Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Модулі на об’єднаній стадії проектування і виробництва

На об’єднаних стадіях проектування і виробництва пропонуються три модулі.

Модуль А «Декларація виробника про відповідність». Виробник у письмовій формі офіційно заявляє, що виріб, який ним виробляється, задовольняє вимоги Директиви, маркує виріб знаком СЄ. Крім того, заявник повинен представити проектну документацію, яка зберігається відповідним уповноваженим органом до 10 років після випуску останнього виробу. Виробник відповідає також за те, щоб процес виробництва забезпечував відповідність товарів проекту і вимогам директив, які їх стосуються.

Модуль G «Верифікація (перевірка) ЄС (варіант 2)». Використовується для перевірки окремого виробу чи малих серій продукції. Уповноважений орган за результатами перевірки підтверджує відповідність виробу і видає сертифікат відповідності з правом маркування виробів знаком СЄ. Кожен виріб підлягає експертизі та випробуванням відповідно до стандарту. Уповноваженому органу подається документація щодо проекту, яка містить перелічені вище документи.

Модуль Н «Декларація виробника про відповідність проекту і продукції».

Виробник офіційно заявляє про відповідність проекту певного типу вимогам Директиви і про відповідність продукції даному типу. Крім того, виробник зобов’язаний впровадити систему забезпечення якості, яка повинна підлягати нагляду службами ЄС. Вимоги до системи якості та процедура її перевірки відповідають описаним вище.

Хоча всі модулі доповнюють один одного, їх можна використовувати незалежно. Модульний підхід забезпечує гнучкість систем підтвердження відповідності в рамках ЄС, але не виключено використання такого підходу і в національних системах.

Директиви також визначають можливості використання альтернативних способів оцінки відповідності стосовно окремих видів продукції. Наприклад, Директива 93/42/ЄС встановлює способи забезпечення якості й альтернативні види контролю лікарських засобів.

Знак СЄ не свідчить про відповідність стандарту, але засвідчує відповідність Директиві ЄС. Товар зі знаком СЄ відповідає «основоположним вимогам», а саме безпечності, екологічності і має режим вільного обертання на ринках країн-членів ЄС. На відміну від «старих» директив «нові» директиви містять посилання на європейські стандарти (євронорми), тому фактично продукція зі знаком СЄ повністю відповідає стандарту і не потребує будь-яких доведень її відповідності.

Європейський виробник має право випуску продукції за будь-яким нормативним документом, але в такому випадку він повинен доводити, що характеристики його товару повністю відповідають вимогам, які висуваються в ЄС до такого роду продукції. Якщо виробник виробляє товар кращий за своїми параметрами, ніж вимоги стандарту, вказаного в директиві, він може добровільно довести це шляхом випробування товару. При цьому можна використовувати знак, який підтверджує покращену якість.

У конкретній Директиві ЄС, зазвичай, встановлюється можливість застосування декількох (двох–трьох) модулів на бажання постачальника чи виробника (заявника) товару.

Із опису модулів видно, що процедури оцінки відповідності мають змішаний характер: у них присутні дії виробника й уповноваженого органу з сертифікації, відповідно до чого використовуються заяви-декларації виробника, а також сертифікат і знак відповідності як атрибути сертифікації. Модулі по-різному наближаються до процедури сертифікації, особливо якщо уповноважений орган – третя сторона. Збіжність дій виробника й уповноваженого органу дозволяє розглядати модулі як спосіб не тільки оцінки, але і забезпечення відповідності.

Знак відповідності СЄ – це єдиний знак, який засвідчує відповідність продукту до вимог усіх директив нового порядку, які стосуються його. Інформація про директиви чи стандарти, вимогам яких відповідає об’єкт перевірки, повинна міститися в протоколах випробувань і сертифікатах відповідності.

Впровадження у практику єдиної для країн ЄС системи оцінки відповідності супроводжується низкою непростих проблем, пов’язаних з місцем і роллю в ній національних систем сертифікації, а також процедур взаємного визнання. Одним із способів розв’язання цих проблем стало створення спеціального органу – Європейської організації з випробувань і сертифікації (ЄОВС).

5.4.3.Сертифікація в ЄС

У 1988 р. у Брюсселі відбувся симпозіум західноєвропейських країн з питань сертифікації і випробувань, на якому були розроблені рекомендації зі створення єдиних для ЄС принципів сертифікації і випробувань. На основі матеріалів симпозіуму Комісія європейських спільнот (КЄС) підготувала резолюцію з питання комплексного підходу до технічних умов, випробувань і сертифікації. Положення цього документа підтверджують початок нового, більш високого ступеня в розвитку підходів ЄС до питань, що стосуються сертифікації і випробувань продукції.

Пропонується підприємствам країн ЄС впровадити системи управління якістю на базі стандартів EN 29001, EN 29002 і EN 29003.

Затверджуються єдині для Співтовариства критерії оцінки компетентності та незалежності випробувальних лабораторій, органів з акредитації і сертифікації.

Європейська організація з випробувань і сертифікації. У 1990 р. на основі Меморандуму про взаєморозуміння Комісією ЄС, Секретаріатом ЕАСТ і СЕN/СЕНЭЛЕК була заснована Європейська організація з випробувань і сертифікації (ЄОІС), яка в 1993 р. набула статусу Міжнародної незалежної некомерційної асоціації.

До ЄОІС входять національні комітети за оцінкою відповідності 18 європейських країн і 8 європейських організацій, діяльність яких пов’язана з сертифікацією і випробуваннями: ЄСІТС (Європейський комітет з інформаційної техніки), EQS (Європейський комітет з атестації і сертифікації систем якості), WELAC (Західноєвропейська організація з акредитації лабораторій), СЕОК (Європейська конференція організацій з контролю), Консультативна рада споживачів ЄС, Консультативна рада споживачів ЕАСТ, EUROLAB (Європейська організація з атестації лабораторій), WECC (Західноєвропейська організація з взаємного визнання акредитації калібрувальних лабораторій).

Головне завдання ЄОІС – встановлення взаєморозуміння і взаємної довіри між європейськими організаціями в країнах-членах, які займаються оцінкою відповідності, для забезпечення вільного пересування товарів і послуг та чесної конкуренції. ЄОІС переслідує мету створення таких умов, які гарантують усім зацікавленим сторонам, що продукція, послуги і технологічні процеси, що пройшли випробування або сертифікацію, не потребують повторної перевірки тих результатів, які повинні прийматися різними сторонами або різними європейськими країнами.

ЄОІС передбачає як дійсне, так і асоційоване членство. Дійсні члени організації (мають право голосу) підрозділяються на національні та європейські. Національний член – це орган, що має право представляти усі зацікавлені організації країни -члена ЄС і ЄАСТ. Європейський член – будь-яке угрупування, що об’єднує не менше п’яти країни-членів ЄС і ЄАСТ, а також що представляє міжгалузеві інтереси. Асоційованим членом має право бути будь-яка європейська неприбуткова організація без права голосу в ЄОІС.

ЄОІС здійснює як зовнішні зв’язки (укладення угод про взаємне визнання результатів випробувань і сертифікації з країнами, що не є членами ЄС), так і силами галузевих комітетів сприяє укладенню подібних угод на основі європейських стандартів серії EN 45000 усередині ЄС. Експортери продукції зобов’язані знати, що на ринках західноєвропейських країн визнаються тільки видані центрами сертифікати, які відповідають вимогам євронорм 45000.

Сім європейських стандартів серії EN 45000 стосуються випробувань, сертифікації і акредитації випробувальних центрів. У них містяться критерії оцінки діяльності випробувальних лабораторій (EN 45001 і EN 45002), оцінки органів з акредитації випробувальних лабораторій (EN 45003). Стандарти EN 45011, EN 45012, EN 45013, EN 45014 містять вимоги з роботи сертифікаційних центрів, органів з сертифікації систем якості та персоналу. У них наводиться і форма декларації постачальника про відповідність товару вимогам стандарту. Офіційне прийняття цих стандартів як національних дає можливість створювати значну міру довіри до результатів сертифікації і випробувань різних сертифікаційних і випробувальних центрів. На урядовому рівні в країнах ЄС офіційно признаються лише ті центри, які організовують свою діяльність у повній відповідності з євронормами серії 45000.

У структурі ЄОІС діють: Рада; спеціалізовані комітети; галузеві комітети; групи управління договорами; адміністративна інфраструктура підтримки.

Рада координує діяльність за оцінкою відповідності, забезпечує гласність відносно принципів і процедур оцінки, публікує інформацію про діяльність організації, сприяє Комісії ЄС у визначенні перспектив у роботі з взаємного визнання результатів випробувань (у тому числі з країнами, що не входять в ЄС), контролює правильність процедур. Рада складається з 14 членів: один член представляє загальні інтереси держав; по три – від споживчих організацій, профспілок і Організації європейської промисловості; по одному – від кожного спеціального і галузевого комітетів, Комісії ЄС і кожної європейської організації зі стандартизації.

Спеціалізовані комітети розробляють правила і процедури, контролюють їх виконання; організовують технічні експертизи силами своїх експертів; сприяють укладенню угод про взаємне визнання з сертифікації, випробуванням або контролю; консультують і надають технічну допомогу за інтерпретацією і застосуванням засадничих європейських стандартів у галузі управління якістю продукції EN 29000 і в галузі випробувань EN 45000.

Галузеві комітети складаються з представників зацікавлених сторін від країн-членів, включаючи виготівників, споживачів та ін. Їх діяльність конкретизується відповідно до особливостей і потреб певної галузі виробництва. У цілому галузеві комітети повинні забезпечувати необхідною інформацією зацікавлені в ній сторони; координувати роботу в галузях з укладення угод про взаємне визнання, у тому числі і на міжнародному рівні; підтримувати зв’язки з аналогічними організаціями інших регіонів і країн за межами ЄС.

Групи управління договорами розробляють правила з укладення договорів про взаємне визнання і котролюють їх виконання; спостерігають за діяльністю національних систем сертифікації; підтримують постійний контакт з Радою, галузевими та спеціалізованими комітетами, інформуючи їх про свою роботу та виникаючі потреби.

Адміністративна інфрастуктура підтримка забезпечується, головним чином, силами СЕN і СЕНЭЛЕК. Основне місце в інфраструктурі займає інформаційне забезпечення: єдиною інформаційною системою зі стандартизації користуються усі організації зі стандартизації країн-членів ЄС.

Інформацію з сертифікації випробуванням і випробувальним лабораторіям надає система «Промолог-сертифікат», в яку закладені детальні відомості, що стосуються товарів, сертифікованих на відповідність певним нормативним документам, і самі ці документи; особливості систем сертифікації для певних видів виробів; правила і процедури конкретних систем сертифікації; знаків відповідності; аналогів конкретного виробу, його виготівників, характеристик безпеки і якості і т. д. Передбачається, що надалі ця інформаційна система розглядатиметься як частина єдиної інформаційної системи зі стандартизації.

Політика ЄС у галузі сертифікації цілком ув’язується з політикою за якістю, основні положення якої зводяться до наступного.

Відповідність товару основним вимогам має бути обов’язковою, оскільки необхідно охороняти здоров’я людей і забезпечувати їх безпеку, охороняти довкілля. Але обов’язкова відповідність непридатна до методів управління, спрямованих на підвищення ефективності, конкурентоспроможності та досягнення досконалості. Політика ЄС у галузі якості базується на принципі «горизонтального підходу», сенс якого зводиться до «підтягування» тих областей, де спостерігається низька міра конкурентоспроможності, і зміцненню позицій там, де досягнута перевага. Це не повинно бути пов’язано з концентрацією усіх зусиль на якійсь одній галузі промисловості. Кінцева мета цієї концепції – підвищення якості життя громадян Європейського Союзу. Ця політика зв’язана з дещо ширшою концепцією якості, коли продукція не лише відповідає заданим вимогам і придатна до застосування, але і має додаткову перевагу над іншою продукцією при конкурентоздатній ціні.

Такий підхід до управління якістю вимагає і нового підходу до стратегічного управління компанією, який якнайкраще відповідає концепції TQM – усебічного управління якістю. TQM розглядається в зарубіжних країнах як найбільш високий ступінь в управлінні якістю, шлях до якої лежить через самооцінку діяльності компанії, усунення усього, що заважає досягненню переваги в галузі якості й обов’язковому залученню усього персоналу компанії (не лише усіх підрозділів виробничих підприємств, але усій корпорації в цілому) в TQM.

ЄС визначає основні цілі своєї політики в галузі якості:

– підвищення конкурентоспроможності європейських фірм на внутрішньому і зовнішніх ринках;

– розвиток інфраструктури, що забезпечує технічну основу єдиного ринку;

– зміцнення партнерства постачальників і споживачів;

– підвищення якості й ефективності праці;

– примноження промислового потенціалу Європи в цілому. Перераховані цілі узгоджуються з політикою за оцінкою відповідності, а практика сертифікації, у свою чергу, сприяє досягненню спільних цілей політики ЄС у галузі якості та конкурентоспроможності.

Сертифікація в ЄС глибоко проникла і в сферу управління якістю продукції. Деякі фахівці вважають, що фактично усі фірми західноєвропейських країн сертифікували системи якості на відповідність стандартам ISO 9000 і переходять до більш високого ступеня – освоєння TQM, коли якість визначається як стратегія управління фірмою.

5.4.4. Сертифікація в СНД

Основним документом, що визначає напрями діяльності з сертифікації в СНД, служить Угода про проведення погодженої політики в галузі стандартизації, метрології і сертифікації, підписана в 1992 р. На підставі положень Угоди, що стосуються сертифікації, країни співдружності – учасниці Угоди, маючи повну самостійність у формуванні та реалізації систем сертифікації і організації робіт у цій галузі, формують національні системи сертифікації з урахуванням керівництва ISO/МЭК і накопиченого досвіду.

Оскільки російська Система ГОСТ Р значно гармонізована з міжнародними правилами, то країни СНД узяли за основу складання методичних документів з сертифікації російські правила й інші розробки.

Держави, що підписали угоду, домовилися про взаємне визнання органів з сертифікації, випробувальних лабораторій, результатів випробувань і сертифікації, сертифікатів і знаків відповідності на продукцію, що надходить. Прийняті також умови акредитації для подальшого взаємного визнання: акредитація органів і лабораторій у національній системі сертифікації та наявність у випробувальних лабораторій практичного досвіду з проведення випробувань на основі міждержавних стандартів; акредитація у міжнародних системах сертифікації, до яких приєдналася держава СНД, що вирішує питання про визнання.

Сторони беруть участь у міжнародних системах сертифікації самостійно, причому угода не зачіпає прав і зобов’язань сторін, витікаючих з правил міжнародних систем сертифікації.

Сертифікаційні випробування можуть проводитися в акредитованій лабораторії будь-якої країни. Нормативною базою сертифікації визнані міжнародні, міждержавні або національні стандарти, визнані в державах-учасниках угоди. Країни, що підписали угоду, домовилися погоджувати порядок поетапного введення обов’язкової сертифікації продукції, що надходить, забезпечувати об’єктивність результатів випробувань і достовірність результатів сертифікації продукції.

При встановленні в країні-імпортерові порушень вимог сертифікації національний орган з сертифікації може призупинити визнання сертифікатів у своїй країні та повинен повідомити про це в національний орган країни-експортера і Технічний секретаріат Міждержавної ради зі стандартизації, метрології і сертифікації.

Подальший розвиток погодженої політики з сертифікації відображений в Угоді від 1994 р., яка встановила умови та процедури визнання в галузі сертифікації. Основні положення цієї Угоди закріплюють:

– взаємне визнання протоколів випробувань, сертифікатів і знаків відповідності на продукцію і послуги, що відповідають затвердженому переліку та підлягають обов’язковій сертифікації; взаємне визнання національних систем сертифікації і виданих ними сертифікатів за умови дотримання встановлених процедур;

– акредитацію органів з сертифікації національними органами зі стандартизації, метрології і сертифікації з урахуванням думки експертів держав-учасників Угоди;

– право держав-учасників Угоди на здійснення інспекційного контролю за сертифікованою продукцією.

Оскільки не усі країни-члени СНД однаковою мірою готові до укладення багатостороннього договору про взаємне визнання, було прийнято рішення розпочинати з двосторонніх угод. Такі угоди полягають на рівні національних органів з сертифікації. Держстандартом РФ двосторонні угоди підписані з Білоруссю, Молдовою і Україною, з країн, що не беруть участь у СНД, – з Литвою, представники якої були присутніми на засіданні Міждержавної ради як спостерігача.

Угоди про взаємне визнання в галузі сертифікації визначають:

– конкретні терміни, умови і процедури взаємного визнання сертифікаційних органів і випробувальних лабораторій, які акредитовані в національних системах сертифікації;

– порядок підтвердження безпеки продукції, що поставляється у рамках Угоди про взаємне визнання; відповідальність виготівника за безпеку продукції, що експортується, і органу, що видав сертифікат; сертифікат держави-експортера визнається приймаючою країною в порядку, передбаченому для визнання зарубіжних сертифікатів. Прогресивним кроком у розвитку сертифікації в СНД стало прийняття нормативних документів, що встановлюють єдині вимоги для держав – учасників Угоди зі стандартизації, метрології і сертифікації. Це міждержавні нормативні документи, що встановлюють порядок сертифікації однорідних груп продукції, а також деяких видів послуг.

Серед рішень, прийнятих Міждержавною радою, важливе значення для усіх країн-учасниць має домовленість про Євро-Азіатську регіональну організацію з акредитації подібну до Європейської організації з акредитації лабораторій (EAL).

Просуванням в організації сертифікації слід також вважати прийняття Міждержавною радою Положення про сертифікацію засобів вимірів, яке, зокрема, свідчить: «Організація, зацікавлена в імпорті (експорті) засобів вимірювання з державами-учасниками Угоди, через свій національний орган представляє в національний орган країни-експортера (імпортера): сертифікат (або інший документ) про затвердження типу засобу вимірювання з описом типу для Держреєстру і експлуатаційну документацію з методикою перевірки». Це положення має принципове значення для визнання сторонами результатів випробувань продукції, що надходить.

Міждержавна рада зі стандартизації, метрології і сертифікації керує роботою постійно діючого технічного секретаріату і декількох робітників груп. Серед них – групи зі стандартизації, з забезпечення єдності часу і частоти, з класифікації і кодування техніко-економічної і соціальної інформації, за стандартними зразками та ін.

Головними досягненнями в діяльності Міждержавної ради можна вважати:

– збереження усіх фондів нормативних документів і еталонної бази колишнього СРСР, що має важливе значення для розробки міждержавних програм з удосконалення стандартизації і метрології у рамках СНД;

– гармонізацію національних законів країн-членів СНД зі стандартизації, метрології і сертифікації;

– підготовку міждержавних і міжвідомчих угод в галузі стандартизації, сертифікації, метрології, спрямованих на зміцнення загального економічного простору й інтеграцію у сфері виробництва. Пріоритетним напрямом з сертифікації визнано забезпечення безпеки продукції, що надходить. А це пов’язано зі взаємним визнанням національних систем сертифікації. Труднощі в цій галузі обумовлені нерівномірністю розвитку організації і практики сертифікації у країнах-членах СНД. Вирішення цієї проблеми дасть можливість створення міждержавних систем сертифікації однорідної продукції.

[Вгору] [Вниз]

5.5. Системи управління безпечністю
та якістю товарів і послуг

5.5.1. Міжнародні та національні стандарти
з управління якістю

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Модулі на стадії виробництва	\|	Міжнародні стандарти якості ISO 9000

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.