Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Державне регулювання підприємництва

У сучасних умовах підвищується значення державного регулювання та сприяння розвитку підприємницьких процесів, змінюються організаційні форми взаємодії державних органів з суб’єктами приватного і малого бізнесу, відбуваються суттєві зрушення у формуванні дійових концептуальних напрямків подальшого економічного розвитку, механізмів реалізації рішень, структурній реорганізації управлінського апарату, сполученні державного і ринкового механізмів регулювання.

Держава має певні цілі на кожному етапі суспільного життя і намагається досягнути їх прийнятними методами та інструментами по відношенню до підприємництва як основи ринкової економіки. Як свідчить світовий досвід, економіка у будь-якій країні не може успішно розвиватись, якщо держава не забезпечує належних для цього умов і не турбується про систему захисту прав суб’єктів ринку. У ринковій економіці держава і бізнес не протидіють між собою. Найбільший соціально-економічний ефект досягається на основі співробітництва, взаєморозуміння розв’язання існуючих проблем.

Державне регулювання — система заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, спрямованих на досягнення намічених цілей, що здійснюються органами виконавчого управління.

Державне регулювання підприємництва — це вплив держави на діяльність суб’єктів підприємницької діяльності та ринок для забезпечення нормальних умов їхнього функціонування.

Цілі державне регулювання підприємництва:

• створення правової бази;

• стабілізація економіки і здійснення її структурної перебудови, створення умов для економічного зростання, згладжування товарних і регіональних диспропорцій;

• забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій;

• потреба поповнення державного бюджету, справедливого розподілу доходів;

• забезпечення ефективності вітчизняного виробництва і діяльності суб’єктів бізнесу, раціональне використання різних видів ресурсів;

• забезпечення належного правопорядку та національної безпеки держави; захист національних інтересів у системі міжнародних господарських зв’язків

• захист навколишнього середовища від негативних екологічних наслідків (ефектів) діяльності деяких підприємницьких структур, гарантування населенню екологічної безпеки

Залежно від цілей державне регулювання спрямоване на рішення як макроекономічних завдань, так й завдань на мікрорівні, тобто нарівні економічних суб’єктів ринку та ринкових відносин.

Макроекономічне регулювання має мету стабілізації економіки, забезпечення стійкого зростання, рішення соціально-економічних та зовнішньоекономічних завдань, забезпечення безпеки та обороноспроможності країни. Досягнення цих цілей безпосередньо пов’язано та обумовлено Заходами та засобами держрегулювання підприємницької діяльності, які складають у ринкових умовах господарювання самостійну систему. Таким чином, держрегулювання складається із двох систем: державного регулювання економіки на макрорівні та державного регулювання підприємництва на мікрорівні.

Держава створює загальноекономічні, правові та соціальні умови, що забезпечують нормальне функціонування підприємництва. Вона визначає та впроваджує правила ринку (бізнесу) шляхом видання мотивованих законодавчих та нормативних актів, що сприяють розвитку ринкової конкуренції та дотриманню етико-правових норм бізнесу; держава контролює виконання цих правил; захищає права власності та свободи господарської діяльності.

Держава розробляє та приймає засоби заохочення розвитку бізнесу (субсидировання, пільгове оподаткування, прискорена амортизація) та адміністративні засоби покарання (штрафи, судові позови) за недотримання правил бізнесу. Такими засобами держава реалізує регулювання економічної діяльності суб’єктів господарювання, заохочуючи одні види діяльності шляхом субсидировання та утримуючи інші через оподаткування. Крім того, держава здійснює: забезпечення кредитування, гарантування позик, страхування; виробництво і продаж товарів і послуг підприємствами, що знаходяться у державній власності (частково або повністю).

Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від виявів недобросовісної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Підприємницька структура повинна постійно слідкувати за заходами держави, спрямованими на регулювання ринкових відносин. Необхідно добре знати і вміти оперативно застосовувати законодавчі акти. Правові основи створення, функціонування і регулювання підприємницької діяльності викладені у Цивільному та Господарському кодексах України, Законах України «Про власність», «Про господарські товариства», «Про приватизацію державного майна», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», «Про патентування деяких видівпідприємницької діяльності», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Розглянемо функції державного регулювання підприємницької діяльності. Функція організації включає такі види діяльності:

1. Законотворчість: затвердження основ законності і правопорядку; гарантія економічної та соціальної безпеки; захист прав приватної власності; Захист прав споживачів та виробників продукції; забезпечення дотримання прав і безпеки кожного громадянина країни, суспільства в цілому та суб’єктів ринкової економіки.

2. Створення та забезпечення організаційно-правових засад підприємницької діяльності включає:

• розробку та прийняття законів, що визначають права власності, регулюючих підприємницьку діяльність;

• гарантії свободи підприємницької діяльності, коли суб’єкти господарювання могли б проявити себе,

користуючись своїм правом.

3. Створення умов функціонування усіх ринкових механізмів:

• для вільного переливання капіталів, свободи переміщення робочої сили, товарів та послуг;

• забезпечення умов для вільного ринкового ціноутворення.

4. Створення організаційних засад господарської діяльності:

• організаційне забезпечення дотримання економічними суб’єктами господарського законодавства і правових норм у галузі податкової політики, фінансової звітності, вимог до стандартизації та сертифікації, дотримання вимог до якості продукції; забезпечення дотримання підприємцями своїх фінансових зобов’язань перед контрагентами і робітниками

• організаційне забезпечення дотримання підприємцями «правил гри», що регулює міжфірмові відносини та ділову етику.

5. Організація боротьби з корупцією, незаконним бізнесом та іншими негативними явищами, які стримують розвиток підприємництва.

6. Організація і фінансування виконавчих органів влади — державного апарату, що здійснює функції регулювання підприємницької діяльності та економіки в цілому.

7. Організація та управління державною власністю — виробничими підприємствами, що виступають суб’єктами господарської діяльності, об’єктами інфраструктури.

Функція держави як власника та управляючого своєю власністю в умовах ринкового господарювання вимагає рішення завдання підвищення ефективності державного підприємництва, у тому числі у формі участі держави у великих корпоративних структурах та управління пакетами акцій.

Функція контролю охоплює:

1. Контроль за дотриманням правових норм і законодавства про підприємницьку діяльність: дотримання правил конкуренції та свободи підприємництва, дотримання етико-правових норм та адміністративно-ділової етики; за незаконною діловою практикою; за рівнем монополізації галузей.

2. Контроль за розвитком процесів на макроекономічному рівні: за виконанням доходної та витратною частиною бюджету; за рівнем грошової маси в обігу; за обсягом спекулятивних угод; за станом навколишнього середовища.

3.Контроль за розвитком зовнішньоекономічних зв’язків: митний, ліцензійний, валютний та інші види контролю над зовнішньоторговельними операціями; контроль за станом платіжного балансу, рухом капіталу, за обсягом та напрямком капіталовкладень за кордон та іноземними інвестиціями у своєї країні.

4. Контроль за виконавчими органами влади — держапаратом: за розробкою ними засобів та заходів державного регулювання; за дотриманням відповідальності по реалізації прийнятих засобів та заходів державного регулювання.

Функція координації передбачає здійснення діяльності, спрямованої на узгодження та об’єднання заходів та засобів регулювання на трьох рівнях: конкурентно-ринковому; приватномонополістичному та державному. Координація включає:

узгодження напрямів Діяльності приватних структур;

• ринкової політики ціноутворення, політики зливань та поглинань; політики розділу ринку та сфер впливу; спільної господарської діяльності;

• координацію ініціатив у галузі інвестиційної політики, нововведень, розвитку науково-технічного прогресу на усіх трьох рівнях;

• розробку заходів та засобів регулювання господарської діяльності на рівні галузевих та національних об’єднань підприємців та узгодження їх з державними органами влади Для реалізації на державному рівні регулювання;

• координацію інтересів суб’єктів господарської діяльності та соціальної відповідальності держави за інтереси суспільства в цілому.

Функція захисту ринкових засад господарювання спрямована на:

1. Зберігання та захист ринкового механізму шляхом застосування: антимонопольного регулювання; регулювання рівня концентрації виробництва та капіталу на підставі законодавства про зливання Та поглинання фірм; регулювання ступеня монополізації галузей та ринків на підставі законодавства про конкуренцію;

2. Забезпечення нормального функціонування конкуренції як одного із основних регулюючих інструментів у ринковій економіці, що сприяє стимулюванню інновацій, впровадженню усього передового, покращенню якості продукції, зниженню витрат виробництва;

• забезпечення вільного ціноутворення;

• перешкодження недобросовісної конкуренції та зговору з метою тиску на ринок, на

співвідношення попиту та пропозиції.

3. Створення цивілізованих засад ринку: забезпечення дотримання суб’єктами господарювання встановлених «правил гри». Захист свободи підприємців в реалізації своїх економічних інтересів; розподіл споживчих ресурсів з допомогою цін, встановлених в результаті балансу попиту та пропозиції.

Функція керівництва макроекономікою включає діяльність держави, спрямовану на забезпечення макроекономічної стабільності, оптимізацію структури економіки, стимулювання економічного зростання, забезпечення основ соціально-економічного розвитку, управління об’єктами державної власності.

1. Макроекономічна стабільність досягається шляхом:

· розробки та проведення економічної політики, спрямованої на підтримку макроекономічної рівноваги шляхом забезпечення стабільності вартості грошей; регулювання рівня зайнятості; регулювання обсягів випуску окремих видів продукції з метою коригування співвідношення між ринковим попитом пропозицією;

встановлення максимальних, мінімальних та твердих цін на транспортні послуги і споживчі товари; регулювання рівня інфляції;

· антициклічного регулювання, спрямованого на досягнення більшої стійкості у розвитку господарської кон’юнктури, шляхом:

а) впливу на інвестиційну активність та споживання завдяки грошової політики, політики процентних ставок, політики кредитування, регулювання державних витрат і оподаткування;

б) усунення негативних соціальних наслідків, пов’язаних зі структурними кризами, шляхом надання субсидій підприємствам, підтримки безробітних по лінії соціального забезпечення;

• створення сприятливих умов функціонування усіх ринкових механізмів; стимулювання ініціативи підприємців шляхом надання податкових пільг, субсидій, патентного захисту,

• розробки заходів та засобів реалізації економічної політики, що втілюється у відповідних правових нормах і законах; цільових програмах і планах економічного розвитку; цільових програмах галузевого регулювання; нормативах регулювання виробництва; програмах державних закупівель; заходах і засобах здійснення фінансової, бюджетної, податкової, соціально-економічної політики.

2. Оптимізація структури економіки передбачає:

• розробку та реалізацію структурної, промислової, інвестиційної, науково-технічної політики, спрямованих на стимулювання структурної перебудови промисловості, удосконалення галузевої структури і розвиток технологічно нових та пріоритетних галузей;

• участь держави у структурній адаптації до вимог світового ринку шляхом підвищення конкурентоспроможності провідних галузей господарства та країни в цілому;

• створення сприятливих умов доступу до ресурсів;

• проведення регіональної політики, що забезпечує оптимальне розміщення виробництва з точки зору приближення до ресурсів та більш рівномірну зайнятість населення по регіонах країни;

• сприяння розвитку малого бізнесу, спеціалізації малих і середніх підприємств по пріоритетним галузям та забезпечення стійких коопераційних зв’язків з великими компаніями на підставі технологічного розподілу праці;

сприяння залученню іноземних інвестицій та новітніх технологій у передові галузі та ті, що розвиваються, з метою підвищення їх ефективності і конкурентоспроможності продукції, яка випускається.

3. Стимулювання економічного зростання спрямовано на забезпечення стійкого зростання макроекономічних показників: валового національного продукту, національного доходу, промислового та сільськогосподарського виробництва, рівня доходів населення. Це досягається засобами економічної політики, зокрема стимулюванням:

• науково-технічного прогресу шляхом державного фінансування науково-дослідних робіт, організації та фінансування державних дослідних центрів, що здійснюють спільно з приватним сектором програми та проекти наукових досліджень;

• інвестицій сприянням розвитку творчої активності та новаторства підприємців, шляхом кредитно-фінансової політики та забезпечення окупності капітальних вкладень у довгостроковому плані за рахунок цільових дотацій, інвестицій;

• розвитку виробництва і підвищення конкурентоспроможності продукції.

4. Забезпечення основ соціально-економічного розвитку передбачає проведення активної соціальної політики, мета якої полягає у забезпеченні мінімального прожиткового мінімуму для малозабезпечених громадян, у підтримці незахищених груп населення, підвищення якості життя та добробуту населення, відсутності соціальної напруги у суспільстві.

Державний вплив на підприємницькі структури може здійснюватись на підставі таких інструментів:

• законодавчо-нормативних документів, затверджених органами державної влади і управління; .

• податкового механізму та системи розподілу бюджетних коштів, включаючи встановлення ставок податків і процентів по державних кредитах; податкові пільги, ціни і правила ціноутворення, цільові дотації, валютний курс, розміри економічних санкцій;

• ліцензій, торгових патентів, лізингу, соціальних, економічних та інших норм і нормативів;

• організації ведення державної статистичної звітності;

• договорів на виконання робіт і поставок для державних потреб; державного майна і системи резервів;

• науково-технічних, економічних та соціальних програм; проведення політики щодо захисту прав споживачів, антимонопольної, інвестиційної, амортизаційної, зовнішньоекономічної політики;

• субсидій та цільової допомоги регіонам і галузям.

У загальному вигляді основними напрямками державного регулювання підприємництву є:

• розробка, прийняття і контроль за законодавчо-нормативними документами, які забезпечують правове поле і захист інтересів підприємців;

• підвищення ефективності регулювання бізнесу, зниження нераціональних витрат, виявлення резервів зростання;

• послаблення прямих форм втручання і бюрократичного контролю за діяльністю суб’єктів підприємництва;

• створення умов для вільної і добросовісної конкуренції на ринку , вільного переміщення товарів на внутрішньому ринку, спостереження за дотриманням правил конкуренції;

• управління фінансовою, податковою політикою по відношенню до підприємців, сприяння зростанню накопичення приватного капіталу;

• стримування інфляції, зняття обмежень адміністративного регулювання бізнесу;

• контроль за дотриманням трудового законодавства, регулювання приватного найму і порядку оплати праці, підтримка соціальної рівноваги серед працюючих у сфері підприємництва, Контроль за забезпеченням соціальних гарантій робітникам;

• об’єднання поточних і перспективних напрямків розвитку економіки, включаючи структурно-інвестиційну та науково-технічну політику;

• створення сприятливого підприємницького клімату, включаючи інвестиційний режим і захист фінансових ресурсів.

Згідно з Законом України «Про інвестиційну діяльність» захист інвестицій — це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, ефективності діяльності об’єктів інвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних вкладів. Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами. Інвесторам, у тому числі іноземним, надаються рівні права, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.

З метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного режиму держава встановлює державні гарантії захисту інвестицій через систему правових норм. Державні гарантії захисту інвестиційне можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій.

Державне регулювання підприємницької діяльності здійснюється законодавчими і виконавчими органами влади, органами управління залежно від функцій, що виконуються, та характеру господарювання.

Характеризуючи державне регулювання економіки України в сучасних умовах, слід зазначити, що центр уваги все більш переміщується до активної участі держави в організаційно-господарському регулюванні виробництва як провідної сфери національної економіки. Саме від того, які умови створить держава для розвитку виробничого підприємництва, буде залежати ступінь ділової активності юридичних і фізичних осіб займатися цим видом діяльності, ступінь залучення інвестицій.

Основними завданнямидержавного регулювання виробничого підприємництва є:

• здійснення структурної перебудови виробництва, модернізації традиційних галузей та пристосування їхньої продукції до вимог світового ринку;

• пошук та використання можливостей довгострокового забезпечення виробничих процесів сировиною, матеріалами;

• регулювання у напрямку підвищення ефективності виробництва та рівня конкурентоспроможності продукції;

• створення сприятливих умов для зростання виробничих потужностей, проведення реконструкції і переоснащення, розвитку міжфірмових зв’язків;

• зміцнення становища у пріоритетних і найбільш прогресивних галузях виробництва, розширення можливостей експортного потенціалу.

У зв’язку з розширенням міжнародних зв’язків суб’єктів ринку із зарубіжними партнерами по бізнесу, інтеграції і кооперації на взаємовигідній основі, посилюється роль держави у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» Здійснюється механізм регулювання підприємництва у сфері зовнішньоекономічних відносин, включаючи зовнішню торгівлю, економічне, науково-технічне співробітництво, спеціалізацію та кооперацію в галузі виробництва, науки і техніки, економічні зв’язки в галузі будівництва, транспорту, туризму, експедиторських страхових, кредитних та банківських операцій, надання послуг.

Суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності є юридичні фізичні особи, об’єднання, спільні підприємства за участю іноземних партнерів, структурні одиниці (філії, відділення).

При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності вони керуються такими принципами;

1 Принцип суверенітету:

• виключне право народу України самостійно та незалежно провадити зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись чинними законами;

• зобов’язання України — неухильно виконувати всі договори держави в галузі міжнародних економічних відносин.

2 Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва:

• право суб’єктів добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв’язки;

• право суб’єктів здійснювати зовнішньоекономічну діяльність в

• будь-яких формах, не заборонених законами України;

• обов’язок дотримання порядку, встановленого чинним законодавством;

• виключне право власності суб’єктів на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

3 Принцип юридичної рівності і недискримінації:

• рівність перед законом всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності;

• заборона будь-яких, крім передбачених цим законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і. дискримінація суб’єктів господарювання за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;

• неприпустимість обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб’єктів, крім випадків, передбачених законом.

4 Принцип верховенства закону:

регулювання зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

• заборона застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.

5 Принцип захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічного підприємництва. Він полягає у тому, що Україна як держава забезпечує рівний захист інтересів всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на, території України та за її межами згідно з нормами міжнародного права.

6 Принцип еквівалентного обміну.

Основними цілями регулювання зовнішньоекономічної діяльності є: забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку; стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, утому числі зовнішньоекономічних зв’язків суб’єктів; створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинув» зарубіжних країн.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється: державою в особі її органів у межах їхньої компетенції; недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями координаційного типу) що діють на основі установчих документів; суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних угод, що укладаються між ними. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності відбувається за допомогою: законів України; актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами в межах їхньої компетенції; економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного); рішень недержавних органів управління економікою; угод, що укладаються між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Держава самостійно формує систему та структуру регулювання зовнішньоекономічної діяльності та повинна забезпечувати:

• захист економічних інтересів України та законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;

• створення рівних можливостей для суб’єктів у розмітку різних видів підприємництва незалежно від форм власності, всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій;

• заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Для іноземних суб’єктів господарської діяльності запроваджуються такі правові режими:

• національний режим, який означає, що іноземні підприємці мають обсяг прав та обов’язків не менший, ніж вітчизняні суб’єкти господарювання;

• режим найбільшого сприяння, який надається на основі взаємної угоди та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі;

• спеціальний режим, який застосовується на територіях спеціальних економічних зон.

За способами впливу методи державного регулювання підприємництва можуть бути:

• економічні (непрямі);

• адміністративні (прямі).

Економічні методи базуються на використанні різних економічних, фінансових важелів. Це податки, ціни, кредити, банківські відсотки, економічні санкції (пеня, штрафи), цільові дотації, перерозподіл доходів і ресурсів, пільги.

Адміністративні методи здійснюються за допомогою прийняття законодавчих актів та забезпечення їхнього дотримання шляхом контролю з боку органів виконавчої владну межах своєї компетенції. До адміністративних важелів відносяться укази, накази, постанови, інструкції, стандарти, імпортні квоти, норми, нормативи, ліміти, пряма заборона.

Адміністративні методи повинні використовуватись державою у тому випадку, коли економічні метода недостатньо ефективні при вирішенні того чи іншого завдання. Світова практика бізнесу свідчить про те, що адміністративні методи найбільш доцільно застосовувати у таких галузях, як природна державна монополія (залізничний транспорт, зв’язок, фундаментальна наука), охорона навколишнього природного середовища та використання ресурсів, сертифікація, стандартизація, метрологія, соціальна політика, включаючи визначення гарантійного мінімуму заробітної плати, допомоги по безробіттю.

Держава намагається оптимально поєднувати, маніпулювати двома методами регулювання підприємництва залежно від обставин, що склались на практиці, співвідношення регулюючих і конкурентних сил на конкретних товарних ринках, кон’юнктурної ситуації. При проведенні державного регулювання бізнесу підприємцям необхідно вносити певні корективи під час планування своєї діяльності, оперативно реагувати на зміни у зовнішньому середовищі.

Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів по здійсненню контролю за діяльністю підприємців. Державні органи і службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством: У разі видання державним чи іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду із заявою про визнання такого акта недійсним.

Збитки, завдані підприємцю внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів або службових осіб, що призвели до порушення прав підприємця, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами або їхніми службовими особами передбачених законодавством обов’язків щодо підприємця, підлягають відшкодуванню цими органами. Суперечки про відшкодування збитків вирішуються судом.

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва (Держпідприємництво України) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва.

Держпідприємництво України:

• є спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування;

• керується Конституцію України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень організовує виконання актів законодавства України і здійснює контроль за їх реалізацією;

• узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України.

Основними завданнями Держпідприємництва України є:

• участь у формуванні та реалізації єдиної державної політики у сфері підприємництва, зокрема регуляторної політики, державної політики щодо ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації підприємництва;

• координації діяльності органів виконавчої влади, пов’язаної з розробленням та реалізацією заходів щодо проведення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва, ліцензування підприємницької діяльності, державної реєстрації підприємництва;

• сприяння формуванню системи фінансово-кредитної, консультативної та інформаційної підтримки підприємництва.

Функції Держпідприємництва України:

• готує пропозиції щодо формування єдиної державної політики у сфері підприємництва, зокрема регуляторної політики, та забезпечує їх реалізацію;

• погоджує проекти нормативно-правових актів та директивних листів, які готуються органами виконавчої влада, з питань регулювання підприємницької діяльності, готує пропозиції щодо доцільності їх видання;

• приймає рішення щодо опублікування проектів регуляторних актів, які суттєво впливають на ринкове середовище, права та інтереси підприємців, для публічного обговорення, забезпечує опублікування таких проектів;

• контролює в межах своїх повноважень виконання органами виконавчої влади заходів щодо реалізації єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва та приймає рішення щодо усунення виявлених порушень;

• здійснює методичне керівництво діяльністю органів виконавчої влади, пов’язаною з проведенням єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва;

• аналізує стан розвитку підприємництва та реалізації заходів щодо проведення єдиної державної політики у сфері підприємництва, зокрема регуляторної політики;

• сприяє в межах своєї компетенції розвитку зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів підприємницької діяльності;

• розробляє пропозиції, спрямовані на вдосконалення системи та механізму фінансово-кредитної підтримки підприємництва;

• бере участь у розробленні проектів Державного бюджету України, Державної програми економічного і соціального розвитку України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

• організовує разом з іншими центральними органами виконавчої влади розроблення та реалізацію державних цільових програм розвитку підприємництва, виступає державним замовником такого розроблення, організовує проведення експертизи зазначених програм;

• здійснює методичне керівництво розробленням регіональних програм підтримки і розвитку підприємництва, аналізує стан їх виконання, готує разом з Міністерством економіки України, Міністерством фінансів України, іншими центральними органами виконавчої влади пропозиції щодо визначення умов виділення необхідних для реалізації зазначених програм матеріально-технічних ресурсів, а також коштів Державного бюджету України;

• готує пропозиції щодо ефективного використання бюджетних коштів для фінансування заходів з підтримки і розвитку підприємництва, аналізує використання цих коштів;

• організовує збирання інформації, необхідної для проведення аналізу ефективності заходів з реалізації єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва, програм підтримки і розвитку підприємництва;

• вживає в межах своїх повноважень заходів до захисту прав та законних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності;

• розробляє пропозиції з питань регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності суб’єктів підприємницької діяльності;

• організовує здійснення заходів щодо створення інформаційної інфраструктури для забезпечення одержання суб’єктами підприємницької діяльності економічних, правових, статистичних та інших даних, а також обміну такими даними;

• бере участь у підготовці міжнародних договорів України з питань, що належать до його компетенції, готує пропозиції щодо укладення,, у межах своєї компетенції укладає міжнародні договори України;

• організовує виконання науково-дослідних робіт з питань здійснення єдиної державної політики у сфері підприємництва, в тому числі за рахунок коштів, що виділяються з цією метою з Державного бюджету України;

• організовує та координує в межах своїх повноважень підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів у сфері підприємництва;

• здійснює відповідно до законодавства України функції з управління об’єктами державної власності, що належать до сфери його управління;

• використовує в установленому порядку бюджетні та позабюджетні кошти для реалізації затверджених програм розвитку підприємництва; '

• взаємодіє із спілками, асоціаціями підприємців, громадськими організаціями;

• бере участь у міжнародних конференціях, симпозіумах, семінарах з питань підтримки підприємництва;

• співпрацює з питань проведення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва, розвитку підприємництва з відповідними міжнародними організаціями;

• координує діяльність органів виконавчої влади, які відповідно до законодавства видають ліцензії та здійснюють державну реєстрацію підприємництва, проводить методичне забезпечення діяльності цих органів з питань, що належать до його компетенції;

• веде Єдиний ліцензійний реєстр та реєстр суб’єктів підприємницької діяльності, забезпечує доступ до даних цих реєстрів органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України;

• здійснює у випадках, передбачених законодавством, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності;

• виступає в установленому порядку державним замовником виготовлення бланків ліцензій єдиного зразка;

• організовує в межах своїх повноважень контроль за додержанням установленого порядку ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації підприємництва;

• забезпечує підтримку діяльності уповноважених з питань захисту прав підприємців;

• забезпечує в межах своїх повноважень надання інформаційних, правових послуг та консультацій з питань розвитку підприємництва, ліцензування підприємницької діяльності, державної реєстрації підприємництва;

• затверджує за поданням відповідних органів інструктивно-методичні матеріали щодо визначення умов і правил здійснення підприємницької діяльності, яка підлягає ліцензуванню, контролює їх додержання;

• забезпечує реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті Комітету та своїх територіальних органах;

• забезпечує з питань, що належать до його компетенції, підготовку, перепідготовку, а також атестацію посадових осіб органів виконавчої влади, уповноважених здійснювати ліцензування підприємницької діяльності і державну реєстрацію підприємництва;

• інформує громадськість про свою діяльність та стан розвитку підприємництва в Україні.

Держпідприємництво України має право:

залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

• представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України;

• одержувати в установленому законодавством порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

• скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції;

• засновувати, друковані видання для висвітлення в них питань здійснення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва, ліцензування підприємницької діяльності, державної реєстрації,

Забезпечення проведення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва є одним із головних пріоритетів у діяльності органів виконавчої Влади щодо здійснення економічних реформ.

Єдиною державною регуляторною політикою у сфері підприємництва визнається діяльність, спрямована на досягнення оптимального регулювання державою підприємницької діяльності, усунення правових, економічних та адміністративних перешкод у реалізації права на підприємницьку діяльність. Нормативним регулюванням підприємницької діяльності визнається видання нормативно-правових актів, а також директивних листів.

Основними принципами впорядкування нормативного регулювання підприємницької діяльності є:

• доцільність, достатність та відповідність нормативного регулювання вимогам ринкових відносин;

• ефективність та забезпечення досягнення позитивних економічних і соціальних результатів впровадження регуляторних актів;

• системність, послідовність та координованість дій щодо розроблення, видання та виконання регуляторних актів;

• гласність у процесі підготовки проектів найважливіших регуляторних актів, які суттєво Впливають на ринкове середовище, права та інтереси підприємців, та публічне обговорення цих і проектів;

• обов’язковість та своєчасність доведення виданих регуляторних актів до суб’єктів підприємницької діяльності.

Державний комітет. України з питань регуляторної політики та підприємництва координує діяльність органів виконавчої влади з підготовки проектів, видання та виконання регуляторних актів.

Ризик у підприємницькій діяльності

Формування ринкової системи господарювання пов’язане з розширенням підприємницької діяльності у всіх сферах економіки. Створення власної справи практично неможливе без певного ризику. Немає сумніву, саме ризик може впливати на отримання прибутку. Разом з цим одночасно здійснюється природний відбір у підприємницькому середовищі.

Підприємницький ризик —ризик, який виникає у будь-яких видах діяльності, пов’язаних з виробництвом продукції, її реалізацією, наданням послуг* проведенням фінансових операцій, здійсненням проектів. Разом з цим, це загроза потенційно можливої, імовірної втрати ресурсів чи недотримання доходів порівняно з варіантом, розрахованим на раціональне використання ресурсів у даному виді підприємницької діяльності.

Ризик характеризує:

• небезпечність можливих збитків внаслідок настання ризикового випадку;

• рівень неодержаного доходу;

• рівень некомпетентності управлінських рішень, що не дають відповідних результатів.

Залежно від впливу середовища підприємницький ризик умовно можна поділити на зовнішній і внутрішній.

Зовнішній ризик характеризується комплексом обставин навколишнього середовища і здатний впливати на прийняття підприємницьких рішень. Як правило, цей ризик неможливо змінити або усунути; він потребує спостереження, пристосування до нових умов. Зовнішньому ризику притаманні такі властивості, як взаємозв’язок, (тобто зміна одного виду ризику може призвести до зміни інших видів), складність передбачення, невпевненість, невизначеність, несподіваність.

Внутрішній ризик обумовлений діяльністю самого підприємства (його підрозділів, працівників) і піддається регулюванню. Пов'язаний безпосередньо зі станом внутрішнього середовища підприємства, цей ризик фіксує знання, досвід та інтуїцію, відображає професійний рівень спеціалістів, механізм виробничого процесу, стиль керівництва, стратегічні прийоми.

До групи зовнішніх ризиків відносяться: ризик непередбачених законодавчих змін, податковий, екологічний, економічний, політичний, науково-технологічний, ризик конкуренції, стихійні Лиха (форс-мажорні обставини), ризик ринкового партнерства, пов’язаний з порушенням договірних зобов’язань з боку партнерів по бізнесу.

Складовими внутрішнього ризику є: ризик виробничої діяльності, ризик маркетингової діяльності, кадровий, організаційно-управлінський, ризик фінансової діяльності.

Основними видами ризиків є: виробничий, комерційний, фінансовий (кредитний), інвестиційний, ринковий ризик.

Виробничий ризик пов’язаний з виробництвом і реалізацією продукції (робіт, послуг), здійсненням будь-яких видів виробничої діяльності. На цей вид ризику суттєво впливають скорочення намічених обсягів випуску і збуту продукції, перевищення запланованих матеріальних і трудових витрат, зниження цін, брак, дефекти виробів.

Комерційний ризик виникає в процесі реалізації закуплених підприємцем товарів і надання послуг. В комерційній угоді необхідно враховувати такі фактори: невигідна зміна (підвищення) ціни закупівлі продукції, зниження продажної ціни, зростання витрат обігу, втрата товарів у процесі транспортування.

Фінансовий ризик може виникати при здійсненні фінансового підприємництва чи фінансових (грошових) угод. На цей ризик можуть впливати такі фактори, як неплатоспроможність контрагента фінансової угоди, обмеження на валютно-грошові операції.

Інвестиційний ризик виникає внаслідок знецінення інвестиційно-фінансового портфелю, який складається із власних та придбаних цінних паперів.

Ринковий ризик пов’язаний з можливим коливанням ринкових відсоткових ставок, національної грошової одиниці, зарубіжних курсів валют. Будь-який ризик залежить від партнерів за угодою.

Розмір ризику може бути в абсолютному та у відносному виразі.

В абсолютному виразі ризик визначається розміром можливих втрат у матеріально-речовому (фізичному) чи вартісному (грошовому) вимірі, якщо даний збиток піддається такому виміру. У відносному виразі ризик визначається як розмір можливих втрат, віднесений до певної бази. Такою базою можуть бути: показник очікуваного доходу (прибутку) від , підприємництва, майновий стан підприємства, загальні витрати ресурсів, вкладених у бізнес.

Провідне місце в оцінці ризику займає аналіз і прогнозування можливих витрат ресурсів при проведенні бізнесу. Для того, щоб оцінити імовірність тих чи інших втрат, спрогнозувати можливу шкоду, обумовлену розвитком подій за передбаченим варіантом, слід перш за все знати види втрат, пов’язаних з підприємництвом, та вміти їх оцінити.

Втрати, що можуть мати місце у підприємницькій діяльності, ' поділяються на: матеріальні, трудові, фінансові, втрати часу, спеціальні види втрат. '

Матеріальні втрати — це непередбачені підприємницьким проектом витрати або прямі втрати матеріальних об’єктів (будинки, споруди, устаткування, майно, продукція, матеріали, сировина, напівфабрикати).

Трудові втрати—це втрати робочого часу, обумовлені випадковими або непередбаченими обставинами. У безпосередньому вимірі трудові втрати виражаються у людино-годинах, людино-днях. Переведення трудових втрат у вартісне (грошове) вираження проводиться шляхом множення праце-годин на вартість (ціну) однієї години.

Фінансові втрати виникають в результаті прямої грошової шкоди, пов’язаної з передбаченим підприємницьким проектом, платежами, штрафами, сплатою додаткових податків, втратою грошей або цінних паперів, виплатою за прострочені кредити. Вони можуть бути також у результаті недоотримання або неотримання коштів з передбачених проектом джерел, неповернення боргів, несплати покупцем наданої йому продукції, зменшення виручки внаслідок зниження цін на товари, що реалізуються. Окремо види грошової шкоди виникають у зв’язку з інфляцією, зміною валютного курсу гривни, додатковим вилученням коштів підприємств у державний і місцевий бюджети. Можуть мати місце тимчасові фінансові втрати, обумовлені заморожуванням рахунків, несвоєчасною видачею коштів, відстрочкою виплати боргів.

Втрати часу виникають у тому випадку, коли процес підприємницької діяльності йде повільніше, ніж було намічено. Пряма оцінка таких втрат вимірюється у годинах, днях, добах, тижнях, місяцях та ін.

До числа спеціальних видів втрат можна віднести: втрати, пов’язані з нанесенням шкоди здоров’ю і життю людей, навколишньому природному середовищу, престижу підприємця, а також внаслідок інших несприятливих соціальних і морально-психологічних факторів.

Особлива група спеціальних видів втрат — втрати від впливу непередбачених факторів політичного характеру. Вони виявляються у формі непередбачених змін в існуючих економічних умовах функціонування суб’єктів, порушують звичайний ритм господарської системи, породжують підвищені витрати ресурсів, знижують прибуток. До типових джерел політичного фактора ризику можна віднести: підвищення ставок податків, зниження ділової активності людей, зниження рівня трудової та виконавчої дисципліни, невиконання прийнятих законодавчих актів, порушення платежів та взаєморозрахунків, примусові відрахування, відчуження майна або коштів за політичним мотивом, трансформація форм і відносин власності, зміна договірних умов.

У практиці підприємницької діяльності можуть мати місце передбачені втрати, обумовлені стихійними лихами, що призводять до втрат економічних ресурсів. Досить специфічними є можливі втрати, обумовлені недосконалістю методології і некомпетентністю людей, які формують бізнес-план, займаються прогнозуванням, підприємницькими розрахунками економічних показників діяльності фірми.

Особливе місце займають втрати підприємця, обумовлені недобросовісністю або неплатоспроможністю партнерів по бізнесу. Існує ризик, пов’язаний з обманом контрагента за угодою, неповерненням боргу. Підприємцю доцільно проводити комплексний аналіз імовірних втрат, які можуть мати місце, виявляти головні та другорядні втрати, враховувати вид і специфіку підприємницької діяльності.

Розглянемо можливі загрози втрат і ризику у виробничій сфері.

Для виробничого підприємництва притаманні такі втрати:

1. Зниження намічених обсягів виробництва і реалізації продукції внаслідок падіння продуктивності праці, простою обладнання або недовикористання виробничих потужностей, втрат робочого часу, відсутності необхідної кількості вихідних матеріалів, зростання відсотків банку, підвищення обсягу браку. Все це призводить до недоотримання запланованої виручки.

2. Сплата підвищених відрахувань і податків, якщо у процесі здійснення підприємницького проекту ставки відрахувань податків змінюються у несприятливий для підприємця бік.

3. Перевитрати наміченої величини фонду оплати праці внаслідок перевищення наміченої чисельності, чи внаслідок виплати більш високого, ніж заплановано, рівня заробітної плати окремим робітникам.

Ризик є імовірною категорією, і в цьому розумінні найбільш обґрунтовано з наукових позицій характеризувати його як імовірність виникнення певного рівня втрат. Виділимо зони або області ризику залежно від величини втрат.

Безризикова зона — це область, у якій втрати не передбачаються. їй відповідають нульові втрати або негативні (перевищення прибутку).

Під зоною допустимого ризикурозуміють область, у межах якої даний вид підприємницької діяльності зберігає свою економічну діяльність, тобто втрати мають місце, але вони менше розрахункового очікуваного прибутку. Межа зони допустимого ризику відповідає рівню втрат, рівному розрахунковому прибутку від підприємницької діяльності.

Подальша, більш небезпечна область — зона критичного ризику. Це область, що характеризується можливістю втрат, які перевищують величину очікуваного прибутку аж до величини повної розрахункової виручки від підприємництва.

Отже, зона критичного ризику характеризується небезпечністю втрат, які заздалегідь перевищують очікуваний прибуток і у максимумі можуть Призвести до невідшкодованої втрати усіх коштів, вкладених підприємцем у справу. В останньому випадку підприємець не тільки не одержує від угоди жодного доходу, алей дере збитки у сумі всіх марних витрат. Крім критичного, доцільно розглянути ще більш загрожуючий катастрофічний ризик.

Зона катастрофічного ризику —це область втрат, які за своєю величиною перевищують критичний рівень і у максимумі можуть досягати величини, рівної майновому стану підприємця. Катастрофічний ризик здатний призвести до краху, банкрутства підприємства, його закриття і розпродажу майна.

втрат прибутку, яку називають кривою ризику.

Втрати, що перевищують майновий стан підприємця, не розглядаються, оскільки їх неможливо стягнути.

Таким чином, якщо при оцінці ризику підприємницької діяльності вдається побудувати не всю криву ймовірностей ризику, а тільки встановити чотири характерні точки, то завдання такої оцінки можна вважати успішно вирішеним. За допомогою побудови кривої розподілу ймовірностей виникнення певного рівня втрат прибутку підприємець може дати оцінку ризику.

Таким чином, складовою в оцінці підприємницького ризику є побудова кривої ймовірностей можливих втрат, визначення зон і показників допустимого, критичного і катастрофічного ризику. Наприклад, якщо імовірність катастрофічної втрати дорівнює 0,2 (а це свідчить про відчутну Загрозу втрати майнового стану), то розсудливий, обережний підприємець заздалегідь відмовиться від надто ризикової справи чи пропозиції. Чим нижче значення ймовірного рівня втрат прибутку, тим нижчий ступінь ризику.

При вивченні підприємницького ризику потрібно знати методи його оцінки, серед яких можна назвати: статистичний; експертний; розрахунково-аналітичний.

Статистичний метод полягає у тому, що вивчаються дані про фактичні втрати у минулому періоді, які мали місце у тих чи інших видах підприємницької діяльності, встановлюється частота появи певних втрат. Якщо статистичний масив достатньо представницький, то частоту фактичної наявності можна умовно прирівняти до імовірності її виникнення у майбутньому.

Статистичний метод дослідження ризику потребує значного обсягу фактичних даних, які не завжди має підприємець. За відсутністю необхідної інформації виникав потреба у зверненні до інших методів, наприклад, експертного.

Експертний метод оцінки ризику базується на узагальненні думок досвідчених підприємців або фахівців. З цією метою проводиться опитування фахівців для отримання оцінки імовірності виникнення втрат або недосягнення запланованих результатів. На основі отриманої інформації від кожного опитуваного експерта отримується інформація про імовірність настання ризикового випадку, визначається середня величина експертних оцінок.

Різновидом експертного методу є метод бальної оцінки ступеня ризику бізнес-операцій. Використання цього методу передбачає формування переліку Можливих видів ризиків і оцінку ступеня їхнього виявлення у балах. Наприклад, високий ризик — 9 балів, середній — 5, низький—2 бала за 10-бальною шкалою. Однак даний метод не дозволяє дати кількісну оцінку можливих втрат, а тільки дозволяє обрати найменший ризиковий варіант, виходячи з суми балів.

Розрахунково-аналітичний - метод полягає у визначенні впливу зміни доходу (прибутку) від бізнес-операції або підприємницького проекту при настанні ризикових ситуацій. Господарські операції або проекти з меншим ступенем реагування (чутливістю) на можливі ризикові випадки оцінюються як менш ризиковані.

Одним із факторів успішного існування і подальшого розвитку підприємства є можливість управління підприємницьким ризиком, тобто спроможність з найменшими витратами передбачити фінансові витрати, необхідні і достатні для зменшення імовірності появи несприятливих результатів, а у випадку їхнього настання — вміти локалізувати негативні наслідки цих подій.

Заповзятливий підприємець повинен вміти управляти ризиком, а не шукати справу без будь-яких перешкод. Для цього потрібна об’єктивна інформація про внутрішнє та зовнішнє середовище, стан ринкової ситуації, специфіку конкретного виду підприємницької діяльності.

Управління ризиком необхідно для:

• забезпечення максимального прибутку?

• зменшення можливих збитків внаслідок настання ризикових випадків;

• зміцнення фінансової стійкості підприємства;

• орієнтації підприємця у зовнішньому середовищі;

• прийняття своєчасних управлінських рішень, впровадження відповідних стратегій та тактик діяльності підприємства з урахуванням ринкової кон’юнктури;

• підвищення конкурентоспроможності на ринку товарів, послуг.

Управління ризиком охоплює такі складові:

1. Визначення найбільш типових ризиків для діяльності даної фірми, а також специфічних ризиків, пов’язаних з конкретною бізнес-операцією.

2. Оцінка ступеня ризику. Це передбачає визначення імовірності настання ризикового випадку, оцінку можливих втрат, виявлення внутрішніх і зовнішніх факторів, які збільшують і зменшують конкретний вид ризику, аналіз факторів, оцінку впливу ризику на результати господарсько-фінансової діяльності підприємства або окремих бізнес-операцій, встановлення допустимого рівня ризику, оцінку можливостей фінансового покриття втрат. Управлінське рішення приймається на підставі проведеної оцінки ступеня ризику. Якщо спостерігається відносно високий рівень виявленого можливого ризику, то доцільно його мінімізувати.

3.Розробка заходів щодо зниження ступеня ризику.

4.Практична реалізація заходів у життя, контроль за ризиками.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Необхідність і напрямки аналізу підприємницької діяльності.	\|	Основні поняття, структура та роль страхування у розвитку підприємницької діяльності.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.04 сек.