Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 1.9. Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення.

На сучасному етапі соціального розвитку, якому притаманне прискорення темпів науково-технічного прогресу, з однієї сторони, та загострення ресурсно-екологічної ситуації – з іншої, вимагає досягнення кардинальних змін у структурних перетвореннях, орієнтації на ефективний пошук нових можливостей щодо ресурсозбереження в усіх сферах господарської діяльності.

Характерним і прогресивним регіональним економічним явищем є розвиток міжгалузевих комплексів.

Міжгалузевий комплекс – система економічно взаємопов’язаних галузей виробничої або невиробничої сфери. Він формується в наслідок кооперації та інтеграції підприємств, організацій, установ та галузей. У цьому разі міжгалузеве кооперування є формою планово організованих зв’язків між підприємствами, які входять до складу галузей господарства.

Разом з галузевою спеціалізацією міжгалузеве кооперування сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва. В Україні міжгалузеве кооперування особливо поширене в паливно-енергетичній галузі, машинобудуванні, агропромисловому виробництві та багатьох інших галузях. Останнім часом набуває значний розвиток рекреаційний, море-господарський, зовнішньоекономічний комплекси, а також комплекс природокористування, інформаційний, управлінський та ін.

Факторами формування міжгалузевих територіальних комплексів є наявність певних видів ресурсів (паливних, залізної руди, енергії, лісу, трудових ресурсів тощо). Розвиток значної кількості міжгалузевих комплексів базується на локальних природних ресурсах, що зумовлюють регіональний характер початкових стадій їхнього формування.

Паливно-енергетичний комплекс.

ПЕК – складна міжгалузева система видобутку і виробництва палива та енергії їхнього транспортування, розподілу і використання. До його складу входять паливна промисловість (нафтова, газова, вугільна, сланцева, торфова) та електроенергетика, тісно пов’язані з усіма галузями господарства.

На сучасному етапі економічного розвитку найважливіша проблема – паливно-енергетична. Успішне її розв’язання визначає можливості, темпи і напрямки економічного і соціального розвитку. Значення палива для економіки будь-якої країни величезне: без нього неможливий виробничий процес, робота промисловості, сільського господарства і транспорту.

Далі слід розглянути розвиток паливно-енергетичного комплексу України, темпи його розвитку, фактори розміщення, значення і роль комплексу в структурі промисловості республіки. Вивчити структуру паливного балансу України і головні шляхи його вдосконалення.

Потім розглянути головні структурні підрозділи паливно-енергетичного комплексу.

Вугільна промисловість за обсягом видобутку палива в натуральному вираженні посідає перше місце серед інших галузей. Тут необхідно знати якісну і кількісну характеристику вугільних районів України.

Найбільшим басейном в Україні є Донбас – у центральній і північній частинах Донецької та південної частині Луганської областей. Тут є усі марки вугілля: коксівне (половина запасів), антрацит, газове, довгополуменеве. Донецьке вугілля має високу теплотворну здатність і незначну зольність. Проте собівартість його порівняно висока через велику глибину залягання шарів та їхню малу потужність. Це знижує конкурентоздатність.

Нове шахтне будівництво налагоджено у Західному Донбасі (Дніпропетровська область).

Крім того, вугілля видобувається у Львівсько-Волинському та Дніпропетровському вугільному басейнах, проте поклади тут невеликі.

Нафтова промисловість – основа світового паливно-енергетичного балансу, найефективніше і найзручніше паливо. Продукти нафтопереробки широко використовуються в усіх галузях промисловості, сільського господарства, на транспорті, у побуті. Головна частина продукції використовується для вироблення енергії, на тому вона відноситься до групи галузей енергетики. Частина нафти і нафтопродуктів йде на нафтохімічну переробку.

Україна не багата на нафту. Відокремлюються три райони: Прикарпатський, Дніпропетровсько-Донецький та Причорноморський.

Далі слід розглянути економіко-географічну характеристику цих районів.

Газова промисловість. Промисловість природного газу включає розвідування, видобуток, транспортування, зберігання і переробку природного і суспільного нафтового газу, що видобувається разом з нафтою. Ця галузь енергетики розвивається чи не найшвидше, через що її роль в енергопостачанні постійно зростає.

Природний газ застосовується в багатьох господарствах але переважна його частина використовується в енергетиці, бо таке паливо найменше забруднює атмосферу.

В Україні запаси природного газу невеликі. На середину 90-х років розвідані запаси газу становили 9001 трил.м.куб. До найбільших родовищ належать Щебелинське, Єфремівське, Співаковське (Харківська обл.), у Прикарпатському районі – Дащавське, Рудківське (Львівська обл.), Калузьке, Битківське (Івано-Франківська обл.).

Головними резервами нарощування газо добуту в Україні є відкриття нових родовищ та запровадження нових технологій.

Одним з специфічних видів палива є торф. За його запасами виділяється Україна. На торфі працюють ТЕС в Поліссі, він використовується як сировина у хімічній промисловості та як добрива у сільському господарстві. Загальні запаси оцінюються у 1,9 трил.т.

Електроенергетика – капіталомістка складова частина паливно-енергетичного комплексу будь-якої країни, його галузь, їй належить провідна роль у розвитку науково-технічного прогресу.

За виробництвом електроенергії в Україні перше місце займає теплоенергетика. У розташуванні теплоенергостанцій, що працюють на різних видах палива, є своя специфіка. У районах, які мають великі розробки вугілля, потужні конденсаційні електростанції, що його використовують, прив’язані саме до цих розробок. Наприклад, на базі донецького вугілля працює Запорізька, Слов’янська, Вуглегірська та інші ДРЕС (потужність понад 3 млн.кВг.).

Місце для спорудження ТЕС вибирають шляхом зіставлення економічних показників транспортування палива та електроенергії. Якщо дешевше перевозити паливо, то ТЕС доцільно розташувати поблизу споживачів електроенергії, а якщо кращі економічні показники має електричний транспорт, то їх вигідніше будувати біля джерел палива.

Гідроелектростанції є одним з найефективніших джерел електроенергії. Перевага ГЕС полягає у тому, що вони виробляють електроенергію, яка у 5-6 разів дешевша, ніж ТЕС. Будівництво ГЕС на рівнинних ріках України завдає значних матеріальних збитків. Тому гідроенергетика поки що посідає незначне місце в енергетиці України – 4% виробництва електроенергії і майже 9% потужності.

Основні ГЕС розташовані на Дніпрі. Це – Дніпрогес, Кременчуцька, Каховська, Дніпродзержинська, Канівська, Київська.

Атомна енергетика стала окремою галуззю енергетики після Другої світової війни. В Україні функціонує 5 АЕС, які виробляють 45% електроенергетики країни. Це – Запорізька, Хмельницька, південноукраїнська, Чорнобильська та Рівненська.

Атомні електростанції використовують транспортабельне паливо – уран, їх розташовують незалежно від паливно-енергетичного фактора та орієнтується на споживачів у районах з напруженим паливно-енергетичним балансом.

Одним з перспективних шляхів вирішення проблеми виходу з енергетичної кризи є залучення до паливно-енергетичного балансу України нетрадиційних поновлюваних джерел енергії (енергії сонця, вітру, біоенергії та ін.).

Оцінка потенційних можливостей використання цих видів енергії на території України свідчить, що їх запаси досить значні. Широке впровадження і використання енергії нетрадиційних джерел може дати до 1800 млрд кВт-год. електроенергії на рік. Використання нетрадиційних джерел енергії дає змогу покращити екологічну обстановку в регіонах, змінити і законами дефіцитне паливо, вирішити певні соціально-економічні проблеми сільської місцевості, які не мають ще централізованого енергопостачання.

У перспективі також головним має бути структурна перебудова господарського комплексу України і переорієнтація його на переважний розвиток тих галузей, які найменше забруднюють природне середовище, мало енерго-, матеріало-, фондо- і працемісткі. Це середнє, точне сільськогосподарське машинобудування, автомобільна, електротехнічна, електронна, комп’ютерна, приладобудівна, легка і харчова промисловість. Переорієнтація господарського комплексу на розвиток цих галузей промисловості дасть змогу більш як на 1/3 скоротити споживання енергоресурсів, звести до мінімуму забруднення природного середовища, збільшити випуск конкурентоспроможної продукції, валютні надходження і підвищення добробуту населення нашої країни.

Питання для самоконтролю.

1. Дайте характеристику паливно-енергетичного балансу і його структури.

2. Охарактеризуйте основні проблеми вугільної галузі в Україні.

3. Охарактеризуйте основні райони нафтовидобутку України.

4. Якими галузями представлена газова промисловість в Україні.

5. Охарактеризуйте основні види електроенергетики.

Металургійний комплекс

Металургійний комплекс – це сукупність підприємств, які послідовно здійснюють видобування, збагачення, металургійну переробку руд чорних, кольорових і рідкісних металів на нерудної сировини для металургії, виробництво чавуну, сталі, кольорових і дорогоцінних металів, сплавів, прокатне виробництво, переробку вторинної сировини. До металургійного комплексу належать також коксохімія, виробництво вогнетривів, будівельних конструкцій з металу, електродів, металургійного устаткування, порошкова металургія тощо.

Функціональним ядром комплексу є чорна і кольорова металургія.

Чорна металургія є фундаментом індустріального розвитку багатьох країн світу.

Україна належить до країн Європи і світу з найбільш розвинутою чорною металургією, вона поступається за показниками виробництва основної продукції, цієї галузі в Європі тальки Німеччині.

Продукція чорної металургії має велике у зовнішньої торгівлі України, є її головною експортноспроможною галуззю.

Чорна металургія України сформувалась і функціонує в районах залягання палива і залізних руд (Донецький та Придніпровський економічні райони). Підприємства, що входять до складу металургійного комплексу, характеризуються високою концентрацією виробництва, великими масштабами використання сировини, палива і допоміжних матеріалів, широким розвитком комбінування. Райони розвитку чорної металургії виконують роль металургійних баз країни.

Сучасні підприємства чорної металургії з характером внутрішніх технологічних зв’язків можна назвати металургійно-енергохімічними комбінатами з повним циклом (чавун – сталь – прокат). Крім комбінатів з повним циклом, працюють також підприємства „переробної металургії”, сировиною для яких є металобрухт. На великих машинобудівних підприємствах діють спеціалізовані цехи для виробництва сталі і прокату – „мала металургія”.

Чорна металургія з повним циклом є важливою районоутворюючою галуззю. Вона притягує до себе ряд супутніх галузей: теплову електроенергетику, яка може використовувати відходи доменних газів, подрібнені коксові залишки; метало містке машинобудування. В металургійних комплексах розміщують також окремі підприємства легкої та харчової промисловості, завдяки їм можна найбільш раціонально використовувати трудові ресурси жіночої статі.

При розміщенні металургійних комбінатів з повним циклом визначальна роль належить двом факторам – сировинному та паливному. На сировину і паливо припадає 85-90% усіх затрат під час виплавляння чавуну.

Чорна металургія України відзначається високою виробничою і територіальною концентрацією підприємств.

Металургійні заводи України зосереджені у трьох галузевих районах чорної металургії – Донецькому, Придніпровському та Приазовському.

Донецький металургійний район сформувався на території Донецької і Луганської областей (13 великих заводів). Район добре забезпечений паливом, флюсами. Залізні та марганцеві руди надходять сюди з Придніпров’я. Лімітуючим фактором розвитку металургійного виробництва є недостатня забезпеченість підприємств водою. В межах Донбасу функціонують такі великі центри і вузли: Донецько-Макіївський, Горлівсько-Єнакієвський, Алчевсько-Алмазнянський, Харцизький, Костянтинівський, Краматорський. Надпотужними металургійними заводами є Донецький і Макіївський.

Придніпровський металургійний район простягається вздовж Дніпра від Дніпродзержинська до Нікополя, поблизу родовищ залізної і марганцевої рід. Паливо для металургійних заводів іде з Донбасу. Головні фактори розміщення металургії цього району – це вода і електроенергія. Тут сформувався надзвичайно насичений комплекс з великими металургійними і трубними заводами. Центри розміщення підприємств з повним циклом – Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Запоріжжя. В районі виділяються три великі промислові вузли з профілюючими галузями металургії: Дніпропетровський, до якого входять металургійні заводи Дніпропетровська, Дніпродзержинська, Ново московська; Запорізький – завод „Запоріжсталь”, електроплавильний, „Дніпроспецсталь”, феросплавний завод, „Дніпросталь”; Криворізький – кар’єри, шахти, гірничо-збагачувальні комбінати, аглофабрики, металургійний завод, коксохімзавод в Кривому Розі, Південно трубний і феросплавний завод у Нікополі.

Приазовський металургійний район – він займає особливе місце, до його складу входять два великі комбінати: „Азовсталь” та ім.. Ілліча. Ці підприємства використовують переважно збагачені руди Камиш-Бурунського родовища (Керченський півострів), криворізьку руду, коксівне вугілля Донбасу та флюси, що видобуваються в Донецькій області. Вони мають повний цикл. Металургія Призов» я комплексується з хімією і галузями важкого машинобудування. У Маріупольському промисловому вузлу споруджено агломераційну фабрику для переробки залізних руд.

Кольорова металургія представлена не всіма, а лише деякими її галузями. Це зумовлено, насамперед, відсутністю великих покладів руд кольорових металів.

На сучасному етапі розвитку НТП неможливо обійтися без кольорових металів, які є незамінними в машинобудуванні і особливо широко використовуються в таких його галузях, як електронна, електротехнічна, радіотелевізійна, приладобудівна та ін.

Характерною рисою кольорової металургії є комплексне використання рудної сировини з метою вилучення основного металу та ряду інших комплексів, а також комбінування з іншими галузями.

Незважаючи на порівняно обмежену сировинну базу для розвитку кольорової металургії на території України, в межах держави є значні родовища алюмінієвої сировини, ртутних, титанових, нікелевих, ванадієвих, молібденових руд, магнієвої сировини, руд рідкісних металів та золота.

На розміщення підприємств кольорових металів мають вплив два основних фактори – сировинний та енергетичний. До джерел сировини тяжіють підприємства, що переробляють руди з незначним вмістом основного металу (виплавка міді, нікелю, рідкісних металів, ртуті). До джерел енергії – енергомісткі виробництва (алюмінієве, тітано-магнієве, цинкове).

В Україні сформувалось два райони кольорової металургії – Донецький і Придніпровський. У Донбасі ще в 1887 році був побудований Микитський ртутний завод, який використовував місцеві поклади кіноварі. Сьогодні це великий комбінат з рудниками та збагачувальною фабрикою. У Костянтинівні працює цинковий завод „Укрцинк”. Сировиною для нього служить довізні цинкові концентрати з Росії. Основний фактор, що зумовив розміщення цього підприємства у Донбасі – висока енергомісткість виробництва. Ще одне підприємство по обробці кольорових металів (латуні, латунного та мідного прокату) розміщене в Артемівське. Цей завод довозить із-за меж України переважно частину міді і свинцю. В м.Свердловську (Луганська обл.) знаходиться завод алюмінієвого прокату.

У Придніпровському районі кольорова металургія представлена Дніпропетровським алюмінієвим заводом і магнієвим комбінатом, які були прив’язані до енергетичного комплексу „Дніпрогес”. Алюмінієвий завод забезпечується сировиною з Миколаївського глиноземного заводу, що працює на імпортних бокситах з Гвінеї і Угорщини. У зв’язку з відкриттям Високопільського (Дніпропетровська обл.) і Смілянського (Черкаська обл.)родовищ бокситів, ніфеліно-сієнтів у Придніпров”ї і Побужжі, алунітів у Карпатах, в Україні буде збільшуватись обсяг переробки місцевої сировини. У післявоєнні роки Дніпропетровський магнієвий завод освоїв виробництво титану і його перетворено у титано-магнієвий комбінат. Магнієву сировину для переробки комбінату одержує з Калуша (Прикарпаття), Сиваша (Крим); титану – з Іранського (Житомирська область) та Самотканського (Дніпропетровська обл.) родовищ та з Кримського заводу діоксиду титану. На Дніпропетровщині збудовано Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат, а на Кіровоградщині – Світловодський завод чистих металів. В Кіровоградській області споруджено По бузький нікелевих завод, який працює на місцевих нікелевих рудах, донецькому паливі та електроенергії теплових, гідравлічних і атомних станціях.

Новий район розвитку кольорової металургії – Прикарпаття. Тут працює Калузьке виробниче об’єднання „Хлорвініл”, а також збудовано магнієвий завод. Важливого значення набуває дальший розвиток Іранського гірничо-збагачувального комбінату у Житомирської області. Він працює на місцевих ресурсах ільменіту і рутилу, що містяться в каолінових розсипах і вивітрених габро. Комбінат виробляє титановий (ільменітів) концентрат і відправляє його на переробку в Придніпровський район.

За сучасної економічної ситуації металургійний комплекс залишається одним з найважливіших чинників подальшого розвитку народного господарства.

У перспективі стратегічним напрямом розвитку металургійного комплексу України буде система реструктуризації галузі з орієнтацією на кон’юнктуру внутрішнього та зовнішнього ринків. Передбачається продовжити будівництво об’єктів металургійного комплексу, спроможних збільшити експортний потенціал галузі. Поряд з цим очікується закрити нерентабельних виробництв, а також вилучення з експлуатації морального застарілого та фізичного спрацьованого обладнання.

Питання для самоконтролю.

1. Визначте сутність металургійного комплексу та його галузеву структуру.

2. Назвіть умови і фактори розміщення чорної і кольорової металургії.

3. Охарактеризуйте сировинну базу металургійного комплексу України.

4. Розкрийте особливості територіальної організації чорної металургії в Донецькому і Придніпровському районах.

5. Які галузі кольорової металургії розвинені в Україні і де розміщені головні підприємства.

6. Сформулюйте основні напрямки реструктуризації металургійного комплексу України.

Машинобудівельний комплекс

Машинобудування – одна з провідних галузей промисловості. Створюючи найактивнішу частину основних виробничих фондів – знаряддя праці, машинобудування істотно впливає на темпи і напрямки науково-технічного прогресу в інших галузях господарства, зростання продуктивності праці, інші показники, що визначають ефективність виробництва.

Машинобудування є матеріальною основою технічного переозброєння економіки. Науково-технічний прогрес прискорює накопичення капіталу, в свою чергу підвищенню попиту на засоби виробництва, передусім на машини і устаткування.

Структурні зрушення у машинобудуванні відбуваються в двох напрямках. По-перше, змінюється основа для зростання традиційних галузей машинобудування внаслідок розвитку науки. По-друге, розвиваються нові наукові галузі машинобудування (автоматика, радіоелектроніка, устаткування для атомної промисловості, роботехніка тощо), які впливають на інноваційний розвиток економіки країни в цілому.

Отже, тривалими пріоритетами в структурній політиці машинобудування мають стати:

· прискорення розвитку наукомістких машинобудівних виробництв;

· соціальна переорієнтація комплексу, передбачуване прискорення нарощування випуску продукції для споживання сектора;

· екологізація виробництва, що передбачає випуск ресурсозберігаючих технологій машинобудівного виробництва, розширення прогресивних конструкційних матеріалів.

В розвинутих країнах світу машинобудування, як правило, визначає їх експортний потенціал і забезпечує від 32 до 40% всього експорту.

Машинобудівельний комплекс України характеризується складовою галузевою структурою. Залежно від цільового призначення випущеної продукції всі галузі машинобудування поділяють на такі основні групи: енергетичне, транспортне, сільськогосподарське, будівельно-дорожнє, виробництво технологічного устаткування для різних галузей промисловості, електротехнічне та ін. Кожна група об’єднує декілька галузей, подібних за використання сировини і технологію виробництва.

Принципи і фактори розвитку та розміщення машинобудування мають велике значення для наукового обґрунтування підприємств галузі.

Визначну роль при розміщенні конкретних підприємств відіграють сировинний, споживчий і трудоресурсний фактори. В загальний витратах на виробництво машин сировинних і основні матеріали становлять до 50%, а іноді і більше. Сировинний фактор визначальний вплив чинить на розміщення найбільш метало містких галузей, зокрема виробництва вантажних вагонів і цистерн, тепловозів, тракторів, продукції важкого машинобудування.

Вагомий вплив на розміщення підприємств, що виробляють великогабаритні, об’ємні, часто з великою вагою машин, справляє споживчий фактор. Це виробництво сільськогосподарських машин, устаткування для легкої, харчової промисловості, а також металургійного комплексу, нафтодобувної, газодобувної та вугільної промисловості та інші.

Більшість галузей машинобудування вирізняється високою трудомісткістю, високим рівнем кваліфікації робітників та інженерно-технічних працівників. Складність виробництва машин вимагає не лише великих трудових витрат, а і розміщення машинобудівних заводів поблизу або безпосередньо у центрах зосередження науково-дослідних і конструкторських баз. Таким чином розміщення галузі точного наукомісткого машинобудування, зокрема верстатобудування і приладобудування, електронного, електротехнічного та деяких інших підгалузей.

Всі галузі машинобудування об’єднуються в 4 групи з функціональної направленості.

Група важкого машинобудування має повний виробничий цикл, який охоплює заготовку, механічну обробку і складання готовий виробів. Переважна їх більшість розміщується у металургійних баз або поблизу них, а в деяких випадках орієнтується і на район споживача. Найбільша кількість підприємств цієї галузі концентрується у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Харківській і Запорізькій областях.

Група загального машинобудування представлена підприємствами, що займаються складанням металевих конструкцій та виготовленням великих за розміром заготовок. До неї відносяться такі важливі галузі: транспортне машинобудування (без автобудування), виробництво технологічного устаткування для промисловості (крім легкої і харчової) і будівництва, сільськогосподарське машинобудування (без тракторобудування).

Група середнього машинобудування охоплює галузі з високим рівнем розвитку спеціалізації і кооперування виробництва. На розміщення підприємств цієї групи вирішальний вплив має фактор наявності кваліфікованих трудових ресурсів. До найважливіших група науково- та трудомісткого машинобудування. Ця група орієнтується на райони високої технічної культури, кваліфікованої робочої сили і достатньої забезпеченості трудовими ресурсами. В таких районах формуються нові форми територіальної організації машинобудування – технопарки і технополіси.

У машинобудівельному комплексі, який визначає розвиток і технічний прогрес інших галузей, процес інноваційної перебудови економіки України, повинна бути здійснена структурна перебудова, в першу чергу, за рахунок пріоритетних напрямків промисловості і науково-технічної політики у галузях, що характеризуються високим експортним потенціалом. Однак за останні роки темпи виробництва машинобудівної продукції знижувались. Більшість продукції виявилось неконкурентоспроможною на внутрішньому і зовнішньому ринках через високу собівартість.

Питання для самоконтролю.

1. Який вплив чинить машинобудування на розвиток і розміщення продуктивних сил.

2. Визначає галузеву структуру машинобудування України.

3. Назвіть фактори розміщення основних галузей машинобудування.

4. Назвіть основні форми територіальної організації машинобудування України.

5. Охарактеризуйте галузі важкого машинобудування та особливості їх розміщення.

6. Охарактеризуйте наукові галузі машинобудування України та особливості їх розміщення.

7. Обґрунтуйте основні проблеми та перспективи розвитку машинобудування України.

Хімічний комплекс

Хімічний комплекс – один з провідних у структурі сучасної економіки. Від його розвитку, як і від розвитку машинобудування, значною мірою залежить науково-технічний прогрес. Комплекс хімічних виробництв виготовляє продукцію для всіх основних галузей промисловості, сільського господарства, транспорту, оборони і т.д. Галузі хімічної промисловості є основою хімізації народного господарства – процесу широкого застосування хімічних технологій, синтетичних матеріалів у різних його галузях.

Структура хімічного комплексу досить складна. Як правило, виділяють основну (неорганічну) хімію, хімію органічного синтезу, гірнохімічну промисловість, фармацевтичну промисловість, мікробіологічну промисловість, побутову хімію.

Використання хімічної продукції в промисловості дає змогу виготовляти значну кількість використаних виробів, необхідних таким прогресивним галузям виробництва як атомна, енергетика, радіоелектроніка тощо. Продукція хімічної промисловості часто заміщує природну сировину, яка дорого коштує, сприяє зниженню вартості кінцевої продукції, підвищенню якості виробів.

Рівень розвитку хімічної промисловості тієї чи іншої країни є важливим показником її індустріального розвитку і економічної незалежності. Що стосується України, то хімічна промисловість є однією із провідних галузей її народногосподарського комплексу, галуззю її спеціалізації у міжнародному поділу праці.

Україна має великі потенційні можливості для розвитку хімічної промисловості. Особливість галузі є те, що в структурі постачання сировини, матеріалів і напівфабрикатів близько 60-70% їх обсягу становили поставки за зв’язками по кооперації з підприємствами республік колишнього Радянського Союзу. У цих же регіонах реалізувалася значна частка виробленої продукції галузі.

Розміщення хімічної промисловості має свої особливості, у зв’язку з тим, що на нього впливає велика кількість факторів: сировинний, споживчий, паливно-енергетичний.

Частка сировини становить від 40-45 до 90% всієї вартості готової продукції цієї галузі. Найбільш відомі види хімічноїсировини: апатити, фосфорити, калійні солі, мірабіліт, кухонні солі, сірка, барити, вапняки, чіпси іін. Крім хімічної мінеральної сировини, хімія використовує для переробки величезну кількість органічного палива – нафти, газу, вугілля, а також деревини, та іншої сировини рослинного походження. У процесі хімічної переробки різних видів сировинних ресурсів хімія використовує у великій кількості прісну воду і повітря.

Сировинний фактор має вирішальне значення для виробництва капролактаму, ацетилену, аміаку. Великі витрати сировини необхідні для виробництва соди, синтетичного каучуку, азотних і калійних туків, спастичних мас.

Крім гірничо-хімічної та органічної сировини, хімія споживає велику кількість води. Забезпечення хімічних виробництв водою – актуальне завдання сучасної територіальної організації промисловості. За водомісткістю хімія значно випереджає такі галузі, як чорна і кольорова металургія, целюлозно-паперова і текстильна промисловість. Тому водний фактор стає певною мірою на перешкоді розвитку хімії в районах з напруженим водним балансом.

Крім того, хімічні виробництва потребують, як правило, багато паливної та електричної енергії. Це стосується, перш за все, виробництва полімерних матеріалів та їх переробки. Так, наприклад, при виробництві 1т синтетичного волокна в середньому необхідно 15 тис. кВТ-год електроенергії і 7-8т пари.

Для розміщення таких виробництв особливо важливе значення має наближення їх до теплоелектростанцій.

При великих розмірах хімічних підприємств та високому ступені автоматизації і механізації виробництво у цілому хімічна промисловість належить до галузей з невисокою трудомісткістю виробництва. Її підприємства можна розмістити в слабо заселених районах. Винятком є виробництва хімічних волокон і фармацевтична промисловість.

Споживчий фактор впливає головним чином на виробництво основної хімії (виробництва мінеральних добрив, крім калійних, сірчаної кислоти тощо), а також на верхні поверхи деяких виробництв, що переробляють напівфабрикати хімії органічного синтезу (виробництво хімічних волокон, гумовотехнічні вироби тощо).

При розміщенні хімічних підприємств істотне значення має врахування технологічного фактору. Необхідно вдосконалювати технологію виробництв, впроваджувати безвідходні технології, уникати надмірної територіальної концентрації виробництва.

В результаті розвитку і розміщення хімічної промисловості в Україні сформувались три основні райони: Донецький, Придніпровський, Прикарпатський. Донецький район добре забезпечений паливом і різноманітною хімічною сировиною. Тут розвинені майже всі хімічні виробництва, що пов’язані з металургією, машинобудуванням, скляною, текстильною галузями. На базі використання відходів чорної і кольорової металургії та природної хімічної сировини сформувалися найбільші вузли хімічної промисловості: Слав’яно-Артемівський, Лисичансько-Рубіжанський, Горлівський, Маріупольський.

У Прикарпатському районі головними центрами хімії є Дрогобицько-Роздільський та Калузько-Долинський промислові вузли. Вони спеціалізуються на виробництві природної сірки, калійних добрив, металургійного магнію, сажі газової, виробництві органічних напівпродуктів з нафти.

Хімічна промисловість Придніпровського району представлена коксохімією, виробництвом азотних добрив, автомобільних шин, лаків і фарб, широкою гамою товарів побутової хімії. Виробництво хімічної продукції зосереджено у Дніпровсько-Дніпродзержинському, Запорізькому та Криворізькому промислових вузлах.

Основні напрямки розвитку комплексу хімічних виробництв пов’язуються з поглибленням комплексної хімічної переробки органічного палива та більш повним використанням місцевих сировинних ресурсів. Головним завданням прискореного розвитку галузей хімії є застосування прогресивних технологій та модернізація матеріально-технічної бази на підприємствах комплексу. Необхідно також вдосконалити галузеву структуру хімічного комплексу, надати пріоритетності таким галузям, як виробництво синтетичних смол і пластмас, синтетичних волокон, синтетичного каучуку, лакофарбових матеріалів, мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин.

Питання для самоконтролю .

1. Охарактеризуйте структуру хімічного комплексу України.

2. Які фактори впливають на розміщення галузей хімічної промисловості.

3. Назвіть природні і економічні передумови розвитку хімічної промисловості в Україні.

4. Охарактеризуйте розміщення виробництва мінеральних добрив в Україні, їх сировинну базу.

5. Охарактеризуйте розміщення хімії органічного синтезу.

6. Назвіть райони концентрації хімічної промисловості в Україні та розкрийте основні напрямки їх спеціалізації.

Лісовиробничий комплекс.

Лісовиробничий комплекс (ЛВК) України – це міжгалузевий комплекс, що об’єднує лісові галузі, які пов’язані з вирощуванням і переробкою лісової сировини. Цей комплекс складний за структурою міжгалузевими зв’язками.

Так, поставки готової продукції та лісоматеріалів ЛПК пов’язаний з більш як 100 галузями.

Лісовиробничий комплекс України має добре розвинену галузеву та територіальну структури. До галузевого складу комплексу входять гострі групи:

· лісогосподарська: лісове господарство, лісозаготівельна промисловість;

· деревопереробна: лісопильна промисловість, фанерна, меблева, виробництво деревостружкових і деревоволокнистих пліт, виробництво будівельних матеріалів з деревної сировини;

· целюлозно-паперова: целюлозна промисловість, виробництво картону;

· лісохімічна: гідролізна промисловість, дубильно-екстрактова, піротехнічне виробництво, каніфольне виробництво, хвойно-ефірне виробництво та інші.

Україна не має достатніх запасів лісових ресурсів, які служать сировинною базою для розвитку ЛПК. Загальна площа лісового фонду України становить близько 10млн.га, в тому числі вкрита лісом – 8,6млн.га. Ліси України поділяються на дві групи. До першої, яка займає 50% загальної прощі лісів, належать водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі. Друга частина – ліси, що мають захист та обмежене експлуатаційне значення.

Питання для самоконтролю.

1. Визначте сутність лісовиробничого комплексу України.

2. Назвіть основні структурні ланки лісовиробничого комплексу.

3. Назвіть і охарактеризуйте основні лісосировинні райони України.

4. Охарактеризуйте розвиток і розміщення окремих галузей деревообробної промисловості України.

5. Назвіть найбільші підприємства целюлозно-паперової промисловості України.

6. Які виробництва охоплює лісохімічний під комплекс.

7. Назвіть спеціалізацію Карпатського і Поліського лісопромислових районів.

Будівельний комплекс.

Будівельний комплекс включає виробництво будівельних матеріалів, капітальне будівництво та галузі, які їх обслуговують. Рівень розвитку будівельного комплексу впливає на формування пропорцій і темпів розвитку галузей господарства країни, розміщення і регіональній розвиток продуктивних сил. Сьогодні на виробництво будівельних матеріалів припадає більше половини затрат, пов’язаних з будівельно-монтажними роботами в Україні. Про значення промисловості будівельних матеріалів свідчить той факт, що затрати на будівельно-монтажні роботи становлять 1/2 загального обсягу капітальних вкладень у народне господарство.

До складу промисловості будівельних матеріалів входять чотири основні групи галузей:

· видобуток і обробка мінерально-будівельної сировини (пісок, гравій, щебінь, бутовий камінь та ін.);

· виробництво в’яжучих матеріалів (цемент, вапно, гіпс);

· виробництво стінових матеріалів, виробів і конструкцій (бетонні, залізобетонні, та інші конструкції і блоки);

· скляна та фарфорово-фаянсова промисловість.

Всі ці виробництва розвиваються на території України. Найбільшого розмаху виробництво збірного залізобетону, деяких стінових виробів, віконного скла і цементу.

Розміщення підприємств будівельних матеріалів має такі особливості:

· тяжіння до джерел сировини у зв’язку з низькою транспортабельністю сировини та її значними витратами при виготовленні продукції (цементні, гіпсові, вапнякові, нерудні, покрівельні та інші підприємства);

· тяжіння до регіонів споживання (заводи збірного залізобетону, комбінати крупнопанельного домобудування, м’якої покрівлі, санітарно-технічних виробів та ін.);

Підприємства, що пов’язані з сировинними базами, мають повний цикл виробництва (наприклад, виробництво цементу, скла, цеглі).

Галузі будівельного комплексу розвиваються у всіх районах, однак переважна більшість підприємств тяжіє до районів індустріального будівництва. У цьому зв’язку на перший план виступає виробництво цементу, збірного залізобетону і заповнювачів для бетону. В різних районах освоєні родовища мінерально-будівельної сировини - джерел природних будівельних матеріалів. Використовуються відходи окремих галузей важкої індустрії (шлаки в металургійному виробництві, відходи золи в електроенергетиці). Це привело до виникнення комплексів підприємств на основі комбінування виробництва будівельних матеріалів з чорною і кольоровою металургією, електроенергетикою та галузями, що виробляють мінеральну сировину.

У перспективі розвиток галузей будівельного комплексу пов’язаний з реконструкцією технічної бази. Низькі темпи обновлення техніки на підприємствах комплексу обумовили накопичення в машинному парку значної кількості морально застарілої і фізично зношеної техніки. Отже необхідність вирішення великомасштабних соціальних завдань потребує цілеспрямованої роботи по розвитку матеріально-технічної бази будівництва.

Питання для самоконтролю.

1. Назвіть групи галузей, що входять до складу промисловості будівельних матеріалів.

2. Які фактори впливають на розміщення будівельного комплексу.

3. Яка сировина використовується для виробництва цементу і в яких районах склалися найкращі умови для розвитку цієї галузі.

4. До яких районів України тяжіє виробництво збірного залізобетону, цегли, будівельної кераміки.

5. Де розміщені найбільші підприємства по виробництву віконного скла та фарфорової промисловості.

Агропромисловий комплекс.

Агропромисловий комплекс за своїм складом та структурою значно відрізняється від інших міжгалузевих комплексів, передусім тому, що він як головний засіб виробництва використовує землю, на якій вирощується сільськогосподарська продукція та сировина для виробничого та невиробничого споживання. Власне, сільськогосподарське виробництво, що базується на використанні сільськогосподарських угідь, є основою розвитку переробних галузей промисловості.

Формування АПК є відображенням об'єктивного процесу поєднання сільського господарства та промисловості, розвитку різних форм агропромислової інтеграції. Агропромислова інтеграція розвивається на баз спеціалізації сільського господарства за регіонами та окремими господарствами. Розвиток інтеграції сільського господарства та переробної промисловості виражається у переході від традиційних фермерських і селянських господарств до агропромислових утворень: агрофірм, об'єднань.

Сьогодні АПК має такі сфери:

1. Промисловість, що виробляє засоби виробництва для сільського
господарства.

2. Власне сільське господарство.

3. Галузі по переробці сільськогосподарської сировини.

4. Виробнича та соціальна інфраструктура АПК.

Сфери АПК рідко організаційно оформлюються. Частіше за все спостерігаються сполучення сільського господарства з харчовою промисловістю та тими галузями легкої промисловості, які споживають сільськогосподарську продукцію у вигляді сировини.

АПК в Україні розвивається у напрямку реформування відносин власності, винайдення нових форм господарювання.

АПК України дає 95% продовольчих ресурсів в за рахунок його продукції формується більше двох третин фонду народного споживання.

Перехід АПК до ринкової економіки вимагає створення системи різноманітних форм господарювання, здатної викликати у робітників сільського господарства інтерес до високопродуктивної праці. Від вибору форм господарювання залежить успіх організації сільськогосподарського виробництва.

Територіальна структура АПК формується на конкретній території утворення в вигляді різних форм агропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної структури.

В науковій літературі виділяють локальні і регіональні АПК. Локальні АПК формуються на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств з переробці малотраспортабельної сільськогосподарського продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми є найбільш поширеними формами територіальної організації АПК. Серед них виділяють:

· агропромисловий пункт;

· агропромисловий центр;

· агропромисловий кущ;

· агропромисловий вузол.

Розміщення і взаємодія локальних АПК на території певної адміністративної одиниці обумовлюють формування відповідного регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, автономної республік (АР Крим), області чи адміністративного району.

Національна програма розвитку АПК в Україні спрямована на пошуки і підтримку оптимального співіснування господарств різних форм власності і розмірів, кожне з яких в конкретних природно - кліматичних умовах має свої переваги і засоби ефективного функціонування.

Тепер в Україні є такі форми господарювання: колективні сільськогосподарські підприємства (КСП), державні господарства (держгоспи), селянські (фермерські) господарства, акціонерні товариства, асоціації фермерських господарств, кооперативи.

Сільське господарство - одна з головних галузей матеріального виробництва, що має важливе значення для постачання продовольства для населення та сировини для промисловості.

Науково-технічна революція у сільському господарстві полягає у комплексній механізації усіх галузей, у хімізації, в застосуванні досягнень аграрної та біологічної науки.

Основу сільськогосподарського виробництва творять земельні ресурси. Землі, придатні для ведення сільського господарства, одержали назву сільськогосподарських угідь. У структурі сільськогосподарських угідь України провідне місце належить ріллі, проте резерви її збільшення дуже не значні.

Україна має всі умови для розвитку сільського господарства, але вони диференційовані за природними зонами.

Далі слід розглянути агрокліматичні умови за природними (сільськогосподарськими) зонами - лісною (20% території України), лісостепною - (30%), степною (45%), гірською (5%).

Сільське господарство України складається з двох великих взаємопов'язаних комплексів рослинництва і тваринництва.

Необхідно розглянути структуру посівної площі України, розміщення засівів головних культур (зернових, технічних).

Вивчити структуру тваринництва. Провідне місце в його структурі займає скотарство. Ця галузь м'ясо-молочного, молочно-м'ясного та м'ясного напрямку.

Інші галузі тваринництва слід розглянути в аспекті свинарства, вівчарства, птахівництва тощо.

Харчова промисловість. За кількістю зайнятих та за обсягом валової продукції харчова промисловість належить до найважливіших галузей господарства. її розміщення тісно пов'язане з сільським господарство і меншою мірою з промислом риби. їй властива вельми складна структура понад двадцять підгалузей, що виробляють як готову продукцію, так і напівфабрикати. Основними галузями її розміщення вважаються сировинний та споживчий. На сировину орієнтується цукрова, плодоовочеконсервна, рибна, олійницька, а на споживача - хлібопекарна, кондитерська, молочна, м'ясна та інші.

Перспективи розвитку агропромислового комплексу України виходять з його позитивної ролі у світовому просторі. Вона визначена цілісними ресурсними перевагами (зокрема орних сільськогосподарських угідь – понад 31 млн.га – 5-те місце у світі); з виробництва зерна (7-ме місце); цукрових буряків (4-те місце); картоплі (3-е місце); молока (7-ме місце); м’яса всіх видів (13-те місце). Сільське господарство 11 регіонів України є пріоритетним і може формувати експортний потенціал країни. Якщо розвинуті країни ЄС досягли граничних показників використання сільськогосподарських ресурсів, то в Україні «працює» менше половини власного потенціалу, що свідчить про значні резерви розвитку.

Питання для самоконтролю.

1. Значення і структура Агропромислового комплексу.

2. Дати оцінку агрокліматичним умовам України.

3. Спеціалізація АПК за сільськогосподарськими зонами України.

4. Умови і фактори розвитку і територіальної організації харчової
промисловості.

5. Проблеми і перспективи розвитку АПК в Україні.

Соціальний комплекс.

Особливий сектор економіки являє собою соціальний комплекс країни як сукупність галузей виробництва та видів діяльності, що забезпечують безпосередньо головної продуктивної сили – людини, а в регіональному вимірі – всього населення даної території. Соціальний комплекс складається з двох достатньо відмінних між собою секторів господарства – соціальної інфраструктури та виробництва товарів народного споживання.

Основними цільовими функціями соціального комплексу є:

· забезпечення життєдіяльності людей, створення умов існування та відтворення робочої сили;

· забезпечення цілісності регіональної соціально-економічної системи;

· забезпечення основних демократичних свобод людини (право на життя, житло, освіту, охорону здоров’я, свободу слова, соціальне забезпечення на випадок втрати працездатності);

· забезпечення певного рівня соціально-економічного розвитку регіону;

· забезпечення продуктивності зайнятості;

· забезпечення тривалого періоду працездатності;

· формування освіченого і висококваліфікованого кадрового потенціалу розвитку економіки;

· створення умов щодо оптимізації міграційних потоків населення;

· створення умов збалансованого розвитку сільської та міської мереж розселення.

Галузевий склад соціального комплексу:

· соціальна інфраструктура;

· виробництво товарів народного споживання.

Соціальна інфраструктура складається з матеріально-побутових послуг населенню – торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, житлово-комунального господарства та соціально-культурних послуг – охорона здоров’я, освіта, наука, культура, туризм, фізична культура і спорт, рекреаційний комплекс, інформаційні послуги.

Соціальна інфраструктура має не тільки галузеву, але й територіальну структуру. Одиницями територіальної структури соціальної сфери є країна, регіон, автономна республіка, область, місто, сільський адміністративний район, населений пункт.

Соціально-культурні послуги.

Соціально-культурні послуги включають галузі: освіту, охорону здоров’я; фізкультуру і спорт; туристично-екскурсійні організації; соціальне забезпечення; культуру і мистецтво; масову інформацію; науку та наукове обслуговування; кредит і державне страхування; органи державного управління і громадських організацій.

Рівень розвитку соціально-культурнігалузей значно відстає від сучасних вимог суспільства. Матеріальна база галузей цього комплексу становить лише 50-55% нормативного рівня. У складному становищі перебувають практично всі галузі соціальної інфраструктури і особливо: медичне обслуговування населення (скорочення середньої тривалості життя, зменшення народжуваності, поглиблення процесів депопуляції населення країни), в освіті (рівень освіти значно відстає від освітнього потенціалу розвинутих країн), культура і мистецтво (втратили попередні масштаби діяльності і творчості). Знижується інтелектуальний потенціал суспільства.

Однією з основних галузей соціально культурних послуг є освіта. Підвищує загальний рівень знань і культури населення та забезпечує всі галузі народного господарства кваліфікованими кадрами, а тому виступає важливим елементом відтворення робочої сили. В систему освіти входять дошкільна підготовка дітей у дошкільних закладах, навчання у загальноосвітніх школах та у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації (технікуми і коледжі) та ІІІ-ІV рівнів акредитації (університети, академії і інститути).

Аналізуючи стан ринку вищої освіти в Україні за 2000- 2013 роки, спостерігаємо, що динаміка мережі вищих навчальних закладів характеризується хвилеподібними тенденціями, коли їх мережа почала розширюватись з 2000 року від 979 закладів до найбільшого показника – до 1009 закладів, який і ознаменував пік розвитку, що припав на 2003/2004 навчальний рік.). При цьому кількість студентів за цей період збільшилася з 1930,9 тис. осіб до 2436,7 тис. осіб. Протягом наступних 10 років кількість ВНЗ в Україні скоротилася на 18 % (з 1009 ВНЗ – у 2003/2004 н.р. до 823 – у 2012/2013 н.р.).

До професійної середньої освітньої форми навчання належать професійно-технічні училища, що готують робітничі кадри для всіх галузей промисловості, сільського господарства і галузей сфери послуг. Актуальною сьогодні є оптимізація мережі шкіл в Україні, бо в деяких сільських школах на одного вчителя припадає максимум п’ять-шість школярів.

Вищий рівень забезпеченості населення навчальними закладами спостерігається у південних та східних областях України, нижчий – у західних та північних районах.

Створено сектор загальноосвітніх навчальних закладів приватної форми власності, навчально-виховні комплексі та об’єднання.

Важливою галуззю соціально-культурних послуг є охорона здоров’я. Вона включає лікувальні, лікувально-профілактичні, санітарно-протиепідемічні та інші медичні установи, різні види соціального забезпечення, відпочинку і фізичної культури.

Матеріальні умови функціонування охорони здоров’я забезпечують медична промисловість та матеріально-технічне постачання і збут ліків, які представлені базами та аптеками.

Загальний стан медичної допомоги в Україні на сьогодні визначається такими факторами, як недостатнє бюджетне фінансування, відсутність матеріальних стимулів для належної роботи медичного персоналу і, як наслідок, - невисокою якістю послуг, що зумовлює низький загальний рівень здоров’я населення та негативне ставлення до системи охорони здоров’я в цілому.

У сільській місцевості основними медичними закладами є фельдшерсько-акушерські пункти. Останнім часом тут швидко зростає мережа лікарських амбулаторій.

Галузь соціальної інфраструктури є культура і мистецтво яка представлена театрами, палацами та будинками культури, клубами, бібліотеками, музеями та ін.. Культура вже не одне десятиліття фінансується за, так званим, залишковим принципом. У результаті суттєво погіршилася її матеріально-технічна база. Все це негативно позначається на рівні обслуговування населення, на культурно-дозвільній поведінці населення.

Матеріально-побутові послуги.

Забезпечують матеріальні умови життя населення. Він має галузеві під комплекси: житлово-комунальний, побутовий, торгівлі, громадського харчування та ін, які сприяють збільшенню вільного часу населення та його раціональному використанню, підвищенню культури побуту, зменшенню масштабів і трудомісткості домашнього господарства.

Житлово-комунальний комплекс задовольняє потреби людей у житлі. У містах переважає державний, суспільний житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів і становить дві третини, а житловий фонд в особистій власності-третину. В сільській місцевості картина майже протилежна: житловий фонд в особистій власності громадян становитиме близько 90%, а державний – понад 10%.

Середня забезпеченість населення житлом у розрахунку на одного жителя у містах становить 18,7м² загальної площі, а в сільській місцевості 22,6м². Краща забезпеченість населення житлом у міських поселеннях Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Київської і Черкаської областей, а в сільській місцевості – у Вінницькій, Київській, Черкаській, Хмільницькій, Кіровоградській, Чернігівській, Житомирській, Полтавській, Сумській і Дніпропетровській областях.

За рівнем благоустрою жилі приміщення в міських поселеннях та сільській місцевості істотно відрізняються. Сільські житла гірше забезпечені газом, центральним опаленням, водопроводом, каналізацією, гарячим водопостачанням. Найкращий рівень благоустрою житлового фонду мають нові міста і санітарно-курортні центри.

Галузь побутового обслуговування займає одне з провідних місць в обслуговування населення, що обумовлено його функціональною роллю у відтворювальному процесі. Розвиток і удосконалення побутового обслуговування населення забезпечує покращення умов життя, підвищення матеріального благоустрою всіх верств населення різних регіонів і глибокий розвиток на всебічне удосконалення особливості. На цю галузь припадає чверть загального обсягу платний послуг. Галузь об’єднує більш ніж 20 окремих підгалузей. Підприємства побутового обслуговування надають населенню понад 900 видів послуг.

У загальному обсязі побутових послуг найбільша частка припадає на транспортні послуги, ремонт і технічне обслуговування транспортних засобів, ремонт і будівництво житла, ремонт та індивідуальне пошиття одягу і ін.

Надання побутових послуг має чітко виражений локальний характер. Найвищий показник щодо наданих послуг на одного жителя припадає на Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Харківську, Київську та південні області України. Внутріобласні відмінності зумовлені перш за все особливостями розселення, тобто територіальною концентрацією населення. Комплекс торгівлі і громадського харчування задовольняє перш за все особисті потреби населення. Роздрібний товарообіг визначається обсягом споживчих товарів населенню через роздрібну торгову мережу громадського харчування усіма діючими підприємствами незалежно від форм власності, а також промисловими, транспортними та іншими неторговими підприємствами безпосередньо населенню через касу підприємств.

Виробництво товарів народного споживання.

Виробництво товарів народного споживання представлене різними галузями легкої промисловості а також цілою групою підгалузей машинобудування (радіоелектронна, виробництво телевізорів, автомобілів та інших транспортних засобів, електротоварів тощо), товарів побутової хімії. Сюди також відноситься виробництво меблів, музичних інструментів, засобів захисту рослин тощо. Велику групу товарів народного споживання становлять вироби, що належать до продовольчого комплексу – складової частини агропромислового комплексу України. Особливості і фактори їх розміщення, територіальна організація їх виробництва розглянуті у темі «Агропромисловий комплекс». Тому зупинимось на виробництві і особливості розміщення найважливіших галузей непродовольчого комплексу.

В структурі виробництва непродовольчих товарів народного споживання одне з важливих місць належить легкій промисловості. В умовах соціальної переорієнтації економіки легкій промисловості належить провідна роль у підвищенні життєвого рівня населення. Розміщення основних галузей легкої промисловості представлено у схемі 3.

Підприємства легкої промисловості виготовляють продукцію з рослинної (бавовняної, льону, коноплі, кунжут), тваринної (вовна і шкіра), хімічної (хімічне або штучне волокно, штучна шкіра тощо) сировини. Виробництво продукції легкої промисловості в значній мірі залежить від забезпеченості України різними видами сировини.

Схема 3

Структура і розміщення галузей легкої промисловості

ЛЕГКА ПРОМИСЛОВІСТЬ
Текстильна
Бавовняна	Херсон, Тернопіль
Вовняна	Чернігів, Луганськ, Богослав (килими)
Шовкова	Київ, Черкаси, Луцьк
Лляна	Житомир, Рівне
Конопляно-джутова	Одеса, Харків
Трикотажна	Київ, Чернівці, Харків, Львів, Одеса
Швейна
Готовий одяг	повсюдно
Шкіряно-взуттєва
Шкіра, замінник	Київ, Львів, Харків, Васильків, Бердичів, Луганськ, Одеса, Дніпропетровськ, Львів
Хутрова
Одяг з натурального та штучного хутра	Харків, Івано-Франківськ
Галантерейна
Ґудзики, голки, парасольки, пояси, тощо	повсюдно

Рекреаційне господарство

Рекреаційне господарство задовольняє потреби людини, що пов’язані з оздоровленням, відпочинком та змістовним проведенням часу період дозвілля. Вони охоплюють мережу санаторіїв, профілакторіїв, пансіонатів, баз відпочинку та туризму. Найбільш природно-рекреаційними районами в Україні є: Крим, Карпати, Причорномор’я. Привабливими культурно-історичними цінностями є: Київ, Чернігів, Львів, Полтава, Чернівці, Камянець-Подільський, Харків.

Вихід економіки держави з кризи в значній мірі залежить від глибокої перебудови соціальної сфери. Важливим пріоритетом є здійснення політики зростання доходів та реформування системи оплати труда, подолання існуючої нині зниження вартості робочої сили та низького рівня соціальних витрат.

В перспективі в процесі реформування бюджетних коштів слід збільшити видатки на соціальний захист населення та розвиток соціальної сфери – освіти, медицини, науки та житлового будівництва для соціально незахищених верств населення.

Соціальна сфера, задовольняючи потреби населення в культурних цінностях, освіті, охорони здоров’я, комунальному обслуговуванні, сприяє розв’язанню таких соціальних завдань, як формування гармонійно розвинутої особистості, ліквідації культурно-побутових розбіжностей між містом і селом, між соціальними групами населення та раціональній зайнятості трудового потенціалу України.

Питання для самоконтролю.

1. Значення соціального комплексу для соціального розвитку країни.

2. Структура комплексу.

3. Сучасний стан та особливості розміщення соціально-культурних послуг в Україні.

4. Сучасний стан та особливості розміщення матеріально-побутових послуг в Україні.

5. Проблеми і перспективи розвитку соціальної інфраструктури України.

6. Структура комплексу по виробництву товарів народного споживання.

7. Які форми впливають на розміщення галузей комплексу.

8. Розміщення комплексів текстильної промисловості України.

Транспортний комплекс

Транспорт – одна з найбільш важливих галузей народного господарства. Це головна ланка у сфері економічних відносин, оскільки він бере участь у створенні продукції і доставці її споживачам, здійснює зв'язок між виробництвом і споживанням, між різними галузями господарства, країнами і регіонами.

Транспортний комплекс належить до інфраструктурних галузей. Транспортна інфраструктура – мережа транспортних шляхів, видів транспорту, засобів перевезення вантажів та пасажирів, сервісного обслуговування транспортних перевезень.

Головними показниками роботи транспорту є:

· обсяг перевезень вантажів (т.);

· обсяг перевезень пасажирів (осіб);

· вантажооборот (тонно-кілометрів);

· пасажирооборот (пасажиро-кілометрів).

За видами роботи транспорт поділяється на дві галузі – вантажний та пасажирський. Вантажний забезпечує обслуговування матеріального виробництва, пасажирський – потреби перевезень населення. За видами використання можливостей навколишнього середовища на сухопутний, водний (морський та річковий) і повітряний, за видами використанням засобів пересування – на залізничний, автомобільний, трубопровідний, гужовий.

Транспортний комплекс – це територіальне поєднання взаємопов’язаних видів транспорту, які взаємодіючі, найповніше задовольняють потреби суспільного господарства і населення в перевезеннях вантажів і пасажирів. До його складу входить сукупність шляхів сполучення, рухомого складу, засобів управління і зв’язку, різноманітне технічне обладнання, що забезпечує роботу всіх видів транспорту.

Вантажний транспорт – галузь виробничої інфраструктури. Не виробляючи безпосередньо матеріальної продукції, вантажний транспорт є четвертою галуззю матеріального виробництва після видобувної, переробної промисловості і сільського господарства. Жодна з названий трьох основних галузей матеріального виробництва не здатна функціонувати без транспортного забезпечення. Продукт тільки тоді готовий до споживача, коли від доставлений до споживача. Пасажирський транспорт є галуззю невиробничої сфери і належить до інфраструктури галузей.

Транспорт впливає на собівартість готової продукції: з одного боку, транспорт є неодмінною умовою функціонування самого виробництва, де він здійснює доставку сировини, паливно-енергетичних ресурсів, комплектуючих, устаткування і т.п., а з другого – доставляє готову продукцію до споживача. Зменшення транспортної складової у собівартості виробленої продукції сприяє підвищенню ефективності виробництва.

Транспорт є необхідною умовою спеціалізації і комплексного розвитку народного – господарських комплексів регіонів, формування ТВК, як локального, так і районно утворюючого значення. Він сприяє суспільному територіальному поділу праці, формуванню зв’язків між населеними пунктами та всередині їх.

Безпосередньо з транспортом пов’язані зовнішня та внутрішня торгівля. Економічні відносини України з зарубіжними країнами значною мірою визначають обсяг вантажообігу з ними. Вигідне транспортно-географічне положення України на межі Центральної та Східної Європи сприяє розвитку транзитних транспортних коридорів та її території.

Транспортний комплекс України представлений всіма сучасними видами транспорту і характеризується значним регіональними особливостями галузевої та функціональної структури. Система транспортних шляхів України наведена у схемі 4.

Схема 4

Система транспортних шляхів України, 2011 р.

Шляхи сполучення	Довжина, тис.км	Щільність, км на 1 тис.км² території
Експлуатаційна довжина залізничних колій загального користування	21,6	37,0
Експлуатаційна довжина річкових судноплавних шляхів загального користування	2,1	4,0
Довжина автомобільних шляхів загального користування	169,6	271,0
Довжина трубопроводів загального користування, з них: газопроводів нафтопроводів продуктопроводів	43,2 34,2 4,0 5,0	64,0

По вантажообігу перше місце займає залізничний транспорт, далі – трубопровідний, автомобільний, морський, річковий та авіаційний.

Обсяги перевезення вантажів окремими видами транспорту загального користування останніми роками різко зменшилися, на що вплинули такі основні причини: загальна криза економіки України; Зменшення обсягів виробництва основних вантажотвірних галузей; скорочення експортно-імпортних перевезень; нестача, фізичне постаріння і незадовільний стан транспортних засобів; обмеження поставок нової техніки та ін.

Україна має надзвичайно сприятливі передумови для формування і розміщення транспортної мережі. Зокрема, це – галузева структура і територіальна організація національної економіки, вигідне економіко-географічне положення, які визначили розвиток і розміщення всіх галузей транспортного комплексу. Вигідне транспортно-географічне положення України на межі Центральної та Східної Європи сприяє розвитку транзитних транспортних коридорів на її території. Через територію країни в перспективі має бути прокладено ряд нових транспортних магістралей, які забезпечуватимуть ефективну реалізацію міжнародних транспортно-економічних зв’язків України і транзитних перевезень.

Економіко-географічне положення істотно впливало на прокладення транзитних магістралей, трубопроводів, формування транспортних вузлів змішаного типу. Рівнинний рельєф сприяє повсюдному розміщенню шляхів сполучення. Вихід до узбережжя Чорного і Азовського морів, де є багато зручних бухт, став передумовою будівництва морських портів і розвитку морського транспорту. Наявність судноплавних річок (Дніпро, Дунай, Дністер, Південний Буг та ін.) сприяла розвитку річного транспорту.

Потім потрібно окремо розглянути кожен вид транспорту.

Залізничний транспорт є однією з важливих базових галузей економіки України, яка забезпечує її внутрішні т

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 1.8. Господарський комплекс України, його структура трансформація в ринкових умовах.	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.051 сек.