Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ

Висновки

Висновки по сьомому питанню

Висновки по шостому питанню

Висновки по п’ятому питанню

Таким чином, процес розвитку суспільства розглядається з двох методологічно різних підходів: соціального еволюціонізму та соціального революціонізму. Водночас існують теорії, що заперечують прогресивний розвиток суспільства, наприклад, теорія культурно-історичних типів.

VI. Глобальні проблеми сучасності.

Глобалізація соціальних і культурних процесів у сучасному світі означає не тільки їх всепланетність, але і те, що в сучасну епоху людство входить у єдину систему соціокультурних, економічних, політичних і інших зв'язків і взаємин, тобто в порівнянні з минулими етапами незмірно зросла загальнопланетарна єдність людства, що являє собою принципово нову суперсистему, спаяну загальною долею і загальною відповідальністю. Тому, незважаючи на разючі відмінності держав і народів, соціологи вважають правомірним говорити про становлення єдиної цивілізації.

Такий підхід яскраво виявляється при розгляді теорії постіндустріального суспільства, що затверджує, що сучасний технологічний переворот створює колосальні передумови для розвитку глобалізації людської взаємодії, поглиблення поділу праці і спеціалізації. Людство поєднується в єдину соціокультурну цілісність.

Існування такої цілісності диктує свої вимоги до людства в цілому і до окремих особистостей зокрема. У такім суспільстві повинна домінувати установка на інформаційне збагачення, придбання нового знання, формування нової гуманістичної культури.

Але глобалізація соціокультурних процесів разом із позитивним надбанням призвела і до череди серйозних проблем, що отримали назву «Глобальних проблем сучасності»: економічні, політичні, демографічні й ін. Їхня сукупність поставила перед людством єдину глобальну проблему: «в и ж и в а н н я л ю д с т в а».

Вивченням глобальних проблем сучасності займається міжнародний дослідницький центр «Римський клуб» (засновник – А. Печчеі). Головна ідея клуба така: ключ до рішення глобальних проблем лежить насамперед у зміні самої людини, тобто в духовному самовдосконаленні, зміні цінностей з метою зміни взаємин між людиною і середовищем його проживання.

У рамках дослідження глобальних проблем сучасності розглядаються різні теорії. Так, наприклад:

Скорочення природних ресурсів, площ, придатних для сільського господарства, зростання темпів споживання, збільшення населення можуть привести у середині XXI ст. до глобальної кризи: катастрофічному забрудненню середи проживання, різкому зростанню смертності, виснаженню природних ресурсів, занепаду виробництва.

1. Як альтернатива такому розвитку існує теорія «глобальної рівноваги». Суть її полягає в твердженні: необхідно негайно припинити збільшення чисельності населення Земної кулі, обмежити промислове виробництво, зменшити приблизно в 100 разів споживання ресурсів Землі. (Моделі Форрестера і Медоуза).

Однак закладені в обох цих моделях методологічні прорахунки дозволили взяти під сумнів висновки, що містяться в них. Так, математичні методи дозволили розрахувати послуги і харчування в середньому на душу населення, але не враховували вікових, національних, соціальних розходжень.

У наступних дослідженнях «Мир –3» (М.Месаровича, Е.Пестеля) була зроблена спроба виправити ці недоліки за допомогою використання великої кількості факторів. Світ було розбито на десять взаємозалежних регіонів, взаємодія між якими здійснюється через експорт-імпорт і міграцію населення. Автори цієї моделі прийшли до висновку, що світу загрожує не глобальна катастрофа, а ціла серія регіональних катастроф, що почнуться значно раніше, ніж відповідно до попередньої теорії. Концепції «глобальної рівноваги» вони протиставили концепцію «Органічного росту» чи диференціації розвитку різних елементів системи. Відповідно до цієї теорії, в окремі періоди інтенсифікації одних параметрів у визначених регіонах (наприклад, рівень харчування, сільськогосподарський і промисловий капітал у регіонах Азії й Африки) супроводжується обмеженням росту матеріального споживання в інших (у країнах Заходу).

Однак ніякі глобальні моделі не змогли пророчити тих колосальних змін, що відбулися в другій половині 80-х – на початку 90-х рр. у Східній Європі і на території СРСР. Ці зміни істотно модифікували характер плину глобальних процесів, тому що вони призвели до припинення «холодної війни», інтенсифікацію процесу роззброювання, істотно вплинули на економічну і культурну взаємодію. Зміни, що відбуваються, дозволяють припустити, що вони будуть сприяти формуванню єдиної глобальної суспільної цивілізації.

Підсумовуючи, підкреслимо, що глобалізація соціокультурних процесів разом із позитивним надбанням призвела і до череди серйозних проблем, що отримали назву «Глобальних проблем сучасності»: економічні, політичні, демографічні й ін.

VII. Соціальні рухи, їхня природа і типи.

Часто можна спостерігати, як у суспільстві виникають процеси, пов'язані з колективними діями людей, що не входять в організації і не об'єднані у соціальні групи. Ці колективні дії пасивні чи екстремістські, неусвідомлені чи раціональні, являють собою особливий різновид соціальних процесів, які називаються соціальними рухами. Чому ж виникають соціальні рухи і що вони собою представляють?

Соціологи XIX в. розглядали соціальні рухи як сукупність дій, спрямованих на підтримку соціальних змін. Сучасні соціологи, однак, вважають, що ці дії можуть бути спрямовані не тільки на підтримку, але і проти соціальних змін.

Соціальні рухи можуть бути релігійні, емігрантські, молодіжні, феміністські, політичні, революційні й ін.

Соціальні рухи – це не соціальні інститути, вони високодинамічні і мають невизначений життєвий цикл. У них задіяне обмежене число індивідів, і більшість членів суспільства не входить до них і ставиться до них байдуже чи з ворожістю. Якщо ж який-небудь рух одержує більш-менш загальну підтримку з боку членів суспільства, його діяльність у вигляді соціального руху, як правило, закінчується і воно перетворюється на соціальний інститут, стає необхідним елементом громадського життя.

Соціальні рухи не слід змішувати і з організаціями, що мають офіційне членство і фіксовані правила. Напроти, соціальні рухи практично цілком позбавлені організованості.

Іноді соціальні рухи діють як групи тиску (наприклад, рух у підтримку депутатської групи, президента тощо), маючи за мету впливати на інститути керування в суспільстві. Однак, це не політичні рухи.

ТИПИ СОЦІАЛЬНИХ РУХІВ:

1. Експресивні рухи – вираження свого ставлення до існуючої системи, що не подобається, але яку не в силах змінити. Кожен індивід, що бере участь у такому русі, погоджується з існуючою непривабливою дійсністю, модифікуючи своє ставлення до неї, але не модифікуючи саму реальність. За допомогою мріянь, уявлень, ритуалів, танців ігор тощо, він знаходить довгоочікуване емоційне полегшення, що робить його життя терпимим.

Експресивні рухи виникли в далекій давнині (містерії в Древній Греції, Римі, Персії, Індії). У наш час найбільше яскраво вони виявляються в молодіжному середовищі (хіппі, панки, рокери тощо), а також у вигляді рухів ветеранів, монархічних рухів тощо.

Члени таких рухів знаходять емоційне задоволення в носінні своєї форми, дотриманні обрядів, звичаїв тощо. Вони найчастіше пов'язані з пасивною поведінкою, відходом від дійсності шляхом мрій чи спогадів.

2. Утопічні рухи. Свій початок вони беруть ще з часів Томаса Мора і його знаменитої «Утопії», комуни Роберта Оуэна, рухів перших християн, релігійних сект Сходу, створюваних на основі загальної рівності. Сьогодні до них можна віднести руху реформ, такі, наприклад, як аболіціоністські (рухи за скасування якого-небудь закону), феміністські (рухи за рівноправність жінок), що забороняють порнографію, будівництво атомних електростанцій тощо.

3.Революційні рухи, що розвиваються поступово в атмосфері загальної соціальної незадоволеності. Причому, у демократичних суспільствах вони, як правило, не виникають, тому що демократія є основою соціальних реформ, а реформи неминуче відсувають революцію. Не випадково комуністичні рухи не розвинуті в таких традиційно демократичних країнах, як Швеція, Швейцарія, чи Бельгія Данія, і сильно розвинуті в тих країнах, де тією чи іншою мірою проводиться репресивна політика.

4.Рухи опору. На відміну від революційних рухів, що виникають там, де соціальні зміни протікають занадто повільно, рухи опору з'являються серед тих незадоволених, котрі вважають, що зміни в суспільстві відбуваються занадто швидко. Це, наприклад, всілякі опозиційні рухи.

Передумовами виникнення соціальних рухів є соціальна незадоволеність, соціальна несправедливість, соціальна дезорганізація, статусна невизначеність, наявність ідеології, що виправдовує передбачувані колективні дії в соціальних рухах.

У стабільних, високоінтегрованих суспільствах з незначними соціальними напруженнями, зі згуртованістю соціальних груп дуже рідко виникають соціальні рухи і лише деякі люди цікавляться ними.

Але в дезорганізованому суспільстві що постійно змінюється (якимсь є сьогодні українське суспільство) цілком вдоволені індивіди зустрічаються рідко, багато людей висловлюють незадоволеність, тому великий відсоток тих, хто піддається бажанню виступати в соціальних рухах і активно змінювати навколишню дійсність.

Цьому сприяють такі фактори, як:

- мобільність;

- маргінальність;

- соціальна ізоляція;

- зміна соціального статусу;

- втрата сімейних зв'язків;

- особистісна невпорядкованість тощо.

Важко відповісти на запитання, чого більше – шкоди чи користі для суспільства несуть соціальні рухи. Важливо, що вони служать одним зі засобів зміни суспільства.

Як висновок, одним із засобів зміни суспільства є соціальні рухи, природа, характер і спрямованість яких залежать від змісту світових, регіональних і національних процесів, стану суспільства. У соціальній сфері не існує незмінних об’єктів і суб’єктів, тому явища суспільного життя слід розглядати як у статиці, так і у динаміці.

Соціальні зміни – одна з найважливіших проблем соціології. Соціальні зміни – це перехід соціальних систем, спільностей, інститутів і організацій з одного стану в інший, у тому числі виникнення чи зникнення тих чи інших соціальних явищ, їхніх елементів. Існує багатопланова класифікація соціальних змін: за масштабом, за глибиною, за характером тощо. Соціальні зміни можуть набувати таких форм, як відкриття, винахід, дифузія, інновація. Соціальні зміни протікають у вигляді соціальних процесів, які являють собою сукупні односпрямовані й відтворювані соціальні дії людей та поділяються на інтеграційні та дезінтеграційні, соціальної мобільності, ціннісно-зорієнтовані, соціального керування. Одним із основних видів соціальних змін під час трудової діяльності є соціальна мобільність, основним різновидом якої є адаптація, що включає в себе психофізичну, соціально-психологічну та професійну адаптацію. Соціальні зміни в процесі розвитку етносів можуть проходити двома шляхами: еволюційним і трансформаційним.

Процес розвитку суспільства розглядається з двох методологічно різних підходів: соціального еволюціонізму та соціального революціонізму. Водночас існують теорії, що заперечують прогресивний розвиток суспільства, наприклад, теорія культурно-історичних типів, головною ідеєю якої є становлення єдиної цивілізації на всій планеті. Сьогодні ця ідея набула широкого розвитку у вигляді усвідомлення глобалізації соціальних і культурних процесів у сучасному світі, що разом із позитивним надбанням призвела до глобальних проблем сучасності.

Одним із засобів зміни суспільства є соціальні рухи, природа, характер і спрямованість яких залежать від змісту світових, регіональних і національних процесів, стану суспільства.

Отже, у соціальній сфері не існує незмінних об’єктів і суб’єктів, тому явища суспільного життя слід розглядати як у статиці, так і у динаміці.

1. Сутність і види соціальних змін.

2. Поняття соціального процесу.

3. Соціальні зміни в процесі трудової діяльності.

4. Соціальні зміни в процесі розвитку етносів.

5. Еволюційна і революційна теорії соціального розвитку суспільства.

6. Глобальні проблеми сучасності.

7. Соціальні рухи, їхня природа і типи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Висновок по третьому питанню	\|	Метод екстраполяції тенденції як один із методів прогнозування

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.