Поняття моралі і етики

Предмет, функції і завдання етики соціальної роботи

Термін “етика” походить від давньогрецького слова “еthos”, яке спершу означало спільне життя, домівку, звірине лігвище тощо, пізніше – звичай, норов, правило, характер а також усталену природу якогось явища.

Давньогрецький філософ Арістотель (384 – 322 до н.е.) утворив прикметник “еthikos” (етичний) для позначення чеснот людської вдачі, душевних якостей. Науку, що вивчає етичні чесноти, він назвав етикою, присвятивши праці “Нікомахова етика”, ”Евдемова етика”, ”Велика етика”.

Намагаючись точно перекласти термі “еthos”, давньогрецький філософ Марк Туллій Цицерон (106 – 43 до н.е.) запровадив термін “moralis” (моральний), який означав характер, темперамент, звичай, покрій одягу, моду тощо. Він вів мову про моральну філософію, маючи на увазі сферу знання, яку Арістотель називав етикою. Згодом, у ІУ ст. до н.е. виник термін “moralitas” – “мораль”. Так у IV ст. до н. е. етична наука дістала свою назву яку має і сьогодні. Ці поняття виникли не у стихії народної свідомості, а були створені філософами для позначення певної сфери дослідження.

У “Великому тлумачному словнику сучасної української мови” (К., 2002) написано: “ЕТИКА, –ц. ж. 1. Наука про мораль, її походження, розвиток і роль у суспільному та особистому житті людей; 2. Норми поведінки, сукупність моральних правил якого–небудь класу, суспільної організації, професії і ін.” [38, с. 267].

В сучасній науковій літературі термін “етика” означується як “(лат. еthika. від грец. еthos – звичай) – філософська наука, яка досліджує природу, сутність, виникнення, розвиток, структуру, функції моралі, її прояви у різноманітних сферах діяльності” [248, с. 9].

Предметом етики є мораль як форма індивідуальної та суспільної свідомості, загальні закономірності їх буття.

Мораль – “система норм і принципів поведінки людей у ставленні один до одного та до суспільства” [38, с. 540].

З означення моралі випливає, що розрізняють мораль індивідуальну і мораль суспільну.

Індивідуальна або особистісна мораль – це власне моральність конкретної особистості (чесність, скромність, порядність, милосердя, відповідальність тощо). і сукупність норм суспільної поведінки й оціночних уявлень

Суспільна мораль – усталені моральні звичаї, традиції, форми діяльності, що склалися в процесі історичного поступу чи кимось встановлені і дотримання яких є необхідною умовою підпорядкованої діяльності людей груповим, колективним, суспільним вимогам (наприклад, “не вкради”, “не вбий” тощо).

Моральність – “відповідність поведінки людей нормам моралі” [38, с. 540].

Поняття “мораль” і “моральність” часто ототожнюються, і для цього є достатньо підстав. У сучасній літературі за ними закріплюється, наслідуючи німецького філософа Гегеля, розуміння моралі як форми суспільної свідомості, сукупності усвідомлюваних людьми принципів, норм, приписів, правил поведінки, а моральності − як втілення цих принципів, правил і норм у реальній поведінці людини й стосунках між нею та іншими людьми.

Обидва терміни “етика” і “мораль” увійшли до новоєвропейських мов, хоча й набули в них різного значення: етикою стали називати одну з філософських наук, а мораллю – реальні процеси, які вивчає ця наука. У повсякденному слововжитку ці терміни часто ототожнюють.

Ілюзія тотожності моралі й етики виникає у зв’язку з тим, що етика використовує ті самі терміни, що й “оновлена” мораль.

Термін “мораль” використовують як у загальному, так і в особливому, вузькому значенні. У висловлюванні “етика – наука про мораль” він трактується в загальному значенні, а в судженні “мораль є форма індивідуальної і суспільної свідомості” – у вузькому розумінні, оскільки з моралі в її широкому розумінні вилучено моральність – реальну поведінку людей і відповідну діяльність.

Отже, історія термінів дозволяє зробити висновок, що етика − це наука про мораль (моральність).Що ж являє собою мораль як соціальне явище і яку предметну сферу моралі вивчає етика?

Відомо, що жодна людська спільнота не могла існувати і розвиватися без узгодження різноманітних суперечливих (часто протилежних) інтересів людей, дотримання певних взаємних обов’язків, правил поведінки, які поступово стали звичними, загальноприйнятими, перетворювались на звичаї, традиції, стійкі норми моральної поведінки. Отже, суспільство у процесі історичного розвитку виробило особливий соціальний інструмент длярегулювання і спрямування поведінки кожної людини, щоб вона не тільки не руйнувала, а навіть зміцнювала суспільний організм. Цим інструментом (соціальним інститутом) суспільної самоорганізації і є мораль.

Моральні якості характеризують особистість з точки зору її здатності до спілкування з подібними собі і співіснування з ними. Вони виявляються як риси характеру і у взаємовідносинах з іншими людьми.

Моральні норми та оціночні судження виражають інтереси тих чи інших соціальних груп, суспільства в цілому і стають основою поведінки людей. Вони визначають тип поведінки, необхідний конкретно–історичному суспільству або його більшості.

Отже, моральні якості (особистісні властивості), з одного боку, і моральні норми та оціночні уявлення, з іншого, реалізуються у стосунках між індивідами й виражають суспільні зв’язки між ними. У першому випадку цей зв’язок виявляється у суб’єктивно–особистісній формі, а в другому − як об’єктивований, надіндивідуальний зв’язок. Це дозволяє говорити про мораль як соціальні стосунки.

Мораль не зводиться лише до моральної свідомості. Вона є також ціннісним змістом, який полягає в існуючих суспільних відносинах, у практичній взаємодії людей. Узагальнюючи поведінку людей (практику), мораль виробляє певні вимоги, веління (імперативи) “як має бути”, які підтримуються громадською думкою та (або) власною совістю людини (переконаннями). Тому мораль, перш за все, є системою вимог, норм і правил поведінки людини, що історично склалися і дотримання яких має добровільний характер.

Мораль є таким імперативним способом, за яким визначається ставлення людини до дійсності, який регулює людську поведінку з позицій принципового протиставлення добра і зла. Прагнення і здатність моралі оцінювати вчинки людини, дії соціальних суб’єктів з позицій добра і зла, справедливості підкреслюють її оцінювальний характер.

Мораль є особливою формою ставлення людини до дійсності, до конкретних людей, соціальних груп, до представників світу природи і цінностей культури.

Отже, мораль зосереджена на людині й виявляє себе у ній як суспільний першопочаток. Вона об’єднує людей, залучених до різних видів діяльності й стосунків. Найвищий сенс, призначення моралі виражається у забезпеченні цілісності й гармонійності міжлюдських стосунків, наступності історичного розвитку суспільства. Мораль не зводиться ні до релігії, ні до права, ні до будь–яких інших форм духовно–практичного життя, а має свою специфіку й відіграє свою роль у житті людини і суспільства, виражає ступінь їх людяності і є предметом вивчення етики.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
До джерел етики соціальної роботи	\|	Об’єкт, предмет, мета і завдання етики соціальної роботи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.