Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Нервова система

Зв’язок всіх органів і тканин один з одним, а також всього організму із зовнішнім середовищем здійснюється нервовою системою. Вона, по-перше, об’єднує (інтеграція) в часі, силі, якості функцій первинні елементи (клітини), які утворюють органи (наприклад, окремі волокна, з яких утворюються м’язи, в акті скорочення; окремі клітини, що складають залози, в акті секреції); по-друге, координує функції органів і систем один з одним (наприклад, кровообіг з роботою м’язів, дихання з кровообігом та ін.); по-третє, регулює всі життєві функції організму відповідно до умов середовища, що змінюються.

За розташуванням нервова система поділяється на центральну (ЦНС) та периферійну. До центральної нервової системи зараховують спинний та головний мозок, а до периферичної – нерви, які відходять від спинного та головного мозку до всіх тканин і органів (12 пар черепно-мозкових нервів і 31 пара спинномозкових), і нервові вузли.

За функціями нервову систему поділяють на соматичну і вегетативну (автономну). Соматична нервова система іннервує опорно-руховий апарат і всі органи чуття, а вегетативна регулює процеси обміну речовин і роботу усіх внутрішніх органів: серця, нирок, легень, залоз внутрішньої секреції тощо. Соматична нервова система підпорядковується вищим корковим нервовим центрам, а тому більше ніж інші відділи нервової системи контролюється свідомістю.

Головний мозок розташований у порожнині черепа, спинний – у каналі хребетного стовпа.

Головний мозок важить від 1,2 до 2 кг, спинний при довжині 43–45 см має масу близько 30–32 г. Головний та спинний мізки укладені в мозкові оболонки та оточені внутрішнім середовищем – спинномозковою рідиною, що проникає в усі щілини й порожнини мозку і грає роль тканинного середовища, через яке відбувається обмін між тканинами мозку та кровоносними судинами.

Спинний мозок – нижній відділ центральної нервової системи, який забезпечує просту рефлекторну діяльність (рух), регуляцію діяльності внутрішніх органів, виконання команд головного мозку й передачу до нього певної інформації від органів чуття. Головний мозок – вищий відділ центральної нервової системи, який впливає на діяльність спинного мозку, регулює фізіологічні процеси й координує діяльність систем організму, формує поведінку людини. Спинний і головний мізки утворені сірою та білою речовинами. Нерви, які йдуть від спинного і головного мозку, – це пучки нервових волокон, вкриті сполучнотканинною оболонкою. Подібно до інших органів нерви мають власні кровоносні судини, які їх живлять. Нерви, розгалужуючись, пронизують усі органи тіла.

Спинний мозок людини – це довгий, циліндричний, дещо сплющений тяж, що міститься в кістковому хребетному каналі. Спинний мозок починається при основі черепа від головного мозку і закінчується в поперековому відділі хребта конічним звуженням, від якого вниз відходить кінцева нитка, сформована зі сполучної тканини й оточена довгими волокнами нижніх сегментів мозку, що утворюють «кінський хвіст». Спинний мозок має сегментарну будову: відповідно до кількості хребців у спинному мозку є 31 сегмент. Сегменти об’єднані у відділи: шийний, грудний, поперековий, крижовий і куприковий.

Периферійна нервова система – це сукупність усіх нервів тіла, що виходять з центральної нервової системи. Ці нерви передають імпульси від органів чуття до головного мозку та від головного мозку до м’язів. Вся нервова система загалом, і її функціонально відмінні відділи працюють за принципом рефлексу, тобто шляхом відповідної реакції організму на подразнення, що надійшло із зовнішнього чи внутрішнього середовища.

Спинний мозок виконує рефлекторну і провідникову для нервових імпульсів функцію. У різних відділах спинного мозку знаходяться мотонейрони (рухальні нервові клітини), що іннервують м’язи верхніх кінцівок, спини, грудини, живота, нижніх кінцівок. У крижовому відділі розташовані центри дефекації, сечовиділення та статевої діяльності. Важлива функція мотонейронів полягає у тому, що вони постійно забезпечують необхідний тонус м’язів, завдяки цьому всі рефлекторні рухові акти здійснюються м’яко. Ушкодження спинного мозку призводить до різних порушень, пов’язаних з виходом з ладу провідникової функції. Всілякі травми та захворювання спинного мозку можуть приводити до розладу больової, температурної чутливості, порушення структури складних довільних рухів, м’язового тонусу.

Головний мозок – вищий відділ центральної нервової системи людини, де відбуваються найскладніші процеси аналізу й синтезу інформації, яка надходить від органів чуття. Він міститься у порожнині черепа й займає до 95% його об’єму. Через великі потиличні отвори головний мозок з’єднується зі спинним мозком.

У головному мозку виділяють такі відділи: стовбур, мозочок, проміжний мозок і великий, або кінцевий, мозок. Від головного мозку відходять 12 пар черепно-мозкових нервів, що регулюють діяльність м’язів голови та шиї, певних внутрішніх органів і сприймають інформацію від органів чуття. Серед них є чутливі, рухові та змішані.

Найдовший з нервів – блукаючий, гілки якого є в багатьох ділянках тіла. Будова головного мозку порівняно складніша за будову будь-якого іншого органу людського тіла. Мозок активний не тільки під час пильнування, але і під час сну. Мозкова тканина споживає кисню у 5 разів більше, ніж серце, і в 20 разів більше ніж м’язи. Складаючи приблизно 2% маси тіла людини, мозок поглинає 18–25% кисню, який споживає весь організм. Мозок значно перевищує інші органи і в споживанні глюкози. Він використовує 60–70% глюкози, що утворює печінка, і це не дивлячись на те, що мозок містить менше крові ніж інші органи. Погіршення кровообігу головного мозку може бути пов’язане з гіподинамією. У такому разі виникає головний біль різної локалізації, інтенсивності і тривалості, запаморочення, слабкість, зменшення розумової працездатності, погіршення пам’яті, поява роздратованості.

Вегетативна нервова система – спеціалізований відділ нервової системи, яким керує кора великих півкуль. На відміну від соматичної нервової системи, яка іннервує довільну (скелетну) мускулатуру і забезпечує загальну чутливість тіла й інших органів чуття, вегетативна нервова система регулює діяльність внутрішніх органів: дихання, кровообіг, виділення, розмноження, залоз внутрішньої секреції.

Автономна нервова система має два відділи: симпатичний і парасимпатичний, які діють протилежно: підвищена активність одного з них зумовлює гальмування іншого (іл. 1.14).

Симпатична нервова система посилює діяльність органа в умовах, які потребують мобілізації фізичних сил. Вона проявляє свою дію у надзвичайних ситуаціях, за значного фізичного та емоційного напруження. Результат цієї дії – зростаюче забезпечення працюючих органів киснем і поживними речовинами.

Парасимпатична нервова система забезпечує відновлення ресурсів, витрачених під час роботи, і регулює нормальну життєдіяльність людського організму в стані спокою та під час сну.

Іл. 1.14. Автономна нервова система

Більшість внутрішніх органів мають подвійну іннервацію: у них наявні нервові волокна як симпатичного, так і парасимпатичного відділів. Ці волокна справляють на органи взаємопротилежний вплив, завдяки чому забезпечується пристосованість організму до мінливих умов існування. Так, під час роботи чи фізичного навантаження зростає частота дихання і серцебиття, розширюються кровоносні судини серця і головного мозку, що сприяє насичуванню їх киснем. Сповільнення при цьому рухової активності органів травлення сприяє кращому засвоєнню раніше розщеплених поживних речовин.

Рівень активності вегетативної нервової системи залежить від фізичного та емоційно-психічного напруження. Узгодження діяльності симпатичного та парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи забезпечують центри підкіркових структур головного мозку. Регуляцію функцій цілісної вегетативної нервової системи здійснює кора великого мозку.

Центральна нервова система починає старіти раніше за всі інші системи організму. Встановлено, що психомоторна реакція (особливо у жінок) уповільнюється, як правило, вже до 25–30 років. Пам’ять погіршується після 30, а здібність до навчання – після 20 років. Це той вік, в якому виявляється зменшення числа нервових клітин у мозку. Процес цей в одних відділах мозку починається раніше, в інших – пізніше, причому стійкість, надійність організму багато в чому залежить від кількості нейронів. З 10 років погіршується функція ока, практично з юнацького віку починається й ослаблення слуху [19]. Різноманітні за своєю структурою та характером фізичні вправи удосконалюють функції центральної нервової системи, у т. ч. і багатьох органів чуття. Спеціальні вправи для м’язів ока позитивно впливають на гостроту зору, підвищують кут бічного зору. Також під впливом фізичних вправ підвищується поріг слухової збудливості, знижується ступінь адаптації і різко збільшується швидкість відновлення слухової чутливості.

Фізичні вправи сприяють збільшенню сили, врівноваженості і рухливості основних нервових процесів: збудження і гальмування, що призводить до поліпшення регуляції функцій організму. При цьому удосконалюється і координується взаємодія рухових і вегетативних функцій.

Багаторазове повторення послідовних вправ зумовлює утворення нового динамічного стереотипу, здатного змінити (зламати) сталу динаміку процесів у корі головного мозку. Створюється можливість подавити патологічну домінанту, тобто зміни, що розвиваються у процесі старіння або хвороби.

Спинний мозок і нерви, які відходять від нього, надійно захищені будовою хребетного стовпа. І тільки прямий, сильний, гнучкий і розтягнутий хребет дає змогу кожному нерву нормально функціонувати.

Хребет, що «осів» або вкоротився, має менші відстані між хребцями, котрі з цієї причини здавлюють нерви, що виходять через отвори хребцевих дуг. Коли здавлюються нервові волокна у верхній частині шиї або в основі голови, то у людини можуть з’явитися сильні головні болі. Здавлювання нервових волокон на 2,5 см нижче спричиняє розлади зору. У грудній ділянці тиск на нерви, що йдуть до шлунка й інших органів травлення, викликає розлад цих органів. Вплив на нервові волокна, розташовані трохи нижче, може вразити кишки чи нирки.

Коли зміщення хребців відбувається постійно, то попереджувальний біль з’являється саме у тому органі, який обслуговується затисненим спинним нервом, а не в самому хребці. «Осідання» хребта, зв’язане зі зміщенням хребців, – процес тривалий, тому часто починається ще у підлітковому віці. Повільне руйнування хряща й ослаблення м’язів і зв’язок може тривати непомітно протягом довгого часу завдяки дивній природній здатності людського організму компенсувати й відновлювати силу хребта.

Таким чином, для нормальної роботи спинних нервових волокон необхідно мати гнучкий, сильний, здоровий, розтягнутий хребет, що досягається правильною поставою. Запорукою профілактики порушень постави та її корекції є побудова м’язового корсета, що забезпечить збалансоване напруження м’язів. Виконання фізичних вправ,
спрямованих на гармонійний розвиток м’язів шиї, плечового пояса, спини, грудної клітки, живота, передньої і задньої поверхні стегон, гомілок, ступнів – обов’язкова умова формування правильної постави.

1.5. Заняття фізичною культурою і спортом як фактор
підвищення стійкості організму студента до фізичної,
розумової перенапруги, окремих захворювань,
шкідливих впливів навколишнього середовища

Медична наука розглядає організм в єдності з навколишньою природою та соціальним середовищем. Вплив навколишнього середовища на організм людини багатогранний. Це і фізичний (атмосфера, вода, ґрунт, сонячна енергія), і біологічний (тваринний та рослинний світ), і соціальний (людина, суспільство) впливи [21].

Навколишнє природне та соціальне середовища можуть впливати на організм як корисним, так і шкідливим чином. Із навколишнього середовища організм людини отримує необхідні речовини, та численний потік подразнень (температура, вологість, сонячна радіація, виробничі, професійні впливи тощо), які намагаються порушити рівновагу внутрішнього середовища організму. Нормальне існування людини в цих умовах можливе тільки у тому випадку, якщо організм своєчасно реагує на навколишні дії відповідними пристосувальними реакціями та зберігає сталість свого внутрішнього середовища (ЧСС, кров’яний тиск, температура тіла та ін.). Екологічні проблеми чинять прямий та посередній вплив на фізичний та моральний стан людини. У сучасному світі проблеми екології – взаємодії з навколишнім середовищем – дуже загострилися. Багато хвороб людини є наслідком, пов’язаним з погіршенням екологічної ситуації.

Людина, взаємодіючи з навколишнім світом, реагує індивідуально за допомогою фізіологічних реакцій. Система регуляції внутрішнього середовища забезпечує швидку реакцію організму, підвищуючи його сталість. Саморегуляція здійснюється за допомогою нервової системи і біохімічних процесів. Відомо, що під впливом систематичної дії фізичних вправ зміцнюється нервова системна людини, посилюється її обмін речовин, покращується діяльність серця, легень, інших органів і систем [55]. Внаслідок цього підвищується адаптація всього організму до зміннавколишнього середовища.

Визначальною особливістю людини є те, що вона може свідомо і активно змінювати як зовнішні, так і соціально-побутові умови для зміцнення здоров’я, підвищення працездатності та продовження життя. Відповідними змінами зовнішніх умов людина може впливати і на особливий стан свого здоров’я, фізичний розвиток, фізичну підготовленість, і на розумову та фізичну працездатність.

Навчання у вищий школі – специфічна форма розумової праці, пов’язана з великими нервово-фізичними витратами, які потребують завзятості в досягненні поставленої мети, більшої самодисципліни та самовіддачі.

Процес науки і техніки викликав необхідність отримання студентами ВНЗ великого обсягу професійних знань і великої кількості різноманітної інформації, що потребує значного часу на їх засвоєння й аналіз.

Відомо, що кожна праця супроводжується наприкінці втомою організму. Дослідження гігієністів свідчать, що 80–85% денного часу більшість студентів знаходяться у статичному положенні, сидячи за робочим столом. При тривалому сидінні м’язи, що підтримують правильну поставу, стомлюються, дихання стає менш глибоким, легені недостатньо вентилюються. Працездатність організму, а особливо мозку, поступово падає, знижується увага, збільшується час розумових операцій, слабшає пам’ять, погіршується координація рухів. Все це приводить до стомлення організму. Стомлення – це стан, що виникає внаслідок інтенсивної чи тривалої роботи і супроводжується зниженням фізичної працездатності. Він не є результатом виснаження організму, а сигналом про можливість суттєвих біохімічних і функціональних змін, через які автоматично знижується працездатність і попереджаються надмірні зсуви. Систематичне продовження роботи у стані стомлення, неправильна організація праці, тривале виконання роботи, яка пов’язана з великим нервово-психічним та фізичним напруженням – все це може спричинити перевтому. При інтенсивній роботі, що не відповідає рівню готовності організму до виконання певного навантаження, виникає гостра втома.

Розумове перевтомлення межує із захворюванням і має триваліший період релаксації. Це є наслідком того, що мозок людини володіє великими компенсаторними можливостями, здатен тривалий час працювати з перенавантаженням, не подаючи сигнали про втому, яка відчувається тільки тоді, коли настала фаза перевтомлення [19]. Досягти високої працездатності і зберегти її на довгі роки допомагають заняття фізичною культурою, спортом та активний відпочинок.

Найефективнішою формою відпочинку при розумовій роботі є активний відпочинок у вигляді помірної фізичної праці або занять фізичними вправами.

Причина втоми криється в нервових клітинах. Першим це довів видатний російський фізіолог І. М. Сєченов. Вивчаючи умови найактивнішого відпочинку втомлених м’язів, він помітив, що скорочений відпочинок працюючих м’язів є дієвішим ніж повний спокій. Внаслідок експерименту вчений виявив, що для зняття втоми працюючої правої руки найбільш ефективним є її тимчасовий спокій тоді, коли ліва рука працює. Такий відпочинок І. М. Сєченов назвав активним. Він довів, що подразнення, що йдуть через центральну нервову систему з лівої руки, знижують стомлення правої руки, ніби заряджають енергією нервові центри, підвищуючи таким чином працездатність організму. Прискорене відновлення працездатності стомлених м’язів за умови активного відпочинку, що є фізіологічним обґрунтуванням переваги активного відпочинку під час короткострокових перерв у роботі порівняно з пасивним, називається ефектом Сєченова.

Про значний вплив активного відпочинку на стан центральної нервової системи говорив і вчений Л. Гримак. Він зауважував, що цей вплив здійснюється багаторазово і безперервно. Першорядне значення для нормального перебігу психічних процесів має, безумовно, фізична активність, оскільки між діяльністю центральної нервової системи та роботою опорно-рухового апарату людини існує дуже тісний зв’язок. У скелетній мускулатурі знаходяться специфічні нервові клітини (пропріорецептори), які під час м’язових скорочень за принципом зворотного зв’язку посилають у мозок стимулюючі імпульси [2].

Наукові дослідження свідчать, що багато функцій центральної нервової системи залежать від активності м’язів. З одного боку, завдання імпульсів, що йдуть від пропріорецепторів, полягає в тому, щоб сигналізувати мозку про реалізацію рухів, що виконуються (наприклад, таких, як піднімання руки, стискування кисті тощо). З іншого боку, специфічні нервові клітини одночасно підвищують загальний тонус кори головного мозку, внаслідок чого зростає його загальна функціональна здатність. Відомо, що багато людей краще думають під час ходьби, ніж сидячи; оратори схильні супроводжувати свою мову жестикуляцією; актори віддають перевагу розучуванню своїх ролей під час прогулянок.

Благотворний вплив активного відпочинку триває досить довго. Встановлено, що навіть через 1,5–2 години після виконання фізкультурної паузи її позитивна дія зберігається. Це дає змогу розглядати заняття фізичними вправами як важливий фактор підвищення працездатності та профілактики стомлення. Проте зміни м’язової працездатності, що забезпечують прискорення відновлення після стомленої діяльності, є тільки однією ланкою багатьох змін, що відбуваються в організмі внаслідок застосованого активного відпочинку. Найсуттєвіші зміни – полегшення в роботі органів дихання та кровообігу – відбуваються у найближчий час після включення активного відпочинку. Цей факт заслуговує особливої уваги, тому що є надзвичайно цінним для студентів, що мають вади у стані здоров’я.

Додаткова діяльність стомлених м’язів, що сама по собі є навантаженням на серцево-судинну та дихальну системи, будучи використаною під час відпочинку не тільки не стає додатковим навантаженням, але й, навпаки, знімає напругу, якої зазнають цілі системи.

Цілком зрозуміло, що активний відпочинок, який полегшує роботу органів кровопостачання та дихання, є цінна форма організації рухового режиму студентів з порушенням серцево-судинної та дихальної систем. Слід мати на увазі, що ці системи внаслідок низької рухової активності організму послаблені і в інших студентів, що займаються в спеціальних медичних групах і перенесли різні захворювання. Зважаючи на те що організм студентів знаходиться в умовах некомпенсованої гіпокінезії, стає зрозуміло, як важливо для них використання у повсякденному житті занять фізичної культури та активного відпочинку. Це дає змогу підтримувати високу працездатність організму, полегшує стан навантаження працюючих систем кровопостачання та дихання.

Кожен студент, який хоче на довгі роки зберегти здоров’я, фізичну та творчу активність, має навчитися вміло поєднувати працю і відпочинок, своєчасно перебудовувати свою трудову діяльність, не доводити організм до перевтоми.

У зв’язку з активізацією навчальної праці при збільшенні навантаження важливо оздоровлення умов та режиму навчання, побуту та відпочинку студентів з використанням засобів фізичної культури. Такими засобами є фізичні вправи, оздоровчі сили природи (сонце, повітря, вода) та гігієнічні фактори (санітарно-гігієнічні умови, режим відпочинку, сон, харчування).

Використання оздоровчих сил природи (загартування) викликають певні біохімічні зміни у людини, що приводять до зміцнення захисних сил організму, протистояння різним захворюванням та підвищення працездатності.

Основним засобом фізичної культури є спеціальні рухи – фізичні вправи. Систематичне та регулярне заняття фізичними вправами позитивно впливає на вдосконалення центральної нервової системи – орган управління діяльністю організму, а також на інші органи і системи людського організму, на його фізичний та психічний стан (іл. 1.15).

Ефект від систематичних занять фізичними вправами виявляється і в підвищенні стійкості організму до впливу ряду чинників, що створюють екстремальні умови. Наприклад, у фізично тренованих людей порівняно з нетренованими спостерігається краща стерпність до кисневого голоду. Зафіксована здатність працювати при підвищеній температурі тіла (більше 38ºС) під час фізичної напруги. Помічено, що у рентгенологів, які регулярно виконують фізичні вправи, менший ступінь дії проникаючої радіації на морфологічний склад крові. У дослідженнях на тваринах виявлено, що систематичні м’язові навантаження уповільнюють розвиток злоякісних пухлин.

Систематичні фізичні тренування, заняття фізичними вправами в умовах напруженої навчальної діяльності студентів мають важливе значення як засіб розрядки нервового напруження та збереження психічного здоров’я. Розрядка при підвищеній нервовій активності через рух є найефективнішою. Це треба пам’ятати особливо тим студентам, що вже мають те чи інше захворювання.

Іл. 1.15. Схема впливу фізичних вправ на організм людини

Як вченими, так і практиками доведено, що фізичні вправи є ефективним засобом профілактики захворювань, лікування, відновлення (реабілітації) сил після хвороби [61]. Визначений їх беззаперечний терапевтичний ефект щодо стану та самопочуття людини. Процес стабілізації здоров’я студентів після хвороби пришвидшується, якщо вони починають більше рухатися, а їхня фізкультурна активність упродовж дня є оптимальною за кількісними та якісними показниками. Це явище зумовлене прискоренням роботи внутрішніх органів і систем завдяки впливу на них фізичних навантажень, масажу внутрішніх органів, якісному кровообігу, насиченню м’язової системи киснем та іншими корисними для організму людини елементами [24].

Роль фізичних вправ не обмежується тільки позитивним впливом на здоров’я. Спостереження за людьми, що регулярно займаються фізичними вправами та спортом, показали, що систематична м’язова діяльність підвищує психічну, розумову та емоційну стійкість організму при тривалій розумовій або фізичній праці [14]. Людина, що веде рухомий спосіб життя і систематично займається фізичними вправами, виконує роботи більше ніж людина, що веде малорухомий спосіб життя. Це пов’язано з резервними можливостями організму.

Активізацію фізіологічних функцій організму при м’язовій діяльності слід розглядати як мобілізацію резервів. При цьому тренований організм має більше за об’ємом резервів і може повно їх використовувати (порівняно з нетренованою людиною). Кожен орган, система органів і організм загалом під впливом направленого фізичного тренування помітно поліпшує показники працездатності фізичного резерву.

Для забезпечення високої розумової і фізичної працездатності та профілактики захворювань необхідно при достатньому та повноцінному харчуванні підвищувати витрати енергії за рахунок підвищення рухової активності, наприклад, за допомогою регулярних занять фізичними вправами та спортом.

Контрольні питання і завдання

1. Що становить природно-наукову основу фізичної культури?

2. Дайте визначення поняттю «здоров’я».

3. Дайте визначення поняттю «організм людини».

4. У чому полягає принцип цілісності організму?

5. Що таке гомеостаз?

6. Що таке орган, система органів?

7. Назвіть системи організму та стисло охарактеризуйте кожну з них.

8. Як науково-технічний прогрес змінює характер вимог до рухових здібностей людини?

9. Дайте визначення поняттям «гіпокінезія», «гіподинамія».

10. Розкажіть, як недостатня рухова активність впливає на організм людини.

11. Розкрийте дію «порочного кола» при рухової недостатності.

12. Дайте визначення поняттю «фізичні вправи».

13. З чого складається опорно-руховий апарат людини?

14. Які речовини входять до складу кісток?

15. На які на три типи поділяють м’язи людини?

16. Розкажіть про будову скелетного м’яза.

17. Назвіть м’язи голови, тулуба, кінцівок.

18. Що є джерелом енергії?

19. Як відбувається енергетичний обмін?

20. Які зміни відбуваються в опорно-руховому апараті при систематичних заняттях фізичними вправами?

21. Розкажіть про будову травної системи.

22. Розкажіть про вплив фізичних вправ на діяльність травної та ендокринної систем.

23. Розкажіть про будову дихальної системи та дію фізичних вправ на органи дихання.

24. Що таке внутрішнє середовище організму? Охарактеризуйте його компоненти.

25. Чим представлена судинна система людини?

26. За іл. 1.13 поясніть, як кров рухається по великому та малому колах кровообігу.

27. Як фізичні вправи впливають на діяльність серця та серцево-судинної системи?

28. Як поділяється нервова система людини за її розташуванням та функціями?

29. Як фізичні вправи впливають на основні нервові процеси: збудження і гальмування?

30. Поясніть вислів Гіппократа: «Людське тіло є лікарем своїх недуг».

31. Дайте визначення поняттю «активний відпочинок».

32. Які зміни відбуваються в організмі людини при систематичних та регулярних заняттях фізичними вправами?

33. У чому полягає ефект Сєченова?

Завдання для самостійної роботи.

1. Підніміться у досить швидкому темпі на гору, а потім з неї спустіться. Порівняйте свій стан при підйомі і при спуску. Поясніть утому, посилене потовиділення та задишку при підйомі вгору, але не при спуску. Підведіть підсумок.

2. Проведіть дослідження, яке доведе або спростує той факт, що до працюючих м’язів надходить крові більше ніж до непрацюючих. Візьміть еспандер і протягом однієї хвилини стискайте його. Друга рука має перебувати у стані спокою. Після закінчення роботи порівняйте руки за кольором. Сформулюйте висновок.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Серцево-судинна система	\|	Мошель М.В.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.