Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Контроль в спортивному тренуванні

Мета, об'єкт і види контролю

Ефективність процесу підготовки спортсмена в сучасних умовах багато в чому обумовлена використанням засобів і методів комплексного контролю як інструменту управління, що дозволяє здійснювати зворотні зв'язки між тренером і спортсменом і на цій основі підвищувати рівень управлінських рішень при підготовці спортсменів.

Метою контролю є оптимізація процесу підготовки і змагальної діяльності спортсменів на основі об'єктивної оцінки різних сторін їх підготовленості і функціональних можливостей найважливіших систем організму. Ця мені реалізується за допомогою вирішення різноманітних завдань, що пов'язані з оцінкою стану спортсменів, рівня їх підготовленості, виконання планів підготовки, ефективності змагальної діяльності ін.

Об'єктом контролю в спорті є зміст навчально-тренувального процесу, змагальної діяльності, стан різних сторін підготовленості спортсменів (технічної, фізичної, тактичної і ін.), їх працездатність, можливості функціональних систем.

Види контролю. В теорії і практиці спорту прийнято виділяти наступні види контролю - етапний, поточний і оперативний.

Етапний контроль дозволяє оцінити етапний стан спортсмена, що є наслідком довготривалого тренувального ефекту. Такі стани спортсмена - результат тривалої підготовки протягом ряду років, року, макроциклу, періоду або етапу.

Поточний контроль направлений на оцінку поточних станів, тобто тих станів, які є результатом навантажень серії занять, тренувальних або з змагальних мікроциклів.

Оперативний контроль передбачає оцінку оперативних станів - термінових реакцій організму спортсменів на навантаження в ході окремих тренувальних занять і змагань.

Залежно від кількості часних завдань, об'єму показників, включених в програму обстежень, розрізняють поглиблений, вибірковий і локальний контроль.

Поглиблений контроль пов'язаний з використанням широкого кола показників, що дозволяють дати всесторонню оцінку підготовленості спортсмена, ефективності змагальної діяльності, якості навчально-тренувального процесу на минулому етапі.

Вибірковий контроль проводиться з допомогою групи показників, що дозволяють оцінити яку-небудь із сторін підготовленості або працездатності, змагальної діяльності або навчально-тренувального процесу.

Локальний контроль базується на використанні одного або декількох показників, що дозволяють оцінити відносно вузькі сторони рухової функції, можливостей окремих функціональних систем і ін.

Поглиблений контроль зазвичай використовується в практиці оцінки етапного стану, вибірковий і локальний - поточного і оперативного.

Залежно від застосовуваних засобів і методів контроль може носити педагогічний, соціально-психологічний і медико-біологічний характер.

В процесі педагогічного контролю оцінюється рівень техніко-тактичної і фізичної підготовленості, особливості виступу в змаганнях, динаміка спортивних результатів, структура і зміст тренувального процесу і ін.

Соціально-психологічний контроль пов'язаний з вивченням особливостей особистості спортсменів, їх психічного стану і підготовленості, загального мікроклімату і умов тренувальної і змагальної діяльності і ін.

Медико-біологічний контроль передбачає оцінку стану здоров'я, можливостей різних функціональних систем, окремих органів і механізмів, що несуть основне навантаження в тренувальній і змагальній діяльності.

В даний час в теорії і методиці спортивного тренування, в практиці спорту усвідомлена необхідність використання всього різномаїття видів, методів, засобів контролю в сукупності, що привело, в результаті, до виникнення поняття «комплексний контроль».

Під комплексним контролем слід розуміти паралельне застосування етапного, поточного і оперативного видів контролю в процесі обстеження спортсменів, за умови використання педагогічних, соціально-психологічних і медико-біологічних показників для всесторонньої оцінки підготовленості, змісту навчально-тренувального процесу і змагальної діяльності спортсменів.

Контроль фізичної підготовленості.

Фізичну підготовленість спортсмена перевіряють шляхом об'єктивної кількісної оцінки швидкості, витривалості, гнучкості, координаційних здібностей.

Метрологічні основи контролю в спорті викладені в підручнику: Годик М.А. Спортивная метрология: учебник для институтов физ. культ. - М.: ФиС, 1988. - 192 с.

Удосконалення сили спортсмена оцінюють через кількісну оцінку його силових якостей, котрі виявляються в статичному чи динамічному режимі роботи м'язів.

В процесі контролю необхідно забезпечити стандартизацію режиму роботи м'язів, вихідних положень, кутів згинання в суглобах, психологічних установок. Переважно реєструють максимальну та вибухову силу, силову витривалість, її абсолютні та відносні (з урахуванням маси тіла спортсмена) показники.

Контроль максимальної сили здійснюється як в статичному, так і в динамічному режимах. Однак статичний режим мало прийнятний у більшості видів спорту з двох причин. Перша полягає в тому, що виявлення спортсменом високого рівня сили у статичному режимі роботи ще не значить, що така ж сила буде виявлена ним в змагальних вправах, які характеризуються динамічним режимом роботи. Друга причина пов'язана з тим, що статичний режим дозволяє оцінювати силу лише в певній точці руху, і ці дані не можуть бути перенесені на весь його діапазон Контроль максимальної сили здійснюється в ізокінетичному режимі. Діагностичні прилади для цього широко використовують сьогодні в спортивній практиці. Опір такого приладу не є
постійним і вимагає максимального напруження протягом усієї зони руху, тобто дає змогу оцінити максимальні значення сили в будь-якій його точці. Перевагою методу є й те, що максимальна сила виявляється при різних швидкостях руху, котрі задаються приладом. Для порівняння: якщо відносна швидкість динамічних рухів з максимальним обтяженням не перевищує 60 за 1с, то швидкість ізокінетичних рухів розвивається в межах від 0 до 200 за 1 с, тобто вона максимально наближається до швидкості, характерної для змагальних вправ.

Крім загального силового потенціалу м'язів, які виконують основне навантаження у виконанні вправ, часто буває доцільним встановити рівень комплексного прояву силових можливостей під час виконання силових вправ.

При контролі за вибуховою силою, як правило, користуються швидкісно-силовим індексом, тобто відношенням максимальної величини сили (Р) до часу її прояву Збільшення вибухової сили пов'язане з демонстрацією великих величин сили за менший проміжок часу. Вибухову силу можна непрямо оцінювати за тривалістю тієї чи іншої із заданим опором (як правило, 50, 75, 100% максимального).

Оцінка вибухової сили часто здійснюється в комплексі з оцінкою швидкості й технічної підготовленості. Прикладом такої комплексності є показники, що характеризують ефективність старту (час від стартового сигналу до проходження 10-метрової відмітки в плаванні, 30-метрової - в бігу тощо); тривалість виконання цілісних рухових актів, що вимагають великих напружень (наприклад, кидки в боротьбі та ін.).

Силову витривалість можна (із певною вірогідністю) оцінювати за виконанням рухів імітаційного характеру, близьких за формою і особливостями функціонування нервово-м'язового апарату до змагальних вправ. Для велосипедистів - це робота на велоергометрі, з різною величиною додаткового опору обертанням педалей; для бігунів - біг з додатковим опором в лабораторних умовах чи на стадіоні, біг по стандартній трасі в гору; для борців - кидки манекена в заданому режимі.

Оцінку силової витривалості, як правило, здійснюють за тривалістю заданої стандартної роботи чи по відношенню показників працездатності в кінці роботи, передбаченої програмою відповідного тесту, до її максимального рівня.

Для контролю удосконалення швидкості спортсмена використовують показники, які характеризують її комплексні та елементарні форми. Комплексні контролюються шляхом вимірювання тривалості виконання цілісних вправ (час долання спринтерських дистанцій в різних видах спорту, час техніко-тактичних комбінацій в спортивних іграх, час виконання ударів в боксі, кидків в боротьбі тощо, шляхом реєстрації часу рухової реакції в різних умовах, часу поодиноких рухів, їх частоти.

Оцінка комплексних форм швидкості проводиться за показниками максимальної швидкості спортсмена у вправах такої тривалості, протягом якої не спостерігається зниження працездатності внаслідок розвитку втоми (до 20 с). Швидкість, котру спортсмен демонструє в різних умовах, є показником швидкісних здібностей. Комплексні форми характеризуються також показниками відстані, яку спортсмен може подолати за певний час (як правило, за 10с); або показниками швидкості долання відстані (30м, 60м, 100м). У видах спорту і дисциплінах з нетривалою змагальною діяльністю (біг на короткі дистанції, змагання спринтерів у ковзанярському, велосипедному спорті, плаванні та інших) враховується час реакції на старті (він значною мірою визначає ефективність старту), час перших рухів (що зумовлюють ефективність стартового прискорення) і рівень абсолютної швидкості. З цією метою практичного значення в процесі контролю набуває використання показників елементарних форм бистроти.

Оцінка швидкості реакції передбачає використання показників, що характеризують прості та складні реакції. Час простої реакції вимірюють в умовах, коли тип сигналу наперед відомий спортсменові. Контроль складних реакцій ґрунтується на врахуванні часу реакції за вибором і реакції на рухомий об'єкт. .

Контроль швидкості окремих рухів базується на використанні неспецифічних і специфічних вправ. Наприклад, для оцінки швидкісних здібностей спортсменів, що спеціалізуються в різних видах спорту як неспецифічний показник може використовуватися розгинання передпліччя в ліктьовому суглобі. В той же час для тих, хто спеціалізується в настільному тенісі, цей рух є специфічним показником, який характеризує здатність до швидкого виконання ударів. \

Найбільш інформативним показником швидкості одиночних рухів є тривалість виконання специфічних рухів чи вправ. До таких відносять час удару по м'ячу у футболі, кидки, баскетболі, гандболі тощо, час виконання фінального руху рукою в метанні спису, здійснення уколу у фехтуванні, удару в боксі та ін.; тривалість моторного компоненту стартової реакції (в спринтерському бігу – час між відривом рук і відривом ніг від стартових колодок, в плаванні час від моменту пострілу до моменту відриву від стартової тумби то
що). »

Оцінка частоти рухів проводиться за визначенням кількості рухів за одиницю часу. В цьому випадку теж найбільш інформативними є специфічні показники, які реєструють в умовах максимального наближених до змагальних.

Організовуючи контроль і обираючи показники для оцінки швидкості спортсмена, необхідно враховувати такі загальні положення:

· показники простої специфічної і неспецифічної рухової реакції на різні подразники (світловий, звуковий, тактильний), котрі реєструються в різних умовах (реагування різними частинами тіла, в різних вихідних положеннях, в різному середовищі) не є еквівалентними;

· залежності між показниками часу простих і складник видів реакцій, елементарними і комплексними проявами швидкості не існує.

Таким чином, оцінюючи швидкість, слід орієнтуватися на комплекс різних показників, що дозволяють у сукупності всебічно оцінити рівень розвитку даної якості.

Контроль за удосконаленням витриваловстіздійснюється шляхом кількісної і якісної оцінки здатності спортсмена виконувати вправи чи якусь діяльність без зниження її ефекивності. Рівень розвитку витривалості в процесі тренування змінюється з року в рік, від етапу до етапу тренування в силу кумулятивного (накопичувального) ефекту і контролюється методами етапного контролю. Показники витривалості змінюються і протягом менших структурних періодів тренувального процесу мезо- і мікроциклів, окремих тренувальних занять. Оцінка витривалості проводиться за допомогою тестів, які можуть носити специфічний і неспецифічний характер. Неспецифічні тести використовують фізичну діяльність, відмінну від змагальної за координаційною структурою рухів, і особливостями функціонування забезпечуючих систем. Найчастіше вони ґрунтуються на показниках бігу або ходьби на тредбані, педалювання на велоергометрі.

Специфічні тести використовують для оцінки роботи, в якій координаційна структура рухів, діяльність систем забезпечення цієї роботи максимально наближені до специфіки змагальної діяльності. З цією метою використовують різні поєднання спеціально-підготовчих вправ (наприклад, дозування серії у боротьбі, серії відрізків у бігу чи веслуванні, комплекси специфічних вправ в іграх то тощо ).Для бігунів специфічними е тести, що ґрунтуються на показниках бігу на тредбані, для велосипедистів - педалювання на велоергометрі, лижників - ходьба з палицями на тредбані, для плавців - плавання в гідроканалі.

Контроль за спеціальною витривалістю слід здійснювати з урахуванням факторів, які визначають працездатність і розвиток втоми в певному виді спорту. Умовно можна виділити і оцінювати чотири різновиди спеціальної витривалості (Заціорський В. М., 1969):

· фізичну, пов'язану з м'язовою діяльністю (її ділять на локальну, регіональну та загальну, обсягом м'язів, що беруть участь у роботі - до 1/3, до 2/3 і більше);

· емоційну, пов'язану з різними емоційними переживаннями в тренувальній і змагальній діяльності;

· сенсорну, пов’язану з діяльністю аналізаторних систем і ЦНС в цілому;

· розумову, пов'язану із постійним самоконтролем, аналізом поведінки спортивних суперників, вибором рішень тощо.

Для оцінки фізичної витривалості широко застосовують поряд з показниками змагальної діяльності і спеціальних тестів, ті показники, що характеризують діяльність функціональних систем організму спортсменів. Наприклад, при оцінюванні витривалості в роботі, пов'язаній з аеробним характером енергозабезпечення (передусім циклічні види спорту) інформативними є показники максимального споживання кисню, порогу анаеробного обміну, хвилинного обсягу кровообігу та ін., а також показники, що свідчать про економічність роботи, стійкість в діяльності аеробної системи енергозабезпечення.

Показником емоційної витривалості спортсмена служить його стійкість до збиваючих факторів психічного характеру (негативна поведінка суперників, уболівальників, необ'єктивне суддівство тощо) , яка виявляється в здатності ефективно подовжувати змагальну боротьбу, Емоційну витривалість прийнято контролювати як в умовах змагань, так і у процесі тренування.

Сенсорну витривалість, пов'язану з діяльністю аналізаторних систем, контролюють шляхом врахування змін сенсорно-моторних проявів у відповідь на стандартні, дозовані навантаження чи специфічні тренувальні і змагальні навантаження.

Розумова витривалість контролюється шляхом співставлення кількості перероблюваної спортсменом інформації, безпомилкових рішень різних задач тощо в умовах відносного спокою і при напруженій діяльності.

Контроль удосконалення гнучкості спортсмена провадиться за оцінкою амплітуди його рухів, що вимірюється в кутових градусах і лінійних одиницях виміру.

Перевірка активної гнучкості здійснюється шляхом кількісної оцінки здатності спортсменів виконувати вправи з великою амплітудою за рахунок активності скелетних м'язів. Пасивна гнучкість характеризується амплітудою рухів, що досягається з використанням зовнішніх сил (допомога партнера, використання обтяжень, блочних пристроїв тощо).

Оскільки гнучкість залежить не тільки від анатомічних особливостей суглобів, але й від стану м'язового апарату спортсмена, тому в процесі контролю визначають показник дефіциту активної гнучкості (як різниця величин активної і пасивної гнучкості в кутових чи лінійних одиницях виміру).

Контроль за удосконаленням координаційних здібностей здійснюють у тісному зв'язку з оцінкою інших фізичних якостей і технічної підготовленості спортсменів. Згідно з ним оцінюють:

· вміння спортсмена виконувати координаційно складні вправи;

· точність виконання координаційно складних вправ;

· швидкість оволодіння новими, раніше не вивченими вправами із заданим рівнем точності;

· швидкість перебудови рухової діяльності із зміною зовнішніх умовних реакцій, раціональність-окремих рухів, їх поєднання, час виконання тощо.

Оцінюючи координаційні здібності слід орієнтуватися на два види вправ: відносно стереотипні, котрі включають виконання вправ відомих наперед; в цьому випадку оцінюється відповідність техніки, яку демонструє спортсмен, її раціональну структуру, стійкість навичок до збиваючих факторів тощо, нестереотипні, пов'язані з ефективністю виконання рухів у складних і змінних ситуаціях; при цьому оцінюється точність рухових дій на прикладі обраної спеціалізації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Оперативне управління	\|	Питання для узагальнення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.