, так і державною.

Аудиторська перевірка дозволяє встановити достовірність бухгалтерської звітності підприємства і відповідність здійснених ним фінансових чи господарських операцій діючому законодавству.

Може бути проведена на основі документів, вилучених слідчим в установленому законом порядку.

Незалежна аудиторська перевірка господарської діяльності підприємства висококваліфікованими фахівцями належної аудиторської компанії допоможе визначити правильність ведення обліку штатними бухгалтерами, підтвердити правильність нарахування та сплати податків, а також відповідність звітності.

Перед аналітичною роботою ставиться основна мета:

– забезпечення безперервного спостереження за результатами службової діяльності;

– систематичне інформування органів влади й управління, керівництва про фактичний стан дотримання податкового законодавства і завдання органів щодо посилення контролю за його виконанням, особливо у частині надходження доходів до бюджету;

– своєчасне застосування заходів щодо посилення боротьби з порушенням податкового законодавства (щоденне реагування);

– підвищення якісного рівня боротьби з порушенням податкового законодавства шляхом своєчасного і цілеспрямованого прийняття управлінських рішень на рівні керівництва Міністерства доходів та зборів України, його служб та підрозділів на місцях;

– підготовка змістовних матеріалів та пропозицій, на підставі яких можливе прийняття ефективних законодавчих актів з боку владних структур.

Аудит здійснюється за ініціативою замовника, який визначає характер і масштаби перевірки. Вирізняють наступну класифікацію аудиторських послуг, що надаються компанією: експрес-аудит, податковий аудит, фінансовий аудит та комплексний аудит.

Експрес-аудит- оперативна вибіркова аудиторська перевірка окремих частин і періодів фінансової діяльності компанії, що допомагає визначити проблемні ділянки в обліку.

Податковий аудит - аудиторська перевірка податкового та бухгалтерського обліку, метою якого є визначення правильності нарахування, сплати податків до бюджету і відображення їх у звітності.

Фінансовий аудит - аудиторська перевірка бухгалтерського обліку, метою якого є визначення правильності ведення бухгалтерського обліку в компанії і перевірка достовірності фінансової (бухгалтерської) звітності.

Комплексний аудит- аудиторська перевірка податкового та бухгалтерського обліку, метою якого є визначення правильності нарахування, сплати податків до бюджету і відображення їх у звітності, а також правильності ведення бухгалтерського та податкового обліку в компанії.

За змістом такі перевірки являють собою незалежну експертизу, яка здійснює аналіз публічної фінансової звітності господарського суб'єкта з метою встановлення її достовірності, повноти, відповідності діючому законодавству і порядку ведення бухгалтерського обліку, складання фінансової звітності та інших видів контрольної роботи.

Недоліком її є те, що в ході її проведення використовуються традиційні методи документальної ревізії і фактичного контролю (як при Інвентаризації).

Подібним шляхом не вдається виявити методи і способи фальсифікації бухгалтерських балансів. Аудитор перевіряє документальне підтвердження записів в бухгалтерському обліку з виходом їх на баланс і на звіт. Іншими словами, він перевіряє наявність первинних документів, які фіксують відомості про господарські операції та їх подальше відображення.

Коли в документи заносяться неправдиві відомості, аудитор, на відміну від судового експерта, не може визначити недостовірність первинних документів, а тому не може встановити фальсифікацію балансу і тим самим спосіб скоєння податкового злочину.

Розділ 4. Типові сліди вчинення фінансових злочинів, ухилень від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів. Аналітична діяльність у механізмі виявлення ухилень від сплати податків

4.1. Аналіз документів (як основного носія інформації)

Аналіз документів є досить поширеним у практиці проведення соціологічних досліджень, оскільки у документах міститься значна кількість інформації щодо матеріального і духовного життя суспільства. Вони віддзеркалюють процеси та явища, що відбуваються як у суспільстві загалом, так і в окремих прошарках, характеризують діяльність окремих індивідів і великих спільнот. Соціологи у своїх дослідженнях використовують різноманітні документи — державні та урядові акти, статистичні збірники і матеріали переписів, відомчу документацію, художні твори і наукові публікації, пресу, листи населення тощо. Їх аналіз допомагає дослідникові:

— сформулювати проблему, об'єкт, предмет, цілі, завдання і гіпотези дослідження;

— порівняти отримані під час дослідження емпіричні дані з показниками інших соціологічних досліджень;

— отримати інформацію для вирішення досліджуваної проблеми або поглибити її аналіз;

— скласти характеристику соціальних процесів, які відбуваються на соціальному, груповому, індивідуальному рівнях, виявити тенденції та розробити прогнози щодо їх подальшого розвитку;

— здобути інформацію про діяльність головних соціальних інститутів суспільства — сім'ї, освіти, засобів масової інформації тощо;

— вивчити громадську думку і соціальне самопочуття населення загалом та окремих його прошарків.

Документ — засіб закріплення встановленим способом за допомогою спеціального носія інформації фактів, явищ, процесів об'єктивної реальності та розумової діяльності людини.

Ця інформація може фіксуватися за допомогою букв, цифр, стенографічних або інших знаків і символів, малюнків, фотографій, звукозаписів тощо. Існує кілька підстав для класифікації документів: засіб фіксації, авторство, ступінь персоніфікації, виконання певної функції, зміст, ступінь наближення до інформації тощо.

Важливе значення для аналізу мають офіційні документи, які віддзеркалюють реальні суспільні зв'язки і висвітлюють колективні думки щодо певних політичних, соціально-економічних явищ, подій, процесів. Головне їх призначення — інформувати про стан справ в основних сферах життєдіяльності суспільства та регулювати відносини між окремими індивідами, групами, спільнотами, соціальними інститутами тощо. Аналіз офіційних документів широко використовують у соціології політики, громадської думки, права, праці, медицини, молоді тощо.

Статистичні документи здебільшого містять певні узагальнення щодо найважливіших показників функціонування соціуму, окремих його частин. Вони можуть бути предметом самостійного аналізу, оскільки дають змогу дослідити певний процес або явище в динаміці, з'ясувати їх тенденції, доповнити характеристику досліджуваного явища, збагатити її історичним контекстом. Статистичні дані сприяють окресленню концептуальних рамок, реалізації конкретного дослідницького проекту. А щодо обліку населення, характеристик його життєдіяльності (реєстрація шлюбів, розлучень, народжуваності, смертності, міграції, умови і рівень життя), вони складають основу для оптимальної вибірки у соціологічному дослідженні.

Оптимальний вибір методу аналізу документів передбачає дотримання таких вимог:

— визначення виду, форми документа, який підлягає аналізові під час дослідження;

— з'ясування загальної ситуації на момент створення документа, обставин його виникнення, історичного і соціального контексту;

— відмежування описів, певних подій від їх оцінок;

— встановлення надійності документа, його зв'язку з предметом дослідження;

— добір найбільш адекватного методу отримання первинних даних та їх аналізу;

— визнання того, що офіційні документи надійніші за неофіційні, особисті — за безособові, первинні — за вторинні.

Методи аналізу документальних джерел поділяють на неформалізовані (традиційні), які належать до якісних методів, та формалізовані, які належать до якісно-кількісних методів аналізу документів.

Неформалізований (традиційний) метод аналізу документів. Передбачає тлумачення документів (найчастіше унікальних, кількість яких незначна), з'ясування основних думок та ідей конкретного тексту через усвідомлення, інтерпретацію, узагальнення змісту та логічне обґрунтування певних висновків. Типовим прикладом неформалізованого (традиційного) аналізу документів є вивчення наукових публікацій та звітів щодо певної проблеми.

Під час його впровадження дослідник за допомогою аналітичних операцій повинен з'ясувати:

1. Що являє собою документ, який його історичний, соціально-політичний контекст?

2. Які чинники сприяли його появі?

3. Хто його автор, і з якою метою він створив документ ( за текстом завжди стоять конкретні люди зі своїми інтересами, потребами, що завжди знаходить відображення у змісті документа)?

4. Наскільки надійний документ?

5. Яка достовірність зафіксованих у ньому даних, правдивість висвітлення фактів, змісту події, явища, процесу тощо?

6. Яка суспільна дія, громадський резонанс документа?

7. Яку оцінку можна дати логічним, мовним і стильовим особливостям документа?

Застосування неформалізованого (традиційного) методу аналізу документів передбачає висування певних гіпотез, вивчення сутності досліджуваного матеріалу. Велике значення при цьому відіграють як об'єктивні чинники (володіння навичками архіво- і джерелознавства, ознайомлення з досвідом і традиціями застосування цього методу в історичній, психологічній, юридичній науках, обізнаність щодо системи зберігання документів, правил користування архівними фондами тощо), так і суб'єктивні (інтуїція дослідника, критичне ставлення до документа, вміння логічно аналізувати текст і умови його появи, узагальнювати і складати висновки).

Формалізований метод аналізу документів, або контент-аналіз. Це метод якісно-кількісного аналізу документів. Сутність його полягає в алгоритмізованому виокремленні в тексті певних елементів змісту згідно з метою та завданнями дослідження, класифікації виокремлених елементів відповідно до концептуальної схеми, їх підрахунку і кількісного представлення результатів. Завдяки цьому, по-перше, вдається уникнути суб'єктивізму у вивченні соціальної реальності, а по-друге, аналізувати, систематизувати і узагальнювати значні масиви документів.

Контент-аналіз ґрунтується на одноманітних стандартизованих правилах пошуку, обліку, обробки та обчислення кількісних показників, характерних для досліджуваного тексту. Його використання передбачає розгляд змісту тексту як сукупності повідомлень, подій, оцінок, міжособистісних стосунків, соціальних проблем, об'єднаних за допомогою єдиної концепції у певну цілісність. Хоча формально контент-аналіз і спрямований на вивчення тексту, головною його метою є дослідження віддзеркаленої в ньому соціальної реальності.

Потенційними об'єктами контент-аналізу можуть бути різноманітні документальні джерела, які містять текст: книги, періодичні видання, промови, урядові постанови, матеріали нарад, програми, листи тощо. Його використання є доцільним, якщо потрібен високий ступінь точності, об'єктивності аналізу матеріалу або якщо цей матеріал значний за обсягом і не систематизований. Ефективний він і в тих випадках, коли якісні характеристики, що їх вивчає дослідник, фігурують у досліджуваних документах з певною частотою. Без нього не обходяться під час дослідження мовних особливостей джерел інформації.

Застосування контент-аналізу потребує поряд з традиційними процедурами для всіх методів дослідження (розробка програми дослідження: визначення проблеми, об'єкта, предмета, мети, завдань дослідження, формування гіпотез; формування вибіркової сукупності; вибір типу вибірки; проведення необхідних розрахунків тощо), використання спеціальних прийомів, техніки. Методика контент-аналізу передбачає насамперед визначення категорій аналізу, які повинні бути адекватно відображеними у змісті досліджуваного документа (категорія аналізу — це загальніші, ключові поняття, які відповідають дослідницьким завданням). Вони повинні визначати теоретичні поняття дослідження, мати відповідні ознаки (смислові одиниці) у тексті, можливості для однорідної реєстрації прикмет.

Після визначення категорії аналізу, їх інтерпретації, побудови теоретичної схеми дослідження настає процедура «накладання» згаданої схеми на конкретний текст. Тобто відбувається пошук для всіх категорій аналізу адекватних висловів у мові досліджуваних документів. Такі вислови є одиницями аналізу ( смисловими одиницями). До них належать:

1. Окремі слова, словосполучення, терміни. Наприклад, економічні поняття: ринок, зайнятість, приватизація, управління тощо; політичні: демократія, референдум, вибори, влада тощо; моральні, правові поняття: закон, соціальні відхилення, норми, цінності тощо; соціальні: соціальний захист, соціальне самопочуття, бідність тощо.

2. Теми, повідомлення, висловлені у смислових образах, статтях, частинах тексту, які забезпечують повнішу характеристику змісту документа, ніж попередні одиниці аналізу. Так, теми, в яких розглядаються міжнародне становище України, перехід до ринкових відносин, боротьба зі злочинністю, спосіб життя та здоров'я нації, її окремих спільнот, освіта, спорт, сімейні стосунки тощо, надають багатий матеріал для аналізу і подальших висновків відносно реальної соціальної ситуації, що склалася в Україні та окремих її регіонах.

3. Прізвища історичних діячів, політиків, видатних учених і діячів мистецтва, представників різноманітних соціальних спільнот, що є певним узагальненим типом діяча, якому притаманні певні соціальні риси. Їх аналіз дає досліднику важливу інформацію про досліджувану історичну епоху, домінування конкретних політичних, соціально-економічних ідей, впливу певних діячів на формування громадської думки тощо. До цієї групи можна також віднести згадування організацій, закладів, інших соціальних інститутів.

4. Судження, закінчена думка, логічний ланцюг. Це найбільш складні одиниці аналізу, оскільки мають великий ступінь конструктивності. Їх структура є більш диференційованою, ніж в інших одиницях аналізу, і містить кілька елементів.

У більшості контент-аналітичних досліджень застосовують кілька одиниць аналізу. Визначивши одиницю аналізу, необхідно обрати й одиницю підрахунку. Найчастіше в соціологічних дослідженнях використовують такі загальні одиниці підрахунку:

1. Система підрахунку «час — простір». У даному разі за одиницю підрахунку беруть кількість зображень (знаків, квадратних сантиметрів площі та ін.). Для аналізу інформації радіо, телебачення за одиницю підрахунку беруть тривалість висвітлювання подій.

2. Наявність ознак у тексті. За такої системи підрахунку визначають наявність ознак (видів) певної характеристики змісту в кожній частині, на які поділений текст.

3. Частота появи одиниць підрахунку.

4.2. Найбільш характерні ознаки слідів фінансових злочинів

Під час вчинення того и іншого виду злочину можливе виникнення слідів злочину – злочинця, які слугують доказовою базою під час розгляду та розслідування справ.

Отже, слідами злочину є зміни, які причинно пов'язані із подією суспільно-небезпечного діяння.

Неможливо вчинити злочин не залишивши ніяких слідів. За допомогою слідів можливо відтворити "картину" події злочину та поведінку окремих її учасників. Інформація про сліди злочину дозволяє змоделювати ситуацію, висунути версії, спланувати хід проведення розслідування злочинів тощо.

Відповідно до диспозиції ст. 212 КК України (Ухилення від сплати податків) такими наслідками вчинення злочину є фактичне ненадходження платежів до бюджету держави, державних цільових фондів.

Тобто, одним із напрямів при розгляді економічних злочинів, як зазначалось раніше, є особливості механізму слідоутворення та змісту слідів (інформації). Сліди відображають особливості механізму вчинення злочину, і тому належне вивчення та оцінка слідової картини дозволяє "створити основу для розпізнання в початкових даних у справі того чи іншого характерного способу вчинення злочину лише за окремими ознаками"'. Зазначене вище свідчить про взаємозалежність слідів злочину та способу його вчинення, а також інших структурних елементів криміналістичної характеристики злочинів, зокрема суб'єкта злочину.

Найбільш характерні сліди ухилень від сплати податків, які використовуються у кримінальному судочинстві, містяться у різноманітних документах. Це пояснюється тим, що характер і зміст діяльності суб'єктів підприємництва знаходять своє відображення у документах бухгалтерського обліку та звітності. Кожна дія, яка пов'язана з виготовленням продукції (товару), його реалізацією, перевезенням, збереженням, знаходить висвітлення у відповідних документах: 1) первинних документах (накладна, товарно-транспортна накладна, акт приймання-здачі, наряд на виконання робіт, рахунок-фактура, платіжне доручення тощо); 2) документах бухгалтерського оформлення (відомості аналітичного і синтетичного обліку за окремими рахунками бухгалтерського обліку); 3) бухгалтерській звітності; 4) податковій звітності (декларації з податку на прибуток підприємства, декларації з ПДВ, розрахунки комунального податку тощо). Кожний із зазначених документів, за певних обставин, може містити сліди злочинів і бути джерелом доказів у кримінальній справі: 1) реєстраційні документи (як державної реєстрації суб'єкта підприємництва, так і податкового обліку); 2) документи, що дозволяють здійснення певних видів підприємницької діяльності (реалізацію алкогольних напоїв, тютюнових виробів тощо); 3) ділове листування; 4) чорнові записи.

Документи, які використовуються у господарській діяльності, характеризуються такими ознаками:

1) вони мають встановлену юридичну форму;

2) за формою носія інформації можуть бути паперовими, електронними та пластиковими;

3) складаються з метою підтвердження виконання певних операцій та контролю за їх виконанням, управління господарським процесом;

4) виготовляються (складаються) уповноваженими особами. Рух документів в організації (підприємстві, установі) з моменту їх створення чи отримання і до завершення виконання певних фінансово-господарських операцій чи відправлення за межі підприємства є документообігом. Документообіг в організації здійснюється у вигляді певних потоків документів між різними особами, які:аналізують та перевіряють інформацію чи приймають відповідні рішення (керівники підприємства чи окремих структурних підрозділів, аналітики, відповідні спеціалісти);проводять технічну обробку документів (технічні працівники, секретар, канцелярія, архів тощо).

Необхідна для процесу розслідування злочину інформація може міститися: 1) у матеріалі, із якого виготовлений документ; 2) у тексті, відображеному в документі; 3) у матеріальних слідах, які знайшли відображення у документі. Основним критерієм добору документів у ході розслідування злочинів є те, що отримана інформація (дані) має спрямування на встановлення фактів, обставин вчинення злочинів.

За своїм змістом з метою кримінального судочинства документи можуть: 1) мати важливе доказове значення; 2) не мати прямого відношення до вчинення злочину, але за своїм змістом бути ланкою, яка розкриває технологічний процес виготовлення продукції, реалізацію товару тощо; 3) бути незначними із правової точки зору, але містити орієнтуючу інформацію, яка може бути підставою для висунення версій і в цілому для організації процесу розслідування злочинів.

Ознаки злочину із різним ступенем повноти можуть характеризувати подію суспільно-небезпечного діяння. Пропонується розглянути окремі ознаки, які мають значення для виявлення та розслідування ухилень від сплати податків. Такі ознаки можуть вказувати на подію злочину, осіб, що вчинили злочин, місце, спосіб, обстановку вчинення злочину та інші обставини, які використовуються з метою ефективного виявлення та розслідування злочинів.

Ухилення від сплати податків може бути охарактеризовано також наявністю інших слідів їх зміст повинен розглядатися з урахуванням інших структурних елементів криміналістичної характеристики — способу злочину, суб'єкта вчинення злочину тощо.

4.3. Оцінка доказів сліду фінансового злочину та його кваліфікація

Доказова інформація — це відомості (докази, фактичні дані), одержані із встановлених законом джерел процесуальними засобами.

В розслідуванні злочинів використовуються різні види інформації, які утворюють інформаційне поле — інформаційне середовище, з якого слідчий процесуальними засобами формує сукупність доказів, тобто конкретне інформаційне поле, достатнє для пред'явлення обвинувачення та закінчення розслідування.

Під час розслідування злочинів, виявлення і дослідження слідів завжди займали центральне місце, оскільки останні були і є основним джерелом доказової інформації. Розкриття злочину, успіх розслідування багато в чому залежать від того, наскільки повно вдалося виявити, закріпити, досліджувати й ефективно використовувати сліди, що відображають різні обставини вчиненого злочину.

На базі вихідної інформації за обох названих слідчих ситуацій висуваються такі загальні версії: податковий злочин вчинено за обставин, відомих із наявних матеріалів; податкового злочину не вчинялося, має місце помилка, або наявні ознаки вчинення інших кримінально караних діянь.

Типові окремі слідчі версії, що можуть конструюватись на початку розслідування: про співучасників податкового злочину і характер їх взаємовідносин; про способи приховання оподатковуваної бази; про джерела незаконного одержання сировини і напівфабрикатів; про способи реалізації виготовленої продукції; про способи одержання податкових пільг; про кримінальні зв'язки підозрюваних, місця збереження коштів, нажитих злочинним способом, і т. ін.

У справах цієї категорії треба встановити такі обставини.

1. Місце здійснення злочину: назва; юридична і фактична адреси організації (зі з'ясуванням, до якої категорії платників податків вона належить, хто її засновники; коли й де її було зареєстровано як суб'єкт господарювання і поставлено на податковий облік).

2. Які об'єкти оподатковування приховані (має місце приховання одного чи декількох об'єктів; якими нормативними актами передбачена сплата організацією податків з цих об'єктів оподаткування).

3. Спосіб (способи) ухилення від сплати податків чи притаманні організації певні особливості обліку господарських операцій відповідно до використовуваного порядку облікування (вчинено заниження прибутку чи завищення даних про витрати або приховано інші об'єкти; в яких бухгалтерських документах ці спотворені дані відображено).

4. Час учинення дій щодо ухиляння від сплати податків: які терміни надання податковим органам бухгалтерських документів і сплати податків, якими нормативними актами повинна була керуватися організація; коли конкретно вона направила розрахунки щодо податків та бухгалтерські звіти; коли було складено бухгалтерські документи, що містять завідомо неправильні дані про доходи чи витрати, або інші об'єкти оподатковування; якщо ухиляння від сплати податків зроблено способом нескладання первинних документів, то коли провадилися господарські операції, що документально не були зафіксовані, які документи потрібно було скласти і в яких конкретно податкових періодах було зроблено приховання об'єктів оподаткування та ухиляння від сплати податків.

5. Розмір приховання об'єктів оподатковування до кожного терміну платежу: яку ставку податку слід було застосувати щодо кожного прихованого об'єкта; чи правильно податковий інспектор застосував ставку податку до господарської операції та чи обґрунтовано це посиланням на відповідні нормативні документи; в якій сумі не було сплачено податок за кожним терміном платежу з прихованих об'єктів; яке співвідношення суми податку, не сплаченого організацією, та мінімального розміру заробітної плати.

6. Суб'єкти злочину: хто виконав перерахунок не всього податку до бюджету або не перерахував його зовсім; ким підписано і ким складено розрахунки податків і документи бухгалтерської звітності, в яких приховано об'єкти оподатковування; ким у балансові рахунки і документи аналітичного обліку до них було внесено перекручені дані про доходи чи витрати або зроблене приховання інших об'єктів оподаткування; хто склав і хто підписав первинні документи, що містять ці перекручені дані.

7. Умисел на ухиляння від сплати податків: чи була змова про це між керівниками організації та авторами документів, у яких перекручено дані про прибутки; у чому полягає інтерес виконавців тощо.

У ході подальшого розслідування необхідно установити обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання суб'єктів злочину, а також сприяли ухилянню від сплати податків, розкрити інші злочини, що супроводжувалися перекручуванням у бухгалтерських документах даних про прибутки чи витрати або приховання інших об'єктів оподатковування.

У вчинення злочинних дії часто втягують багато людей (особа або обличчя, що роблять злочин, потерпілі, свідки-очевидці, інші свідки), що вільною або мимовільною участю в події, що відбувається вносять різні зміни в матеріальну обстановку місця події, залишаючи в ній, а також на різних об'єктах і особах різноманітні сліди (рук, ніг, одягу, знарядь і кошт, використаних при здійсненні злочинного зазіхання, захисту від нього, при затримці злочинця і т.п.). При здійсненні злочину змінюється положення об'єктів матеріальної обстановки, їхнє взаємне розташування, викрадаються речі, цінності, документи. На місці події можуть з'явитися якісь інші предмети. Усі ці зміни є своєрідними слідами вчиненого злочину.

Криміналістичне дослідження слідів дозволяє встановити конкретний об'єкт, що залишив слід (наприклад, ідентифікувати людину слідами його рук, губ і т.п.) або віднести його до визначеного класу, виду (наприклад, визначити, яке використовувалося знаряддя злому, вид, модель автомобіля, що сховався з місця дорожньої події). За допомогою слідів можна встановити анатомо-фізіологічні, функціонально-динамічні особливості особи (його стать, вік, професійні навички й ін.). При цьому можуть бути вирішені і не ідентифікаційні, діагностичні задачі. Наприклад, слідами можна визначити час, протягом якого відбувалася розслідувана подія, кількість причетних до нього осіб, спосіб злому перешкоди (зовні або зсередини), напрямок руху транспорту і т.п.

Будучи джерелом інформації про подію, що відбулася, сліди дозволяють розібратися в його суті, встановити досить точно окремі обставини, ступінь провини і відповідальності кожної причетної до неї особи.

4.4. Суть аналітичної діяльності та її роль у викритті фінансових злочинів

Аналітична робота – це постійна дослідна діяльність (функція процесу управління), що охоплює своїм змістом широкий комплекс організаційних заходів і методичних прийомів для вивчення і оцінки інформації про стан дотримання податкового законодавства, результати практичної діяльності відповідних органів з виконання поставлених перед ними завдань, а також про умови, у яких ці завдання виконуються.

Аналітична робота полягає:

– у вивченні закономірностей практично всіх процесів і явищ суспільного життя, що можуть тією чи іншою мірою вплинути на діяльність відповідних органів;

– у використанні здобутих відомостей і знань для забезпечення ефективної діяльності державних органів.

Аналітична робота є невід’ємною і найважливішою складовою управлінської діяльності, не епізодичним, короткочасним актом, що виконує спеціально призначений працівник, а функцією усіх ланок системи, що здійснюється постійно.

Значення аналітичної роботи в управлінській діяльності органів усіх рівнів визначається тим, що її результатом повинно бути не тільки виявлення основних проблем і недоліків системи, але й встановлення конкретних шляхів їх усунення на основі наявних та вишуканих можливостей.

Основними вимогами до аналітичної роботи є:

– достовірність, повнота, суттєвість, своєчасність, зрозумілість, нейтральність, співставимість результатів;

– системність і плановість;

– комплексне використання методів аналізу.

Перед аналітичною роботою ставиться основна мета:

– забезпечення безперервного спостереження за результатами службової діяльності;

– підвищення якісного рівня боротьби з порушенням податкового законодавства шляхом своєчасного і цілеспрямованого прийняття управлінських рішень;

Ефективність будь-якого аналізу прямо залежить від вміння працювати з інформацією. Суб’єкт аналізу повинен вміти та мати можливість користуватись усіма доступними джерелами інформації і забезпечувати своєчасне та оптимальне їх використання у ході аналізу.

Уся необхідна для проведення інформація може бути поділена (умовно) на:

– внутрішню, що формується безпосередньо в податковому органі: це дані про обсяг надходжень від сплати податків та інших обов’язкових платежів, відстрочки платежів, втрати бюджету внаслідок отриманих платниками податків пільг в оподаткуванні, а також про ухилення від сплати, відомості про результати перевірок, включаючи документальні, та заходів щодо стягнення податкового боргу, інформація про результати діяльності всіх служб міністерства;

– зовнішню, що виникає поза податковим органом, тому збір її організовується різними каналами: через телефон, факс, радіозв’язок, пошту, спілкування з платниками податків. Великий обсяг інформації йде від засобів масової інформації, ділових паперів, що надходять з установ, організацій та підприємств, правоохоронних і митних органів та банківських установ.

Значна частина інформації подається у вигляді статистичних даних.

Конкретне аналітичне дослідження передбачає такі етапи:

1. Визначення мети аналітичної роботи.

2. Вибір об’єктів і складання плану (програми) дослідження (перелік питань, які вивчаються).

3. Вибір (розробка) методики дослідження.

4. Складання плану організаційних питань.

5. Перевірка методики дослідження.

6. Збирання матеріалу.

7. Аналіз зібраного матеріалу, його узагальнення, формулювання висновків.

8. Перевірка висновків, їх аналіз на практиці.

9. Підготовка пропозицій за результатами аналізу.

4.5. Найбільш ефективні методи оперативно-аналітичної роботи

Діяльності підрозділів податкової міліції а саме її аналіз свідчить про те, що суб'єкти підприємництва все частіше використовують різноманітні способи приховування об'єктів оподаткування та ухилення від сплати податків.

Дійсні обсяги підприємницької діяльності дуже часто не знаходять відображення у відповідних документах бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Існуючі методики проведення перевірок діяльності платників податків на підставі звітних даних і практика виявлення правопорушень у сфері оподаткування не завжди дозволяють повною мірою цими засобами встановити факти ухилень від сплати податків. Така ситуація потребує використання інших методів у ході організації пошукового процесу інформації про факти ухилення від сплати податків, зокрема використовувати можливості аналізу даних (інформації), які безпосередньо не відображають зміст фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємництва.

Встановлення фактів заниження сум податкових зобов'язань платників податків можливе шляхом аналізу даних про витрати суб'єктів підприємництва, приріст її активів, кількість осіб, які перебувають у відносинах найму, а також оцінки інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) відповідно до чинного законодавства.

Аналітична діяльність співробітників правоохоронних, контролюючих органів сприяє ефективному відбору суб'єкта господарювання для подальшої контрольно-перевірочної роботи, проведенню заходів щодо фіксації (документування) обсягів підприємницької діяльності і використанню отриманих матеріалів у ході документальної перевірки, дослідної перевірки, досудового слідства.

У ході аналітичної роботи щодо встановлення фактів податкових правопорушень співробітниками податкової міліції можуть бути використані різні методи аналізу змісту фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємництва:

1) метод економічного аналізу;

2) метод розрахунку грошових надходжень (базується на аналізі руху грошових коштів на поточних рахунках та в касі суб'єкта підприємництва);

3) метод контролю витрат та доходів суб'єктів підприємницької діяльності (є найбільш інформативним засобом про зміст та характер діяльності платників податків);

4) метод аналізу інформації;

5) метод товарних потоків;

6) метод м'якого моделювання;

7) експертний метод;

8) структурний метод та інші.

Про приховування фактичних обсягів виробництва продукції можуть свідчити:

1) дані, отримані

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Схема ухилення від сплати ПДВ шляхом втрати первинних бухгалтерських документів	\|	Перелік тем рефератів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.052 сек.