• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Робота класного керівника з організації та проведення позакласної виховної роботи

Позакласна і позашкільна виховна робота є невід'ємною скла­довою усієї системи освіти і виховання підростаючого поколін­ня. Варто розрізняти поняття "позакласна виховна робота" і "позашкільна виховна робота".

Позакласна виховна робота— це здійснення в позаурочний час різноманітної діяльності учнів під керівництвом учителів-вихователів школи, спрямованої на задоволення інтересів і за­питів вихованців, розвиток їх інтелектуальних можливостей.

Позашкільна виховна робота — це також здійснення в поза­урочний час діяльності школярів у позашкільних дитячих вихов­них закладах під керівництвом педагогічних працівників цих за­кладів. Вона теж спрямована на розвиток інтелектуальних потен­ційних можливостей вихованців, задоволення їх інтересів і запитів.

Класний керівник постає в першу чергу організатором підго­товки і проведення позакласних виховних заходів разом з інши­ми педагогічними працівниками школи. Він же одночасно є ініціатором залучення учнів свого класу до участі в роботі гуртків, секцій та ін., які діють у позашкільних виховних за­кладах.

Є різноманітні форми і види позакласної виховної роботи. Щодо змісту можна виділити такі основні напрямки: а) робота, спрямована на моральне виховання учнів, формування у них національної гідності; б) освітньо-виховна робота; в) заняття з праці і техніки; г) заняття з різних видів мистецтва; д) фіз­культурно-оздоровча робота; є) розважально-ігрова робота.

За видами організації розрізняють колективну, групову та індивідуальну форми позакласної виховної роботи.

За способами проведення виділяють вербальні, наочні і прак­тичні види позакласної виховної роботи.

Позакласна виховна робота з учнями будується, в основному, на загальнопедагогічних принципах національного виховання в Україні: народності, природовідповідності, культуровідповід-ності, гуманізації, демократизації, безперервності, етнізації, ди­ференціації та індивідуалізації, послідовності, систематичності і варіативності форм і методів виховання, інтегративності. До цього варто додати специфічні принципи, які є основою безпосе­редньо організації позакласної виховної роботи: добровільності, інтересу, самодіяльності.

У системі виховної роботи є багато різноманітних форм по­закласної виховної роботи. Учителі-вихователі знаходяться у невпинному пошуку, відпрацьовують все нові і нові форми. Назвемо лише частину з них: бесіда¹, зустрічі, екскурсії, прогу­лянки, обговорення книг, читацькі конференції, культпоходи в кіно, театр, на виставки, диспути, класні години, вечори і ранки (тематичні, розважальні), свята, змагання, колективні творчі спра­ви, турніри, виставки, конкурси, спартакіади та багато іншого.

Розглянемо вимоги до організації та проведення найбільш поширених форм позакласної виховної роботи.

Класна година— форма позакласної виховної роботи, яка передбачає створення оптимальних умов для продуктивного спілкування класного керівника з учнями на рівні педагогіки, співробітництва з метою формування у них соціальної зрілості.

Щоб досягти ефективності кожної класної години в системі виховної роботи, класному керівникові напередодні її прове­дення потрібно поставити перед собою ряд запитань і відпові­сти на них: "Якою вона буде? Кому потрібна класна година — педагогу чи учням? Які можливі результати?" Поряд з цим треба відповісти і на такі організаційні запитання: "Як обрати тему класної години? Як потрібно готуватися до класної годи­ни? Чи складати план? Кого залучити до підготовки класної години?"

У процесі підготовки та проведення класної години доречно дотримуватися певних правил.

1. Проводьте класні години систематично.

2. Не влаштовуйте на класних годинах педагогічних "розбо-рок" випадків життєдіяльності учнів, що накопичилися впро­довж певного часу.

'Не слід плутати бесіду як форму позакласної роботи з методом бесіди, Що використовується у навчальній роботі.

3. На кожну годину виносьте розгляд питання, яке цікавить учнів, сприяє задоволенню їх інтересів.

4. Складайте план проведення класної години.

5. Добирайте для класної години цікавий матеріал, який спонукав би учнів до вільного висловлювання своїх думок.

6. Забезпечуйте мажорний тон у спілкуванні учнів.

7. Заохочуйте учнів до вільного висловлювання своїх думок, не дорікайте їм за помилковість суджень.

8. Враховуйте особливості соціально-психічного розвитку дітей певного віку.

9. Створюйте умови для психічного і соціального розвитку школярів у процесі вільного спілкування.

10. Навчайте учнів ставити запитання, слухати відповіді, спілкуватися, виховуйте у них терпимість.

11. Поважайте думки усіх вихованців, особливо нестандартні.

12. Залучайте всіх учнів до розмови, не залишайте поза ува­гою несміливих.

13. Вивчайте інтереси учнів для визначення подальших тем класних годин.

14. Не обмежуйте проведення класних годин стінами клас­ної кімнати. Проводьте їх в музеях, на природі, за місцем праці батьків та ін.

Етична бесіда— форма виховної роботи, спрямована на фор­мування в учнів умінь і навичок моральної поведінки, оволодіння загальнолюдськими і національними морально-духовними цінностями.

В реальній дійсності повідомлення і пояснення знань про моральні норми і правила відбуваються постійно: під час на­вчання, у щоденному житті й діяльності школярів. У сукуп­ності різноманітні джерела: реальна дійсність, перебування ди­тини в сім'ї, навчальна робота на уроці, зміст освіти, засоби ма­сової інформації та ін. — дають багатий матеріал про зміст загальнолюдської і національної моралі. Але цей процес но­сить дещо стихійний характер, не повною мірою сприяє форму­ванню істинних моральних переконань. У дітей різних вікових груп нерідко під впливом стихійності складаються хибні уяв­лення про моральні цінності. Тому в процесі навчально-вихов­ної роботи з дітьми шкільного віку необхідно надати цьому процесу науково обґрунтованої системності, щоб сформувати в учнів надійний фундамент моральних цінностей.

Зрозуміло, що в ідеалі моральні норми і вміння мають закла­датися в сім'ї. Та, на жаль, сім'ї неоднорідні з погляду психоло-го-педагогічної культури, більшість з них не готові до копіткої роботи з морального виховання своїх дітей. До того ж система виховання, що існувала раніше, ґрунтувалася на засадах пар­тійно-класової моралі, не визначаючи загальнолюдських і на­ціональних моральних цінностей. Ось чому в системі освітньо-виховної роботи школи питання оволодіння учнями теоретич­ними знаннями моралі, що ґрунтується на загальнолюдських і національних духовних цінностях, має посісти провідне місце. Адже цінність людини визначається передусім її моральним багатством. Здобуті у школі знання часто забуваються завдяки особливостям людської пам'яті. Дорослу людину, колишнього вихованця школи майже ніхто не запитує про основний закон гідростатики, формулу бензолу, перший чи другий закон Менде­ля. Але життя для кожної людини, де б вона не жила і чим би не займалася, влаштовує на кожному кроці своєрідний екзамен на моральну стійкість, на рівень володіннями моральними цінно­стями — гуманність, доброту, чесність, правдивість, національну гідність, дисциплінованість і багато іншого.

На жаль, у школі і нині немає головної дисципліни — науки про мораль. Тому класному керівникові доводиться виконувати функ­цію навчителя моральності, належно систематизувавши цей про­цес на весь період навчання учнів у загальноосвітній школі. Важ­ливою формою у цій системі в першу чергу мають бути бесіди.

В основі бесіди лежить прийом діалогу. У процесі етичних бесід відбувається узагальнення дитячих спостережень, особи­стих вражень і переживань, певних знань морально-етичних норм. Таким чином на основі "первинного" матеріалу відбу­вається поступове сходження до нових моральних якостей.

У системі підготовки і проведення етичних бесід варто до­тримуватися певних методичних правил.

1. Бесіди проводить класний керівник або вихователь групи продовженого дня.

2. Тривалість бесіди залежить від віку учнів: 1—4 класи — 25—30 хвилин, 5—7 класи — 30—40 хвилин, 8—11 класи — до 45 хвилин.

3. Підготовка до бесіди має тривати 5—6 днів.

4. Тема бесіди залежить від віку учнів, рівня розвитку пер­винного колективу, стилю взаємин в колективі, соціально-еко­номічних умов у суспільстві.

5. Проведення бесід містить такі основні етапи: підготовчий, проведення бесіди, наступна діяльність школярів, оцінка вчите­лем рівня сформованості моральних норм і навичок.

6. Залучення усіх дітей до висловлення власних думок щодо певних моральних понять.

7. Необхідно стимулювати школярів до виявлення соціаль­ної активності під час бесіди.

8. Використовувати цікавий матеріал, педагогічні ситуації, які б спонукали школярів до активної емоційно-розумової діяльності.

9. Продумувати логічно доцільний план бесіди, виділяти опорні моральні поняття, які мають стати основою формування у школярів моральних вмінь і звичок.

10. Визначити для учнів, з урахуванням їх індивідуальних можливостей, конкретні завдання для підготовки до бесіди, які викликали б у них певний інтерес.

11. Після завершення бесіди класний керівник має уважно проаналізувати особливості впливу бесіди на поведінку вихо­ванців, класного колективу в цілому.

12. Не припиняти роботу вихованців навколо теми бесіди. Давати домашні завдання, залучати учнів до колективної робо­ти над матеріалом, що стосується теми (пошуки нових матері­алів, підготовка тематичних газет, альбомів та ін).

У розвитку школярів настає такий період, коли вони не задо­вольняються інформацією класного керівника про правила і норми поведінки. Підвищується рівень соціального розвитку юнаків і дівчат, формуються такі важливі якості, як самооцінка, критичність, соціальна активність, прагнення самостійно розі­братися у складних обставинах моральних категорій, можна спо­стерігати здатність до філософського мислення. Саме тому стар­шокласники у системі виховання схильні до участі у такій цікавій формі позакласної роботи, як диспут.

Диспут— це усний публічний спір при обговоренні науко­вих, політичних, моральних проблем з метою пошуків істини.

У системі виховання школярів під спором (суперечкою) ро­зуміють будь-яке зіткнення думок, розбіжність у поглядах на певне коло питань, проблем, словесну боротьбу, коли кожен з опонентів відстоює свою правоту. Є й інші слова для означення цього явища: дискусія, дебати.

На характер суперечки впливає багато факторів: тема диспу­ту, його мета, соціально-моральна значимість предмета супереч­ки, кількість учасників, а також — форми і методи проведення.

Предметом суперечки в учнівському диспуті найчастіше є загальнолюдські й національні моральні цінності, які по-справж­ньому цікавлять школярів.

На специфіку диспуту має вплив кількість осіб, які беруть участь в обговоренні проблемних питань. Тут можна виділити три основні групи: суперечка-монолог (людина сперечається сама з собою, це так звана внутрішня суперечка); суперечка-діалог (полемізують дві особи); суперечка-полілог (ведеться кількома або багатьма особами). У свою чергу, суперечка-діалог може бути масовою (у суперечці беруть участь всі особи) і груповою (спе­речається група учнів у присутності всіх учасників).

Доцільно розрізняти організовані й неорганізовані супереч­ки (диспути), стихійні. Класний керівник передусім має турбу­ватися про залучення учнів до організованого диспуту. Усі стар­шокласники повинні пройти через цю школу соціального ста­новлення. Лише після такої школи молода людина оволодіє належним досвідом, аби брати участь у стихійних диспутах і мати надію на успіх.

Успіх і ефективність диспуту залежать певною мірою від кількості учасників. Оптимальною є група 15—20 осіб. До того ж вони мають бути членами одного колективу, добре знати один одного, зважати на особливості темпераменту та характеру.

Диспут вимагає значного інтелектуального й емоційного на­пруження. З цього погляду важливо створювати позитивну емоційну атмосферу у колективі, члени якого вступили у супе­речку. Вступаючи у суперечку, старшокласники мають змогу виявити свою ерудицію з різних галузей знань, надбання со­ціального досвіду, рівень володіння моральними цінностями, пе­реконаннями. Тому диспут — це не лише з'ясування істини, а передусім — своєрідний шлях і засіб для "гімнастики розуму і почуттів". Учасники диспуту мають змогу утвердити свою по­зицію в колективі, піднятися ще на одну сходинку соціальної зрілості. Надто важливо, щоб у підготовці й проведенні диспуту брали участь всі учні. Тут не може бути поділу вихованців на "акторів" і "глядачів". Головне завдання класного керівника — перш за все створити оптимальні умови для активної соціальної й інтелектуальної діяльності кожного юнака і дівчини.

При виборі теми варто потурбуватися, щоб предмет зацікав­леної розмови був досить серйозним, спонукав учасників до роздумів, до бажання віднайти істину.

21 —3-1136

Визначивши тему майбутнього диспуту, класний керівник спільно з учнями має сформувати обмежене коло питань, які стануть предметом дискусії. Питань має бути небагато (5—6). Між ними має чітко проглядатися належний логічний зв'язок. Формулювання питань також повинне спонукати учасників до неоднозначності висловлювання думок.

Наступний етап у підготовці диспуту — добір літератури. Адже учасники диспуту повинні виявити знання і переконання. Сти­хійного соціального досвіду для цього не досить. Диспут прохо­дить ефективно, коли учні збагачуються певними науковими уявленнями про проблеми, які обговорюються, добирають яск­раві факти, щоб аргументувати свої судження. Непоганим мате­ріалом для диспуту можуть бути результати анкетування учнів із заданої тематики, письмові твори і навіть результати тесту­вання. Класний керівник рекомендує літературу до диспуту.

Тема диспуту, питання, що пропонуються для обговорення, список рекомендованої літератури оприлюднюються на вели­кому плакаті-запрошенні за 2—3 тижні до диспуту. Учитель-вихователь впродовж цього часу зі своїми помічниками органі­зовує учнів на опрацювання рекомендованої літератури, постійно підтримує інтерес до проблем диспуту.

Успіх диспуту залежить від ряду факторів. По-перше, по­трібно завчасно створити в учнівському колективі психологіч­не передчуття чогось цікавого, приваблюючого і підтримувати його до початку диспуту. А сам диспут має проходити так, аби ці передчуття справдилися.

По-друге, слід подбати про створення обстановки особливої урочистості цього дійства: гарно прибрана кімната, святковий одяг учнів, квіти, пристосування для використання музики, слайдів тощо.

По-третє, перед диспутом учні повинні відпочити від занять.

Не варто обмежувати диспут часовими рамками (45 хвилин). Тривалість диспуту залежить від теми, активності учасників, ситуації, позитивного емоційного стану.

По-четверте, хід диспуту, його результативність багато в чому залежать від ведучого. На перших етапах доречно, аби ведучою особою на диспуті був класний керівник. Адже це — початок школи соціального зростання і утвердження учнів у колективі. Класний керівник повинен показати методику проведення дис­путу, безпосереднього керівництва ходом суперечки. Але ні в

якому разі педагог не може виявляти зверхності, менторства. Він виконує роль рівноправного учасника диспуту. З часом функція ведучого передається одному із членів колективу.

По-п'яте, поведінка учасників диспуту, їх внутрішнє розкрі­пачення залежить і від панування демократичного стилю спілку­вання. Тому навіть розміщення учнів за столами має слугувати утвердженню цього принципу (столи поставлені колом, веду­чий сидить у цьому ж колі).

Важливо, щоб учні добре знали правила диспуту і дотриму­валися їх. Ці правила варто написати на плакаті, завчасно по­яснити вихованцям їх вимоги і кожного разу розміщувати на видному місці в кімнаті, де проходить диспут.

Читайте також:

1. I. При підготовці до переговорів визначите склад делегації і її керівника.
2. II. Будова доменної печі (ДП) і її робота
3. II. Вимоги безпеки перед початком роботи
4. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
5. II. Організація і проведення спортивних походів
6. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
7. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
8. Internet. - це мережа з комутацією пакетів, і її можна порівняти з організацією роботи звичайної пошти.
9. IV. Вимоги безпеки під час роботи на навчально-дослідній ділянці
10. IV. Закономірності структурно-функціональної організації спинного мозку
11. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
12. IV. Практична робота.

Переглядів: 4359